Цензор.НЕТ

11.01.19 13:00

Свідома старість: реалії самотніх людей похилого віку і що з цим робити?

старики

На вулиці – новорічні свята, посмішки й сподівання на щасливе завтра. Переважно в тих, у кого й сьогодення насправді не таке вже й сумне.

Але життя – річ непередбачувана (хоча й взагалі – не річ). І ніхто не знає, де ми з вами будемо "завтра". І взагалі. Чи думаєте ви про те завтра, яке настане через років 20, 30, 40 чи 50? Яке настане тоді, коли в нас уже не буде так багато сил. Тоді, коли життя буде впевнено рухатись до фіналу?

Так, я навмисно порушую цю тему тоді, коли переважній більшості населення "добре". Добре більше чи менше. І добре настільки, що ми не звертаємо уваги на тих, кому погано.

Відомо, що Україна належить до 30 найстаріших країн світу за часткою осіб віком від 60 років і старші: у 2015 році вона становила 21,8%, а частка людей віком 65+ – 15,5% серед загальної чисельності населення. За національним демографічним прогнозом, до 2025 року частка осіб віком понад 60 років становитиме 25% загальної кількості населення, віком 65 років і старші – 18,4%, до 2030 року – понад 26% і понад 20%, відповідно.

Це означає, що вже через кілька років 43,4% населення становитимуть люди у віковій категорії 60+ і старші, а через десяток років їх буде 46%. Ці цифри можна розглядати в кількох вимірах – економічному (пенсії і соціальні виплати), медичному (хвороби старшого віку і їх лікування), психологічному (депресії, відсутність інтересу до життя, апатія, зневіра у власних силах і власній потрібності тощо), культурному та соціальному (організація щоденного побуту, здорове старіння та активне довголіття, якість життя в похилому віці) та багатьох інших.

Насправді з цими "вражаючими" цифрами пов’язані два запитання. Перше – куди ж ми рухаємось, якщо в нас так активно "старіє" нація? Друге – а в яких умовах проживає такий великий відсоток нашого населення? І... що ж невдовзі чекає нас із вами?

Якщо людина веде активний спосіб життя, загалом має активну життєву позицію та певні матеріальні статки, проблема старості здається не такою вже й депресивно – навпаки, її можна розглядати як другу молодість. І у світовому контексті воно так і є – діти вже дорослі і живуть своїм життям, усі зобов’язання перед ними виконані, нарешті настав час для себе. Це все так і є за двох обов’язкових умов – наявності здоров’я і фінансових ресурсів. Але така ідеальна старість у реаліях українського сьогодення, на жаль, переважно є винятком, аніж звичною практикою. Більшість населення країни у старшому віці стає соціально уразливою і незахищеною категорією населення, яка потребує допомоги та підтримки, і насамперед – державної.

Державні заклади для людей похилого віку

Будинки для людей похилого віку, особливо державні – одна з тих тем, яких важко торкатися навіть подумки. Від них не застрахований ніхто – попри всі статки чи кількість люблячих родичів. Старість – безжальна, і не лише коли вона самотня і хвора. Часто обставини складаються так, що перед родичами постає важке й болюче питання – як доглядати за хворою немолодою людиною. Альтернативи є: доглядати самотужки, винаймати доглядальницю, розмістити людину в спеціалізованому закладі.

В Україні систему державних геріатричних закладів становлять геріатричні інтернати, будинки-інтернати, будинки для ветеранів, пансіонати для громадян похилого віку, будинки престарілих, а також спеціалізовані установи – психоневрологічні інтернати, пансіонати для психічно хворих людей тощо. Їхня діяльність регламентується і фінансується державою, плюс – вираховується певний відсоток (75%) із пенсії людини. Такі установи функціонують у кожному регіоні України.

Наприклад, у Львівській області налічується 13 будинків-інтернатів. Два з них – для бездомних дітей, дітей-інвалідів. У решті 11 живуть самотні пенсіонери та люди з фізичними та психічними розладами. Загалом їх приблизно 2 000 осіб. У Херсонській області діють 11 інтернатних закладів, серед яких 5 – психоневрологічні будинки-інтернати (2 – для жінок, 2 – для чоловіків і ще 1 для чоловіків, віком до 40 років), 4 – геріатричні пансіонати, один будинок-інтернат для дітей-інвалідів, ще один – спеціальний будинок-інтернат для осіб похилого віку та інвалідів, які прибули з місць позбавлення волі та втратили соціальні зв’язки. Загальна кількість місць – приблизно 1 500 осіб. Згідно зі статистичними даними, щорічно частка пенсіонерів в інтернатах зростає на три відсотки.

На державне утримання до будинків-інтернатів, геріатричних пансіонатів приймають осіб похилого віку, які досягли пенсійного віку, інвалідів І та ІІ груп, старших за 18 років, які за станом здоров’я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування, медичної допомоги, яким, згідно з медичним висновком, не протипоказане перебування в будинку-інтернаті та які не мають працездатних родичів, зобов’язаних, відповідно до чинного законодавства, утримувати їх.

За приблизними даними кількарічної давнини, в державних будинках престарілих України мешкають приблизно 25 000 людей похилого віку. Всього працюють 96 великих комунальних інтернатів та 332 невеликі стаціонарні відділення для немолодих людей. Ці дані – неофіційні, з відкритих джерел і публікацій у ЗМІ. Офіційні дані – одна з проблемних точок соціальної сфери нашої країни.

Чи варто описувати детально жахіття умов окремих із цих закладів? Лишимо цей момент на розсуд вашої фантазії.

Приватні заклади: небезпека в стилі люкс

Але, окрім державних, є приватні заклади, перебування в яких повністю оплачується родичами або самою людиною, якщо вона має достатньо коштів. Облік комерційних пансіонатів у нашій країні не ведеться. Загалом приватні установи для людей похилого віку почали створювати близько 15 років тому.

Якщо ви шукатимете в Google інформацію на тему будинків престарілих, перше, що він вам видасть, – рекламу приватних закладів. Відновлення після операцій, інсульту та інфаркту, догляд за лежачими хворими та після травм, психологічна реабілітація, повний пансіон для людей старшого віку та людей з інвалідністю – найпоширеніші послуги. Для клієнта розроблять персональну програму й узгодять її з вами, за потреби допоможуть із транспортуванням та переїздом, обіцяють догляд у форматі 24/7/365 – 24 години 7 днів на тиждень протягом року, професійний супровід кваліфікованого медичного персоналу. Різні умови – від наближених до домашніх і до розкішних номерів як у дорогих готелях. Деякі приватні будинки окремо виділяють VIP-рівень для своїх підопічних. Інші працюють за принципом "усе включено" – і, заплативши фіксовану суму з обговоренням усіх бажаних послуг, родичі вже не мають потреби постійно думати про фінансовий бік справи. Єдине, що не входить у вартість, – медикаменти й особисті речі людини.

Одне з головних питань функціонування приватних закладів такого типу – необхідність законодавчого регулювання їх роботи, починаючи з термінології – чіткого визначення терміну "приватний будинок для людей похилого віку". Такі установи в Україні переважно оформлюються як товариства з обмеженою відповідальністю. З юридичного погляду, така колізія призводить до того, що ані Міністерство соціальної політики, ані інші установи не мають права здійснювати перевірку цих закладів на предмет виявлення порушень. Так, відповідно до чинного законодавства, будинок для людей похилого віку повинен отримати висновки про відповідність протипожежним нормам, а також – санітарно-епідеміологічні висновки. Ще одне питання, яке потребує законодавчого регулювання, – отримання закладом медичної ліцензії.

З огляду на темпи старіння населення України, не буде великим перебільшенням висунути припущення, що навряд чи державні установи у змозі прийняти всіх, хто бажає (чи не бажає – але так складаються обставини) до них потрапити. А отже, на часі – питання не лише організації приватних геріатричних закладів, а й заохочення їх створення. Питання додатково актуалізує таке обмеження, як відсутність родичів, – адже лише самотня людина, згідно з чинним законодавством, може потрапити до державного закладу. Приватні ж установи таких обмежень не мають.

Назрілу необхідність законодавчого регулювання роботи приватних геріатричних закладів унаочнила жахлива трагедія, що сталася на Київщині кілька років тому – згадаймо, тоді у приватному геріатричному будинку виникла пожежа, в якій згоріли 17 пацієнтів. Ця подія спричинила величезний суспільний резонанс, Президент П. Порошенко доручив створити комісію за фактом пожежі. Найстрашніше, що виявилося в результаті розслідування, – це нелегальний характер роботи приватного закладу. Установа працювала без контролю і дозволів.

З іншого боку, приватні заклади, відповідно до переліку тих послуг, які вони декларують, мають беззаперечну низку переваг над державними, поєднуючи геріатричний, медичний та реабілітаційний напрями діяльності. Насамперед це догляд після перенесених хвороб та операцій. До того ж, в Україні існують також і приватні психоневрологічні пансіонати, і пансіонати для психічно хворих людей. Питання їх функціонування в юридичній площині – окрема величезна прогалина українського законодавства.

Вочевидь, уже давно назріла необхідність, образно кажучи, "законодавчого переосмислення" функціонування у нашій країні і державних, і приватних геріатричних закладів.

Старенькі не можуть захистити свої права, не здатні покращити умови свого проживання та боротися за право на гідну старість. І за багато чи не дуже багато років ми з вами теж наблизимося до поняття "людина похилого віку", і це непередбачуване життя зможе "занести" нас куди завгодно. І будинок для престарілих (державний чи приватний) – не виняток. Тому чи не варто нам подбати про зміни в цій непопулярній серед молоді й активного населення сфері?

Далі буде. А наразі – піклуйтеся про тих, хто поруч)

Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику