Цензор.НЕТ

05.11.18 08:44

Листопадовий зрив у Львові: слідами боїв за серце міста

На тлі активних процесів фальсифікації національної історії та гібридизації наративу українських перемог і героїзму (див. нещодавню епопею з скандальним шкільним підручником, виданим львівськими істориками) особливого значення набувають практики активної контрпропаганди з опорою на безпосереднє живе спілкування.

Святкування 100-річчя Листопадового чину 1 листопада 1918 року та утворення Західно-української Народної Республіки неможливе без вшанування пам’яті учасників вуличних боїв з польськими агресорами, що тривали три тижні до 21 листопада 1918 року. Ідея провести екскурсію "гарячими точками" галицької столиці з імпровізованою лекцією на тему вуличних боїв виникла спонтанно, та знайшла несподівано широкий відгук. На площу Ринок, де саме відбувались елементи історичної реконструкції подій, прийшло кілька десятків зацікавлених – студентів, школярів, активістів "Національного корпусу", учасників бойових дій на Сході, представників інтелігенції та місцевого бізнесу. Тим паче, що тепла та сонячна листопадова днина суботи 3 листопада приємно контрастує за погодними умовами з Львовом столітньої давнини (суцільна мряка та дощ супроводжували учасників подій з самої ночі 1 листопада, а 15 числа взагалі впав перший сніг).

Екскурсія розпочалась з будівлі колишнього "Народного дому" (нині – Будинок офіцерів), що на вулиці Театральній, 22 – у листопаді 1918 року тут засідав ще нелегальний Український центральний військовий комітет під проводом сотника Дмитра Вітовського, який координував військовий переворот в ніч з 31 жовтня на 1 листопада, та утворений тут же Головний штаб українських військ у Львові під проводом майора Сеня Горука. Після тріумфального безкровного оволодіння Львовом українці наступного ж дня зіткнулися з добре організованим, агресивним і пасіонарним польським заколотом, що переріс в інтервенцію та окупацію, коли 20 листопада 1918 року до Львова прорвалися польські бронепотяги з Перемишля, які пробили коридор для ешелонів з військами. які кардинально змінили баланс сил у боротьбі.

Українсько-польський фронт, що виник як суцільна 10-кілометрова лінія орієнтовно 4 листопада 1918 року, не змінювався упродовж наступних двох тижнів та розрізав місто на дві нерівних частини: поляки зайняли західну частину міста з головним залізничним вокзалом, українці тримали під контролем центральну та східну частини з Виском Замком, міською Цитаделлю та вокзалом Підзамче. У столиці молодої ЗУНР мешкало майже 200 тис. осіб, причому українців з-поміж них внаслідок імперської політики колонізації було не більше чверті, тоді як поляки переважали їх майже вдвічі.

Мозковий центр українського війська, що розміщувався в "Народному домі", пережив серйозну кризу вже на другий день серйозних боїв: з’ясувалося, що понад половину українських стрільців після тріумфального Листопадового зриву просто розійшлися по домівках ! Очікуючи прибуття головної ударної сили – легіону УСС з Чернівців, що добирався залізницею три дні з пригодами – українське командування гаяло дорогоцінний час, сподіваючись на професіоналізм та загартованість у боях. Тоді як поляки, що переважали українців чисельно, зробили ставку на масову мобілізацію добровольців, мотивованих шовіністичним націоналізмом, які вважали українців меншовартісним та слаборозвиненим народом. В результаті, наступними днями до Львова справді прибуло 1500 січових стрільців. Зате поляки мобілізували в свої загони 4000 бійців, не рахуючи існуючого збройного підпілля та волонтерів-цивільних !

В цій ситуації не витримав психологічної напруги та подав у відставку український командувач 31-річний Дмитро Вітовський. Його наступником став колишній стрілецький командир, 36-річний полковник Гриць Коссак, який керував боями за місто три дні (з 5 по 8 листопада); змінити його довелося підполковнику Гнату Стефаніву (32 роки), який і виконував обов’язки командувача увесь час, що залишався до відступу з міста 21 листопада.

Від цієї будівлі вирушили за маршрутом: вул. Театральна – вул. Коперника – Цитадель – вул. Дорошенка – парк Івана Франка – вул. Городоцька – вул. Шевченка – Янівський стрілецький меморіал.

Саме тут знаходилися ключові опорні пункти адміністративного центру Львова , за які велися криваві бої понурими листопадовими днями 1918 року: будівля Головної пошти та телеграфу, бібліотека імені Стефаника (тоді Оссолінських), казарми та бастіони колишнього австро-угорського 30-го полку піхоти, будівля Галицького сейму (регіонального парламенту, нині – Університет імені Франка), Дирекція залізниць, артилерійські казарми, поліцейський комісаріат та казарми австрійської жандармерії. Парк імені Франка був ареною одного за найбільших боїв часу генерального польського наступу на центр Львова, що розгорнувся 9 листопада 1918 року, коли спробу штурму Галицького сейму було впевнено відбито українцями, а кілька сотень польських бойовиків залишилися на імпровізованому солдатському цвинтарі поміж дерев. Тоді ж розгорнулися бої за оволодіння артилерійськими казармами імені Фердинанда на головній транспортній артерії Львова – вулиці Городоцькій, де інтенсивність українського спротиву досягала сучасних боїв за Донецький аеропорт, а будівлі залишилися під українським контролем, незважаючи на вогонь артилерії, підпали та спробу підриву стін вибухівкою. Активне сприяння українським захисникам Львова надавала артилерія у вигляді кількох гаубичних батарей, розміщених на панівних висотах на Цитаделі та Високому замку, які активно бомбардувалися поляками з повітря (захопленими австро-угорськими аеропланами на військовому летовищі Левандівка).

Ведення боїв у місті для українців ускладнювалося слабкою обізнаністю з вуличними лабіринтами, де поляки почували себе, немов удома, зате, коли фронт перейшов у позиційний стан, бої за оволодіння окремими будівлями та барикадами показали повну перевагу українців у ближньому та рукопашному бою.

Врешті-решт, все вирішило прибуття зовнішньої допомоги. Якщо на виручку побратимам-галичанам до Львова приїхало з Великої України 50 бійців під командою 25-річного випускника Одеської школи прапорщиків Андрія Долуда (які фантастично зарекомендували себе в боях), то в складі польської колони з Перемишля прорвалося понад 1000 бійців. Співвідношення сил остаточно змінилося не на нашу користь майже 5500 поляків проти 3300 українців. Успішний польський наступ на південному фланзі фронту 20 листопада 1918 року завершився проривом української оборони та наказом командування про відступ українців з міста – криваві вуличні бої переросли у виснажуючу піврічну облогу.

Центральний сектор української оборони вистояв навіть у цей критичний момент, тому наказ на підрив складів з боєприпасами та відхід за місто тут сприйняли не просто без ентузіазму, а навіть висловлювались за те. аби розстріляти його ініціаторів у порядку профілактики. Оборонці фортеці Цитадель, бібліотеки Оссолінських, будівель пошти та парламенту, артилерійських казарм, австро-угорського банку та жандармерії назавжди вписали свої імена у книгу подвигів українського війська.

Українських захисників міста поховали на полях стрілецького пантеону Янівського цвинтаря, де у міжвоєнні роки польська поліція регулярно арештовувала українських ветеранів і молодь, що вшановували чин стрільців Вітовського. У 1970-х роках меморіал було знищено радянською владою, з бідою відновлено в середині 1990-х, і навіть зараз він потребує додаткової реконструкції та облаштування, бо виглядає надто бідненько на тлі помпезного польського меморіалу на Личакові.

Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику