Цензор.НЕТ

04.04.19 01:15

Порошенко та Зеленський в кожному з нас

Наступні два з половиною тижні Україна зануриться в зелено-коричневу вакханалію. Вже видно, що це буде мега-батл між комунікаційниками-шоумейкерами з обох команд. Обоє матимуть найкращих креативників, режисерів та продюсерів. Будуть битись за наші з вами серця, бо розум в усіх остаточно затьмарився.


Серця наші обливатимуться кров’ю, розум малюватиме апокаліпсис, в кінці кінців поринувши в катарсис.


Але істина в цій боротьбі банальна. Це не боротьба Порошенка та Зеленського як особистостей.


Це боротьба всередині суспільства та буквально кожного українця всередині себе.


Дуже кортить пройтись тектонікою цих процесів, замість їх надмірної драматизації.  


Обираючи між Порошенком та Зеленським може ми обираємо між професіоналізмом та аматорством?


Країна, де більшість громадян платили хабарі за вступ, оцінювання та дипломи, де критерієм прийняття на роботу судді, вчителя, лікаря чи прокурора вважається сплата хабаря, а не професійність, доброчесність. Чи є критерієм обрання вищої посадової особи держави професійність, фаховість, якість освіти? Чи поняття “професійний політик” додає довіри та поваги особі в наших реаліях?


Порошенко професійний. Політик, дипломат. Демонструє вищий пілотаж інтелектуального розвитку в спілкуванні з світовими лідерами. Але за відведені 5 років каденції Порошенко змарнував свою професійнійсть на ручне управління, делегувавши владні повноваження прогнилому та сумнівному оточенню та регіональним князькам, місце яких у тюрмі. Порошенко не задіяв свою професійність в створенні та зміцненні незалежних та міцних державних інституцій від суддівської влади, прокуратури, до регуляторів. Одна єдина сфера, де вдалось справді досягнути прогресу - це дипломатія. Сектор безпеки та оборони давно потребував реформ - ще з 2015 року країни-партнери з НАТО вимагали як реформи та прозорості Укроборонпрому, так і реформи СБУ. Зволікання в цих напрямках можна порівнювати зі злочинним - це ми побачили в розслідуваннях Бігуса від березня 2019.


Чи відсутність професійності в політиці та державному управлінні є за даних умов перевагою? В 2014 році, прийшовши на хвилі Революції Гідності ми, частина реформаторського руху без політичного досвіду та досвіду державотворення, не боялись ламати неефективні державні механізми та системи, беручись за побудову нових. “Learning by doing” було нормою. А проте більшість з цих прогнилих систем виявились стійкішими, реформи вперлись в стелю, та потребують бульдозера. Але ж бульдозер може стіни завалити, “хату спалити”.  


Чим відрізняється недосвідчений Зеленський від недосвідченої хвилі “реформаторів” 2014 року? Хм… мабуть усім. Технократи-реформатори дуже добре орієнтувались в тематиці. Англійська мова - стандарт. Розуміння діяльності міжнародних інституцій - відмінне. Чи можна будь-якого хорошого технократа-реформатора ставити Президентом України? Вочевидь далеко не кожного, особливо враховуючи поточні виклики. Більшість технократів-реформаторів не розуміються в функціонуванні сектору безпеки та оборони. І це великий мінус. Тому я би дуже довго думав би та вибирав між кращими та найкращими на посаду Президента, якби мав такий вибір.


А Зеленського, який просто чистий НУЛЬ в цих критично важливих питаннях функціонування держави підтримав кожен третій громадянин.


То може це вибір між відповідальністю та безвідповідальністю, а може уникнення відповідальноста та складних рішень?


Чим може керуватись кожен третій українець, обираючи “абсолютного нуля” в питаннях зовнішньої політики, безпеки та оборони? То може Зеленський має таланти вміло сухати та формувати свою думку завдяки крутим експертам-радникам? То хто ці радники? Який їхній фах та громадянська позиція? Адже виходить, що ми обираємо людину-об’єкта під тотальним “зовнішнім” впливом. Тобто кожен третій українець обрав “кота в мішку”.


Що стимулює українця обирати безвідповідально? Повна зневіра в свою державу? Повна зневіра в можливість змін, здобуття справедливості в сусіпльних зносинах.



То може це вибір між українськістю, мультикультурністю чи безкультурністю?


Саме любов до мови, м’яка сила та патріотичне піднесення дозволило суттєво зміцнити позиції рідної укрїанської мови в інформаційному та культурному просторі.


Але що робити тим, хто залюбки слухає Монатіка, Дорна, Бабкіна чи Марув? А ще ціла популяція адептів шансону? А як же здебільшого російськомовна та водночас українська Ліга Сміху з його геніальним Призрачным Гонщиком? А як же тотальна більшість школярів столичних шкіл, що на перервах щебечуть російською?


І тут питання не стільки в пом’якшенні проукраїнського курсу, а в тому, що російськомовність почала асоціюватись з вольностями та лібералізмом, і їй бракувало банально свого самовизначення в нових реаліях повоєнних суспільних відносин. І поки українське суспільство в м’який спосіб відшукувало баланс у цих відносинах, Петро Олексійович вирішив розіграти цю карту на виборах, запустивши довгоочікувані процеси ухвалення закону про державну мову, водночас давши привід опонентам-русофілам зайняти протилежну сторону.


То може це ми обираємо між українським чи російським православ’ям, іудаїзмом чи ісламом?


Країна вдячна Президенту Порошенку за Томос, за свою, рідну Православну Церкву України. Але чи ми знаємо віросповідання пана Зеленського? Я особисто не знаю. І не хочу знати. Бо Праволавну Церкву України потрібно відпустити від Петра Олексійовича, який ввійшов в історію з нею. Майбутнє за якісним модеруванням міжконфесійних відносин самими церквами та секуляризацією державної влади в Україні - від усіх без винятку конфесій. Саме тому мені вбачається причина того, що кожен третій українець не вбачає проблем у віросповіданні Зеленського. І мабуть це відображає суспільний тренд?


Тож можна припустити діагноз цього суспільного відчаю. Більшість українців, що обирають Зеленського, десь внутрішньо наважились на суспільний колективнй суїцид. Це відчай, до якого додався азарт російської рулетки. Вітер змін буває дуже непрогнозваним…


Отож у кожного з нас, друзі, всередині є веселий розгільдяй-авантюрист-пофігіст “зеленський”, барига-трудяга-професіонал-дипломат-лицемір “порошенко”. І ми кожен день робимо вибір між ними обома в своїх рішеннях, поступках та проступках, з чеснотами та вадами цих персонажів. Так само і Україна веде цю внутрішню боротьбу, і вона міцніша та мудріша за цих двох недосконалих персонажів.



Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику