Цензор.НЕТ

17.10.19 17:08
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.

Всіх до одного ми повинні пам’ятати, Хто нас в цей час тяжкий на сході захищав, Щоб знала кожна вбита горем мати, Що не даремно син життя своє віддав.

Всіх до одного ми повинні пам’ятати, Хто нас в цей час тяжкий на сході захищав, Щоб знала кожна вбита горем мати, Що не даремно син життя своє віддав.

Кожен відмічає по-своєму: хтось на марші, хтось на паради, а хтось… 

На кладовища - «З тими, хто не вернеться ніколи».

З тими, хто захищав Вітчизну та вже пішов у вічність.

Ми зобов”язані їх пам”ятати! Це наш обов'язок перед ними, перед їх батьками, перед їх дітьми...

"Ми мусимо героїв пам’ятати,

Бо то рубець на тілі нашої землі,

Бо наші воїни пішли нас захищати,

Та найцініше віддали — життя свої."

Маленький райцентр в суто аграрному районі на Полтавщині – всього декілька десятків тисяч населення.

Атошники зібрались на День Захисника Вітчизни на автопробіг - вирішили в цей день поїхати по кладовищам району на могили побратимів, пом”янути, поговорити/помовчати з тими, хто вже пішов, поміняти прапори, де вони вже пошарпані вітром, чи встановити тим, в кого їх немає.

Нам  пропонували перед пробігом зробити мітинг, та ми категорично відмовились:

"Ні! Ніяких мітингів! Без пафосу, будь-ласка! Ми хочемо відмітити цей день із СВОЇМИ, тими, хто і є Справжнім Захисником! Навіть, якщо їх вже нема з нами, вони завжди залишаться нашими побратимами, Справжніми Захисниками Вітчизни, бо вони захищали Україну!»

О 8 ранку 14 жовтня всі зібрались в Свято-Преображенській Церкві, та Отець Віктор провів панихиду.

Отець Віктор – це взірець патріотизму, це людина великої душі! Він знає що таке війна і він робив все що міг і, навіть більше, цілодобово підтримуючи наших вояк і морально і матеріально (п”ять років війни не могли добудувати церкву, бо все віддавалось на фронт!) і по сьогодні продовжує надавати допомогу!

Після панихиди почали свій автопробіг.

С. Воронинці

Коли ми приїхали, батьки стояли коло могили сина.

- Дякую вам хлопці, що не забуваєте! П'ять років пройшло, як ми його похоронили.. Одні залишились. Нема в нас більш нікого. Нікому підтримати... Спасибі, що приїхали! Він такий добрий був, такий щирий...

Мама плакала..


село Маяківка.
Колясік і Артем.

Колясіка поховали на початку жовтня. Війна не відпустила його, поставивши на ньому свою страшну відмітку, смерть його таки забрала.

-  Він перед самою смертю так просив «кока-коли», - каже мама, - Я купила йому, він випив і сказав, що аж полегшало… Він обіцяв мене догледіти.. і пішов, не виконавши обіцянки…

Артем не воював, та побратим не менш за інших хлопців - він був в "Чорному Тюльпані"  і шукав, доставав, збирав, вивозив наших загинувших.. і з Іловайска в тому числі...
А потім і сам пішов до них.


Село Тарасівка.

Він повернувся з війни.
Ні... Він прийшов.. та не повернувся.

Побратим:
- Він був дуже скромний, нічого не просив, нікому не жалівся... Повернувшись з війни жив тихо, працював, дуже хворів… Ще по обіді ми зустрілись біля роботи, бо працювали поруч, в вночі його не стало... Мені зателофонували, та я не повірив... бо декілька годин назад говорив з ним і ніщо не віщувало, що це останній раз....

Село Заріг.

Так склалося, що найбільша кількість тих, хто воював у 14-15му роках з усього району -  були іменно жителями цього села...

Він теж прийшов з війни живим... Жив, працював, виховував дитину… І здавалось, що пройшовши саме Пекло, вже бути жити до старості…
Але теж пішов у вічність.

Побратим (тихо):
- Це жах- вижити тоді на тій на війні, щоб потім так трагічно померти в тилу...

Там же, на кладовищі в Зарозі, поряд ще одна могила...
Він з 8-ої санітарної.
Він був простим чоловіком з села, а довелось рятувати від смерті вояк, збирати трупи, частини тіл... і в тому ж Іловайську теж...

Побратим:
- Сидиш бува, "кришу" рве, руки опустилися... А він прийде, щось гарне скаже і в тебе знов крила виростають! Отакий він був...

Його син воював разом з ним.
Батько й син! Обидва - захисники України.
Двоє з однієї сім'ї.

А в більшості сімей жодна людина не пішла захищати...
Хай батько з Неба збереже сина!


Несподівано для самих себе зрозуміли, що ми заявили в райцентрі та в селах, через які проїзжали, що ми є.  Ми – ті, хто був учасником АТО, ті, хто воював, хто захищав, хто пройшов через війну. Стало для нас всіх приємною несподіванкою, що діти бігли до дороги, вітально махаючи нам, старенькі бабусі та дідусі підіймались з лавочок, щоб привітати та вклонитись, люди зупинялись і кричали нам "Із святом Захисника!"...

Тут тихе мирне сільське життя. Ту майже не говорять про війну. Тут вже її і не згадують.

Несподівано для всіх ми нагадали, що в країні йде війна! Війна в нашій країні!

Але особисто мене здивувала більше реакція самих ветеранів, майже всі вони пішли воювати в 14-му, дехто в 15-му:

-  Як ми правильно зробили цей автопробіг! Вони мають знати, що ми є! Вони мають пам'ятати про тих, хто загинув за них! Ми повинні бути разом, нам треба збиратись і нагадувати всім, що ми є! Що ми не відпрацьований матеріал!

-  Хлопці, а раніше ви збирались, робили щось подібне?

-  Ні… Але це треба робити!


Особисто я вдячна кожному, хто прийшов на цей автопробіг, хоч як складно було з сіл добратися до райцентру!
Це не місто. Це сільська місцевість, де транспорт ходить рідко, а подекуди  його взагалі немає.
Я вдячна їм за те, що вони прийшли «по формі».
Вдячна, що таки одягли нагороди, хоч як не хотіли цього робити!
Нагороди- це проблема.
Вони відмовляються їх одягати.... Просто відмовляються...
Треба докласти зусиль, щоб таки одягли.
Інколи з довгим вмовлянням, інколи з криком-матом…

Вони стидаються їх одягати. Вони не хочуть буть схожими на тих «хероїв», увішаних медалЯми, яких бачать в ЗМІ, та в більшості випадків знаючи «героїзм» тих розпіарених та розкручених прізвищ….

На фото Ярослав Бойко, позивний "Муха", боець 93-ї бригаді, кіборг ДАПу.

Я вдячна їм за цей день! За те, що ви відклали свої нагальні справи ( а в селах їх дуже багато) і прийшли, приїхали, добралися до місця всупереч всьому!

Після автопробігу посиділи біля річки. Не треба думати, що там де ветерани, там обов'язково проблеми! Зовсім ні. Зовсім навпаки!
Ні розборок, ні мордобиття, ні суперечок, ні міряння х@рами!
Навіть нє мєчтайте!
Не було нічого подібного!
Тепла дружня компанія. СВОЯ! Хтось на дємбєлі, хтось ще служить, та всіх об'єднує одне:
Ті, хто пройшов війну!

після пробігу - серед своїх

Дякую вам!
І вклоняюсь тим, хто став на захист України: і живому і мертвому!

Слава Україні!

Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику