Цензор.НЕТ

12.04.19 01:01

«ЦЕЙ МАЛЮНОК ВИГОТОВЛЕНИЙ ІЗ ВЕЛИКОЮ ЛЮБОВ’Ю…»

«ЦЕЙ МАЛЮНОК ВИГОТОВЛЕНИЙ ІЗ ВЕЛИКОЮ ЛЮБОВ’Ю…»

З весни 2014 року цей культурний феномен, без перебільшення, став справжньою, небаченою у світовій військовій історії ідеологічною зброєю: невід’ємною частиною народної допомоги захисникам України, яку одразу з початком «неоголошеної війни» почали доставляти на фронт волонтери, поряд із продовольством та іншими матеріальними засобами, стали… дитячі малюнки.

Учасники бойових дій добре знають, яку особливу цінність посеред воєнного пекла мають ці клаптики паперу: малюнки незнайомих школярів, що містили короткі привітання та щирі побажання якнайскорішої перемоги, одразу ж почали прикріплювати на стінах наметів, бліндажів та всередині бойових машин і навіть – носити «біля серця», як своєрідні обереги. Бо кожен такий дитячий «привіт на фронт» був насамперед нагадуванням, за що і за кого довелося воювати українським воїнам.

У деяких таких малюнків – цікава історія із зворушливим продовженням. Одна з них почалася в кінці грудня 2014року, та мала продовження 12 лютого 2015 року, у розпал боїв за Дебальцево і приморське село Широкине, коли до одного із взводів батальйону спеціального призначення Національної гвардії України «Донбас», терміново перекинутого з донецького напрямку під Маріуполь, завітала група журналістів відомого проекту телевізійного каналу ICTV «Надзвичайні новини».

Під час спілкування гвардійці «Марк» і «Мовчун» продемонстрували лист з дитячим малюнком та новорічним привітанням. Боєць із позивним «Мовчун» – сержант Сергій Белошенко – носив цей малюнок, наче оберіг, під бронежилетом. За словами «Марка» – сержанта Дмитра Логанчука – найбільше воїнів зворушив напис на звороті, зроблений вже дорослою рукою: «Цей малюнок виготовлений із великою любов’ю дитиною-інвалідом, яка не ходить і погано володіє руховими навичками руками. Круглий сирота, його опікуном є 78-річна бабуся. Толя дуже старався і хоче побачити свій малюнок у воїнів АТО по телевізору…».

Журналісти «Надзвичайних новин» на чолі з кореспондентом Тетяною Островщук допомогли бійцям «Донбасу», розшукавши юного патріота і передавши йому солдатські гостинці та подяку за моральну підтримку, а ще втілили у життя мрію хлопчика – показавши по телебаченню не лише його малюнок, а й його самого.

Сюжет, який увійшов до телепередачі 21 лютого, як то мовиться, «чіпляв за живе»: 13-річний житель смт Лугини, що на Житомирщині, Толя Жук є інвалідом дитинства, обмеженим у пересуванні та спілкуванні через наслідки ДЦП – дитячого церебрального паралічу, його разом із двома неповнолітніми сестрами доглядала та виховувала бабуся Ольга Іванівна. Хлопчика, прикутого до інвалідного візка, як і його рідних, не залишали байдужим страшні події на Сході України, і тому він охоче відгукнувся на пропозицію вчительки Ольги Гаврилюк, що навчала його вдома – взяти участь у акції «Вітання бійцю», яка проходила у місцевій школі напередодні Нового, 2015 року.

Малюнок, створений дитиною, яка ледь здатна рухати руками, потрапив за адресою, і вже за місяць опинився у районі бойових дій – гвардієць батальйону «Донбас» проніс його через бої на рідній Луганщині та Донеччині…

15 лютого 2019 року - ветерани "Донбасу" на могилі "Олеша" разом із його батьком

Продовження ця історія набула за чотири роки, коли група вже колишніх бійців «Донбасу» зібралася у Чернігові, щоб відвідати могилу побратима з позивним «Олеш» і вшанувати його пам’ять. (Житель Донеччини і колишній шахтар, Олег Анатолійович Бурлака ще у березні 2014-го пішов до місцевого військового комісаріату, щоб записатися добровольцем, проте подальший розвиток подій призвів до того, що у вересні йому довелося вивозити дружину і двох дітей у Чернігів, а за кілька днів потому він обійняв посаду командира відділення у «Донбасі». 15 лютого 2015 року у бою за Широкине сержант Бурлака героїчно загинув, його посмертно було відзначено орденом «За мужність» ІІІ ступеня…).

Один із ініціаторів тієї зустрічі побратимів – житомирянин, з позивним «Тараскін», у мирному житті – головний інженер фірми «Акватерм-Альянс» старшина запасу Сергій Недашківський розповів, як під час спілкування з однополчанами серед багатьох фронтових історій вони згадали і про малюнок Толі Жука та «загорілися» ідеєю: знов розшукати цього хлопця і провідати його: «Тоді, чотири роки тому, ми обіцяли один одному, що ті, хто виживе, обов’язково знайде і провідає юного патріота. Збирались давно, але обставини, брак часу та відсутність адреси ставали на перепоні. Можливо хлопцю була потрібна наша допомога? Часу минуло багато... Завдяки ветеранським зв’язкам та добрим людям знайшли «контакти» Толі через соціальну службу, дізналися, що, на жаль, його бабуся померла незадовго до свого 80-річчя і нині його з молодшою сестрою виховують тітка, пані Марина Жук. Хвилюючись, рвонули у Лугини, з невеличкими подарунками.

"Тараскін" і "Мовчун" у гостях у Толі Жука


Ми з Мовчуном були дуже зворушені неймовірною радістю, яка сяяла в очах у маленького хлопчика-інваліда з дійсно великим серцем, для нас саме це було найголовніше. Дуже вдячні цьому щирому патріоту, який чотири роки назад мав мрію – підтримати хлопців на фронті хоча б своїм малюнком! Сьогодні не всі дорослі та здорові дядьки переживають за Україну так, як він…».

Додамо також, що заклик у соціальних мережах ветеранів-гвардійців про надання допомоги знайшов відгук у небайдужих людей, зокрема, і у фахівців військово-цивільного співробітництва Національної гвардії України, які відправили на адресу Толі Жука посилку з благодійним вантажем. Не менш важливою стане і допомога благодійної організації, створеної відомим десантником-«кіборгом» підполковником Олегом Кузьміних та його братом Сергієм: Толі гарантовано проходження безкоштовного курсу реабілітації у житомирському Оздоровчому центрі «Всеукраїнського благодійного фонду братів Кузьміних».

Сергій КОВАЛЕНКО

Для тих, хто має бажання та можливість долучитися до допомогти сироті-інваліду Толі Жуку, публікуємо номер карти «ПриватБанку» його тітки і опікуна Жук Марини Олександрівни 4149 4978 3807 4229. 


Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику