Цензор.НЕТ

04.10.16 10:55

Радянська ера українського села. Як перестрибнути прірву?

Я народився й виріс у селі. Ані депутатство, ані жодна посада не зробили мене містянином. Й вже не зроблять. Де б я не був, суботу й неділю я повинен провести на тракторі у рідній Саксагані. Там батьківська хата й велике родинне господарство, яке належало ще моєму прадідові. Довгі роки п'ядь за п'яддю я збирав угіддя, які відібрала у моєї родини радянська влада під час розкулачення. Зараз цим господарством керує моя сім'я.
Я знаю, що прийде час, коли спливе строк мого депутатського мандату, коли закінчиться війна й я зніму камуфляжну форму. Все це тимчасове у моєму житті. А любов до рідної землі вічна. Моя найзаповітніша мрія - відродити українське село, яке сьогодні радше схоже на зону стихійного лиха.
Хочу привернути увагу широкої громадськості до проблем вітчизняного сільського господарства, а також розповісти про те, які шляхи їхнього подолання бачить наша команда.
На жаль, сьогодні держава майже самоусунулась від підтримки сільгоспвиробників. Для порівняння - країни ЄС щорічно витрачають на стимулювання власних товаровиробників біля 60 млрд. євро або 526 євро на 1 га землі, в Україні такий показник складає лише 20-30 євро на 1 га.
І це не дивлячись на те, що після укладення угоди про Зону Вільної Торгівлі з країнами ЄС, сільське господарство стало не лише наріжним каменем економічного зростання України, але й реальним інструментом реанімації села. Це одна з небагатьох вітчизняних галузей, яка демонструє ознаки стійкого зростання, успішно проходить процес адаптації до вимог ЄС і претендує на те, щоб стати флагманом успішної інтеграції України у глобальну економіку.
Мушу констатувати, що сьогодні ми маємо хронічну технологічну та економічну відсталість с/г галузі. Негайного вирішення потребує питання застарілої техніко-технологічної бази, зношеність якої за різними даними складає до 90%.
Збиральна техніка радянських часів ставить під загрозу якість зерна, оскільки пошкоджує колосся під час жнив. А це автоматично знижує клас продукції й її вартість. Значна частина зерна взагалі залишається на полі. Експерти Уряду зазначають, що через використання застарілої та зношеної техніки вітчизняний АПК втрачає 20% продукції, а потреби українських аграріїв в сучасній техніці забезпечені лише на 65%.
Наведу лише декілька цифр, що характеризують стан насиченості аграрного сектору технікою. В Україні на 105 га рілля працює лише 1 трактор. У Канаді 1 трактор обробляє 64 га, у США - 38 га, у Франції - 16 га, у Великобританії та Німеччині - менше 12 га. Ці країни - наші основні конкуренти. Й ми, не дивлячись на наш колосальний потенціал, нещадно їм програємо.
Через різку девальвацію гривні імпортна техніка здорожчала більш, ніж удвічі, а вітчизняна, при виробництві якої використовуються імпортні комплектуючі, у 1,5 рази. При цьому доходність аграрного бізнесу знизилась в силу різкого падіння цін на зерно на світовому ринку.
Таким чином оновлення технопарків стало недосяжною розкішшю для багатьох вітчизняних виробників. Аналітики Мінагрополітики оцінюють відкладений попит на придбання тракторів у 3 600 одиниць й 3 500 зернозбиральних комбайнів. А для стабільного збільшення обсягів виробництва необхідно щорічне оновлення парку сільгоспмашин: до 7,5 тис. зернозбиральних комбайнів, 35 тис. тракторів, більше 2,5 тис. посівних комплексів в агрегаті з потужними тракторами.
Відбувається активне витіснення з ринку вітчизняного виробника техніки. Якщо у 2004 році його доля на ринку становила 80%, то зараз - не більше третини. Українські аграрії в основному закуповують трактори виробництва США, Білорусі та Німеччини.
Схожа ситуація склалася в сегменті сільгоспмашин і обладнання. Домінуюче становище на ринку з долею більше 50% займають США і Німеччина (відповідно, по 700 та 650 млн. $ щороку). Роботу своїх мереж в Україні розширюють такі гіганти ринку як John Deere, Case, Manitou.
В результаті аграрії опинилися перед вибором: а) купувати дорогу імпортну техніку, яка доступна в основному лише великим агрохолдингам; б) користуватися тим, що залишилося від СРСР; в) орієнтуватися на нову вітчизняну техніку, яка часто не відповідає сучасним вимогам.
Отже швидке насичення с/г технікою за рахунок імпорту є неможливим в силу високого ввізного мита, низької капіталізації галузі, відсутності дешевих кредитних ресурсів. Головним напрямком реанімації вітчизняного с\г з перших років Незалежності стало відродження власного машинобудування та запровадження нових форм забезпечення села технікою за умов лізингу, факторингу та інших схем.
В той же час, після розпаду СРСР з'ясувалося, що в Україні відсутнє виробництво власних комбайнів і спроби його налагодити виявилися досить невдалими. Україна в осяжній перспективі не здатна самостійно конкурувати з передовими компаніями при виробництві складних видів сільськогосподарської техніки. І це не дивно, оскільки світові флагмани витрачають щорічно біля 100 млн. $ лише на дослідження і розробку техніки, що є немислимим для нашої держави.
Загалом, в Україні залишилося біля двох десятків підприємств, що не тільки успішно працюють на внутрішньому ринку, але й експортують її в десятки країн. Ці підприємства здатні самостійно розвивати виробництво. Держава ж, безумовно, має надати їм всебічну підтримку. Проте ціла низка програм сьогодні не працює (придбання вітчизняної с/г техніки на умовах фінансового лізингу, часткової компенсації вартості складної техніки українського виробництва, підтримки виробника через механізм здешевлення кредитів та компенсації лізингових платежів для господарських суб'єктів).
Тому ставка виключно на вітчизняного товаровиробника не може бути успішною. Прорив у розвитку галузі може забезпечити налагодження глибокої кооперації між світовими та вітчизняними компаніями.
Для реального приходу в Україну потужних світових сільськогосподарських машинобудівників потрібні відповідні умови. А саме - стабільний і зростаючий ринок, потужна державна підтримка вітчизняних виробників, зрозумілі та прозорі правила гри. А це, в свою чергу, потребує створення якісно нової бюджетної, фінансової, кредитної та цінової політики для товаровиробника, яка б забезпечила реальну рівність доступу учасників ринку до ресурсів, пільгове кредитування малих та середніх виробників, справедливе ціноутворення та недопущення монополізму.
Вже сьогодні ми можемо втілювати європейські правила торгівлі та спростити її обіг на нашому ринку. Важливим кроком на цьому шляху стало скасовування в поточному році Міністерством промислової політики обов'язкової сертифікації сільгосптехніки і перехід на систему декларування, що застосовується в ЄС.
Необхідно також спростити саму систему реєстрації техніки, вивести з обігу довідки-рахунки. Розглянути питання щодо нульової митної ставки на імпорт дефіцитних комплектуючих. Важливим кроком стане законодавче врегулювання мінімального рівня локалізації виробництва для визнання кінцевого продукту таким, що вироблений в Україні, до 10-15%.
Дешева робоча сила та енергія, комфортна для нових виробництв система оподаткування, низька вартість землі у Східній Європі приваблюють західноєвропейські компанії відкривати виробництва на території нових членів ЄС. До того ж, Єврокомісія частково компенсує вартість інвестиційних проектів в цих країнах. Впевнений, що цей шлях є і для України прийнятним.
Очевидно, що перманентна криза сільського господарства, що дісталася нам у спадок з радянських часів, продовжує поглиблюватися. Загострюється демографічна ситуація, село вмирає швидкими темпами. Інфраструктурна криза набула ознак справжньої катастрофи. Соціальні проблеми, притаманні Україні, в умовах села кратно помножені.
Маю надію внести свою лепту у відродження українського села. Моя команда розпочинає розроблення відповідної комплексної та багатоскладової Програми. Як народний депутат зроблю все можливе, щоб провести її на законодавчому рівні.

Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику