Цензор.НЕТ

23.04.19 08:45

Незручні заручники

корабль,судно,ямк

Реагуючи на передвиборчі заяви МЗС УРСР про спроби звільнити військовополонених моряків та кораблі ВМС через позов проти агресора в Міжнародному трибуналі з морського права, я обіцяв після завершення політичної істерії розповісти одну сумну історію, що відображає справжню специфіку процесів щодо окупованого півострову.

Як майже загальновідомо, після затримання весною 2018 року керченського судна "Норд" з кримським екіпажем РФ зробила дуже багато для того щоб цей випадок захисту прав України на акваторії Азову не став прецедентом. Серед іншого задля тиску на українські владу та суспільство було обрано тактику захоплення заручників. Кораблі прикордонників РФ послідовно викрали з-під материкового берегу чорноморської акваторії (та з-під носу українських прикордонників та ВМС ЗСУ) два рибальських судна з очаківськими та татарбунарськими екіпажами. Крім того на акваторії Сивашу окупантами було показово затримано мале риболовне судно з двома рибалками із села Стрілкового, розташованого на херсонській частині Арабатської стрілки. Пізніш одеський екіпаж у повному складі та більшість очаківських рибалок росіянами було звільнено разом із поверненням українських рибалок "Норду" до Керчі з посольства РФ у Києві, де вони тривалий час для імітації "обміну" утримувалися самими ж росіянами.

Додам, що імітацію "ув’язнення" того, кого слід з вигодою для себе зміняти, держава-агресор у кримських справах практикує далеко не уперше. До речі, кого насправді тримають росіяни в’язнями у власному диппредставництві центрі Києва – відкрите питання до МЗС УРСР, що вже п’ять років веде упевнену та переможну (хоча й сюрреалістичну) боротьбу за збереження дипзносин з агресором. Ну й подавати позов у 2018-му з питань захоплення українських рибалок на Чорному морі до Міжнародного трибуналу з морського права згаданий МЗС також не став. Можливо прогнози для таких позовів у невиборчий рік не дуже сприятливі в Гамбурзі, хтозна.

Втім як би воно не було, після принизливого "обміну" на КПВВ "Каланчак" одних українських громадян на інших, в Криму восени 2018-го у "рибних" заручниках залишилися капітан одеського судна та двоє стрілковських рибалок, із очевидним умислом росіян "зміняти" їх на капітана "Норда", на той момент підсудного на материку за порушення режиму рибальства та окупованих територій. Втім, нордівського капітана уповноважені вітчизняні посадовці врешті-решт зміняли, – але не на цих заручників, а на щось інше. Чи просто на мертвих президентів, чи на підпис агресорів у протоколі україно-російської рибної комісії щодо Азову, але то вже питання додаткове. Після казкової "телепортації" останнього нордівця в Керч капітан з Очакова та двоє херсончан так й залишилися в Криму очікувати "справедливі вироки російського суду". Крім того, попре заяви та звернення їх родичів, українська влада в особі МінТОТ та "головної визволительниці" пані Ірини офіційно відмовилася визнавати цих осіб заручниками, а також й надавати матеріальну допомогу їх родинам.

Ці забуті владою та вкрай незручні їй заручники залишилися у колі уваги лише окремих громадських діячів, які поставили перед тими, хто міг їх почути, просте питання – якщо влада РФ захоплювала цих осіб з конкретною метою, та вже її, демонстративно та принизливо для нас, досягла, то може хтось десь заробить ще пару політичних позицій на демонстрації гуманності та деполітизації ситуації. Та звільнить вже непотрібних РФ осіб. Втім, ніхто на розум та прагматичність тут особливо не розраховував, та коли "гуманний російський суд" над стрілковськими рибалками (їх "звинувачують" у "порушенні держкордону РФ" на Сивашу) був перенесений "на після ваших виборів" до 26 квітня із невідомою перспективою, особливо це не здивувало.

Далі, як часто буває в житті, сталося непередбачуване. Батьки одного зі стрілковських рибалок, люди вкрай похилого віку, розбилися у рідному селі в ДТП. Варто пояснити, що це найдовше село в Україні, голова якого у 2014 році публічно виганяв "за межу" українських військових та запрошував російських солдат, якось досі небагато ані на дороги ані на громадський транспорт. Хоча багато на земельні ділянки біля моря, які той самий голова досі, в умовах повної безпеки та безкарності, роздає не тільки власним триколорним друзям, але й районному, обласному та київському патріотичному керівництву.

Паралельно з епопеєю збирання "морських" заручників у 2018 році у Стрілкове нарешті мали прокласти дорогу, але звісно не для його мешканців, а до котеджів господарів російських та українських господарів цього життя, гроші на яку з відповідних бюджетів радісно виділили відповідні "дачники" в вишиванках. Наступні масові протести населення та етнографічно цікаві "танці з бубном" відповідних голів рай-та обладміністрацій, залишу за кадром. Власне ДТП про яке я згадав, мало саме ці дві причини – бездоріжжя та не облаштованість села, через яку літні люди мають сідати за кермо літніх автівок. Втім все це є не більш ніж ілюстрацією подій. Бо на формальні та неформальні, доведені до високого політичного рівня, прохання звільнити одного з стрілковських рибалок, літні батьки якого перебувають у загрозливому стані із тяжкими травмами в реанімації, росіяни відповіли категоричною відмовою.

Чесно кажучи, не знаю, кого буде винити більше ця людина – власну державу, що раніше повністю відмовилася від нього в найскрутніший час, чи агресора. Не знаю й коли та як він буде звільнений, так само як й інші захоплені рибалки. Але майже упевнений, що ніхто з посадових осіб, які довели протягом п’яти років війни пухлину "братерської взаємодії" з росіянами у сфері рибальства в наших морських водах до нинішніх метастаз – відповідальності не понесе. Ну а в феодальних угіддях Присивашшя само слово "відповідальність" навіть смішно казати вголос.

Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику