Цензор.НЕТ

05.05.19 18:36

Мова та державність з погляду історика

Деякі мої друзі вважають, що не варто було б голосувати мовний закон саме зараз, бо в умовах політичної нестабільності, війни та відсутності адекватної економічної політики, він додатково налаштує людей проти влади і того курсу, яким країна рухалася останні 5 років. Звичайно, ніхто не збирається виправдовувати погану податкову, банківську та економічну політику. Але це не є підставою відкладати мовне питання чи жертвувати національною памяттю або українською церквою.

Я за освітою історик і спробую говорити з позиції історичного досвіду. 

Отже, 300 років Москва переслідувала за українську мову. Питається: якщо питання мови таке, як комусь здається, другорядне, чому нам забороняли говорити рідною мовою і знищували за неї?

Ось вам приклад молодих, як Україна, або відносно молодих держав:

Чому для отримання громадянства Ізраїлю обов'язково треба вивчити іврит – мову, яка у 40-х роках була практично мертва? Так, це важка мова, але якщо не хочеш її вчити – не зможеш жити й працювати в ізраїльській державі!

В Хорватії у 90-х роках мова та конфесійна приналежність були тими факторами, які відрізняли хорватів від  окупантів-сербів (хоча у сербів і хорватів, приміром, куди більше спільного, ніж у нас з росіянами). Ніякі поступки в плані автономій, дотримання прав «сербомовних» не допомогли відновити цілісність Хорватії в 1995 році.  Довелося її відновлювати силою.

Бо де мова метрополії домінує – там домінує її національно-культурний простір, який потім, в разі потреби, будуть захищати танки метрополії.

В Латвії в 90-і тим, хто не бажав вчити латвійську, не давали громадянства. Половина населення тоді були російськомовними. Але щось ніхто не поїхав у РФ! Протестували, але вивчили латвійську мову, складну, між іншим для нелатишів. Зараз ця країна в ЄС і НАТО і рускій мір нічого не може тут зробити, окрім, як клацати зубами і сипати порожніми погрозами. Аналогічна ситуація з Естонією.

А тепер повернемося до України. Лінія зіткнення з РФ демонструє наочно, хто є базою для окупантів: там, де зараз діє рускій мір, більшість населення станом на 2001 рік вважала рідну російську мову (це не моя вигадка, це дані офіційної статистики та соціології).

І добре, що в Україні ніколи російська мова не мала статус другої державної – інакше б лінія зіткнення проходила б зараз в районі Полтави чи Кременчука…

Так що якщо не хочемо руского міра і путінських танків, то давайте доверимо інституційну розбудову держави, де мова – один з ключових атрибутів.

І ось ще одне: у нас 70% громадян вважають рідну українською. Тож всім, хто вважає, що не варто зараз вводити закон, бо це – додаткове економічне навантаження на людей (бо треба наймати репетиторів, переводити бізнес і навчання на українську, випускати україномовну версію газет для тих, хто займається видавництвом), хай подумають, чому 70% населення держави досі перебували в стані фактичної мовної дискримінації.

..А за газетярів не переймайтеся! Ті, хто видає газети, це дуже і дуже небідні люди! З тим, щоб видавати і україномовну версію своїх «вєстєй», «аргумєнтов і фактов», «бульваров», вони якось впораються!


Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику