Цензор.НЕТ

24.09.19 15:50
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.

Новий ПАРЛАМЕНТ, нова ВЛАДА: більше запитань чи відповідей

У минулому скликанні Парламенту багато хто дорікав народним обранцям за так званий законодавчий спам, але сучасний законотворець, як на мене, має усі шанси перевершити попередника, що наводить на думку про реальну загрозу верховенству права в Україні.
Не став винятком і проект Закону України "про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" №1008 від 29.08.2019 року, який вже сьогодні розглядається профільним парламентським комітетом.

Зокрема, привертають увагу норми, які, здавалося б, апріорі не можуть з’явитися у демократичній правовій державі. Варто розуміти, що, наприклад, доповнення критеріїв люстрації (ст. 3 ЗУ "Про очищення влади") таким аспектом, як застосування її до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року у період з 21 листопада 2013 року по 19 травня 2019 року посаду (посади) Голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Голови Державної судової адміністрації України, їх заступників цілком може слугувати підставою політичного переслідування відповідних осіб, попри примарне гарантування політичної неупередженості у цій частині.

Не менш небезпечним є прагнення відмовитися від нинішнього підходу обов’язковості внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" окремим законом, що слугуватиме рушієм доволі колізійного унормування.

Зрештою, новелою, яка не лише торкнеться усіх членів українського суспільства, але й загрожуватиме забезпеченню для кожного з них права на справедливий суд є пропозиція щодо скорочення чисельності суддів Верховного Суду з 200 до 100. Певна річ, про розумність строків у такому розрізі можна буде забути, не кажучи вже про абсолютну суперечність не лише загальноприйнятим вимогам до належного інституційного забезпечення судової системи. Крім того, такий крок можна вважати лакмусовим папірцем, що відображає розходження в декларованих публічно цінностях командою влади та її діях. Не далі, як сьогодні всі ми були свідками заяв про значне навантаження на судову систему та необхідність його зниження. Відтепер суддям касаційної інстанції, вочевидь, доведеться працювати більше, ніж цілодобово.

Окремою болісною сторінкою напрацьованих змін є власне фактична відмова від незалежного інституту суддівського врядування, шляхом його так званої "оптимізації".
Насамперед, привертає увагу знецінення статусу ВККСУ, шляхом тотального звуження її повноважень. У разі ухвалення проекту навіть Регламент Комісії затверджуватиме ВРП, як і проекти порядку складення відбіркового іспиту та методики оцінювання його результатів, порядку складення кваліфікаційного іспиту та методики оцінювання кандидатів, положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, порядку та методології кваліфікаційного оцінювання, порядку формування і ведення суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді). Таким чином, ВККСУ ризикує опинитися в несприятливих умовах за рахунок фактичного відібрання належних їй за правовою природою повноважень, відтак говорити про незалежність самоврядних суддівських структур не доводитиметься узагалі, натомість про високий ступінь вірогідності узурпації з боку ВРП вести мову цілком справедливо.
Видається, що якість продукованих проектів та їх спрямованість на облаштування чітко вертикальної системи підпорядкування там, де мусить мати місце дух диспозитивності та делегування повноважень є дійсним наступом на незалежність судової влади в цілому.

Як бачимо з аналізованого проекту, усічено власне й право кожного судді на участь у суддівському самоврядування, що є грубим порушенням конституційних гарантій та загальноприйнятої практики прогресивних правових держав, повертаючи тим самим Україну до первісних форм організації такого виду самоврядування.

Загальне враження від проекту змушує пригадати правову позицію Конституційного Суду України, висловлену, зокрема, в рішеннях від 22.09.2005 р. № 5-рп/2005, від 01.06.2016 р. № 2 рп/2016 та від 22.05.2018 р. № № 5-р/2018, де Судом констатовано, що положення ч. 3 ст. 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності ( кому цікаво, це абз. 10 п. 2.2 мотивувальної частини Рішення).

Крім того, низку власних зауважень традиційно наводить ГНЕУ, резюмуючи, що законопроект потребує доопрацювання.

Комплексним пропонований алгоритм врегулювання суддівського самоврядування можна вважати лише на рівні пояснювальної записки, абстрагуючись від реалій українського судочинства та політикуму, тоді як дійсний стан речей навколо даного питання навряд чи коректно було б характеризувати таким епітетом.

Словом, поки депутати піднімають руку на підтримку або заперечення певних положень проекту, запитань наразі більше, аніж відповідей, у тому числі щодо реальної, а не декларованої мети такої законодавчої ініціативи.

Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику