Цензор.НЕТ

03.04.19 10:44

#зрадникиУкраїни. З прагненням відплати


Чи варто піднімати цю тему?
Важко, але треба. В ім’я справедливості. З прагненням відплати.

Ми повинні знати героїв, хто жертвуючи собою захистили Україну та піднімали державний прапор над звільненими містами.
Одночасно слід заклеймити вічною ганьбою зрадників, які відкрили двері окупанту і сприяли нарузі над українськими святинями.



На жаль Держприкордонслужба України не оминула сумних прикладів. З початком агресії РФ, значна кількість українських прикордонників перейшли на бік ворога.

Так, на 1 березня 2014 року прикордонні органи та підрозділи в Криму налічували 1869 військовослужбовців: 448 офіцерів, 1421 – прапорщиків, солдатів і сержантів контрактної служби.

Після окупації на материкову частину України вийшли 479 прикордонників (226 офіцерів, 253 в/с контрактної служби).

Тобто 1390 військовослужбовців зі складу Азово – Чорноморського регіонального управління (АзЧРУ), що відповідали за охорону державного кордону України в Криму – зрадили присязі.

Потім почалася московська агресія на Донбасі, де в прикордонних підрозділах теж з’явилися потвори, які обрали шлях прислуговування загарбникам на блок-постах, в складі банд-формувань чи окупаційних адміністраціях.

Згадую 2014 рік, коли в секторі “М” зони АТО очолив бойове угруповання прикордонних підрозділів (ТУ «Кордон»). В склад ТУ входив Донецький прикордонний загін. Коли приймав з’єднання з’ясувалося, що третина штатних військовослужбовців залишилась на боці ворога. І це в умовах, коли російсько-терористичні війська вже зайняли Новоазовськ та вийшли на рубіж Павлопільського водосховища.

А ще уявіть, частина прикордонників, що співпрацювала з противником, продовжувала отримувати грошове забезпечення, що нараховувалось на банківські картки внаслідок бездіяльності командира військової частини. Прийшлося припинити цей безлад, що фактично мав ознаки фінансування терористичної організації «ДНР» на суму понад 1,5 млн. грн. щомісяця.

Можна певним чином зрозуміти осіб, які за сімейних обставин повернулись на окуповані території після звільнення з військової служби. Але не підлягає жодного виправдовування співпраця з ворогом в той момент, коли твої товариші боронять Державу.

Увага на обличчя трьох зрадників.


Вони займали керівні посади в органах ДПСУ. Їх призвища (зліва-направо): Віктор Мельниченко (до моменту зради – полковник); Сергій Шамшура (до моменту зради – капітан 3 рангу, зараз прислуговує в Керчі); Вадим Мотрошилов (до моменту зради – полковник, зараз прислуговує в Луганську).

Зупинюсь на  першому зліва, про інших згадаємо згодом.

Колишній перший заступник начальника Азово - Чорноморського  регіонального управління ДПСУ полковник Мельниченко Віктор Іванович. З цієї потвори започаткую нумерацію зрадників України від ДПСУ і визначу йому особистий номер – «ЗБ 006».


В.Мельниченко народився 02.10.1971 р.н. в м. Житомирі. В 1989 році вступив до Алматинського вищого прикордонного училища ПВ КДБ СРСР після закінчення якого продовжив службу в Україні.

Зрадник Віктор Мельниченко «ЗБ 006» найвищий за посадою зрадник України серед прикордонників, якого офіційно зафіксовано. Відкрито почав працювати на країну ворога (РФ) з 03 березня 2014 року, коли очолював штаб Азово –Чорноморського регіонального управління і мав допуск до держтаємниці за першою формою.

Він особисто зустрів російських солдат, забезпечив ім доступ до будівлі штабу регіонального управління в Сімферополі, передав ключі від приміщень зберігання зброї, таємних документів, засекреченого зв’язку. Підтримав дії сепаратизму, створення т.з. республіки Крим в складі РФ. Проводив агітацію серед українських військовослужбовців в інтересах ворога.

Окупанти віддячили зраднику і навіть оголосили про призначення його начальником прикордонних військ самопроголошеної «держави». Фігурувала інформація, що згодом «ЗБ 006» був офіційно працевлаштований в органах ФСБ РФ в Криму. На даний час доля зрадника невідома. Джерела вказують, що місце його служби змінилося з теплого Криму на Далекий Схід «скрєпоносної». Зрадників не поважає навіть ворог. Здав батьківщину раз – зрадить знову.

Ситуацію із «ЗБ 006» можна внести в перелік прикладів, які свідчать, що для зрадників взагалі батьківщини не існує. Для них вона там, де тепліше власній дупі. Їм не цікава історія землі, де народився, сімейного роду, доля батьків і рідних. Уявіть, у Мельниченка в Житомирі залишились батько та матір, які так і будуть доживати свій вік з думкою, що зростили аморального виродка, який сприяє вбивствам українців.
(До відома: коли версталася публікація стало відомо, що батько Мельниченка помер в 2017 році від загострення хвороби. Зрозуміло, що син не віддав йому останньої шани. Така доля зрадника батьківщини).

В. Мельниченко розшукується СБУ за ст.109 Ч.1 КК України.

Досить дивним є той факт, що у відношення «ЗБ 006» тільки в 2017 році вперше застосовано міру у вигляді позбавлення державних нагород України. Крім того, до цього часу повних даних про зрадників України в прикордонному відомстві не оприлюднено. Вважаю це серйозним недопрацюванням керівництва відомства. Знати гірку правду треба вже зараз і вона не повинна бути вибірковою. Заради тих, хто пішов на фронт, заради подвигу героїв, що загинули, заради перемоги справедливості.

ГО Патріотичне братство прикордонників буде узагальнювати інформацію про військовослужбовців ДПСУ, які зрадили Україні під хештегом #зрадникиУкраїни

Звертаємось до патріотичного активу. Якщо Вам відома якась інформація про посадовців ДПСУ, що скривдили батьківщину, надсилайте її на пошту Братства будь-яким зручним способом.



Пам’ятайте!

Справедлива відплата за скоєне проти України обов’язково настане. Це стосується як московського окупанта так і осіб, які йому сприяли. Це відбудеться, незважаючи на місце знаходження потвори, рівень посади та якість шкіри в кріслі де вміщено сідниці зрадника, без погляду на те – продався козломордим сам чи допомогав ворогу своєю злочинною бездіяльністю.

Слава Україні!






Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику