Цензор.НЕТ

18.05.18 19:51

Алеї Пам'яті

На днях я побував на Алеї Пам'яті у Дніпрі. Дивився на світлини тих, хто пішов. Дивився на стели з обличчями, постаменти з прізвищами загиблих бійців різних підрозділів, як добровольців, так і ЗСУ, і так склалося, що навколо у той час не було нікого. На відстані десяти метрів ходили люди, сміялися, розмовляли по телефону, сиділи на траві у тіні дерев, їли морозиво.

І я особливо гостро відчув там, на тій Алеї, що усього цього могло вже давно не бути. Все це могло закінчитися п'ять років тому, і не було б затишних, наповнених спокійними людьми, парків. Не було б дитячого сміху на майданчиках. Не було б веселих розмов по телефону, сидячи на лавці та бовтаючи ногами. І у тіні дерев мало хто б наважувався посидіти, адже у будь-яку секунду з неба могла б впасти 120-міліметрова смерть.

І який би рік війни не йшов: п'ятий чи п'ятидесятий, я ніколи не звикну до втрат. Кожен новий загиблий боєць - це наша спокійна безтурботність, яку цінувати вміють далеко не всі.

Він був сиротою. Він подарував нам ще декілька крапель миру, кожна з яких розбарвлена його кров'ю.

Іван Іванович Кураш народився 26.06.1985 року у селі Литвинів Підгаєцького району Тернопільської області.

Хлопець закінчив 9 класів Литвинівської школи, після чого вступив до ПТУ №24 міста Підгайці на спеціальність "муляр-штукатур", у якому провчився півтора роки, а весною 2004 року був призваний на строкову. Службу проходив у 6-му навчальному артилерійському полку, що базується у селі Дівички Київської області.

Мати Івана померла, коли той був у 7 класі, батько - цієї весни. Його єдиний брат трагічно загинув у 25-річному віці (втопився у вирі, коли кинувся рятувати двох дітей, які потопали у ставку. Дітей він врятував, проте сам вибратися вже не зміг).

Іван завжди був привітним до всіх, доброзичливим, не відмовляв у допомозі. Навколо його рідного села багато ставків, це дуже мальовничий край Тернопільської області, тому чоловік дуже полюбляв риболовлю. Працював на заробітках - їздив з бригадою по будівництвах.

Спочатку його було призвано у п'яту хвилю мобілізації, він проходив службу у Львівському прикордонному загоні. А 27.12.2017 року Іван Іванович підписав із ЗСУ контракт.

Старший солдат, старший стрілець 14-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 15 травня о 22.25 під час обстрілу наших позицій в районі села Катеринівка Луганської області. Іван отримав смертельне поранення та помер у шпиталі одного з прифронтових міст.

Поховання планується на завтра, 19 травня, у рідному селі. У нього залишилась донька.

Мешканці Дніпра, Ужгорода, Ковеля та Охтирки. Мешканці маленьких сіл та великих міст. Мешканці будь-якого куточка України, ті, до кого дійде це послання. Завтра, післязавтра, у будь-який день, коли будуть ховати чергового захисника нашої землі, згадайте за нього.

Згадайте за інших, згадайте за всіх них, за молодих та старих, за вчителів та юристів, за солдатів та офіцерів, за добровольців, мобілізованих та контрактників. Згадайте нашу армію, що невидимим щитом закриває свій народ від різнокаліберної загибелі.

І якщо робити це, якщо постійно пам'ятати, то тоді правдивою стане фраза, що Герої не вмирають, адже всі вони житимуть на маленьких Алеях Пам'яті наших сердець.




Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику