Цензор.НЕТ

06.09.19 13:06
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.

МИР В ОБМІН НА ПОСТІЙНИЙ ШАНТАЖ. ТЕ, ЩО БУДЕ ДАЛІ.

В інтерв’ю The Daily Signal Державний секретар Сполучених Штатів Майкл Помпео висловив сподівання, що «зміна керівництва України підзарядить Нормандський формат» / «We do hope, too, that [the] Normandy Format will be re-energized by this change in leadership in Ukraine».

Що мала б означати така «підзарядка»?

Поступливість? Якусь нову форму примирливості? Можливо, нові проривні ініціативи з українського боку? Але невже всі ці роки бракувало українських ініціатив та готовності досягти миру? Одним словом, яким чином саме нова українська влада мала б стати тим рушієм, який «підзарядить» Нормандію і змусить Росію припинити агресію?

А може справа не в Україні?

Український президент продовжує мовчати.

Зрозуміло, що з акторами спілкуватися комфортніше, ніж з реальним суспільством чи журналістами. Така тактика добре спрацювала на виборах. І таку тактику можна було б зрозуміти, якби не стратегічна загроза, яка нависла над президентом, а, отже, країною.

Ситуація з Цемахом – це болючий і небезпечний епізод.

Але набагато значимішим є те, що буде далі.

Ейфорія від обміну (якщо він відбудеться) переповнить суспільну увагу. І знову переключить її.

Тим часом, найважливіша проблема далі залишається поза фокусом.

Яким є мирний план саме президента Зеленського?

Чи має він план, якщо щось піде не так?

Що очікує Україна від саміту Нормандської четвірки? Що не прийме ніколи?

Президенту варто підказати, а нинішній владі - зрозуміти, що за нинішніх обставин єдиний спосіб захистити національні позиції - це постійні зважені, продумані, але принципові сигнали країні і світові.

Після здобуття абсолютної влади у президента Зеленського немає жодної рятівної гавані, яка б могла його захистити в переговорному процесі.

Більше того, абсолютна влада Зеленського здатна призвести до абсолютних помилок.

Наш єдиний «парашут» – це позиція справжнього громадянського суспільства.

Тому для запитань є ще один адресат.

Чи готова країна змиритися з тією моделлю поведінки, яку застосовує влада?

Ця модель стає цілком очевидною: мир в обмін на постійний шантаж.

Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику