Цензор.НЕТ

19.03.19 16:15

УКРАЇНА ТА ПОЛЬЩА МАЮТЬ ШУКАТИ СПІЛЬНЕ, А НЕ ВІДМІННЕ

З інтерв'ю видання "Наше слово" від 8 березня 2019 року: 

Конституційний трибунал Польщі визнав неконституційними терміни «українські націоналісти» і «Східна Малопольща» в законі про Інститут національної пам’яті. Відміна закону для вас – це знак чого?

Націоналізм може мати як позитивну, так і негативну конотацію. У законі про ІНП не було чітко прописано, про який український націоналізм мова. Дуже багато хто зараз називає, наприклад, польську правлячу владу «польськими націоналістами». Хтось до цього ставиться позитивно, а хтось – негативно. Тому виконувати цей пункт закону фактично неможливо, але й навпаки – через нього можна було карати абсолютно невинних людей, які обстоюють права української меншини. Ми бачили декілька спроб використати цей закон, одна з яких пов’язана зі справою професора Григорія Купріяновича в Любліні. Треба віддати належне: ще до скасування цієї норми польський інститут національної пам’яті сказав, що не вбачає у висловлюваннях Купріяновича якогось порушення, й відмовився від справи, а згодом її закрила і прокуратура.

Тобто ви вважаєте, що це була спроба диктувати свої правила гри, які не вдалося виконати?

У багатьох країнах, на жаль, зовнішня політика виступає інструментом внутрішньої, і багато політичних сил це використовує. Такі тенденції ми бачили в Польщі. Проте Україна стала суб’єктом, і ми чітко сказали, що відмовляємося від багатовекторної політики, фактично показали, що в нас є свої інтереси, які полягають в тому, що ми хочемо самі писати власну історію, а не так, щоб нам хтось нав’язував ззовні й використовував нашу власну історію з якоюсь пропагандистською метою.

Та все ж пропаганда діє. Чи маєте ви інструменти «погашення вогню» між Україною та Польщею, якими можна було б перебити такі скандальні фільми, як «Волинь», чи знесення пам’ятників українським воїнам у Польщі?

– Не так давно до Києва приїжджала група польських депутатів на чолі з віце-спікеркою Сейму Беатою Мазурек, яка є одночасно речницею польської правлячої партії «ПІС». Довго ми боролися, щоб цей візит відбувся, і це сталося. Ми спільно відкрили в Києві виставку в парламенті, яка була присвячена Станіславові Вінцензу – польському письменнику, котрий дуже любив Україну.

Шукаємо багато інших справ, які б нас поєднували, і тому вітаємо заяву польського конституційного трибуналу про неконституційність пункту, який стосується переслідування за так званий український націоналізм. Звичайно, цей пункт ще не скасовано. Аби це сталося, має ще проголосувати парламент. У нинішній політичній ситуації не факт, що це буде дуже легко зробити. Але вже зараз ми можемо говорити: використати його для кримінального переслідування українців буде неможливо, бо є рішення Конституційного трибуналу. І сподіваюся, це вплине й допоможе захищати українську меншину в Польщі, тому що вона різна. Тобто є меншина – ті українці, хто продовжує жити на власних українських землях у складі Польщі, частина з них постраждала через акцію «Вісла». І є, звичайно, багато українців, які зараз приїжджають працювати та вчитися до Польщі й допомагають польській економіці.

Чи є діалог у культурній площині щодо відкриття зруйнованих пам’ятників або назв вулиць іменами відомих українців у Польщі? Як, наприклад, у Києві відкрили вулицю Іоанна Павла ІІ…

Звичайно, мають місце такі переговори, все поступово. Між нами залишилися непорозуміння, ми знаємо, що досі існує проблема з українськими цвинтарями, частину яких було знищено й не відновлено. Ми наполягаємо на їх відновленні. Натомість Україна теж, наприклад, призупинила ексгумацію польських могил. Я як політик не дуже підтримую це рішення. Розумію українців, бо такий крок був викликаний тим, що паплюжили українські пам’ятники й могили. Але я не думаю, що ми маємо діяти симетрично й чинити так само – мститися мертвим чи могилам, незалежно від того, якої національності були ці люди. І, звичайно, ми не повинні дозволяти, щоб інші люди в Польщі так робили по відношенню до українських могил. Сподіваюся, нам вдасться зрушити з мертвої точки це питання.

Зараз у Польщі медіа звинувачують у мові ненависті, що це інструмент пропаганди, і поляки все ж стають менш прихильними до інших, що вилилося в убивство мера Ґданська. Чи не є це пересторогою для нас?

Адамович колись був членом опозиційної партії, але він вийшов з неї і став позафракційним. Я не думаю, що його вбивство якось пов’язане з українцями. Дійсно, мова ненависті є доволі небезпечною в будь-якому суспільстві, тому що вона розділяє його. Те, що сталося в Ґданську, може порушити покращення стосунків Польщі з Україною і поляризувати ще більше польське суспільство. Наша держава не зацікавлена в такій поляризації, ми зацікавлені, щоб поляки і лівих, і правих поглядів розуміли, що Україна – їхній союзник.

Рятує також те, що до Польщі їдуть багато українців – вчитися та працювати. Вони нівелюють стереотипи про наш народ. Поляки знайомляться і особисто переконуються в тому, що ми позитивно налаштовані до них.

Що очікуєте від українців, які живуть у Польщі?

Для того, щоб щось очікувати, треба знати, чого ми хочемо. Українська держава, яка почала знову поступово відновлюватися й діяти після Революції гідності, має сказати, що це є держава для всіх українців, де б вони не жили, що всі українці мають отримувати підтримку від неї. Звичайно, представники нацменшин і діаспор – насамперед. Ми зможемо тісніше співпрацювати з нашими громадянами й очікувати від них взаємної віддачі тільки тоді, коли держава в такому ключі сформулює та змінить свою політику. Це непросте завдання, адже ми розуміємо, що ці люди є не лише українцями за походженням, але й громадянами інших держав. І дуже часто – лояльними громадянами, які люблять свою Батьківщину.


Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику