Соломія Бобровська народна депутатка України, секретарка Комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва

Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.

Перемогти не можна зрадити. Де поставить кому Президент Зеленський?

1165 0

До Мінську залишилось півтора дні. І якщо нічого не зміниться, то все поділиться на "до" та "після".

Попри звернення близько 60 депутатів фракції "Слуга народу" із застереженнями проти підписання документів у Мінську, звернення корінних донеччан – журналістів, волонтерів та вчених, усі блоги, статті та інтерв'ю, опубліковані народними депутатами, журналістами та громадянським суспільством, протест ветеранів на Банковій – Офіс Президента все ж таки твердо наміряється вчинити цю помилку.

Отже, що ж такого у тих Мінських документах, що спричиняє такий резонанс у суспільстві?

Сам проект засідання складається з чотирьох пунктів:

1)  обмін заручниками – чомусь Україна має віддати 51 людину, а ОРДЛО – лише 40. При тому, що Росія донині незаконно утримує понад 100 українських громадян;

2)  узгодження пропозицій щодо подальшого розведення;

3)  питання відкриття КПВВ у Щасті та Золотому;

4)  пропозиція щодо створення Консультативної ради між Україною та представниками ОРДЛО (по 10 людей з кожного боку), а також по одній людині від ОБСЄ, Німеччини, Франції, і… Росії.

І от на цьому варто зупинитись детальніше.

Перше. Ніколи до цього сторонами "діалогу" не були представники ОРДЛО.

В мінських домовленостях стороною виступає держава-агресор – Росія. Створення консультативної ради між представниками України та ОРДЛО – де-факто означає визнання "внутрішнього конфлікту", що абсолютно відповідає темникам Кремля, які він намагається проштовхнути вже шість років. Для тих, хто сумнівається в участі кадрових підрозділів РФ у війні, от дослідження незалежного міжнародного центру, яке посекундно відтворює Іловайський котел і участь російських кадрових військових у ньому.

Недолугі спроби ОП виправдатись тим, що цей орган матиме лише дорадчий голос, що стороною Мінську все одно лишається Росія, що до складу Консультативної ради на боці ОРДЛО увійдуть так само і внутрішньо-переміщені особи (ВПО) з підконтрольної українському уряду частини України, а від непідконтрольної – лише цивільне населення, а не бойовики, і що в документі фігурують саме окремі райони Донецької та Луганської областей, а не так звані Д/ЛНР, і взагалі – підписи бойовиків стояли під Мінськими документами і раніше – є просто смішними з огляду на таке.

Немає ніякої гарантії, що ВПО ввійдуть до складу Консультативної ради як представники ОРДЛО.

Про ВПО немає жодної згадки в документі. Та і насправді ВПО теж бувають різні. До прикладу, Сивохо – теж представник Донецька. Але більш некомпетентної або ж зрадницької позиції, ніж у нього, в Україні ще треба пошукати. Ну хіба що, якщо брати в розрахунок представників ОПЗЖ.

Цивільне населення ніколи не буде делеговане від непідконтрольних територій.

Треба бути або дуже наївним, або повним ідіотом, щоб вважати, що від непідконтрольних територій до складу цієї Консультативної ради можуть делегувати вчителів чи медиків. Це будуть навіть не обрані маріонетковим урядом люди, це будуть люди, обрані в Кремлі, імовірно з числа бойовиків.

Підписуючи попередні Мінські домовленості бойовики не мали ніякого статусу.

На отриманні їхніх підписів у 2015-му наполіг Сурков, отримав їхню згоду по телефону за 10 хвилин, під документом стоять два прізвища і ініціали імен. Ніяких "повноважних представників". Жодного разу бойовики не сиділи за столом переговорів поруч із світовими лідерами. Тепер мають всі шанси опинитись.

Створення такої Ради неминуче буде представлятися і вже представляється Росією по федеральних каналах і на міжнародних майданчиках як доказ "внутрішнього конфлікту" з "народом Донбасу".

Як би в Офісі Президента не продовжували наполягати, що Росія – сторона Мінську, що ОРДЛО – не те саме, що Д/ЛНР, що Консультативна рада матиме лише дорадчий голос – це чудово лягає лише в один наратив – кремлівський. Про те, що в Україні "громадянська війна". Про те, що Росія – має лише деякий "вплив". Про те, що Д/ЛНР – начебто суб'єктні. Про те, що страждає уявний "народ Донбасу", якого немає – є українські громадяни, які знаходяться під російською окупацією.

Друге. Росія вперше опиняється в ролі "спостерігача".

Вище вже йшлося про те, що Росія є стороною Мінську. З утворенням Консультативної Ради ми всі робимо величезний крок назустріч тому, щоб вивести Росію за рамки війни і поставити в один ряд з Німеччиною і Францією.

Таким чином, ще раз підсилюється кремлівський наратив: "настамнєт", ми лише спостерігачі. Агресор стає миротворцем. Це безумовно є метою Росії, це також вигідно і Європі, яка з радістю примусить Україну хоч до якогось рішення і відновить торгівлю з Росією. Єдині, хто від цього втрачає – це ми, і це підводить нас до третього пункту.

Третє. Це ставить під загрозу позицію України в міжнародних судах, будь-яку можливість отримання компенсації за вчинене Росією, а також неминуче призведе до послаблення підтримки України на міжнародній арені і зняття санкцій.

Шість років команди юристів Міністерств юстиції та закордонних справ та ще сотні людей боролися за те, щоб Росія понесла справедливе покарання за збройну агресію на Сході України, за незаконну анексію Криму, за збитий МН17 та інші численні порушення міжнародного права.

Тепер команда Офісу Президента, в особі Андрія Єрмака та самого Президента, які не мають ні досвіду вироблення публічних політик, тим паче – досвіду ведення зовнішньої політики, мають всі шанси одним рухом зруйнувати шість років кропіткої праці сотень професіоналів і сподівань українського суспільства.

Отже, або в ОП прислухаються до власних депутатів, опозиції, експертів, громадянського суспільства, військових, журналістів, волонтерів, переселенців та зупинять процес створення консультативної ради і ніколи більше не намагатимуться грати в карти з шулером – бо що-що, а спотворювати сенси і створювати альтернативну реальність в Кремлі вміють і їм в цьому не має рівних – або Президент Зеленський так і не зможе реалізувати свою мрію і увійти в історію як президент миру і  опиниться на сторінках підручників як один з найбільших зрадників в історії, який не знайшов в собі сил протистояти Москві та спустив в трубу всі напрацювання не тільки останніх шести років, а й кількох поколінь борців за незалежність.