Цензор.НЕТ

25.09.19 08:53
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.

Україна, НАТО і порівняння з Фінляндією

нато

Усі роки війни я старанно уникав порівнянь того, що відбувається у нас з війнами і конфліктами в інших країнах чи куточках планети. Просто навіть поверховий аналіз свідчить, що жодне з порівнянь не витримує критики.

Порівняння нашої ситуації з тим, що відбувалось в Фінляндії до під час і після Другої світової війни для мене теж позбавлене сенсу. Хоча б тому, що Фінляндія навіть "розплатившись" територіями і самообмеженнями в зовнішній політиці все ж таки перед тим змогла завершити військовий конфлікт, завдавши ворогові втрат, несумісних з бажанням продовжувати бойові дії. У подальшому "позаблоковість‘ Фінляндії існувала саме через існування блоків, між якими встановився військовий паритет і ніхто не відчував потреби та бажання зійтись у прямому збройному конфлікті.

Нині ситуація принципово відмінна.

Наш суперник навіть не визнає себе учасником конфлікту, і ми не можемо закінчити бойові дії. Окрім того навколо нас явно немає нікого, хто був би готовий чи навіть задумувався б над можливістю військового протиборства з нашим ворогом. Міжнародних Правил "взаємодії" навіть якщо під нею вважати протидію немає. Ті, що були, фактично щоденно деградують, розвалюються і тестуються на можливість їх обходити масою великих міжнародних гравців.

Саме тому будь які односторонні поступки, передача територій, самообмеження в зовнішній чи внутрішній політиці нічого нам не дадуть. Принаймні нічого не дадуть в середньо чи довгостроковій перспективі.

Я впевнений, що перспектив і умов для "фінляндизації" України (як продуманої стратегії поведінки, що зменшує безпекові ризики) дійсно не існує.

Але чи є альтернативою курс на інтеграцію в НАТО?

Був би. Якби ми мали можливість туди вступити ближчим часом,

Але ж не маємо. У нас не прийнято говорити, що вступ до НАТО відбувається шляхом прийняття. Ну, щоб не говорити багато - нашого бажання і неочевидної готовності вступити в НАТО недостатньо для того, щоб туди вступити, нас повині туди прийняти. А не хочуть. Категорично навіть не бажають говорити про це приблизно ж стільки країн, скільки відкрито підтримують ідею запросити до НАТО Україну.

І це не є великою таємницею.

Тому шкода, що подібні констатації стають підставою для сумнівів у патріотичності тих, хто їх проголошують. Як на мене, то заявити, що нас найближчим часом не приймуть в НАТО - це радше банальність, ніж зрада.

Що можна робити в цій ситуації в плані інтеграції в НАТО для професіоналів зрозуміло. Навіть елементарний здоровий глузд підказує, що й без перспектив вступити в Альянс перехід на стандарти НАТО і зміцнення відносин з цією організацією (в тому числі поступовим нарощуванням її присутності в Україні) вигідно для нас.

Але це не є відповіддю на питання про гарантії безпеки України. Адже відкинувши риторику про нас, як захисників Європи і її цінностей, в НАТО ми хочемо саме задля отримання гарантій безпеки для себе. І можливості отримання від НАТО цих гарантій без повноправного членства немає.

То що ж робити?

І ось коли хтось ставить це питання публічно, це не "пробний шар". Не ознака тестування громадської думки. Не спроба піддати ревізії курс на інтеграцію в НАТО.

Це ознака здорового глузду і чесні спроби говорити про головне.

Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику