Цензор.НЕТ

01.05.19 18:14

Першотравневе громадянство: кримський та східний виміри

россия,паспорт

Сьогодні вища влада держави-агресора надала Україні черговий "подарунок" – спрощення отримання громадянства РФ для різних груп осіб. Звісно, що путинський указ від 1 травня був би неможливим без відсутності належної реакції влади України на попередній указ від 24 квітня про громадянство РФ для осіб, що проживають в ОРДЛО. Протягом тижня, як й очікувалося, крім низки пустопорожніх політичних заяв та організації безрезультатних обговорень в міжнародних організаціях владою, що здає повноваження, не було зроблено нічого по суті, а до інаугурації нового Президента вочевидь чекати ще місяць.

Питання розриву дипломатичних та консульських відносин з РФ, повністю табуйоване для нинішніх зоряних керманичів МЗС УРСР, чи виклик щодо реальних обмежень пасажиропотіку з РФ навіть ніде офіційно не обговорювалися. Жодних внятних перспектив негативних наслідків для громадян України, що добровільно отримують громадянство РФ на Сході, не озвучено, крім низки шизофренічних заяв про "позбавлення громадянства" поки ще керманичів поки ще міністерства колаборації. Сумно це констатувати, але повторюється ситуація 2014 р., за якою стара система влади вдало імітує (чи не імітує) параліч та деменцію, а нової просто фізично немає. Отже, затягування інаугурації тягтиме ще величезну кількість безпекових, юридичних, політичних, економічних ризиків з боку РФ, керманичі якої будуть до червня витягувати їх з кишені один за іншим.

Стисло по суті нового указу голови РФ – він вирішує низку утилітарних, але політично токсичних (наразі вочевидь вже не настільки) для агресора питань щодо окремих страт населення. У першу чергу це проблема осіб, що фактично мешкали в Криму на початок окупації, але мали реєстрацію в інших регіонах України, чи поверталися з 2014 р. в Крим "на малу батьківщину". З 2014 р. росіяни мали істотну проблему щодо їх "паспортизації" в Криму, як "громадян РФ" бо тодішніми актами про "воз`єднання" це питання не охоплювалося.

Водночас політично РФ наразі зайняла трохи шизофренічну, але послідовну в божевіллі позицію "ніколи не українського Криму", за якою усі особи, що народжувалися на півострові в українській юрисдикції, є "насправді росіянами". Наразі цей сюрреалізм відображений нормативне й єдиним питанням залишається – з якого часу буде рахувати держава-агресор "право грунту" для новоспечених "росіян" – з 1954-го чи з 1991-го року.

Друге практичне питання травневого указу – це паспортизація "біженців" з ОРДЛО, які виїжджали в РФ та в Крим з 2014 року, бо з 24 квітня агресор сам собі створив парадоксальну ситуацію, за якою громадянин України, що мешкає в Макіївці, може отримати російський паспорт, а той, хто виїхав з Донецьку в Ростов та офіційно, зареєструвавшись в РФ, мешкав там у роки війни з Україною – ні. Це питання також актуально для Криму, де за ці роки накопичилося декілька десятків тисяч "біженців" (насправді – переміщених осіб) зі Сходу, та їх дискримінація окупантами як "неросіян" призводила до значного соціального напруження.

Особливо важливим є припис травневого указу про надання права на громадянство РФ будь-яким іноземцям (не лише громадянам України), що були незаконно депортовані з Криму, а також їх нащадкам та подружжю. Хоча заснована указом процедура передбачає попереднє отримання претендентом довідки про "реабілітацію" чи вид на мешкання, тобто – фактичне перебування такої особи в Криму чи РФ, потенційно він має виключне значення як для кримських татар – нащадків депортованих в Узбекистані, Киргизстані тощо, так й для кримськотатарської спільноти Херсонщини. Бо усі вони наразі отримали право на російське громадянство та глупо було б очікувати, що значна кількість з них найближчим часом цією можливістю не скористується.

Це насправді дуже потужний крок РФ, який не лише явно стане ключовою пропагандистською тезою на 75-ту річницю початку депортації, що настане менш за три тижні. Це рішення демонструє, що агресор вже явно не визначає кримськотатарське питання як істотну проблему чи загрозу для вибудованого ним в Криму режиму. Та водночас очевидними є наміри окупантів активізувати кримськотатарське питання у вигідному для себе вимірі на материковій України. Бо одна справа – гучно співати гімни та лобіювати посади на печерських пагорбах, а зовсім інша – будувати у присиваських селах проросійські мережі на кшталт "К`ирим бірлігі". Знов-таки жодних внятних кроків від сьогоденної влади України на нові виклики, пов’язані із цим указом, з сумом не очікую. Залишилося запропонувати владі РФ доповнити указ пунктом, за яким право на громадянство РФ, за значний внесок у справу освоєння агресором півострова, мають отримати визначені керівники та відповідальні працівники Адміністрації Президента, МЗС, МінТОТ й відповідної регіональної прокуратури, за умов їх праці у цих структурах з 2014 року. Звісно це стосується тих, хто ще досі чомусь не має російського паспорту.

Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику