Цензор.НЕТ

22.10.19 21:16
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.

"Досі шукаєш!? Та він вже давно перейшов на ТОЙ бік."

"Досі шукаєш!? Та він вже давно перейшов на ТОЙ бік."

Останнім часом вони часто зустрічаються з рідними хлопців, тіла яких повернули з ТОГО боку.  Вони знають тепер, якими були ті хлопці до війни, чим жили, що любили.

«І знаєте, стає ще болючіше. І підтверджується аксіома війни - вона забирає кращих!» - Вікторія Сімкіна, член Всеукраїнської громадської організації «Союз «Народна пам’ять», - Ми працювали до середини 2016-го. А потім доблесне МО написало лист, що потреби в нас більш не має.»

І якось дивним чином це збіглося з тим, що держава,  як раз почала виділяти гроші на пошуки зниклих.

А замість «Чорного Тюльпану» запросили працювати фірму, яка займалася оптовою торгівлею побутовою хімією!

І пошуками на ТІЙ стороні з тих пір ніхто не займається.

В Україні 1500 осіб вважаються зниклими безвісти

Такі статистичні дані оприлюднив Міжнародний комітет Червоного Хреста, який стежить за тим, скільки зараз зниклих безвісти.

"Стара влада шукала дуже повільно. Можна сказати, що зовсім не шукала, бо коли представник ОБСЄ виступав 30 жовтня на зустрічі з нами, то сказав, що списки безвісти зниклих не подавались і не подаються. Тому кого шукали протягом цих 4, 5 років ніхто не знає. Я сподіваюся, що нова влада нам допоможе ", - заявила Ядвіга Лозинська, мати зниклого в Іловайську добровольця Андрія Лозинського.

«У нас ще багато локацій по похованим ТАМ нашим хлопцям. Це я так безглуздо виправдовуюсь по іншим. Але зараз, здається, справа зрушує з мертвої точки. Відносини з МО поступово налагоджуються. Будемо сподіватися ...», - Вікторія Сімкіна

………………………..

Його взяли в полон пораненим. Трохи лікували в шпиталі. Пропонували перейти на ЇХ бік, адже таких фахівців можна перерахувати на пальцях.

Він відмовився.

Його привезли на кладовище, де вже була викопана могила. Покликали священника, аби сповідався. Над могилою...

І розстріляли........

Про останні хвилини його життя «Чорному Тюльпану»  розповів зляканий молодий чоловік, який живе ТАМ і якого примусили копати ту могилу. Розповів, коли вони приїхали забирати полковника додому.


ОЛЕКСАНДР ВІКТОРОВИЧ ШКУРКО
ПОЛКОВНИК ЗСУ ПОСМЕРТНО...

Народився 7 лютого 1979 року в с.Краснопілля на Сумщині.  Після закінчення школи  вступив до Інституту артилерії при Сумському державному університеті. У червні 2000 року отримав диплом за спеціальністю "Інженерна механіка", погони лейтенанта і разом із зірочками направлення в місто Біла Церква до 229-го механізованого полку на посаду командира артилерійського дивізіону.

У вересні 2003 року був призначений командиром артбатареї 72-ї бригади, а у 2005 році – начальником штабу, першим заступником командира артдивізіону 55-ї окремої бригадної артилерійської групи 72-ї ОМБр. У грудні 2012 року Олександр отримав призначення на посаду старшого помічника начальника артилерії. Пізніше був старшим помічником начальника штабу бригадної артилерійської групи.

З 1 травня 2014-го майор Шкурко брав участь у бойових діях – під Авдіївкою, Сонцевим, Сніжним. 

26 липня в районі населених пунктів Григорівка і Тарани,Шахтарського району,  автомобіль, в середині якого перебували майор Шкурко та капітан Романчук, потрапив у засідку російсько-терористичних угрупувань при спробі вирватися з оточення на кордоні з Російською Федерацією.

В ході бою обидва офіцери отримали важкі поранення та були взяті у полон, після чого доставлені у лікарню міста Сніжне Донецької області. Анатолій Романчук помер у лікарні Олександр перебував у тій же лікарні – у нього було важке поранення черевної порожнини, опіки 30% поверхні тіла. 

5 серпня 2014 року важкопораненого майора Шкурка терористи забрали з лікарні під приводом переводу в "комендатуру" міста Сніжне, відвезли на сповідь до церкви, після чого стратили та поховали на околиці міста Сніжне.


Сім'я шукала його п'ятнадцять місяців.

Коли в черговий раз Леся, в пошуках чоловіка, оббивала пороги Міністерства Оборони, якийсь з замів при погонах сказав:

- Досі шукаєш!? Та він вже давно перейшов на ТОЙ бік і підженився!

- І хай підженився - відповіла Леся, стиснувши серце в кулак - але я маю про це знати!



Син Назар сьогодні в 11-му класі. А коли Олександр загив, йому було 11 років.

Він завжди знав, що буде військовим і після того бою, під Сніжним в 14-му, не змінив свого рішення, а навпаки. І якби в нього була можливість щось зараз сказати батькові, сказав би єдине :

- Я люблю тебе

Декілька днів назад мало б виповнитись 18 років подружнього життя Лесі і Олександра Шкурко. Щасливого подружнього життя...

А на торті, який мав би бути святковим, подяка "Чорному Тюльпану".....


Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику