Цензор.НЕТ

19.06.18 19:16

ВЛАДІ - КРЕДИТИ, УКРАЇНЦЯМ - БОРГИ

   В.Лановий

   ВЛАДІ  -  КРЕДИТИ,  УКРАЇНЦЯМ  -  БОРГИ

    Як треба не любити Україну, щоб довести її до розвалу та повної залежності від кре-диторів? Ми не розвиваємось і не процвітаємо, ми нагромаджуємо борги!

  Думаю, що ні в кого немає сумнівів, що Президенти України відповідають за стан грошо-вої системи, яка на самому ділі гуртує (або розз'єднує) всю націю.  Тому варто розглянути  періоди  панування перших персон і їх «внесок» у розвал.

  Як руйнують грошову систему сьогодні

  Можна сказати, що П.Порошенко з О.Турчиновим висмоктали останні краплі крові з сус-пільного організму. За перші три роки їхнього правління валютний курс гривні провалився, як відомо, у 3,5 рази, а на запити наближених до влади банків у 2014-2015 рр. Нацбанк Ук-раїни штучно, безпідставно «надрукував» і роздав їм грошових папірців на суму у більш ніж 420 млрд. грн. Нагадаю, що роздача емісійних кредитів НБУ у періоди відносно стабільного розвитку (1998-2010 рр.) разом з іншими видами грошової емісії (купівлею центробанком ва-люти і урядових боргових цінних паперів на внутрішньому ринку, операціями репо та інши-ми) не перевищувала 30-35 млрд. грн. на рік. А такого багатократного валютно-курсового знецінення української грошової одиниці не було 18 років.

   Затоплювання фінансових ринків обезціненими папірцями також спричинила галопу-ючу інфляцію (а у деякі місяці – лютий-березень 2015 року - вона підстрибнула до стану гі-перінфляції, тобто могла вийти на більш ніж 500 % у річному вимірі. До речі, деякі амери-канські фахівці у той момент заявили, що в Україні вже є гіперінфляція) та втопило полови-ну банків країни, валютні боржники яких стали неплатоспроможними. Лавиноподібне падін-ня валютного курсу гривні у ці роки зменшило також імпортні поставки, а українське вироб-ництво, як відомо, переробляє іноземну сировину і розвивається за рахунок імпортної техні-ки. Знецінення гривні привело також до скорочення реального обсягу валових інвестицій, в тому числі у 2014 році відбувся відток з України прямих іноземних інвестицій – їх обсяг ско-ротився з 53 до 44 млрд. дол. Падіння експорту та й усього нашого ВВП, які не мог-ли не від-бутися, досягли значень, що спостерігалися лише при гіперінфляції 90-х років.

  І от, в  умовах знецінення гривні та декапіталізації виробничих систем влада жодного разу не зробила кроку в напрямку відновлення купівельної спроможності українських грошей та підвищення їх вагомості відносно твердих іноземних валют. Більше того, в черговий раз (приблизно місяць тому назад) ми почули звіт НБУ про скупку ним доларів на внутрішньому ринку і збільшення резервів на 1,2 млрд. дол. У мене запитання: кому потрібні нові суми ре-зервів, якщо вони жодного разу в нашій історії не могли убезпечити економіку від лавино-подібної девальвації грошової одиниці? Мені можуть заперечити, що зростання резервів – вимога МВФ. І що ця організація турбується про те, щоб ми як боржник мали резерви валю-ти для повернення запозичень. Почуйте: ми беремо кредити для збільшення резервів, потріб-них для повернення цих кредитів. Чи не нагадує це біг білки в колесі, яке крутиться, але за-лишає білку нам місці? Коли на ринку був надлишок пропозиції доларів, український грошо-вий регулятор не захотів вирівняти курс відповідно до ситуації: він скупив надлишок інозем-ної валюти, пропозиція якої привела б до зниження внутрішнього курсу долара і зростання (ревальвації) курсу гривні. Отже, девальвація гривні є для центробанку бажаним, позитивним фактом, а зміцнення валютного курсу – небажаним. Хоча національна економіка «мислить» по-іншому.

  Неадекватною є й політика корупційно-олігархічної влади відносно зовнішніх боргів Ук-раїни. Реалізується курс на їх зростання, оскільки олігархам потрібен приток валют з яких завгодно джерел, аби була можливість конвертації гривень, отриманих від бізнесу, та для ви-возу капіталу за кордон, в тому числі у країни офшорної юрисдикції. Все це продовжує про-цес відокремлення нашої країни від цивілізованого світу, в тому числі від гучного процесу розкриття та ліквідації офшорних сховищ . Навіть беспрецедентні жести з боку США та ЄС, які надали у 2014-2015 рр. урядові гарантії українським єврооблігаціям на  тривалі строки і на мільярдні суми (якщо не помиляюсь  - на 3 млрд. дол.), що забезпечувало можливість роз-містити ці облігації під мінімальні проценти (на рівні ставок на державні облігації цих наших країн-партнерів), не підштовхнули П.Порошенка і К* до зниження порогу витрат на обслу-говування зовнішнього боргу і оздоровлення нашої моделі монетарного регу-лювання. У цьому році Євросоюз надасть нам ще більше мільярду євро на пільгових умовах. І знову ми не чуємо від уряду пропозицій щодо оздоровлення зовнішньо-боргового механізму. На жаль, ця влада розтринькувала дешеві кредити, як і дорогі. Та й ніхто не знає про їхні умови та на-прямки використання. Хтось вірить балачкам про направлення запозичених коштів у золото-валютні резерви? Чомусь останні не зростають такими темпами, як борги держави.  

  Більше того, замість реальної реструктуризації середньо- і короткострокових зобов'язань України перед приватними кредиторами у критичних умовах, уряд заклав «міну» під нашу боргову машину. Доручення про реструктуризацію зовнішнього державного боргу на 19 млрд. дол. міністр фінансів Н. Яресько виконала у 2015 році досить дивно: за зачиненими дверима, без чіткого завдання уряду і фактично захищаючи інтереси кредиторів. Вона заклю-чила угоду, яка не тільки піднімає процентні ставки, а й вводить додаткові щорічні платежі і для цього запроваджує нові цінні боргові папери України –  деривативи, що мають назву ВВП-варанти. Відтермінування зобов'язань з погашення боргу склало лише 4 роки, а зобо-в'язання платежів за деривативами (які є додатковими до основного боргу) наступають кож-ного року, коли темпи росту ВВП України перевищуватимуть 4%. Іншими словами, на ноги української держави навісили гирі, які ніколи не дадуть нам піднятися з дна і роблять немож-ливим розрахуватися з позичальниками. Очевидно, що такі іноземні радники, як Н. Яресько, виконували завдання саме погіршити умови виконання нашою державою боргових зобов'я-зань, посилити нашу залежність від кредиторів та наблизити ситуацію здійснення матеріаль-ного відшкодування заборгованості іншими цінностями. Подібні деривативи вже запровад-жувалися американськими інвестиційними банками та фондами відносно безнадійних боргів Аргентини (до речі найбільш аграрно продуктивної країни Латинської Америки, але це не допомагає), що привело до втрати країною сільськогосподарських земель та двома повномас-штабними дефолтами.

  Проте, нинішний керманич держави не задовольнився дешевими кредитами західних дер-жав  та МВФ. Серед отриманих позичок є й найдорожчі на міжнародному ринку приватних євро-облігацій  – у минулому році за 8 % річних на 3 млрд.дол. Загалом валютні боргові зо-бов’я-зання України за П.Порошенка збільшилися приблизно на 30 млрд. дол. Зрозуміло, що ніяких завдань з оздоровлення системи грошового регулювання чинний правитель і не ста-вив.

  Де ще у світі є держава (може в Африці чи у Латинській Америці), яка б так свідомо, без будь-яких підстав пограбувала і принизила працю людей та їх життєве забезпечення, як це зроблено в Україні? П.Порошенко та його поплічники пішли на зруйнування внутрішньої фінансової системи, що, як і у на початку 90-х, зупинило економіку і декапіталізувало вироб-ничі об'єкти. Ці владні особи оголили валютні фонди держави, які були спущені ними, як у каналізаційні стоки, довіреним особам. Після деребану валютних резервів олігархо-корупцій-ній зграї нічого не залишилось, як  витанцьовувати колінця перед МВФ, аби хоч щось отри-мати для покриття своїх оголених частин тіла.

  Перевершив інших очільників нинішній керівник держави і в розробці гіпердефіцитного держбюджету (виключенням є бюджет на 1993 рік, прийнятий урядом Л.Кучми, з дефіцитом 50 %  видатків або 16 % ВВП).  У 2018 році дисбаланс державної скарбниці сягне 130 млрд. грн., а разом із зобов'язаннями перед «Приватбанком», які теж немає чим фінансувати, - 250 млрд. грн.  Отже, чекаємо або невиплат зарплат бюджетникам і пенсій, або нового наводнен-ия  країни емісійно-обезціненими гривнями з відповідною її девальвацією. І усі обіцянки профінансувати нестачу фондів «Приватбанку» є, як мені видається, фікцією для заспокою-вання вкладників.

  Ще одна «інновація» від президента-олігарха: встановлення завищених цін і тарифів на енергетичні товари і послуги, які дають можливість отримувати монополістичні надприбутки постачальникам, а шалене завищення таких цін (тарифів) покривати бюджетними субсидія-ми. Потреба в останніх така величезна, що розриває бюджет і саме це  робить його гіперде-фіцитним. Завищення ж цін сприяє інфляції та втраті гривнею купівельної спроможності. Ок-рім того, побічний ефект таких розрахунків за кошти держави - у втраті мотивації людей до праці і до зростання особистих доходів, бо це позбавляє їх права на отримання субсидій.  

  Не турбує П.Порошенка та його команду й проблема перманентного дефіциту зовнішньої торгівлі, який складається через непомірно великий обсяг імпорту природнього газу. «Наф-тогаз України», як монопольний постачальник-імпортер, має гарантований внутрішній ринок збуту газу при будь-яких високих цінах на нього. Він кожного року вибиває в уряду дозвіл на максимально можливий обсяг закачки з-за кордону блакитного палива (а тому – і на дозвіл розпоряджатися якомога більшим потоком грошей) і ніяк не виконує багаторічні обіцянки збільшити обсяги власного видобутку.

  От з таких мозаїчних фрагментів нездорового, шкідливого для власної економіки держав-ного регулювання складається велике панно знецінення і деградації національної грошової системи, а також збідніння українців, що продовжується вже третє десятиліття. Ми твердо перебуваємо на останніх позиціях у світі по фінансовій стабільності і входимо до стану кра-їн – безнадійних боржників, які самі підривають власні фінансові джерела розвитку і яких не підпускають до цивілізованої світової фінансово-інвестиційної системи.

  Можна стверджувати, що теперішня влада завдала найсильнішого руйнівного удару по нашій хрупкій грошовій системі і ми, дійсно, опинилися в кількох кроках від катастрофи. Хоча усі наші Президенти показали, як можна потроху нищити економіку. Усі вони, на жаль, приносили країні не прибутки, а борги. Ось нагромадження зовнішнього державного боргу за каденції кожного з них.

  Перші персони держави – нагромаджувачі боргу

 - Л.Кравчук (займав пост у 1991-94рр.) відкрив ящик Пандори щодо появи зовнішнього бор-гу і залишив після себе 3 млрд. дол. заборгованостей перед Росією. Головні вади правління наступні.

   Не здійснював жодного контролю за обсягами і темпами запуску в обіг першої національ-ної грошової одиниці (купонно-карбованця); допустив свавільне підвищення цін з початку 1992 року і одночасно заморозив (заблокував) видачу вкладів громадян в Ощадбанку, ніби рублі на його рахунках інфіковані і їх не можна пускати в обіг. Замороження вкладів в Ощад-банку - офіційно до 1996 року, але фактично продовжується й зараз - дозволило гіперінфляції знецінити  заощадження та залишки коштів підприємств до копійчаного стану. Також пер-ший Президент своєю мовчазною згодою дозволив своєму «дублеру»  Л.Кучмі  (останній в 1993 році в ранзі прем'єр-міністра отримав від Верховної Ради України повноваження Прези-дента щодо владних рішень, кадрових призначень та підписання  законодавчих актів) змуси-ти Нацбанк України випускати  мільярди грошових папірців і роздавати їх у формі майже безкоштовних кредитів  безпосередньо виробничим комплексам (підприємствам, колгоспам, будівельним кампаніям тощо). Разом два Леоніди спромоглися кинути українську економіку у безодню  гіперінфляції (10 000 % у 1993 році та 7 600 % у наступно-му), яка зупинила ро-боту приблизно 70% підприємств промисловості та біля 40 % - аграрних господарств. Еконо-міка перейшла на бартерний обмін, фінансові накопичення не відбувалися, ставка за банків-ськими кредитами була адміністративно встановлена на рівні 200 % річних, а зарплата і пен-сії або видавалися у товарно-матеріальній формі, або затримувалися на місяці і квартали.

  Розвал фінансової системи завадив відновленню виробництва не тільки у ці початкові ро-ки. Він знищив фонди розвитку національного господарства, які не утворювалися до 1998-99 рр. Загалом за роки довготривалої кризи (1991-1999 рр.) падіння українського ВВП склало 60% від рівня 1990 року. Це теж «рекорд» для світової економіки.

  - Президентство Л.Кучми (1994-2004 рр., зовнішній борг зріс з 3 до 20 млрд. дол.). Голов-

ною особливістю його царювання в контексті теми було широке відкриття воріт для в'їзду кредиторів і потрапляння України на гачок зовнішньої фінансової залежності. Усе почалося восени 1992 року, ще за Л.Кравчука. Тоді Росія пред'явила нам до оплати рахунки ніби-то за спожитий у першому півріччі того року російський газ на суму 3 млрд. дол., хоча жодних до-говорів з поставок газу між нашими державами не було. Невідомо, це був російський газ чи туркменський. Окрім того,  розрахунки мали відбуватися за внутрішніми (радянськими) ціна-ми та в рублях і платити мали українські підприємства, а не держава. Тим не менш, Уряд Л.Кучми прийняв ці претензії (вважаю безпідставно) і оформив наші перші зовнішні зобов'я-зання. Далі до 2000 року Газпром поставляв Україні газ вборг (без оплати) за європейською ставкою Libor (біля 7-8 %),  з оформленням українськими облігаційними цінними паперами. Це був той випадок, коли безкоштовний сир буває лише в мишоловці. Оскільки золото-ва-лютних резервів в українському центробанку не було, борг перед Росією став валютною каббалою. Він швидко зростав, не міг обслуговуватися і повертатися. Федерація постійно погрожувала зупинкою поставок і вимагала від нашої сторони максимальних річних обсягів закупівлі газа (до 50 млрд.куб. м), максимізуючи таким чином і нагромадження нашого бор-гу. Ситуація погіршувалася і через те, що зовнішній борг не був диверсифікований і перебу-вав у монопольних руках Москви, що посилювало нашу залежність від неї.

  З цієї боргової ями Україна змогла вилізти, лише провівши у 2000 році першу реструк-туризацію зовнішнього боргу на суму  11 млрд.дол. Якщо я не помиляюся, ми добилися відстрочки платежів на 10 років і переклали їх на декілька західних установ, але відсотки були змушені підняти до 11-12 %.

  Можна сказати, що за правління перших двох керманичів розмова про монетарне і кур-сове регулювання взагалі була недоречною. За перші 10 років зовнішній державний борг зріс з 0 до 12,5 млрд.дол.; золото-валютні резерви становили лише 2-3 сотні мільйонів доларів; курс грошової одиниці за 1991-1996 рр. впав у 100 тис. раз, за 1997-1999 рр. – майже у 3 рази.

 

 - Наступний Верховний Головнокомандувач України В.Ющенко (правив у 2005-2010 рр., наростив зов-нішній борг з 20 до 45 млрд.дол.), на жаль, використав свій досвід здійснення скандальної емісії і знецінення українських грошей у 1993-1994 рр. (здобутий ним на посаді голови НБУ), не для фінансового укріплення України, а для чергового її пограбування. Незважаючи на значний приплив іноземних капіталів у перші три роки його правління, він спромігся «наду-ти» національну грошову систему пустопорожніми гривнями – тільки за IV квартал 2008 року Нацбанк України видав комбанкам 114 млрд. грн. кредитів рефінансування, допоміг їм конвертувати цю грошову навалу у долари США, продавши банкам за ці місяці більше 14 млрд. дол. зі своїх золото-валютних резервів і спустошивши їх. Звичайно, паралельно був провалений обмінний курс гривні (з 4.6 до 8,3 грн./дол.), обсяги виробництва впали за той рік на 25%, експорт й імпорт – на більш ніж третину. 

  Треба також нагадати, що після повторної приватизації «Криворіжсталі» у 2006 році мав бути отриманий понадплановий профіцит держбюджету у 4.5 млрд. дол. Проте офіційно невідомо, як були використані ці гроші. В усякому разі, враховуючи паралельне надходже-ння в Україну в ці роки іноземних капіталів, В.Ющенко мав погасити  хоча б частину зов-нішнього боргу, аби полегшити життя в майбутньому та забезпечити сталість української  грошової одиниці.

 - «Гарант» Конституції В.Янукович (2010-2014 рр., зовнішній борг розбух на 30 млрд. дол.) багато не роздумував: запозичав долари, де тільки можливо і під які завгодно відсотки, яких світ не бачив. Проценти за позички за українськими валютними  облігаціями на міжнарод-них ринках через негативні рейтинги уряду досягали 14-15 % (!). Коли МВФ відмовив дава-ти кредиту донецькому клану, голова НБУ С. Арбузов із своїм заступником відвідали центральний офіс цього Фонду і запропонували його керівництву виплату будь-яких про-центів, аби тільки дали кредити. Вони не зрозуміли – це зовсім не та контора. Щорічно на міжнародних ринках в ті часи Україна розміщувала державних облігацій на майже 5 млрд. дол. серед іноземних приватних банків і фондів. Саме В.Януковичу ми зобов’язані тими за-боргованостями приватним кредиторам на 19 млрд. дол., на які  за допомогою Н. Яресько накладені додаткові деривативи - зашморг на шиї нашої держави.

   В.Янукович стрімко наближав країну до дефолту і не відчував відповідальності за обслу-говування і повернення взятих запозичень. Це була поведінка наркомана, який задовольняв-ся опіумом сьогодні , не задумуючись про згубний кінець завтра. Він брав, аби розподілити і прикарманити тверду валюту самому і своєму оточенню. Паралельно донецькі розхапали і золото-валютні резерви держави: в 2011-2012 рр. їх сума досягала 32-33 млрд. дол., а нова влада у 2014 році «знайшла» у сховищах Нацбанку України тільки біля 10 млрд. баксів. Різ-ниця у 22-23 млрд. дол. була розділена між провладними олігархічними кланами шляхом їх продажу всередині країни по «зручній» ставці (8 грн./дол.). Показовим був також останній кредит Росії у 3 млрд. дол. без будь-яких обґрунтувань використання і шансів повернення, але з перспективою посилення залежності від Росії.

  Що треба викорінити

  Можна сказати про багаточисельне коло деструктурних дій нашої влади:

  -зайва, пустопорожня усіх видів емісія національних грошових номіналів, яка дозволяє

  збагатитися класу різноманітних банкірів;

  -цілеспрямована стрімка девальвація валютного курсу українських грошових знаків через

  домінування у владі ідеології суцільного протекціонізму власних товаровиробників;

  -постійне надмірне запозичення іноземних кредитів, в тому числі на принизливих і неви- 

  гідних для нас умовах та політичне ігнорування накопичення неплатежів уряду та дер-

  жавних підприємств;

  -вкрай низький кредитний рейтинг держави та надзвичайно високий рівень процентних

   ставок за іноземними позичками;

  -відсутність урядових програм скорочення поточних та середньотривалих зобов'язань з 

  погашення та обслуговування зовнішнього держборгу та диверсифікації боргового порт-

  фелю;

  -складання високодефіцитного державного бюджету без надійних джерел фінансування

  дефіциту та незважаючи на надвеликий обсяг боргу;

  -паразитування державного апарату, який роздмухує непомірно бюджетні витрати на свої  

  потреби та на поліцейські кайданки для стримування активності громади;

  -бюрократичне проїдання грошей від приватизації об'єктів державної власності замість їх

  використання для погашення надвагомого держборгу;

  -свідоме нагромадження внутрішніх і зовнішніх заборгованостей держави, які вона успад-

  ковує від нацоналізованих збиткових та збанкрутілих об'єктів приватної власності;

  -підштовхування внутрішньої інфляції цін, в тому числі адміністративними  й монопо-

  лістичними методами та гіпертрофія бюджетних видатків на покриття завищених тарифів;  

  -хронічне перевищення імпорту товарів і послуг над їх експортом;

  -надлишковий імпорт високовартісного російського газу з оплатою за кошти державного

   бюджету або НБУ;  

  -регулятивно-адміністративні бар'єри на шляху іноземних інвестицій та виштовхування ор- 

  ганами влади іноземних конкурентів з монополізованих ринків;

  -надризикованість кредитно-боргових операцій за участю міжнародних кредитних установ

  на нашій території, що робить Україну недоступною для них, та інше.

   Такі дії влади спричиняють втрату потуги нашої грошової системи, знищують фінансові та виробничі нагромадження та відгорджують Україну від світових кредитно-інвестиційних джерел. Вони, безумовно, мають бути зупинені.

  Чому не зможе це зробити президент-олігарх, розглянемо у наступній статті.

   (продовження  буде)


Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику