Цензор.НЕТ

08.08.19 12:35
Информация опубликована участником форума и не является редакционным материалом

Власне бачення шляхів реформування Служби безпеки України

Власне бачення шляхів реформування Служби безпеки України

Стан справ.

Питання реформування Служби безпеки України у всіх на слуху з часів перемоги Помаранчевої революції. З моменту повалення російського маріонеткового режиму Януковича реформу СБУ визначено ключовим пріоритетом у безпековій сфері України, що скріплено взятими нашою державою на себе міжнародними зобов’язаннями. Не дивлячись на ряд вжитих керівництвом країни та Служби косметичних змін, СБУ надалі виконує завдання, не властиві спецслужбам і не зрозумілі громадськості та нашим іноземним партнерам.
Усі неодноразово заявлені, розроблені, погоджені, затверджені, анонсовані програми чи концепції реформування Служби безпеки України дають можливість показати експертам з місії ЄС та НАТО, що процес розпочато і незабаром прийде до логічного кінця. Усередині ж спецслужби традиційно розповсюджуються слухи, що кляті імперіалісти хочуть зняти зі всіх пагони і заставити працювати до глибокої старості, що, зрозуміло, зустрічає в середовищі особового складу спротив і психологічну підтримку «штрекбрекерів» реформ. Побутує та активно підживлюється також думка щодо намагань американських спецслужб шляхом реформування послабити спецслужбу та зробити її кишеньковою для вирішення завдань в інтересах США.
Насправді, наші західні партнери зацікавлені у сильній Україні для адекватної протидії Росії, оскільки, за нашими кордонами на Заході вже країни ЄС і НАТО. Із урахуванням того, що ми у стані «гібридної» війни, саме українська спецслужба відіграє чи не вирішальну роль у справі здолання ворога. В авангарді цієї боротьби стоять підрозділи контррозвідки, інформаційної безпеки та захисту національної державності. Відповідно, стоїть питання про доцільність збереження в структурі СБУ підрозділів контррозвідувального захисту економіки та боротьби з організованою злочинністю.
Не секрет, що діяльність останніх часто спрямована на імітування роботи та формування масивів показників, котрі розраховані на пересічного громадянина для переконання його в необхідності існування зазначених підрозділів. Бувають випадки, коли їх діяльність зосереджена в інтересах купівлі вищих посад, відпрацювання свого призначення чи з метою власного чи матеріального збагачення керівників.
І тут позиція має бути принциповою: Служба повинна бути відділена від можливості контролювати та впливати на грошові потоки. Іншим гострим кутом дискусії є використання СБУ для чинення політичного тиску та переслідувань.

Що пропонується.

Невідкладне прийняття змін до діючого Закону України «Про Службу безпеки України» (далі – Закону). У зазначеному нормативному акті вилучити завдання захисту економічного потенціалу України, попередження, виявлення, припинення та розкриття корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки. Проте, передбачити завдання контррозвідувального захисту інтересів безпеки держави від спроб іноземних спецслужб, організацій та осіб використати вітчизняні та міжнародні організовані злочинні угруповання чи фінансово-промислові групи на шкоду Україні. Для цього до штату Департаменту контррозвідки ввести два релевантних управління. Інші посади Головного управління «К» та Головного управління КЗЕД, а також відповідних підрозділів в регіонах на законодавчому рівні передати за належністю до Національного бюро фінансової безпеки України, Національного антикорупційного бюро України, Національного агентства з питань запобігання корупції. До часу остаточного переходу посад до цих відомств, осіб, котрі їх обіймають, задіювати за лінією контррозвідки, у т.ч. військової. Нові штатну чисельність та фінансування Служби безпеки України після визначеної реформи передбачити у Перехідних положеннях.
Чому «невідкладно»? Тому що саме зараз такий крок покаже західним партнерам невідворотність курсу України та мінімізує негативні наслідки намагань проросійських сил призупинити євроатлантичну інтеграцію нашої держави.
Іншим важливим кроком у плані реформування СБУ повинно стати надання очільнику Служби статусу «єдиноначальника». Мова йде про відсутність у голови СБУ можливості повністю контролювати та впливати на кадрові призначення вищого керівного складу в Службі, адже заступників голови, начальників департаментів центрального апарату та регіональних управлінь призначає президент, хоча Конституція його таким правом не наділяє. Таким чином, у спецслужбі з’являється чимало відцентрових сил, що виконують, у першу чергу, політичні чи економічні «завдання» тих осіб, котрі лобіювали призначення їх керівників. Відповідні корективи у статтю 15 Закону вирішують зазначену проблему.
Чи не вирішальний вплив на повільний рух реформ в Україні мають давно сформовані так звані «місцеві еліти», поява та існування яких зумовлені спробами різних керівників держави сформувати підконтрольні собі центри тяжіння на місцях. Здебільшого, на чолі таких еліт почергово перебувають голови ОДА та РДА, котрі, хоча де-юре не мають права, на практиці дають вказівки та завдання керівникам регіональних органів та МРВ СБУ, у першу чергу, «замовного» характеру, чи то у політичній чи економічній площині. Така підтримка в регіонах поставлених Центром «князів» також негативно впливає на якість виконання підрозділами СБУ першочергових завдань на місцях.
Водночас, у сучасних умовах швидке та якісне виконання українською спецслужбою завдань можливе виключно за умови видалення з управлінських ланок тих, котрі слугують, швидше, дублерами вказівок Центру та, внаслідок відсутності багатьох вузькоспеціалізованих знань, не можуть кваліфіковано впливати якість роботи та на кінцеві результати. Якщо врахувати і вищезазначену корупційну складову, то вихід напрошується один – ліквідувати інститут регіональних органів та МРВ-РВ Служби безпеки України. Взамін пропонується функціонування окремих підрозділів контррозвідки, боротьби з тероризмом, захисту Конституції (захист національної державності), інформаційної безпеки, обробки інформації та аналітики з оцінки рівня загроз, оперативного документування та оперативно – технічного сектору. Кожен підрозділ має власний секретаріат і пряме підпорядкування на Центральний апарат. Підрозділи спецобліку зосереджені виключно у м. Києві. Для забезпечення функціонування зазначених підрозділів можливе існування окремих окружних секторів управління персоналом, зв’язку, господарського та фінансового забезпечення. Вивільненими таким чином посадами керівників, водіїв, секретарів обласних управлінь та міжрайвідділів, співробітників неоперативних підрозділів, котрі будуть реорганізовані в окружні, укомплектувати новостворені чи підсилити існуючі підрозділи на рівні секторів на об’єктах чи на територіях, уразливих з огляду на проведення гібридної війни проти України. Наявність та функціонування слідчих підрозділів залежатиме від остаточного вирішення питання функціонування ДБР та їх укомплектування.
Виключно в інтересах координації (а не управління) діяльності оперативних підрозділів в певних ситуаціях пропонується запровадити посаду координатора функціонування регіональних підрозділів, котрому закрити доступ до інформаці щодо об’єктів розробки та перевірки. Ця ж особа зможе і відповідати за взаємодію з органами місцевої влади та ЗМІ.
В окремих випадках виникає необхідність вирішення проблем на місцях за участі кількох профільних лінійних підрозділів. У таких ситуаціях пропонується за наказом голови Служби створення так званих ситуативних груп за участі спеціально відкомандированих представників зацікавлених підрозділів для швидкого та ефективного усунення загроз безпеці держави.
Щодо ефективності взаємодії правоохоронних органів у сфері боротьби з тероризмом, то у контексті запропонованих змін практично нічого не зміниться, оскільки залишаться функціонувати координаційні групи АТЦ, котрі, незалежно від організаційної структури чи існування регіональних органів СБУ, здатні виконувати свої функції.
Про реальний контроль за оперативною ситуацією на місцях говорити годі. Адже, прийнята за часів КДБ думка про необхідність перебування в районах оперативного забезпечення керівників МРВ базувалася виключно на тому, що ці начальники повинні «годувати» сім’ї керівництва, будувати їм дачі та котеджі, бути «гаманцями» під час поїздок в столицю на колегії, наради чи вирішенні кадрових питань. Те ж стосується і керівників регіональних органів.
Загалом, таку реформу можливо провести і щодо інших правоохоронних органів. Якщо керівники місцевих державних та органів самоврядування не зможуть «рішати» з конкретними полковниками і генералами, котрі здатні впливати на хід роботи за контррозвідувальними, оперативно – розшуковими справами та кримінальними провадженнями усього регіонального органу, явище корупції в регіонах якщо не зникне повністю, то залишиться досить умовним.
Окремо пропонується приділити увагу відповідальності представників органів державної влади та місцевого самоврядування за невиконання чи не приділення належної уваги інформуванням органів СБ України з питань забезпечення інтересів державної безпеки. Однак, це можливе лище за умови послідовної державницької позиції вищих органів влади та внесення змін до багатьох законодавчих та відомчих нормативних актів.
Чи не основною проблемою функціонування СБУ на сьогодні вбачається неефективна кадрова політика. Приклад масової зради офіцерами окремих органів Служби безпеки України військовій присязі у 2014 році підтверджує той факт, що особовий склад СБУ не був зразком відданості інтересам України. Події Євромайдану та війни з Росією, на превеликий жаль, не стали переломним моментом у справі кадрової революції в СБУ. Прикладом може слугувати зрада одного з керівників штабу АТО Василя Прозорова. Таких у Службі одиниці, проте, з великою ймовірністю можна констатувати значний відсоток серед спецпризначенців тих, котрим, мовою політологів, «все рівно». Саме на них і розраховує ворог.
Поступово в органах безпеки створені клани родичів, які своїми коренями сягають «кдб». Зарахування на службу часто відбувається не за критеріями: «патріот», «фахівець», «здатний виконувати завдання», а – «свій», «має зв’язки», «здатний заплатити».
Єдиним реальним шляхом виходу з цього на сьогодні вбачається стовідсоткова перевірка особового складу на поліграфі на предмет з’ясування основних питань: яким чином потрапив в органи; на кого, окрім Служби, «працюєш»; чи отримуєш «ліві» гроші. Поліграфологи та психологи повинні бути залученими тільки зі спецслужб країн НАТО. Відповіді на поставлені вище запитання апріорі не можуть містити державної таємниці, тому її розголошення під час проведення зазначених перевірок виключено.
Паралельно пропонується створення механізму зарахування осіб на службу в органи виключно через горнило єдиної конкурсної комісії у м. Києві за участі незалежних експертів, особливо, істориків, юристів і філологів, а також громадськості.
Проте, основною рушійною силою наближення нашої Служби до світових стандартів повинно стати помітне збільшення заробітної плати її співробітників. Не може отримувати вантажник нічних змін на «Новій пошті» чи майстер на молокозаводі і м’ясокомбінаті однаково з лейтенантом СБ України. У це не вірять пересічні громадяни, але ж це гірка правда.


P.S.
Маю право на такі висловлювання, оскільки проходив службу в органах СБУ 22 роки на посадах, котрі дають змогу розуміти перелічені питання. Починав у підрозділі урядового зв’язку, потім оперативна робота від оперуповноваженого в міжрайпідрозділі до заступника начальника відділу контррозвідки, згодом – керівник підрозділу інспекції, режимного – секретного та інформаційно – аналітичного відділів.


Полковник запасу Сергій Маракін.
Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику