Цензор.НЕТ

23.08.18 00:17
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.

О «Пушике»/»Котике»

О «Пушике»/»Котике»

Вспомнилось: завтра (вернее, уже СЕГОДНЯ – 23 августа) – четвертая годовщина гибели украинского богатыря, бойца батальона Нацгвардии «Донбасс», нововолынца Владимира Пушкарука.

Говорят, он погиб под минометным обстрелом, пытаясь спасти… собаку, находившуюся на привязи, и в тот день в батальоне погиб только он.

Процитирую свой текст, опубликованный в «ныне покойной» газете МВД Украины «Іменем Закону», номер от 30 июля 2015 года:

«…Це сталося вечері 23 серпня, у розпал запеклих боїв за Іловайськ. Побратими занесли «Котика» – старшину резерву Володимира Пушкарука – у підвал місцевої школи, але поранення в голову (осколок влучив йому за вухом, під край шолома) було смертельним. Того дня зі складу батальйону «Донбас» загинув лише він…

42-річного Володимира Сергійовича Пушкарука земляки-однополчани також іменували «Пушик» – саме за цим ласкавим прізвиськом він був відомий у місті Нововолинську, де закінчив школу.

Згодом він вступив до Володимир-Волинського сільськогосподарського технікуму, але його навчання, відповідно до тогочасних радянських законів, перервав призов на строкову службу до лав Збройних сил. Після звільнення в запас 1992 р. із Закавказзя, де йому довелося служити, він повернувся в уже незалежну Україну у найвищому на той час для строковиків військовому званні «старшина».

Головним його захопленням потому стали силові види спорту, а саме – гирьовий спорт, армрестлінг та інші. Він близько десяти років працював у спортивній школі – навчав дітей, водночас тренувався сам, брав участь у змаганнях. Згодом став приватним підприємцем – заробляв перевезеннями вантажів на власному автомобілі, проте продовжував відстоювати спортивну честь міста, зокрема на обласних «Козацьких іграх». Наприклад, у газетному звіті про проведений у Луцьку в жовтні 2008 р. «Чемпіонат любителів сала» йдеться: «У номінації «перетягування автобуса завважки 9 тонн» перемогла команда саломанів-богатирів з м. Нововолинська у складі Олександра Бурди та Володимира Пушкарука…».

Як і годиться справжньому богатирю, він був дуже доброю, приязною і щирою людиною, набув серед містян неабиякої популярності, мав багато друзів. В особистому житті Володимира Сергійовича, за словами його матері, Валентини Володимирівни, не все складалося добре, проте дві його 20-річні доньки-близнючки від першого шлюбу, Вероніка та Юлія, встигли подарувати йому аж чотирьох онуків. Крім того, разом із другою дружиною Тетяною він виховував ще одну доньку – восьмирічну Ольгу.

Саме заради щастя своїх дітей та онуків під час Революції Гідності він разом із групою земляків вирушив до Києва і став до лав Самооборони Євромайдану, а згодом – записався до військового резерву Нацгвардії. Оберігаючи матір від хвилювань, він сказав їй, що їде до Києва на заробітки… Хоробрий, ініціативний, добродушний та товариський – таким він запам’ятався бойовим побратимам.

В останні години літа, 31 серпня 2014 р. до Нововолинська повільно в’їхали близько півсотні автомобілів. Місцева журналістка Наталя Камишникова описувала це так:

«Фари розсікали темряву, гудки – нічну тишу. То був почесний ескорт транспорту, яким привезли зі Сходу черговий (як важко це писати!) „вантаж 200”.

Солдат 51-ї бригади Сергій Бугайчук і доброволець „Донбасу” Володимир Пушкарук повернулися додому в домовинах. Сергієві ось-ось мало виповнитись 26 років. Володимиру було 42. Життя й надії обох забрала клята війна.

Друзі, знайомі, просто краяни зустрічали їх на в’їзді в місто, біля знаку „Нововолинськ”. Попри зливу і пізню годину, попри те, що час прибуття кілька разів змінювався впродовж дня…

Зустріли о 21.40, рушили на 5-й мікрорайон, де мешкає родина Сергія, потім – до військкомату. А звідти – через усе місто, об’їхавши вулиці – до села Мовники, до рідної хати Володимира.

Зупинялись маршрутки, таксі. Водії розуміли, що відбувається, і долучали свій гудок до скорботної симфонії. Уперше за, вважай, 60 років існування Нововолинська тут не відзначали День шахтаря, що припадає на останню неділю серпня. На Волині оголосили триденну жалобу за полеглими земляками…

У парку вперше за багато років не гула традиційна хмільна забава з шашликами. На стадіоні не лунав гучний концерт заїжджих „зірочок”, і навіть п’яних пісень поночі не було чути… Місто зіщулилось і принишкло. А в Мовниках люди виходили з хат у пітьму і зустрічали кавалькаду машин із Нововолинська. Хтось молився, хтось плакав при дорозі…».

У грудні 2014 р. на будівлі Нововолинської середньої загальноосвітньої школи № 3 було урочисто відкрито дві меморіальні дошки на честь загиблих випускників навчального закладу – старшини резерву Володимира Пушкарука та колишнього працівника Державної служби з надзвичайних ситуацій, мобілізованого до лав 51-ї окремої механізованої бригади старшого солдата Олександра Свинчука, що загинув на висоті Савур-Могила. Згодом пам’ять Володимира Сергійовича Пушкарука разом із земляками, полеглими під час подій Революції Гідності та в районі АТО, також було увічнено на пам’ятних стелах, які урочисто відкрито в Нововолинську та у районному центрі – селищі Іваничах…».

На этом фото старшина резерва Пушкарук – справа. А слева – кавалер ордена Красной Звезды и медали «За отвагу» («за Афган») прапорщик резерва Александр Романенко, позывной «Скиф», он же – Старосинявский поселковый голова Хмельницкой области… Александр погиб 19 августа 2014 года, во время жестоких боев за Иловайск. Человек в центре – единственный выживший: Юрий, позывной «Мрака», предприниматель, владелец строительной фирмы, получил под Иловайском тяжелое ранение (пуля снайпера раздробила ему нижнюю челюсть)…


Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику