Цензор.НЕТ

08.01.20 07:42
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.

ФІНАНСОВЕ СВАВІЛЛЯ І СПОНУКАННЯ ДО РОЗПРОДАЖУ КРАЇНИ

                Дефолт бюджету -  продовження інфляції - зростання процентних ставок - ревальвація курсу гривні - падіння промислового виробництва – як це все поєднується сьогодні в українській економіці і до чого воно може призвести?

  Сьогоднішній уряд без тіні докорів інформує нас про нестачу бюджетних коштів і скорочення видатків на потреби суспільства у грудні 2019 року на більше ніж 70 млрд. грн. Це фактично відбувається дефолт і секвестр бюджету. Проте ця нестача з’явилася не в кінці року, а ще у першій його половині, коли позаплановий недобір коштів  дорівнював 27 млрд. Саме тоді не сходилися кінці з кінцями і мінфін розгорнув небачену раніше спеціальну боргову програму, сподіваючись покрити зростаючий дефіцит скарбниці. Ця програма була позаплановою і непередбачуваною і полягала у залученні в країну іноземних коштів, які конвертувалися в українську гривню і направлялися кредиторами на купівлю державних боргових паперів. Всього було додатково випущено державних облігацій більше ніж на 120 млрд. грн. – біля 14 % бюджетних доходів, хоча, як бачимо, вирішити проблему незапланованого дефіциту не вдалося.

  Незрозуміло, де в цей час був МВФ, адже нас запевняли, що наша співпраця з Фондом - в ажурі. А термінові кредити останнього необхідні якраз у кризові моменти. Вони надаються у конвертованих грошових засобах і  мінімальні за ставками плати. То як це можна пояснити, чому ця «співпраця» була пустопорожньою? Можливо, наша сторона просто нічого не робила і ми чули тільки про зусилля в напрямку Газпрому?

  І ще про одне джерело надходження коштів до бюджету, про яке ніби забула нова влада. Це повернення грошей корупціонерів й олігархів з офшорних рахунків. Згадаємо, що підчас найгострішої фази розкриття панамського офшорного скандалу були виявлені рахунки Порошенка та інших посадовців та їх бізнес-партнерів в цій латиноамериканській країні. У країнах Європи цей скандал продовжився і розкриттям банківської таємниці, і поверненням грошей в країни-резиденти для оподаткування. У нас – ні. 

  Також у листопаді 2019 року оприлюднений звіт служби статистики про давно небачене падіння промислового виробництва  – на 7 % - такого в Україні не було з 2008 року. Причин ніхто не називає, факт тільки констатується. Дехто, правда, висловлює легковажне  припущення, що причиною стало укріплення внутрішнього валютного курсу гривні протягом минулого року. Вибачте, але укріплення курсу гривні однаково впливало на усі галузі, проте найглибше падіння було саме у промисловості. У деяких інших галузях, наприклад, у сільському господарстві спостерігалося не падіння, а зростання (на 6%).

  На самому ділі, гіпердефіцит бюджету і зухвала боргова політика уряду прямо впливали на гальмування промислового виробництва. Так, для залучення величезних, надмірних гривневих коштів в час глибокої фінансової кризи уряд пішов на встановлення надвисоких процентних ставок за облігаціями державної внутрішньої позики -  до 20 відсотків. Такі ставки за державними облігаціями об’єктивно зумовлювали ще більш високі ставки на ринку комерційних банківських кредитів (вони сягають 40-50 % і вище), абсолютно недоступних господарським підприємствам. В результаті більшість з них  є відрізаними від банків. А без кредитів підприємства неспроможні розширювати виробництво і переходити на  нові види продукції.  Отже вони втрачають свою конкурентоспроможність і зменшують масштаби випуску. Зрозуміло, що створений урядом фінансовий голод для реальної економіки не дав можливості підтримати позитивну динаміку промислового виробництва.

  Складність ситуації ще й в тому, що надвисокі процентні ставки потребують додаткових бюджетних видатків на їх оплату. А додаткові бюджетні видатки при тих же доходах генерують додаткові обсяги бюджетного дефіциту. Для фінансування останнього потрібні нові запозичення і для їх отримання треба знову продавати облігації з привабливими процентами. Уряд потрапляє у зачароване коло - у пастку постійного прогресивного збільшення дефіциту бюджету,  потреб у його кредитуванні і витрат на обслуговування боргу. Такий оборот бюджетних боргів буде у наступному році поглинати ще більшу частину кошторису країни і виконання зобов’язань бюджету буде під ще більшою загрозою. Звичайно, обслуговування державного боргу буде як завжди пріоритетним і обов’язковим, а соціальні і пенсійні потреби суспільства залишатимуться на периферії процесу фінансування і скорочуватимуться.  Господарські ж комплекси залишатимуться поза кредитним оборотом і перебуватимуть у стані виробничої стагнації. 

  Треба також додати, що відсоткові ставки за державними облігаціями, що використовувалися у 2019 році, з самого початку  не можна було вважати обгрунтованими.  Держава, за визначенням, мала добиватися найнижчих рівнів ставок, щоб мінімізувати витрати бюджету на ці цілі. І такими ставками, виходячи з макроекономічних передумов у минулому році, були максимум 8-10 %. Окрім того, шукати позички треба на Заході, а не всередині країни. Двократне ж завищення відсотків є мотивованим  не  міркуваннями економії державних коштів. Виграють у таких боргових параметрах, зрозуміло, кредитори. Виграють незаконно, спекулятивно, корупційно. І вони можуть ще більше зашкодити нашій фінансовій системі. Справа в тому, що раніше чи пізніше кредитори забажають вивести свої кошти з української боргової «піраміди» і тоді вони здійснять зворотню конвертацію: отримані після погашення облігацій гривневі доходи направлятимуть на викуп іноземної валюти на українському міжбанківському ринку, що спричинить стрімку девальвацію нашої грошової одиниці. Якщо це відбудеться у найближчі місяці, то ми побачимо усі «принади» слабкої гривні, які ми неоднаразово отримували. Якщо ж вихід іноземних кредитів з України буде відкладений, то при таких процентних ставках за 3-4 роки наші борги перед іноземцями-офшорниками зростуть у 2-2,5 рази і це буде надалі зменшувати ресурси державного бюджету.  

  Зрозуміло, що чиновники мінфіну придумали підступну схему покриття дефіциту бюджету, ввівши державу у халепу (такою ж підступною та зловмисною є субсидування з бюджету завищених тарифів на газ та послуги ЖКГ). Але небезпідставною є підозра, що ця схема корислива і має своїх замовників. Не виключено, що кредиторами виступають українські корупціонери вищого рангу управління, тобто діє машина прання брудних грошей. Для недопущення фінансового розвалу в країні її треба ліквідувати, усунути тих держслужбовців, які до неї причетні, і провести необхідні розслідування. Те ж саме потрібно зробити і в газовій афері. 

  Проте ці держслужбовці приписують собі досягнення укріплення валютного курсу гривні, через що ніби то  і відбувся недобір доходів державного бюджету. Однак, нас запевняють, що винна «модель плаваючого курсу», що застосовується. Саме тому зміни курсу непередбачливі, рвуть тренди і курсують то до одного «берега», то до іншого.

  На жаль, темпи падіння вагомості долара невиправдано швидкі – майже такі, якими були темпи девальвації гривні у 2014-2015 роках. Тоді різницю в курсах до і після девальвації гривні поклали собі у кишеню українські експортери товарів і послуг. Тепер курсову різницю при ревальвації  кладуть у свої гаманці експортери капіталу: вони продали долари, коли заводили їх в Україну, приблизно за 27 грн./дол., а  купують їх після повернення державою запозичень за 23,5 грн. Виграш у доларах складає 20-21 % від суми початково залученого капіталу. Не взяти, не дати! Покривають ці прибутки офшорних та іноземних спекулянтів  наші продавці інвалюти на внутрішньому ринку – Нацбанк, експортери, заробітчани, власники доларових заощаджень тощо. Тобто при різких стрибках курсу виграють фінансові спекулянти і це добре всім відомо.

  В нашій суспільній дискусії витає також питання: чому при здешевленні долара не падають внутрішні ціни на товари і послуги? З цього приводу навіть В.Зеленський звернувся до постачальників автомобільного палива, вимагаючи зниження цін. Постачальники прислухалися і знизили ціни на 1-2 гривні за літр бензину, тобто приблизно на 5%. Що вплинило на них? – Гарантії Президента, що курс гривні буде твердим і незворотнім. Цей приклад показує, що внутрішні ціни рухаються послідовно за зміною курсу гривні тільки тоді, коли у постачальників є впевненість, що тенденції зміни курсу збережуться. Хоча гарантії має давати не Президент країни, бо його запевнення можуть не справдитися.

  Коли перечитуєш написане, думаєш, яка ж вакханалія відбувається у коловороті наших державних фінансів! І  негативні явища у минулому році, на жаль, не закінчилися! Сьогоднішні негативи розвернуті у майбутнє, кризові тренди прискорюватимуться – такою є інерційна сила кризових процесів. Як мінімум, вони будуть приносити у наступному році ще більші втрати нашій фінансовій системі. Їх треба терміново зупинити.

  Для цього вбачається необхідним:

-   Стабілізувати валютний курс гривні на рівні 23-24 грн./дол., неухильно дотримуватися курсової цілі, активно викуповувати надлишкові надходження інвалюти на внутрішній ринок, збільшувати цим самим золотовалютні резерви, а також стимулювати приплив валюти з об’єктивних джерел – від високотехнологічного експорту, прямих іноземних інвестицій, зовнішніх позичок суб’єктам господарювання та інших.

-  Знизити процентні ставки за державними облігаціями до рівня -  індекс інфляції плюс 1-2 %. Якщо нові високовартісні кредити  будуть залучатися у довгострокові облігації, то бюджет буде виснаженим, впадуть і пенсії, і соціальні витрати держави. Якщо домінуватимуть короткострокові боргові зобов’язання держави, то ревальвація курсу гривні вже через декілька місяців обернеться його девальвацією. Таким чином цю боргову програму треба закрити і звернутися до інших сприятливих закордонних кредитних джерел (США І ЄС).

-  Реформувати регулятивні механізми НБУ, аби забезпечити зацікавленість комерційних банків кредитувати господарські підприємства за доступними відсотками (8-10%). Окрім зниження облікової ставки НБУ до реальних значень (6-8%), потрібно відмовитися від платного депонування коштів банків на рахунках регулятора та лібералізувати кредитування банками господарських підприємств. Разом із державною підтримкою МСБ банківські позички дадуть можливість відновити зростання виробництва у промисловості та інших галузях. В іншому випадку падіння обсягів промислової продукції продовжиться.

-  Звернутися до країн-офшорного банківського обслуговування з проханням розкрити таємницю вкладів українських персон (як це було зроблено у Швейцарії щодо громадян Німеччини та інших європейських країн, а тепер робиться на Кіпрі), аби спонукати їх до сплати податків в Україні, а також забезпечити правову відповідальність корупціонерів.

-  Внести зміни в державний бюджет, ліквідувавши його сьогоднішню реальну гіпердефіцитність (її треба оцінити не у 94 млрд.грн., як за законом про держбюджет на 2020 рік, а у двічі більшу суму), скоротити плановий обсяг нових державних запозичень (на мій погляд, з 340 до приблизно 200 млрд.грн.) і витрат на обслуговування державного боргу (з 430 до 250 млрд.). Обов’язковим є також зниження тарифів за послуги ЖКГ (виходячи зі зниження тарифу на газ для побутового споживання приблизно до 4 грн./куб.м), що зменшить на 30-35 млрд. грн. суму житлових субсидій і дасть можливості збільшити фінансування пенсійного фонду та підняти мінімальні пенсії у 2020 році. Додатковим ресурсом збільшення пенсійного фонду повинно стати зменшення чисельності чиновників та правоохоронців, а також зниження ненормальних зарплат в бюрократичних органах і державних монополістичних корпораціях.  

-  Забезпечити встановлення і досягнення кращих макроекономічних показників, зокрема,  індексу інфляції у 5-6 % (цьому буде сприяти зниження внутрішніх цін і  тарифів на паливні матеріали, електроенергію та послуги ЖКГ), нульового падіння обсягів промислового виробництва, приросту реального ВВП України на 3,5-4 %. Ми матимемо збалансований план фінансової стабілізації та поступового економічного зростання у новому і наступних роках. І не треба нас вмовляти, що ситуацію виправить розпродаж землі.


Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику