Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.

Шоу "Нацкорпус проти Порошенка" і сенс революційної доцільності

3218 38
протест,ап,администрация,президента,столкновения,свинарчук,нацкорпус,нацдружины,свинарчуки

Після перформансів у Києві на Банковій та, наступного дня, в Черкасах, згадуваність "Нацкорпусу" та "Нацдружин" в українських медіа злетіла до небес. Штовханина й бійки з силовиками активістів, які прийшли "висунути ультиматум Порошенку" щодо корупції в оборонній промисловості, вчергове поділили політично небайдужих громадян. Подальші затримання організаторів акції в Черкасах підлили олії у вогонь.

Когось обурює той факт, що активістів не пустили до президента. Когось – провокативна поведінка самих активістів. Хтось задається питанням, чи не грають радикали, свідомо чи несвідомо, на руку Росії, об’єктивно зацікавленій у максимальному розхитуванні багатостраждального українського човна. Хтось вказує, що оборудки п. Гладковського-молодшого і компанії не могли відбуватися без благословення верховної влади, тож суспільство не має виходу, крім як тиснути на владу через вулицю. Високочолі аналітики нагадують про зв'язок квазі-мілітарних угрупувань з міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим, гадають на кавовій гущі про глибину цього зв’язку й намагаються дофантазувати, хто з українських політиків стане кінцевим бенефіціаром заворушень.

Усе це цікаво й захопливо, але не має практично жодного відношення до усвідомлення суті процесу. Процес цей полягає в подальшому радикалізації політики та її виході за межі правового поля. Відмінність від корупції, яка теж перебуває поза межами правового поля, полягає в тому, що неправові методи політичної діяльності стають публічними, понад те – публічність тут є ключовим інструментом.

Для розуміння процесу необхідно відволіктися як від заяв сторін, так і від правового аспекту, хоча заяви спираються саме на правові категорії. Активісти на вулицях та їхні прибічники перед екранами телевізорів і, частіше, смартфонів, багато говорять про закон (зокрема, про процедурні порушення при затриманні самих же активістів). Але насправді про закон не йдеться, бо йдеться про революційну доцільність.

Заяви про те, що приводом до штовханини на Банковій є поблажливість влади до оборонних корупціонерів, ніяк не співвідносяться з реальністю, бо за лічені тижні до президентських виборів жодне слідство завершене бути не може. Натомість така штовханина може вплинути на результати самих виборів. Для цього вона й організовується. Затримання активістів у цьому плані теж – дуже корисна річ.

Вихід за межі правового поля змушує владу до аналогічних дій. Але з влади при цьому суспільство спитає більше – особливо з такої влади, яка в інших ситуаціях демонструє вибірковість покарання замість його невідворотності. Грубо кажучи, раз Гладковський не сидить, то й хуліганів з димовими шашками затримувати гріх. Проти такої "логіки" жодна влада не може протиставити жодних інструментів комунікації. Результат дало б лише масове насильство, на яке дана конкретна влада за даних конкретних умов не має ресурсів, починаючи з ресурсу суспільної довіри.

Революціонери прекрасно це враховують і свідомо загострюють ситуацію, паралельно виставляючи себе безневинним "жертвами режиму". Це можна критикувати чи виправдовувати, але ні критика, ні виправдання насправді не цікавлять революціонера, який просто мислить в іншій площині. В цій площині брехня є необхідною й нормальною умовою досягнення Вищої Цілі, як от хрестоматійна цеглина в ролі зброї пролетаріату.

Прибічники влади теж усе це розуміють, і тому намагаються виправдати владу наведеною вище тезою: мовляв, держава повинна мати монополію на насильство. Це правда. Тут-таки одразу додається, що заворушення відбуваються в чиїхось політичних інтересах. І от тут є нюанс: це – теж правда, але не вся.

Авжеж, у заворушень завжди є так звані ляльководи, як і кожна революція врешті-решт має своїх бенефіціарів. Але це не завжди є визначальним фактом. Інакше Французька буржуазна революція не "з’їла б" своїх творців на гільйотині, а Російська соціалістична завершилася б із виходом Росії з війни, на що й сподівався у своїй (добряче перебільшеній пострадянською публіцистикою) підтримці Леніна німецький генштаб.

Революціонери будь-якої країни можуть співпрацювати зі спецслужбами цієї країни. З закордонними – теж. Усе це природно і для революціонерів, і для спецслужб, бо кожна сторона розраховує використати іншу у власних інтересах. Кому це в підсумку вдасться краще – залежить від взаємодії надто багатьох перемінних. Передбачити основні сценарії можна, прорахувати точний результат – ні.

Тобто умовні масові заворушення в Україні з нагоди президентських виборів можуть завершитися агресією Путіна й окупацією. А можуть і не завершитися. Революціонери розраховують, що буде по-їхньому, але насправді це не розрахунок, а ірраціональна віра: революціонер без ірраціональної віри в свою правоту – поганий революціонер.

Революціонери можуть розглядати ті чи інші заворушення як пробу власних сил, і таке бачення з їхнього боку жодним чином не суперечитиму тому, що хтось використовує революційні настрої для досягнення вузькополітичних цілей. Революціонери вірять, що це вони використовують політиків – ясна річ, заради власної, вищої мети. Політики вірять у протилежне. А стовідсоткової керованості процесами, як уже сказано, не мають ні ті, ні інші.

На жаль, усі ці речі, попри їхню простоту, неможливо адекватно відобразити в форматі телевізійних сюжетів чи навіть газетних статей. Заважають власне класичні правила подачі інформації. Ці правила вимагають не просто описати перебіг подій, а й назвати причини, показати передумови, окреслити позиції сторін – тобто, знову-таки, переказати їхні публічні заяви. Сіль справи губиться в усьому цьому вінегреті, і її наявність стає очевидною вже тільки коли дискутувати пізно – тобто на смак.

Тому типовий революціонер (а спілкуватися доводилося з багатьма з тих, хто зараз входить і в той-таки "Нацкорпус") практично нічого не скаже про методи розбудови держави в разі такого фантастичного сценарію, як прихід до влади його однодумців. Революціонер чудово знає, що ліквідувати ту ж корупцію можна лише драконівськими заходами в правовій та економічній сферах, заходами, які неминуче відіб’ються не лише на солодкому житті корупціонерів, а й на далеко не солодкому житті посполитого виборця. Революціонер також знає, що виборець, попри все своє позірне прагнення "порядку", на такі заходи нізащо, як то кажуть, "не підпишеться". Тому революціонер бреше Його Величності Народу, і революціонера навіть важко за це критикувати: врешті-решт, це ж саме механізм демократичних виборів призводить країну до того стану, в якому вона й перебуває. І немає жодних підстав вважати, що чергові демократичні вибори змінять ситуацію на краще. А от він, революціонер, має хоча б якийсь план дій, і готовий пожертвувати заради їх здійснення не лише чужим, але й своїм (часом, майном, здоров’ям, в ідеалі й життям).

Усе вищесказане – не спроба накидати апокаліптичний сценарій, і хуліганство тих-таки активістів "Нацкорпусу" тут – лише інформаційний привід, як і реакція на це хуліганство з боку корумпованої влади. Просто треба відокремлювати мух від котлет. Недарма ж слова "хуліганство" і "корумпована" написані без лапок: маємо і те, й інше, і саме тому кожна сторона апелює до правових аргументів, хоча насправді вони не цікавлять жодну зі сторін. От цей останній факт і потрібно постійно тримати в свідомості.

Що ж до нинішніх заворушень, то наразі свою місію зі стимулювання антипрезидентських настроїв та мотивації протестного електорату вони виконали. Але переконання революціонерів нікуди не подінуться із завершенням виборчого циклу – як нікуди поки що, на жаль, не подінуться й економічні негаразди, й Путін, і все інше.

В який момент революціонери вирішать, що настав момент "взяти владу" за ленінським рецептом, які саме це будуть революціонери, й чи відбудеться щось таке взагалі – питання, на які сьогодні неможливо дати відповідь. А от революційна доцільність – це константа, незалежно від того, хто сидить у кабінеті Порошенка і чи сидить Гладковський в СІЗО.

DETECTOR.MEDIA

Топ комментарии
+7 12345678
Именно сейчас, прямо в эти часы, желающим проголосовать за популистов, а особенно за популистов, которых поддерживает Москва, следует обратить внимание на своих молочных братьев из Венесуэлы. Напомним, на наших глазах происходит развал страны, во всех его проявлениях, начиная от финансового и технологического и заканчивая гуманитарным.
Граждане этой страны сами себе выбрали правительство, которое обещало им чудо, что оно им даст все, что они хотят, и им для этого ничего не нужно делать, просто проголосовать за популистов. Те пообещали отобрать единственную высокорентабельную отрасль - нефтяную, у зарубежных корпораций и пустить доходы, которые она генерирует, на благо гражданам страны.
Но фокус в том, что эти самые доходы возникают не в самой стране, а за ее рубежом. То есть, для того, чтобы получить их, надо продать нефть на мировом рынке, а его (рынок) формирует совокупность компаний и корпораций, которые давно согласовали привила этой самой торговли. Те, кто их не соблюдает, просто исключаются из сферы торговли и остаются со своим товаром наедине. Одним из главных постулатов этого процесса является уважение к собственности, а потому - фактическое ограбление владельцев добывающих и перерабатывающих мощностей нефтяной промышленности Венесуэлы показало, что эта страна не признает общих правил и рынок начал закрываться, а прибыли - падать.
Кроме того, именно промышленность и именно крупная промышленность, с иностранным капиталом, нуждалась в соответствующей инфраструктуре страны и потому, технологический уровень этой инфраструктуры поддерживался автоматически и почти незаметно для простых граждан. Они понятия не имели, что свет в их доме, а соответственно - водоснабжение и водоотведение, является приложением к развитой промышленной инфраструктуре.
Отсюда следует, что ушедшие промышленники, которые вынуждены были заботиться об инфраструктуре, которая позволяла получать им прибыль и попутно - обеспечивать потребности населения, унесли с собой и тот самый «автоматизм» поддержания в рабочем состоянии и развития инфраструктуры. Они ушли по-английски, не прощаясь и не хлопая дверью, но очень скоро инфраструктура начала сыпаться, согласно эффекту домино. То, что делали частные компании, упало на плечи правительства, состоящего из казнокрадов и болтунов и стало для них неподъемной ношей.
Понятно, что вся совокупность государственных механизмов протянула какое-то время на инерции, но тактика «отнять и поделить» очень быстро истощает ресурсы и в какой-то точке проблемы наложились в одно время и в одном месте, после чего все рухнуло.
Собственно говоря, популисты выполнили обещания, данные своим избирателям. Они таки показали чудо, только оно имеет несколько другое свойство. Им удалось убить богатейшую страну, имеющую кроме великолепных природных ресурсов, еще и прекрасное географическое положение.
Наша публика может ощутить разницу между географией Венесуэлы и Украины хотя бы в том, что в домах венесуэльцев нет отопления. Они на это не тратят совсем ничего. Более того, близость океана и экваториальный климат решают вопрос с водой, которой нет в Эмиратах или Аравии. Тем не менее, страна убита и ее палачом оказался избиратель, приведший во власть популистов.
Сейчас за этой страной нужно наблюдать потому, что то самое население, которое бодро кричало «уря!» и ждало чудо, наконец переступило черту, за которой государство уже ничего не решает и главное - вдет их к гибели. Поэтому, вопросы выживания они взяли на себя лично. Именно в этот момент до них дошло, кого же они выбрали себе властью и что эти проходимцы даже понятия не имеют о том, как не угробить миллионы своих людей. Заметим, именно эту дрянь зубами поддерживает Москва. Для нее такая ситуация - норма. Там не видят никаких проблем для Венесуэлы и потому - поддерживают Мадуро. Это как раз то, что Москва хотела бы видеть «у друзей». Нам ли этого не знать?
В общем, по Венесуэле покатились волны грабежей. Причем, публика уже была настолько готова к подобному исходу, что грабежам подверглось все, где могло находиться что-то ценное, от банков до квартир зажиточных граждан. Понятно, что были разметены остатки продуктов хоть на каких-то складах. Волна грабежей ринулась с запада и двинулась на восток страны.
На заглавном фото видны последствия ограбления банка в городе Мерида. На фото отлично видно, что все улицы вокруг усеяны купюрами национальной валюты, которая не понадобилась грабителям даже в виде туалетной бумаги. Мало того, их даже прохожие не поднимают. Из банка увели немного валюты и технику.
Вот так выглядит пункт назначения популистов и смерть страны. И именно это Москва считает нормой. Так что даже тем, кто собирался голосовать за подонков, наподобие Мадуро, стоит посмотреть на то, за что именно они хотят отдать свой голос.
показать весь комментарий
12.03.2019 18:55
+4 Яр Холодний
Читайте Стругацьких, "Важко буть богом"... Там на основні питання, що тут розглядаються, вони дали змістовну відповідь ще півстоліття тому...
показать весь комментарий
12.03.2019 16:32
+3 Анатолий Бобрынец
Я от теж категорично не розумію , чому аж через два роки .!? Цілих два роки Бігус мовчав як в рот води набрав , і тут аж перед самими виборами розбалакався . Та про це потрібно було волати , на все горло , одразу як тільки стало відомо . Тому до нього ,навіть не до самих фактів крадіжок , а до нього , як до журналіста , й нема довіри . Тхне заказухою .. До того ж ,слідство вже триває давно , тому не можна сказати що Бігус "відкрив Америку" .
показать весь комментарий
12.03.2019 19:25