Цензор.НЕТ

03.09.19 11:38
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.

Чи є в Україні опозиція?

Чи є в Україні опозиція?

В постійних інформаційних війнах, народженні змістів та підмін понять Україна загубила тверезу оцінку власних базових інституцій. Народ, нація, влада, опозиція, партія…це базові визначення для будь якого демократичного суспільства, але зараз кого не спитай від Зеленського до Ляшка ніхто не дасть не те що чіткого визначення, а навіть уявно-образного.

І мене бентежить не низькій інтелектуальний рівень нашої еліти, а те, що ми всі забули чому і для чого існує опозиція в демократичних державах? Відповідь чому існує опозиція лежить у парламентській традиції Великої Британії. «Опозиція її Величності» - саме так з середини ХІХ століття називають першу по кількості партію, яка не бере участі у формуванні уряду. І саме у визначенні полягає головний зміст – контроль над Урядом в інтересах «її Величності» і держави.

Нашим політикам слід згадати, що опозиція існує не для постійної огульної критики своїх політичних опонентів. Посади в комітетах опозиційним депутатам потрібні не з метою самопіару, а з метою контролю влади, захисту демократичних інституцій від узурпації з боку групи людей, які знаходяться при владі. Ось це є головна задача опозиції.

І тепер питання чи здатні зараз партії, що не знаходяться при владі стати «Слузі народу» системною опозицією? Складне питання. Давайте по пунктах. ОПЗЖ – піде на будь-які компроміси в питанні автономії ОРДЛО, ЄС – перетворилась в партію друзів Порошенка, які обмежені і в волі і в діях і поки не показують спроможність створювати нові змісти, «Голос» - бажання сподобатись усім ще зіграє з ними злий жарт. «Батьківщина» має багато гарних ідей ще з часів Президентських виборів, але навряд чи підуть далі критики влади чинної…Тож для них опозиційність залишиться лише методом набрання політичних балів.

Я наголошую, в Україні немає опозиції є партії, які не знаходяться при владі. Крапка. Відповідно функції опозиції має взяти на себе громадянське суспільство.

Але в нас існує проблема самого визначення громадянське суспільство. Ким воно представлене? Проплаченими блогерами і експертами? «Професійними активістами», які півжиття ніде не працюють, за щось боряться і при цьому мають квартиру на Печерську? Чи грантовими активістами, які в житті не обстоювали жодної ідеї не отримуючи компенсацію за свій час? Чи безсмертними численними члени громадських рад при усіх можливих державних органах? Чи може членами громадянського суспільства є ті хто просто узурпують такі ради?...Напевне ні. Але минулі п’ять років привчили нас саме до такого.

Тож наразі ми маємо ситуацію, коли політичні партії, що не знаходяться при владі не можуть бути системною опозицією, а громадянське суспільство на стільки атомізоване, що не може не те що нав’язати порядок денний владі, а навіть сформувати цей порядок денний.

  Як ми знаємо, найтемніша частина ночі наступає перед світанком. Так і зараз не все так трагічно, як може нам здаватись. Настав час об’єднатись всім тим, кого попередня влада зарахувала до «агентів Кремля», а вже нинішня вважає «порохоботами». Настає час нескурвлених, тих хто боровся з ворогом зовнішнім, не звертаючи увагу на ворога внутрішнього, тих хто не заплямував себе п’янкою любов’ю до влади за 30 срібних. Тих хто щодня змінює найкраще свій дім, вулицю, місто і не чекає ні на компенсацію ні на вдячність. Саме нам зараз необхідно створювати ефективні механізми громадянського контролю над владаю, тому що ані на політиків, ані на «професійних активістів», ані на професійних «молодих реформаторів», які за п’ять років запам’ятались лише модними селфі, надії немає.

Темні часи продовжуються, але саме ми повинні запалити нове багаття боротьби громадянського суспільства за свої  права!


Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику