Цензор.НЕТ

12.12.18 14:15

Про сопромат новітньої історії України

Я людську совість уявляю як алмазну пірамідку. Ось вона стоїть, виблискує, і поріж її чи зігни, спробуй? Сама ж вона порізати може, ще й як. Тільки чомусь людська совість ріже у першу чергу свого власника. Запам’ятайте образ, прошу, й підемо далі.

Алмазів не може бути надто багато і не повинно бути, інакше вони знеціняться - і зрушиться, покотиться, завалиться світова економіка. Великі фінансисти це добре знають, знають також фінансисти малі. У людській совісті теж так. Алмазні пірамідки є рідкістю. А що ж тоді в інших людей, у кого невмонтовано в грудях алмази?

Спокійно, не турбуйтесь. У цих людей теж пірамідки, і часом вони досить міцні. Але міцність – штука нетривка, як показує досвід життя і сопромату наших душ та сердець – і от вже ми вирізняємо серед властивостей матеріалу пружність, гнучкість, пластичність, крихкість тощо...

… ну, хто він є, Пінчук?

Відомий меценат, любитель музики, театру та мистецтва. Ну, зять Кучми, з ким не буває, правда? Ну, пов’язують його з вбивством Гонгадзе, але ж навряд чи він був дотичним опосередковано, принаймні голову не різав, та й кого лише не пов’язують з вбивством Гонгадзе? Навіть оцього, як його – а, Кучму! Президента України – не екс-Президента, зауважимо, а саме Президента. Бо в України лише один відставний президент, та й то питання сумнівне, бо ось навіть чинний Президент України Петро Порошенко вже порушив клопотання про повернення біглому президенту Януковичу його статусу та регалій:

«… з огляду на викладене прошу визнати Закон України «Про позбавлення В.Януковича звання Президента України» від 4 лютого 2015 року таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним)

П.Порошенко»

http://www.ccu.gov.ua/sites/default/files/36.pdf?fbclid=IwAR1Q0tl-kSPV2Iw4ivv8ID0lAiNvGIxW_TBLF-giA5KPkIluMACxzhiyD2U

Ага. А ви не знали? Ось вам на сніданок до кави. Вивчайте документ. Він теж про совість, як не дивно. Про м’яку та ніжну совість. І тут ми розглядаємо черговий стан матеріалів – м’якість. Бо Янукович – і ми це добре розуміємо – був не інопланетянином, що звалився на наші голови з літаючого свого блюдця. О, ні, він був продуктом, до появи якого приклали руки і усі ми (хтось же його свого часу обрав?), і ті ж Порошенко, Кучма, Пінчук тощо…

Бо якщо почати тягнути ланцюжок, який міцно пов’язує у нашому сприйнятті Януковича з Беркутом-на-Майдані – то ми ж не можемо не розуміти, наскільки далеко потягнеться той ланцюжок? Так-так, саме до Кучми, який заклав чимало мін у політиці нашої держави. І міни ті ось вже п’ять років вибухають в нас під ногами. А Пінчук що ж, наш меценат та любитель музики й театру? Мільярдер, власник заводів, газет, пароходів?

А він там же, у тому ж ланцюжку. І не лише як зять Кучми, а як один із розбудовників сучасної історії України. Тоже міньор, блін!

Але - ну, що ми все про Президентів та мільярдерів? Давайте про звичайних, простих людей, але при цьому героїв нашого часу. Візьмемо для прикладу Ігри Нескорених наших героїв, Інвіктус наш, прости господи, геймес.

Інвіктус, прекрасна сторінка світової історії, спортивні ігри для ветеранів воєн, поранених, скалічених, контужених – він коли став простигосподи, принаймні в Україні? Та ось, зовсім нещодавно, з вибухом скандалу по одіозному Бєлобокову (Султанов у контакті). Посилань не даю, загуглити нескладно, у двох словах для тих, хто ще не в курсі (а хто не в курсі?) – цієї осені, просто перед змаганнями наших Нескорених в Австралії, вилізла дуже брудна історія про одного з учасників. Виявилось, що герой наш, нескорений український вояка Бєлобоков-Султанов:

-  має побутову травму

-  ніколи не брав участі у бойових діях

-  більш того, проходив реабілітацію у на той час вже окупованому Донецьку

-  ратує в соцмережах за Росію та мир між двома народами та гордо носить футболку збірної Росії.


Все просто. Нам потрібні медалі? – аж бігом потрібні.

Тому беремо на міжнародні змагання, засновані принцом Гаррі саме для вояків, отримавших поранення в боях, звичайного собі спортсмена. І буде нам медаль.

І стала медаль.

Всі, хто цікавився історією Інвіктус в Україні, не надто здивувались. Давно йшов запах, повз тихий поголос про непрозорий відбір на міжнародні змагання. Потроху розповідали поранені, що брали участь у відбіркових. Та й в нинішньому пулі наших героїв до Австралії, принаймні ще одна особа, назвемо просто літерою, взятою зі стелі, М. – не була пораненою чи контуженою, бо не брала участі в боях, хоча на Сході і служила. Але служив багато хто – а Ігри Нескорених, наші Інвіктуси, вони ж бо створювались саме для поранених, для контужених, для тих, хто на протезах, хто прогризає шлях собі для справжнього життя.

І особа М. чудово розуміла неправедність своєї участі у Іграх. Треба віддати належне особі М. Вона пручалась, кажуть, довго. Її алмазна пірамідка-совість не хотіла гнутись. Вона казала – так я ж зовсім не маю жодного діагнозу. Але її прихлопнули:

-  Ти що, не хочеш постаратись для країни? Ти що, не хочеш постояти у спортивному бою за Україну?

І зігнулась алмазна пірамідка, і виявилось, що була вона – тут ми підходимо до нового терміну нашого сопромату – пластичною.

Повернемось до Бєлобокова. Журналісти й волонтери довели, що поранення його побутові. Доведено було також, що він не брав участі в боях, та й взагалі не був дотичним до фронту, принаймні з нашої, української сторони. І ми завмерли, чекаючи на відповідь від офіційних організаторів Інвіктусів.

Марно.

Навіть товариші по команді Бєлобокова виступили з обуренням проти такого підлогу – дякую, Юріє Дмитренко. Але офіційно Інвіктус зробив вигляд, що нічого не помітив.

(до речі, добре було б, аби товариші по команді сказали щось і про особу М., вони ж бо знали, що ця особа теж трохи дута – але за руку не схоплено, тому усі і промовчали)

А особисто я, у дні, коли йшло розслідування щодо участі в Інвіктусі липових героїв – зустрілась випадково в місті з Івоною Костіною, якій я завжди страшенно симпатизувала.

Я задала прямі питання.

- Івонно, а коли ви виступите з заявою щодо Бєлобокова? – спитала я у неї, бо Івона не раз казала мені, що саме вона являється ініціатором Інвіктус геймес в Україні.

- А що там з Бєлобоковим? – розкрила широко очі Івона.

Я дуже люблю Івону Костіну. Хто з нею не знайомий – ви навіть не уявляєте, яке світло йде від неї. Я ставлюсь до Івони настільки по-материнськи, наскільки це можливо між колегами, а ми колеги, бо ж Івона теж була волонтером, та кажуть, вона була навіть серед тих студентів, яких п’ять років тому розігнали Беркутівці Януковича, нещадно побиваючи кийками, топчачи ногами, б’ючи та вбиваючи.

Але широко розкритими очима мене не обдуриш, і я всміхнулась.

-  Ах, Бєлобоков… Той, що травма виявилась побутовою? – поспішно «згадала» Івона.

-  Та там хіба лише це. Він виявляється як мінімум сепаром, той Бєлобоков. – уточнила я.

-  Що ви кажете! – ахнула Івона про те, про що гудів вже інтернет.

-  Так, дивно, що ти не чула. – всміхнулась я.

-  Ну, доки вони в Австралії, що ж тут казати. – відповіла мені Івона. – А як повернуться, будемо розбиратись.

Інвіктус України повернулись. Скандал з Бєлобоковим набув широкого розголосу. Від Бєлобокова сахнулись навіть члени його ж команди. Досить відомі блогери та журналісти виказали теж своє фе. Хтось навіть, кажуть, поїхав вибачатись до принца Гаррі.

Інвіктус геймес України промовчали. Жодної офіційної заяви. Івонна Костіна теж промовчала. Дивно. А чи була вона насправді ініціатором Інвіктус в Україні? А як була – чому ж мовчала?

І тут ми вивчимо новий стан матеріалів – гнучкість.

І одразу ми розуміємо, що Івоні було трохи не до того – бо в неї горів новий проект, названий гучно і красиво Ветерано-хаб.

Пишна презентація, пишне відкриття – ошатні зали для ветеранів, ось кава, ось крісла, ось фільм «Невидимий батальйон» вже тут транслюється, ось тут вам дадуть консультацію, а тут можна просто зайти і відпочити, зустрітись зі своїми, у центрі Києва, де таке видано, це вам не якийсь там підвальчик для своїх, це 11-й поверх шалено дорогого офісного центру! – і пишні фото засновників.

Віктор Пінчук

Його дружина, відома меценатка, донька президента Кучми.

Леся Василенко, яку я просто страшенно поважаю.

Івона Костіна, яку я по-материнськи ніжно люблю -директор Ветерано-хабу, і фото. Івона з Пінчуками.

і ціла купа волонтерських організацій.


Ну, хто він такий, Віктор Пінчук?

Ну, його ще називають олігархом, але він меценат, це усі знають. Ну, схоже, що він вирішив сісти на тему ветеранства в Україні, одну з найвигідніших тем у світі – але ж це незлочинно?

Ну, проговорився він на початку війни: «Наприкінці грудня 2016 р. в американській газеті «Wall Street Journal» опубліковано статтю Пінчука «Україна має піти на болючі компроміси для миру з Росією»[11] (англ. Ukraine Must Make Painful Compromises for Peace With Russia)[12], яка викликала скандальну реакцію в суспільно-політичних колах[13][14][15][16][11][17][18][19][20][21]: серед іншого, він запропонував відокремити питання Криму від війни на сході України, провести там місцеві вибори і відмовитися від перспективи вступу до ЄС іНАТО.» (Вікі)

але ж потім швиденько виправився?

Ну, були якісь скандальчики з заводами, газетами, пароходами, ну мелькали там імена Ахмєтова, Тимошенко, Януковича і – ах да, самого Кучми! – ну, так це ж пройшло? Та і народ забув. І тут ми вивчимо черговий стан матеріалу – крихкість. Крихкість людської пам’яті. Взяла й розсипалась, як ніц і не було.

Ні. Народ не забув.

Учора Київ-пост проводив нагородження Топ-30 молодих лідерів України https://www.radiosvoboda.org/a/news-top30-under30-annonced-in-kyiv/29650296.html

Засновано – о Боже, знов Пінчук!

Нагороджувались співаки, бізнесмени, спорсмени, вояки та волонтери. Свою нагороду взяла й наша дівчинка Івона Костіна – і ми не можемо не милуватись відстанню, яку вона пройшла. Від забігу до Михайлівського собору, рятуючись від кийків Беркуту – до світської вечеринки з аж такими нагородами. Он як росте й тягнеться совість, нову якість якої ми швидко вивчимо й назвемо тягучістю. І нам би сумно констатувати, згадавши оті алмазні пірамідки, які нам зустрічались повсякчас на Майдані, в перші роки війни, і нам би всім погорювати за ними як за чимось ефемерним, що начебто було і зникло – а чи було?

Але дивись!

Дивись-дивись, що це?

На весь Топ-30 знайшлось троє людей, які прийшли на це нагородження – але прийшли лише для того, аби НЕ ВЗЯТИ нагороди, відмовившись від них голосно й публічно, сказавши, що нічого вони не хочуть брати з рук Пінчука – тим самим давши голосного ляпаса і Пінчуку, і всим, хто взяв ті нагороди, зігнувши свої м’якенькі пірамідки совісті.

Віталій Устименко

Владислав Грезев

прийшли на нагородження у футболках з написом «Хто замовив Катю Гандзюк?»

Ось їх слова:

«Розумієте, ми тут вже 5 років доказуємо, що українці це сильні, принципові достойні люди. Весь цей час ми переживаємо революцію і витримуємо війну.

І от тепер питання: чи маємо ми толерувати тих, хто роками стримує Україну від розвитку і цинічно експлуатують українське суспільство?

Тобто, реально, подумайте! 
Пінчук і Ківан, два олігархи, нагороджують нову генерацію українських громадян. Генерацію, на якій безмежна відповідальність перед всім суспільством. Перед мертвими і живими. 
Як має реагувати нова генерація українців? Принципово.

Все, що в нас є - це народний гнів (с)
Насправді, все що в нас є - наші цінності.

Принципова, щира та відверта молодь. От чого боїться будь-який режим, будь-яка олігархічна група, будь-який накачений силою, грошима і ресурсами бик. 
І ми маємо плекати у людей відчуття повної зневвги до них. Порожніх, беззмістовних.»

https://www.facebook.com/photo.php?fbid=2267066050217142&set=a.1452417281682027&type=3&permPage=1


«Згодом до Грезєва та Устименка приєднався ще один номінант – Юрій Дідула з руху «Будуємо Україну разом», який займається відбудовою зруйнованих міст на Донбасі. Причина відмови теж пов'язана із залученням Віктора Пінчука до нагороди Top 30 Under 30. «Наші цінності з цінностями Віктора Пінчука не збігаються. Ми будуємо іншу Україну», – пояснив своє рішення Дідула. Після невеликої перерви церемонія нагородження продовжилась.» (радіо Свобода)

І в мене є одним-одне питання.

Чому одні змогли вигранити свою совість, беззаперечно складаючи новітню історію України в твердий ланцюг Кучма-Пінчук-Янукович-Беркут-на-Майдані. Адже Янукович не був чимось несподіваним в Україні, якимось інопланетянином, який прибув і зайняв жопою своє крісло, священне крісло нашого Президента? О, ні, він був продуктом, якого виростили ті ж самі порошенки, пінчуки, ахмєтови і кравчуки. То ж чи може сучасна освічена людина не пов’язувати ці прізвища?

Може. Коли включаються такі потреби як піар, гроші, слава, можливість збудувати кар’єру.

Переді мною пірамідки – це совісті різного вигляду та пружності.

Гнучка – вміння «забути» на певний час історію, причини та наслідки

Пластична – вміня прогнути свої принципи заради одномоментної вигоди для власника

Крихка – обнулення пам’яті

М’яка – ця з рівня «Хоч що ти лий в очі – все божа роса»

Переді мною два списки. Один – список номінантів на пінчуківську премію, отримавших цю премію

Катерина Акименко, Руслан Багінський, Анна Бондаренко, Сергій Браус, Олеся Холопік, Дарія Коржавіна, Івона Костина, Мирослав Лаюк, Софія Лапіна, Владислав Малащенко, Вікторія Марчук, Майя Москвич, Юрій Пітчук, Юлія Разумейко, Катерина Садовая, Гліб Стрижко, Євген Тригуб, Наталія Жаркова, Олександр Жук.

Другий список набагато менший. Ті, хто не став отримувати премію з давнього ланцюжка, який колись вдарив беркутами на Майдані. Ті, хто ще вірить у принципи, принаймні не може порушити свої. І вірить у майбутнє України без оцих мастодонтів напівбандитської України минулих років.

Віталій Устименко, Владислав Грезев, Юрій Дідула. Особисто мені вже дорогі ці імена.

І я звертаюсь суто до ветеранів нашої війни.

Ви повертаєтесь з війни. Комусь достатньо повернутись на старе місце, до своєї сім’ї. А в когось є певні амбіції. І це прекрасно, бо лише на амбітну молодь нашої країни спирається надія нашої країни. Але будьте обережними, вас тут уже чекають. Багато. Надто багато бажаючих на ваших спинах в’їхати в новітню історію України. Бо тема ветеранства здатна обнулити все – і старі гріхи, і не такі вже давні. А чого ж, дивіться, як цей меценат допомагає нашим ветеранам!

У вас не завжди є час та можливість перевіряти всі пропозиції – а їх перед вами віялом можливостей. Але перевіряйте. Не підставляйте свої, натруджені броніками, спини, новітнім парвеню та старим хитрим політиканам. Граніть пірамідки своєї совісті. Хоча б у пам’ять про загиблих на Майдані, на цій війні – і з надією на живих.

Бо – скажу вам по секрету – совість, якак гнеться, плющиться, мнеться і кришеться, то вже не совість. А сопромат – наука точна. Варто один раз запустити до матеріалу своєї совісті гнучкість, пластичність, м’якість, тягучість, крихкість, і алмазу вже не буде. Того самого алмазу, з яким ви вийшли колись на Майдан, з яким прийшли на фронт. Аби з роками ваш дорогоцінний алмаз не перетворювався на оце - м'яке та пружне, крихке та пластичне, гнучке й таке дешеве...


З любов’ю та повагою до вас.



Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику