Цензор.НЕТ

04.09.19 11:54
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.

Сінний ринок у Києві: битий небитого везе

Сінний ринок у Києві: битий небитого везе

Міністерство культури багато критикували за так звані «дозволи на будівництво». Але чи справедливо критикували?

Найперше, що потрібно зрозуміти: яке відношення має Мінкультури до будівництва? Правильно, жодного! 

То в чому ж тоді проблема? А в тому, що на якомусь етапі (колись давно, коли питання спадщини були ще в компетенції Мінрегіону) хтось створив легенду, що "розмова" з Державною службою з питань національної культурної спадщини (Держкультспадщини) є невід’ємним етапом погодження будівництва. 

З часом така «практика» прижилася і чомусь стала вважатися нормативною. Навіть після передачі функції в Мінкультури. 

Написане вище аж ніяк не свідчить про те, що я не бачу доцільності участі Мінкультури у цих процесах. Але ця участь має бути (та, власне, і є) конкретизованою. 

Згідно Закону про охорону культурної спадщини, до повноважень Мінкультури віднесено погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам’ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об’єктах культурної спадщини.

Що робить міністерство для реалізації цієї функції? Звісно, надає погодження. Втім, роблячи це, міністерство у кожному випадку ухвалює рішення, яким чином заплановані містобудівні перетворення відповідають встановленим пам’яткоохоронним обмеженням. Тобто, ми спочатку дивимося, які існують пам'яткоохоронні обмеження, а потім приймаємо рішення про погодження/непогодження. 

Наприклад, є пам'ятка, на якій в процесі реставрації планують надбудувати мансарду. Відповідь - відмова (бо змінювати пам’ятку заборонено, і надбудова не є реставрацією, а радше реконструкцією, що на пам’ятках неприпустимо). 

Інший приклад: спорудження нової будівлі на вільній земельній ділянці. Тоді ми розглядаємо існуючі обмеження по конкретній території, і, зважаючи на них, погоджуємо/не погоджуємо документацію.

Будівництво в історично населених місцях - це практично завжди будівництво в середовищі, яке історично сформувалося. І саме це архітектурне тло найчастіше всього диктує характер нової забудови. 

Але мають місце випадки, коли на одному клаптику землі вже поєднані будівлі різних періодів. Як бути у цьому випадку? 

А от тут відповідь може дати лише пам'яткоохоронна документація та папери, що визначають режими та обмеження, історико-архітектурні опорні плани (ІАОП). 

Щодо ІАОП теж можна довго писати та сперечатися, але ІАОП враховується Мінкультури лише в тому випадку, коли він погоджений та затверджений у встановленому порядку.

То що ж маємо на виході? На жаль, спостерігаємо лише надзвичайно низький рівень пам'яткоохоронної документації в країні. Втім, ще критичніше те, що в більшості випадків пам’ятки зовсім не мають режимів, охоронних зон, а історичні населені місця не мають ІАОП. Іншими словами - вони цінні, але беззахисні. 

У таких випадках, приймаючи рішення про погодження, ти завжди змушений балансувати, бо треба дотриматися вимог законодавства, але при цьому не має бути завдано шкоди пам’ятці.

Та бувають і інші випадки, коли Мінкультури звинувачують у тому, повноважень на що воно не має та не мало в принципі.

Тут я хочу згадати відомий кейс з Сінним ринком у столиці. 

Далекого 2005 року пам’ятку виключили з Реєстру. Того ж року Головне управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища КМДА видало архітектурно-планувальне завдання. У 2006-му будівлю Сінного ринку знесли. Цього ж року погоджено ІМО. У 2007-му році світ побачив проект будівництва. 

Таким чином, станом на 2016 все було погоджене, і всіх це влаштовувало! 

А от в 2016 до Мінкультури потекли претензії, мовляв, саме завдяки його погодженню стала можливою поява «монстра», якого не витримають транспортні артерії центру міста, для якого відсутня соціальна інфраструктурна та який порушує вимоги щодо щільності забудови та інсоляції. Далі - пікети, погрози, вимоги скасувати погодження. 

[Тут - Погодження Київської міської організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури від 29 квітня 2016 року].

Але чи було у цьому всьому потоці бруду хоч одна претензія, яка стосувалася повноважень Мінкультури? Ні. Лунало твердження, що «все у ваших руках! Якби не було цього погодження, не було би будівництва!». 

Повірте, було би погодження чи не було - на хід будівництва це ніяк би не впливало.

Взагалі, перевіряти будь-яке нове будівництво на відповідність технічним вимогам, а також вимогам Генплану, - не функція Мінкультури. Це мав би робити головний архітектор міста. Тоді би і проблем не було та дискусій. Тому, якщо згадувати той же Сінний ринок, він не порушив вимоги пам'яткоохоронного законодавства, але, дійсно, мав відхилення від встановлених норм та правил, які мовчазно погодили інші органи.

P.S. Для найпослідовніших критиків діяльності Мінкультури оприлюдню тут рішення Окружного адміністративного суду м. Києва, який став на бік нашого відомства. Апеляцій не було, рішення набрало законної сили. Почитайте, коли буде час. 

Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику