Цензор.НЕТ

04.12.18 10:04

УКРАЇНА ПРАГНЕ МИРУ – РОСІЯ ПРАГНЕ СТАТУСУ ВЕЛИКОЇ ДЕРЖАВИ

флот,рф

Вже чотири роки тече кров в Україні. Чотири роки частина української території знаходиться під окупацією. Чотири роки російські громадяни, під російськими прапорами, з російською зброєю в руках знаходяться на українській землі – не навпаки. І тим не менше, знову і знову доводиться чути: "Там мабуть обидва винуваті…", "Хтозна, що там насправді відбувається…", "Я не сприймаю дій Путіна, але розумію його мотиви…". Ніби "розуміти" і "сприймати" не є двома сторонами одного цілого.

Минулої неділі ця війна перейшла в нову фазу. Чотири російські військові кораблі в нейтральних водах вели полювання на впятеро менший український корабель, в результаті чого той був пошкоджений. Потім Росія заблокувала ціле море. Потім Росія відкрила вогонь, поранила шістьох українських матросів та взяла 23 матросів у полон. Все це – перед узбережжям анексованого Криму, поруч із незаконно збудованим кримським мостом, на уламках всіх українсько-російських угод та договорів.

Після чого – знову! – зазвучали звинувачення Росії про "українську провокацію". Після чого – знову! – пішли звичайні коментарі західних ЗМІ: "Мабуть обидві сторони винуваті…", "Мабуть все повязано із виборами…".

Дорога Європо, у кожного диктатора, убивці, насильника, який не хоче жити за правилами, є "мотиви". Ними, як правило, займаються історики, психіатри та психологи-криміналісти – але ж не політики. Політик має зробити так, щоб світ жив за правилами.

Сама лише думка, що в цьому розкручуванні спиралі насильства винуваті обидві сторони – Україна і Росія – є образливою. Якби президент Путін (суто теоретично!) захотів би миру, все, що було б потрібно з його боку – це одне рішення. Рішення поважати міжнародно визнані кордони України. Однак ми всі розуміємо, що у цьому випадку його популярність розтанула б, як сніг. В Україні все навпаки. Якби президент Порошенко приніс би мир – він був би рятівником нації. Але питання миру залежить не від нього. Хіба що він вирішить пожертвувати частиною української території та української свободи.

В природі нема мотивів, які б зробили це демонстративне, нечуване піратство Росії в Чорному морі "зрозумілим". Такі дії можуть бути зрозумілими лише в парадигмі визнання анексії Криму та права Росії поводитися із своїми сусідями, як із брудом. Росія чекає саме цього.

В Україні на війні не заробиш політичних дивідендів – бо люди хочуть миру. Але не миру в обмін на свободу. І ось ця сама відмова українців проміняти важку свободу на легку несвободу і є ключовим аспектом цієї війни. Україна хоче миру – Росія хоче статусу супердержави. І оскільки йдеться про російське вторгнення на українську землю, а не навпаки – ключі до миру лежать у Москві, а не в Києві. А Москва дає чітко зрозуміти: для неї мир можливий тільки у вигляді обміну: Україна відмовляється від своєї свободи (у вигляді будь-якої перспективи європейського розвитку), а Росія робить можливим мир. А оскільки Україна на це не йде, то війна і тягнеться рок за роком.

Але є і третій шлях: якщо Європа стряхне нарешті своє оціпеніння перед нахабством Росії та згадає просту істину: міжнародне право існує для всіх – або ні для кого.

І ще одне: якщо народ, який обрав свободу, залишають напризволяще, то чи не означає це, що для Європи свобода перестала бути важливою?

Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику