Цензор.НЕТ

14.05.17 15:30
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.

Про «полковий» пам’ятник у Вінниці

12 травня у Вінниці під час урочистостей з нагоди 50-річчя дислокованого у місті полку Національної гвардії України у військовому містечку частини було відкрито і освячено меморіальний знак на честь однополчан, полеглих у ході антитерористичної операції на Сході України.

У церемонії взяли участь командувач НГУ генерал-лейтенант Юрій Аллеров, голова Вінницької обласної державної адміністрації Валерій Коровій, голова Вінницької обласної ради Анатолій Олійник, військовослужбовці частини, священнослужителі різних конфесій. Вшанувати пам'ять загиблих прийшли їхні родичі і бойові побратими, серед них і син кавалера ордена «За мужність» (посмертно) солдата Віктора Кулібаби-Бухова - 14-річний Андрій, який нинішнього року збирається вступати до військового ліцею.

Архієпископ Вінницький і Брацлавський владика Михаїл звершив чин освячення меморіального знаку та очолив панахиду за полеглими воїнами, серед тих, хто супроводжував владику і співслужив йому, був нещодавно призначений військовий капелан вінницького полку протоієрей отець Михайло (Бабій).

Варто зазначити, що кошти на будівництво пам'ятника зібрали військовослужбовці частини та волонтери. Ще одне свідчення дбайливої уваги, з якою вінницькі гвардійці ставляться до однополчан, загиблих у АТО - сторінки віртуальної «Книги Пам'яті полеглих за Україну», що містять біографії, фото та інші матеріали про кожного із шістьох героїв (ще двоє воїнів цього полку досі вважаються безвісти зниклими, і поки є хоча б найменша надія - на них продовжують чекати і вдома, і у частині).

Ці шість втрат - шість історій, що відображають новітню історію Національної гвардії: різного віку, солдати і офіцери, «кадрові» і мобілізовані, всі вони виявили справжній патріотизм і мужність, які посмертно відзначено державними та громадськими нагородами і щирою шаною вдячних земляків.

Почитайте ці сторінки, подивиться в їхні очі…

Солдат Сергій Васильович Дерен, помічник гранатометника, 20 років.

Закінчив Мазурівський аграрний центр професійно-технічної освіти. Прийнятий на військову службу за контрактом 23 вересня 2013 року. Взимку 2013 - 2014 рр. разом із однополчанами брав участь у виконанні завдань з охорони громадського порядку в Києві під час Революції Гідності.

2014 року після оголошення часткової мобілізації до лав вінницького полку було призвано із запасу і вітчима Сергія - 42-річного Миколу Івановича, який обійняв посаду старшого стрільця у новоствореному батальйоні оперативного призначення.

Сергій загинув близько 16.45 21 вересня 2014 р. від осколкового поранення в голову на блок-посту у мікрорайоні «Східний», де перевіряв транспортні засоби на в'їзді до Маріуполя. Того дня, незважаючи на проголошений українською стороною режим припинення вогню, група з п'яти терористів на автомобілі «Газель», що з'явилася в районі вулиці Таганрозькій, почала хаотичний обстріл з міномета, від якого постраждав не лише гвардійський блокпост, а й сусідні приватні будинки. При цьому тяжкі поранення також дістали двоє місцевих жителів: 15-річний хлопець, який потрапив під удар, коли їхав полем на велосипеді, та 36-річний працівник комбінату «Азовсталь», який привіз на блокпост харчі та воду.

Останній «пост» на сторінці Сергія у соцмережі: «Життя вдалося не тоді, коли у тебе класна тачка, будинок, купа дівчат, а коли батьки здорові, кохана поряд і син росте гарною людиною…».

Солдат Віктор Анатолійович Кулібаба-Бухов, стрілець-гранатометник, 34 роки.

Після закінчення школи у рідному селищі, 1997 року Віктор свідомо пішов на строкову військову службу - хоча міг її уникнути через вади здоров'я. Під час служби в одній із військових частин внутрішніх військ МВС, дислокованих у Донецьку, він захворів, переніс хірургічну операцію і був звільнений у запас як «непридатний до військової служби у мирний час, обмежено придатний у військовий час». Працював у охоронній фірмі на посадах охоронця, начальника зміни, начальника відділу. Потому обіймав посаду менеджера страхової компанії «ТАС».

25 серпня 2014 р. Віктор добровільно з'явився до військового комісаріату і попросив його мобілізувати, вже за кілька днів він став до лав до вінницького полку НГУ. Рідним він казав: «Простіть, якщо зі мною щось станеться. Піти туди - мій обов'язок. Потім ви мене зрозумієте».

У район проведення АТО Віктор вирушив у шоломі, придбаному для нього колегами зі страхової компанії. Тиврівська райдержадміністрація забезпечила Віктора та ще дев'ятьох його однополчан-земляків обмундируванням, термобілизною, рюкзаками, спальними мішками. Куплений для нього сучасний бронежилет передати на Луганщину не встигли…

7 жовтня, під час дії оголошеного українською стороною режиму припинення вогню, у короткій телефонній розмові з дружиною Віктор сказав: вони з однополчанами риють окопи, намагаючись укріпити позиції - в очікуванні обстрілу. А за кілька годин, близько 15.00, блокпост №29 на трасі «Бахмутка» накрили ворожі міномети. Один із вибухів обірвав життя солдата Кулібаби-Бухова, який став першим із полеглих в АТО мобілізованих гвардійців-вінничан. Він загинув, закривши своїм тілом одного з бойових побратимів…

Старший лейтенант (капітан міліції у відставці) Олександр Васильович Москалюк, заступник командира роти з виховної роботи, 51 рік

З 11 листопада 1982 року Олександр проходив строкову військову службу у Збройних Силах СРСР. Учасник бойових дій в африканській країні Анголі: дістав два поранення (вогнепальне й осколкове) та три контузії, діючи під час таємної операції у складі підрозділу морської піхоти ВМФ СРСР (тож він був обізнаний у тактиці «гібридної війни»).

Після звільнення в запас 1985 року вступив на факультет фізичного виховання та початкової військової підготовки Вінницького педагогічного інституту. Здобув звання майстра спорту з лижних гонок і кандидата в майстри спорту з боротьби. Працював вчителем, потому обрав кар'єру правоохоронця: з 1993 року проходив службу в органах міліції, 2002 року закінчив Київську національну академію внутрішніх справ України, здобувши повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» і кваліфікацію юриста. Після виходу на пенсію займався адвокатською практикою.

7 серпня 2014 року старший лейтенант запасу Москалюк був призваний за мобілізацією до лав Національної гвардії України. Він вирішив іти в АТО, попри те, що мав низку хвороб, сказавши рідним: «Як я можу сидіти вдома, коли гинуть діти?».Односельці зібрали для офіцера значну суму коштів, на які для нього було придбано обмундирування та бронежилет.

13 жовтня 2014 року під час спроби прориву колони підкріплення до блокпосту №32 біля с. Сміле Луганської області ворожий снаряд пропалив броню бронетранспортера, вибуховою хвилею в машини вирвало десантні люки, двох військовослужбовців, зокрема і Олександра Васильовича, викинуло з БТР. Як з'ясувалося згодом, старший лейтенант Москалюк загинув від численних осколкових поранень, водночас ще двоє воїнів-вінничан зникли безвісти, двоє потрапили в полон.

До 27 жовтня Олександр Васильович вважався безвісти зниклим, його дружині телефонували невідомі, які російською мовою з кавказьким акцентом пропонували викупити тіло чоловіка за 20 тисяч доларів. Лише коли бойові побратими зуміли домовитись із терористами про евакуацію загиблих, тіло старшого лейтенанта Москалюка було вивезене з місця бою разом із тілами загиблих «айдарівців».

Молодший сержант Олександр Володимирович Колівошко, помічник гранатометника, 21 рік.

Після закінчення Крижопільського будівельного ліцею 8 жовтня 2012 року Олександр був призваний на строкову військову службу, яку він проходив у гаубичному самохідно-артилерійському дивізіоні дислокованої на Дніпропетровщині 93-й окремої гвардійської механізованої Харківської бригаді Сухопутних військ Збройних сил України. Служив сумлінно, отримавши військове звання «молодший сержант», був нагороджений грамотою, а його батькам було надіслано лист із подякою за виховання сина (обидва документи підписані командиром бригади полковником О. В. Мікацем). 3 жовтня 2013 року звільнений в запас, працював на цегельному заводі у рідному селі

9 серпня 2014 року йому зателефонували з вимогою: з'явитися до районного військкомату. Невдовзі Олександр був призваний на військову службу за мобілізацією і обійняв посаду помічника гранатометника (через значну кількість осіб сержантського складу серед мобілізованих у цьому батальйоні багатьох із них призначали на «солдатські» посади).

Близько 16.00 31 жовтня 2014 року проросійські бойовики-сепаратисти з мінометів обстріляли 29-й блокпост на трасі «Бахмутка». Внаслідок прямого влучення міни в бліндаж молодший сержант Колівошко загинув, ще троє військовослужбовців дістали поранень

Підполковник (звання присвоєно посмертно) Олександр Валерійович Каплінський, старший офіцер групи бойової та спеціальної підготовки, 35 років.

1996 року закінчив Вінницьку школу-ліцей №7, був призваний на строкову військову службу до лав внутрішніх військ МВС України. В 1998 року вступив на окремий факультет ВВ МВС Національної академії Прикордонних військ України ім. Богдана Хмельницького, після випуску обіймав посади командира навчальних взводу та роти Навчального центру ВВ МВС (м. Золочів). 3 2007 року призначений заступником командира роти полку спеціального призначення ВВ МВС «Ягуар», з 2010-го - знов командував ротою у Навчальному центрі. 2011 року вступив до магістратури Академії внутрішніх військ МВС, після закінчення якої обійняв посаду старшого офіцера групи бойової та спеціальної підготовки вінницького полку.

Олександр помер у міській лікарні Лисичанська від осколкового поранення в голову, яке дістав близько 10:00 16 листопада 2014 р. під час обстрілу з гранатометів блокпосту сил АТО на перехресті між населеними пунктами Золоте та Гірське (Луганська область), в районі траси «Бахмутка».

Старший солдат Сергій Олегович Павлюк, кулеметник, 29 років.

У 2004 - 2005 рр. Сергій пройшов строкову військову службу у лавах Державної прикордонної служби України, у 2006 - 2007 рр. служив за контрактом у Повітряних силах ЗСУ.

З 2010 року працював на Вінницькій кондитерській фабриці Кондитерської корпорації «ROSHEN».

У серпні 2014 року Сергій був призваний на військову службу за мобілізацією. З жовтня 2014 року старший солдат Павлюк пройшов три відрядження до району антитерористичної операції, неодноразово виявляючи мужність та професіоналізм. Під час оборони 32-го блокпосту він дістав поранення, після лікування повернувся у стрій. Лише під час останнього відрядження Сергій та його однополчани витримали 24 бої, не зазнавши втрат…

Трагічно загинув близько 19:00 12 липня 2015 р. на 156-му кілометрі автодороги «Київ-Харків», у межах міста Пирятин (Полтавська область), у дорожньо-транспортній пригоді під час повернення додому після ротації.

Фото прес-служби НГУ, http://memorybook.org.ua/index.htm та https://vn.20minut.ua


Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику