Цензор.НЕТ

08.11.19 23:12
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.

Війна, еміграція і невігласи при владі мучать Україну

     Україна розвалюється – це не можна не бачити. Влада неспроможна, не реагує на найелементарніші питання життя суспільства. Нація деградує, економіка скачується у сировинно-добувне господарство, а кожне депутатське скликання примітивніше за попереднє. А тут ще постали нетривіальні, найскладніші проблеми нашого суспільства: війна на Сході України і закордонна еміграція українців. Через війну вже загинуло 14 тис. наших військових і цивільних громадян, а покинуло Україну за 5 останніх років більше 5 млн. чоловік. Обидві ці проблеми знищують і економіку, і силу нашого народу. Якщо їх не зупинити, після нас залишиться лише спустошена земля. Звичайно, для виходу країни з провалля, в яке її завели, потрібно здійснити й інші системні зміни. Але саме ці два руйнівні процеси становлять найбільшу небезпеку. І знищують нас, вбиваючи і виштовхуючи українців зі своєї землі, не тільки зовнішні вороги, а й ми самі, точніше наші внутрішні політики-невігласи, олігархи-запроданці та злочинці-корупціонери.  

  Ці дві найскладніші проблеми у сьогоднішній владі персонально розподілені між двома особами – Президентом України, що відповідає за оборону і безпеку, і прем’єр-міністром, який мав би дбати про зростання робочих місць і чисельності працюючих. Але, на жаль, для керівника уряду проблеми еміграції, очевидно, не існує. Останні «новації» прем’єра, які він проголосив, подаючи в парламент державний бюджет на наступний рік до другого читання, - це «капіталізація зростання» (невідомо, що це таке?), «ми будемо заробляти за рахунок приватизації, внутрішніх і зовнішніх інвестицій і лібералізації ринків» і «вперше не піднімаємо податки».

  Хочеться запитати: яким чином уряд буде привласнювати приватні інвестиції? А якщо він буде дійсно на них «заробляти», як це було зроблено у Вінниці з підключенням австрійського підприємства Head до електричних мереж за 1,6 млн. дол.,то невже О. Гончарук почав говорити про свої наміри настільки відверто? Чи він не чув, що усі сучасні країни для створення нових робочих місць піклуються малим і середнім бізнесом та стимулюють підприємницькі інновації, як у нових технологіях, так і у нових продуктах праці. Що в Європі усі уряди в аграрному секторі максимально підтримують фермерство, в першу чергу тваринницьку галузь (сьогоднішній український уряд практично згортає допомогу фермерам і, очевидно, має на меті звільнити чорноземи від дрібних господарств і садиб).  Що великі підприємства радянської пори потребують, як мінімум, модернізації, але олігархи, які ними володіють, до модернізації не схильні –  20 років вони не вкладали власні інвестиції у виробництво і їм легше знайти шляхи зниження цін на електроенергію, ніж знизити енергоспоживання. Що українська енергетична мафія блокує енергетичну революцію, що відбувається у розвинутих країнах світу, де поширюється відновлювальна енергетика і відбувається автономізація енергозабезпечення домогосподарств. Що, маючи на своїй території величезні поклади нафти і газу, у нас зменшується їх видобуток, і ми замість розгортання їх виробництва витрачаємо потенційні інвестиції на оплату  імпорту чужерідних паливних матеріалів. Що штучно завищені, неринкові ціни і тарифи на газ, електроенергію і послуги ЖКГ з’їдають потенційні ресурси внутрішніх інвесторів. І як можна лібералізувати ринки, продовжуючи встановлювати монопольно високі ціни і тарифи? І що податково-митне свавілля, започатковане податковим кодексом Азарова, робить неможливим бізнес в Україні?

  Я називаю лише деякі пункти невідкладних економічних перетворень, які можна достатньо швидко здійснити і дати нові можливості для бізнесу і створення нових робочих місць, які прискорять наше економічне зростання. На жаль, чинний уряд більше занепокоєний іншими проблемами, які не мають нічого спільного з прискоренням росту економіки і поверненням додому заробітчан. Так що нові розчарування не змусять довго чекати. 

  Президент Зеленський наскільки зможе має повернути мир на нашу землю. Але не тільки. Треба відновити країну як суверенну і цілісну державу. Як це збирається зробити нова влада? Вона почала з розведення військ в Донецькій та Луганській областях як передумови зупинення війни. Далі по плану має відбутися виведення російських військ, а потім плануються вибори нової місцевої влади. Хоча Росія вимагає іншої послідовності кроків, зокрема, її представники заявляють, що бажають проводити вказані вибори під своїм контролем. Відповідно бажана нам  схема може не спрацювати: росіяни та їх найманці можуть залишитися на своїх позиціях і продовжувати стріляти. - Чому?  Бо для агресивної кліки в Росії головним завданням є зруйнування українського шляху розвитку, як альтернативи російському тоталітарно-олігархічному ладу. А тому примус нашої держави до воєнних дій для них є пріоритетним.

  Якими будуть наші реагування на неприйнятну для України послідовність дій супротивника – невідомо. І чи є у нашої влади більш сильний варіант дій? Не ясно. На мій погляд, при пошуку В. Зеленським кращого варіанту треба вирішити наступні завдання: 1) досягнути високого рівня обороноздатності країни; 2) визначити механізм і наслідки реінтеграції Донбасу в Україну; 3) досягнути переможного закінчення воєнних дій на Сході України.

  По (1) питанню. В.Зеленський тільки зараз, після відвідання Харкова, зрозумів, в якому стані наш військово-промисловий комплекс і організація безпеки та оборони. На головному танковому заводі за 5 років випущений для української армії один танк, накопичені багатомісячні борги по зарплаті працівників і побиті вікна в цехах заводу. І це в годину війни! На жаль, Президент не зробив після отримання цієї інформації висновку, щодо концерну «Укроборонпром», як недолугої, паразитуючої і в той же час корупційної організації. Адже ми платимо додатковий воєнний податок, постійно зростають бюджетні видатки на воєнну техніку і озброєння, а на підприємстві цього концерну такий безлад. Не кращі справи і на інших більш як 100 підприємствах концерну. Головною причиною, на мій погляд, є комерційний статус цього монстра. Він потрібен був для таємного пограбунку ВПК  крадіями під командою мародера Порошенка.

  Для виправлення ситуації, на мій погляд, треба, по-перше, запровадити парламентський контроль за витратами на оборону, затверджуючи кожну програму озброєння і відслідковувати ціни на зброю і техніку. По-друге, вибирати зброю й техніку для армії, виходячи не з найдешевших зразків, а з найкращих воєнно-технічних характеристик: неякісні бронежилети та застарілі БТРи і автомобілі коштували нам життя тисяч воїнів. По-третє, ліквідувати бюрократичний концерн «Укроборонпром», а підприємства ВПК зробити юридично самостійними і ввести в сферу управління міністерства оборони. Останнє має розробити і здійснювати довгострокову воєнно-технічну стратегію, важливою складовою якої є визначення ефективної організації та військово-технічного забезпечення нашої оборони на східному кордоні. Звичайно, за стандартами НАТО. Практично, як мінімум, ми маємо створити ракетний щит на сході країни. Треба відкинути практику, коли найкращі зразки зброї відбирає урядова установа «Укрспецекспорт» для продажу іншим державам. Зокрема, міноборони повинно забороняти експорт тих засобів оборони, які потрібні нашій армії.

  По (2) питанню. Повернути в Україну можна лише ті окуповані території,  мешканці яких цього бажають. Реінтеграція - не механічний процес, і не важливо наскільки він подобається президентам Німеччини і Франції. Але зараз незаконні главарі окупованих районів Донецької і Луганської областей заявляють про своє бажання приєднатися не до України, а до Росії. Які настрої домінують у місцевого  електорату, невідомо, хоча не виключено, що вони співпадають з позиціями їхніх теперішніх очільників. До того ж повернення окупованих земель Донбасу можливо виключно на наших законах, на наших гривнях, на наших податках, на наших правоохоронних, судових і представницьких органах влади, на наших енергетичних системах, на наших нормах соціального забезпечення, на наших нормах ціноутворення, на нашому прикордонному режимі тощо. Донбас є внутрішнім анклавом нашої країни і його автономія не може виходити за межі автономії інших регіонів країни. Ми по-іншому не можемо і не повинні поступати. І Росія має підписатися під усіма перерахованими пунктами реінтеграції. Проте вона, вимагаючи від України взяття Донбасу на  своє фінансове утримання, наполягає на особливому статусі цього регіону, який полягатиме у самостійному здійсненні внутрішньої та зовнішньої політики, власних правоохоронцях, і я не виключаю, що вона скоро заявить про воєнний протекторат Московії над так званим ОРДЛО. А це дезінтеграція. До цього треба готуватися і адекватно реагувати. Наша тверда позиція полягає у цілісності і інтегрованості держави, а не у її розхитуванні і розколі.

  По (3) питанню. Перемога України у війні видається сьогодні примарною. Але вона не примарна. Вона - не швидкоплинна. Перемога буде лише після звільнення від окупації усіх наших земель за згодою самих окупантів. А це прийде лише при занепаді Росії, так, як це було з Радянським Союзом. Щоб так відбулося, сильною має стати сама Україна. І не тільки економічно. Країна має стати сильною політично і сильною духом. Така сила полягає у нашій національній єдності, у нашому загальному бажанні захищати наші цінності. Чи йдемо ми по цьому шляху, чи веде Президент В. Зеленський наше суспільство по шляху єдності? Ні. У суспільстві – розкол, його інспірував попередній президент, який розділяв народ, аби їм владарювати. На цей же шлях нас штовхає Москва. І це їй та її агентам в Україні вдається. Новий Президент покликаний змінити ситуацію і повернути людей до єдності. Проте він ще це не усвідомив. Поки що він шукає виходу з війни, спираючись на позицію лише частини суспільства. Чи можна об’єднати таку розхристану націю? – Можна і потрібно. В історії без цього переможців у війнах не було. Як об’єднати? - Знайти те, що об’єднує, поставити єдність нації у війні вище усіх інших пріоритетів. Не рубати з плеча, не задовольнятися дрібними успіхами і послідовно йти до цілі. І розуміти, що у кінці каденції буде соромно за те, що ти мав зробити для країни, але не зробив.


Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику