Цензор.НЕТ

10.01.18 08:40

Голова Касаційного суду в складі ВС Станіслав Кравченко: "Судові рішення повинні бути прогнозовані"

О.Москалюк

"Цензор.НЕТ" продовжує цикл інтерв’ю із суддями Верховного Суду. Цього разу ми поспілкувалися із головою Касаційного кримінального суду в складі ВС Станіславом Кравченком.

Читайте також інтерв’ю "Цензор.НЕТ" із Ганною Вронською, Валентиною Данішевською, Наталією Антонюк, Всеволодом КнязевимВолодимиром Кравчуком, Аллою ЛеськоМиколою МазуромДмитром ГудимоюМарією ЗелінськоюОленою КібенкоІваном Міщенком та Дмитром ЛуспеникомЄвгеном СинельниковимТетяною Анцуповою, Михайлом Смоковичем, Ларисою Рогач.

Станіслав Кравченко – суддя із 24-річним стажем роботи. Восьмого грудня минулого року його призначили головою Касаційного кримінального суду в складі новоствореного Верховного Суду. За таке рішення на зборах проголосувала більшість суддів – 23 присутніх. Ще четверо нікого не підтримали, а один бюлетень визнали недійсним. "Цензор.НЕТ" поговорив із Станіславом Івановичем про плани на майбутнє, конкурс до ВС, а також про судову реформу та її перспективи.

Голова Касаційного суду в складі ВС Станіслав Кравченко: Судові рішення повинні бути прогнозовані 01

"НЕ БУЛО ТАКОГО, ЩОБ Я СОРОМИВСЯ СВОГО РІШЕННЯ"

- Виступаючи на зборах, ви зазначили, що на новій посаді треба буде вирішити багато проблем: "від організації роботи суду до забезпечення єдності практики". Уже склали для себе алгоритм, як будете діяти?

- Так. Більше того, вже дещо впроваджено – 14 грудня на зборах після Пленуму Верхового Суду ми затвердили особливості автоматизованого розподілу справ. У організації роботи суду якраз багато присвячено саме цьому питанню. Зокрема,  використовуючи зміни до процесуального законодавства, розгляду справи. Зазначу, що раніше ми не могли цього робити, оскільки ми прийняли рішення про те, що справи будуть призначатися протягом усього робочого дня. Таким чином, учасникам провадження не доведеться тривалий час очікувати: старе законодавство зобов’язувало визначати автоматизованою системою розподілу не лише суддю доповідача, а й обов’язково формувати колегію. При цьому, законодавець не враховував, що коли справа буде призначена до розгляду, то судді, з яких сформовано колегію, будуть у цей час задіяні в інших справах. Такий порядок, зокрема, призводив до таких наслідків, коли учасник процесу, розгляд справи якого було призначено на 10 годину, потрапляв у судове засідання тільки о 17 годині, що призводило до обґрунтованого невдоволення. А якщо виносилось рішення не на його користь, то це невдоволення збільшувалося в рази. Крім того, зміни до КПК, які були прийняті у зв’язку із створенням Верхового Суду, надають новий інструмент для вирішення дуже важливого питання забезпечення єдності судової практики. Адже однією із причин низького рівня довіри до суду була відсутність єдності судової практики.

Судові рішення повинні бути прогнозовані (принаймні, виходячи з загальних орієнтирів). Особливо тими, хто займається юриспруденцією – адвокатами, прокурорами та іншими. Раніше цього досягти не вдавалося, а відсутність однакових підходів при прийнятті рішень у схожих ситуаціях обов’язково призводила до невдоволення обвинувачених у суб’єктивному ставленні, корупції та іншого. Вирішити це питання буде набагато складніше, ніж призначати справи до розгляду. Разом із тим, можливість прийняття рішення у складі всієї палати, об’єднаної палати, а у певних випадках, Великою палатою, як це передбачено змінами до КПК, на мій погляд, обов’язково повинне призвести до позитивних зрушень.

- Ви працюєте суддею із 1993 року. Це перші роки незалежної України, багато проблем у всіх сферах життя. Що тоді було найважчим у роботі?

- Я почав працювати суддею в перші роки незалежності нашої держави, і складнощі були завжди. Найбільшою проблемою на той час було матеріальне забезпечення судів, зокрема відсутність фінансування. Так, канцелярія не забезпечувалась (навіть конверти, які потрібно було відправляти поштою), була дуже низька заробітна плата, і така ситуація тривала роками. Але незважаючи на це, ми працювали і намагалися змінити ситуацію на краще. Разом із тим, було більш стабільне законодавство і усталена судова практика.

З часом все змінилося, і питання трансформувалось у іншу проблематику, зокрема нестабільне законодавство. Нещодавно спілкуючись із науковцями Національного юридичного університету ім.Ярослава Мудрого, в якому я навчався, від розробників Кримінального кодексу України 2001 року дізнався, що до нього вже внесено понад 700 змін. На сьогодні щоб судді розглянути справу, наприклад, пов’язану із корупцією, потрібно мати перед собою кодекс в п’яти чи більше редакціях, щоб відслідкувати, яка норма діяла на момент вчинення злочину, а також його динаміку, якщо вчинено кілька епізодів злочинних діянь. Але це не найтяжче для судової влади. Таким є те, що в суспільстві вдалося створити негативну думку щодо суддів (десь можливо і заслужено, але у більшості випадків, я переконаний, що ні). Використовувався той момент, що в суді завжди є незадоволена сторона. Дуже сподіваюся, що з початком роботи Верховного Суду все буде змінюватись. Хоча для відновлення довіри до суду цього буде замало. Наступним важливим етапом повинно стати реформування апеляційних судів та суду першої інстанції, який я завжди вважав основним, оскільки чим ефективніше працюватиме місцевий суд, тим менше люди будуть звертатися до апеляційного та касаційного суду.

- За ці ваші 24 роки роботи суддею, чи були випадки, коли ви пожалкували про свій вирок?

- Мабуть, кожен суддя час від часу обмірковує моменти, чи правильно він все робив, особливо, коли чує на свою адресу претензії з боку громадськості чи окремих громадян. Не було такого, щоб я соромився свого рішення чи проявив якусь слабкість, чи зробив висновок про винуватість особи, коли були сумніви, чи неправильно призначив покарання. Хоча перед суддею завжди стоїть питання щодо справедливості призначення покарання. Недарма законодавець наголошує на тому, що воно має бути справедливим. Хто ж, як не суддя, повинен чітко слідувати закону?! Якщо у законодавстві визначено, що є, наприклад, певна мінімальна межа покарання, він зобов’язаний її застосувати. Добре, коли є альтернатива. Але буває, що ні. Іноді складалося так, що ти був змушений використати законодавство фактично до останньої літери, але рішення сприймалося неоднозначно. Навіть у тебе виникали думки: якби я був законодавцем, то виписав би цю норму інакше - альтернативно.

 Голова Касаційного суду в складі ВС Станіслав Кравченко: Судові рішення повинні бути прогнозовані 02

"У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ПРИЙМАТИ РІШЕННЯ ДУЖЕ ВАЖКО"

- Чому ви обрали саме кримінальну юрисдикцію? (Станіслав Іванович посміхається. – О.М.). Адже тут досить складно навіть із психологічної точки зору. Бо одна справа, коли до тебе прийшли люди, які, умовно кажучи, ділять корову, інша – коли йдеться про вбивство.

- Із тим, як поділити корову, до речі, теж є своя специфіка (всміхається. – О.М.) - і це питання для людини може бути надважливим. Коли я працював у першій інстанції (і не було спеціалізації), я розглядав усі справи. Рівень районного суду – це не таке велике розмаїття справ як у касаційному чи навіть апеляційному суді, тому там можна обійтися без конкретного направлення. Тривалий час почував себе більше цивілістом, аніж криміналістом. Але так склалася доля: коли я дев’ять років відпрацював суддею першої інстанції у своїй Чернігівській області, мене запросили на роботу до Апеляційного суду  міста Києва. Він є дуже складним - столиця, де зосереджені усі центральні апарати правоохоронних органів. Але таким було бачення на той час голови суду Зубця Григорія Івановича, який є авторитетною у судовому середовищі людиною. Він визначив, що я маю працювати у судовій палаті з кримінальних справ (на апеляційному рівні обов’язково вводилася спеціалізація). Коли три з половиною роки тому в силу змін законодавства та тих подій, що відбувалися, були усунуті усі керівники Вищого спеціалізованого суду й проводилися вибори, тут уже було більше рішення не моє, а колективу. Колеги вирішили, що я маю очолити судову палату із кримінальних справ. Потім мене ще двічі переобирали. Втретє уже обрали у Касаційному кримінальному суді у складі Верховного Суду (посміхається. – О.М.).

- Важко приймати рішення у кримінальних справах?

- Дуже. Скільки б ти тут не працював, суддя не повинен бути черствою людиною (я думаю, це правильно), бо йдеться про людські долі. Якщо йому стає байдуже, потрібно йти.

- Були інциденти, коли вам погрожували через вашу професійну діяльність?

- Ні, випадків, які я міг би оцінити як реальну загрозу, не пам’ятаю. Разом із тим, треба розуміти, що у нинішніх умовах суддя, який розглядає справи, має певні ризики. Ми ж бачимо, що відбувається у Києві чи на Сході країни, в інших регіонах. За ці роки було кілька випадків, коли мені телефонували судді й казали, що просто бояться вийти із приміщення суду. Тим більше, що ми маємо випадки, коли вбивства суддів або членів їх сімей  так і не розслідувані. Однак кожен добровільно обирає професію. Все одно бачимо до неї цікавість – кандидатів у судді багато, незважаючи на ті загрози, про які ви зараз говорите.

- А було таке, щоб пропонували хабар?

- Питання щодо ситуації корупції в судах, на мій погляд, дуже перебільшене. Я завжди казав: "Ви спочатку спробуйте добратися до судді, а потім ще й зробити так, щоб він погодився" (посміхається. – О.М.).  Якщо хтось думає, що це так просто, то це не так…

- Однак є й такі судді, які живуть із величезним шиком не на зароблені кошти.

- Як суддя і звичайний громадянин, я вважаю: якщо є претензії до судді, то з ними потрібно розбиратися. На сьогоднішній день для цього існують всі можливості. Це і наявність контролюючих органів, необхідність подання електронних декларацій, а також існування кримінальної відповідальності за незаконне збагачення. Підводячи риску в цьому питанні, скажу: суддівський корпус найбільше страждав через ті моменти, про які ви говорили. Бо коли по телебаченню показували маєток судді, походження якого він не може пояснити, то це кидало тінь на нас усіх. Тут повинно бути все достатньо просто: непотрібно використовувати узагальнюючий підхід, а кожен випадок мають розглядати окремо. На сьогоднішній день працюють вісім органів, які контролюють суддів, у тому числі  податкова, НАБУ, НАЗК та інші. Я тільки "за", але у спосіб, визначений законом, та із індивідуальним підходом, як у всьому світі.

 Голова Касаційного суду в складі ВС Станіслав Кравченко: Судові рішення повинні бути прогнозовані 03

"ПРО ПРЕТЕНЗІЇ ГРД ДО МЕНЕ ДІЗНАВСЯ ЗІ ЗМІ"

- До речі, щодо декларування. Під час конкурсу до Верховного Суду Громадська рада доброчесності надала стосовно Вас негативний висновок. У неї виникло питання через те, що у 2012-2014 роках Ви не зазначали наявність права на власність на земельну ділянку дев’ять соток в місті Козелець. Чому так сталося?

- Насправді ви торкнулися болючого для мене питання. Коли було розпочато конкурс, я розумів важливість участі громадськості у його проведенні, оскільки це напряму пов’язано із відновленням довіри до суду. Разом з тим, вважаю, що ставлення до мене було несправедливим. Сподіваюся, що це сталося через відсутність комунікації. Оскільки про те, що ви говорите, я дізнався з преси. Мене ніхто ні про що не запитував…

- Тобто до вас ГРД не зверталася за роз’ясненнями?

- Ні. Ніхто не давав можливості пояснити. Після їхнього рішення я їм написав, що це помилка, але мені досі ніхто не відповів.

Щодо земельного питання, то як я вже пояснював раніше, земельна ділянка, про яку йшлося у рішенні ГРД, належить мені з 1991 року, коли я навіть ще не був суддею, яка зареєстрована на моє ім’я, сплачувались податки, і яка використовувалась мною разом із будинком та багато разів зазначалась у декларації.

Плутанина при декларуванні, яка виникли у зв’язку з відсутністю чіткого визначення у законодавстві, була сприйнята ГРД як ознака недоброчесності.

 Голова Касаційного суду в складі ВС Станіслав Кравченко: Судові рішення повинні бути прогнозовані 04

- У членів ГРД була до Вас ще одна претензія. Процитую: "Кандидат повідомив неправдиві відомості у декларації доброчесності​, оскільки не вказав той факт, що він брав участь в ухваленні рішень з допущенням порушень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод". На співбесіді ВККС ви пояснювали, що не знали про те, що у тій справі "А.В. проти України" було звернення до Європейського суду з прав людини...

- Це, дійсно, так. Здогадатися про те, що 9 років тому я в апеляційному порядку брав участь при розгляді справи, яка потім була предметом розгляду в ЄСПЛ як справа "А.В. проти України", було дуже складно. Про претензії ГРД до мене також дізнався зі ЗМІ. Чому це рішення не було задекларовано? Соромитися за нього чи приховувати я не збирався, оскільки воно було прийнято відповідно до діючого законодавства. Я до сьогоднішнього дня переконаний у правильності нашого рішення. Коли почалася процедура проведення перевірки суддів по закону "Про очищення влади", кожен із нас турбувався про те чи не було справ, які в подальшому розглядалися в ЄСПЛ. За результатами проведеної перевірки таких випадків встановлено не було. Пізніше мені стало зрозуміло, чому так сталося: перевірка була завершена у липні 2015-го, а рішення "АВ проти України" було опубліковано лише в жовтні того ж року.

- А що це взагалі за справа була?

- Була затримана особа за підозрою у збуті наркотиків - шість розфасованих пакетиків. На місці було складено протокол вилучення, в якому затриманий написав пояснення, що це кокаїн, зробивши акцент, що наркотичний засіб для власного використання, а не на продаж. Кількість фасування та ціна, за яку було придбано речовину, вказували на те, що йдеться про збут. Хоча для власного використання  - це умовний термін (що він і отримав), а на продаж – великий строк.

І тут свою роль відіграла специфіка законодавства. Тоді (у середині 2000-х років) законодавець ввів таку норму, що можна було оскаржувати постанову про порушення кримінальної справи. Тому на той час працівники міліції були дуже обережними. Хоча особа сама вказала, що це наркотик, вони вирішили перестрахуватися: склали протокол про адміністративне правопорушення, призначили експертизу. Коли наступного дня отримали підтвердження, що йдеться про наркотичний засіб, була порушена кримінальна справа. Ось цей момент: згідно з законодавством, якщо під час перевірки обставин справи, які первинно кваліфіковані, як адмінправопорушення, будуть виявлені ознаки злочину, вони передаються для порушення кримінального провадження та проведення розслідування. Отака вся історія. Минуло багато років, і адвокати (бо особа більше ніде не фігурувала та не з’являлася) хотіли визнати оцей протокол вилучення недопустимим доказом – мовляв, він був складений із порушенням. Європейський суд на цю заяву сказав чітко: ні, оскільки це регламентовано законодавством України, то вилучена речовина використана як доказ по справі. А вже у другій частині питання визначив: разом із тим, якщо ви використали оці пояснення у протоколі, немає перешкод, щоб було роз’яснено право на захист. Хоча і тут не все просто. Оскільки суддя ЄСПЛ від України Ганна Юдківська написала по цій справі окрему думку, де визначила: на ці правовідносини була накладена позиція Європейського суду, вироблена по інших справах – щодо Туреччини, Росії. Але там була інша ситуація: особа просила надати захисника, однак цього не було зроблено. У нашому випадку такого прохання не було! А українське законодавство (як тоді, так і зараз) не зобов’язує працівника правоохоронних органів навіть роз’ясняти право на захист при складанні протоколу про адмінправопорушення, бо воно з’являється уже під час розгляду. Ось у чому була проблема. Але не всі розуміються на цих деталях. Тому формально ГРД було використано таке формулювання: суддя не зазначив, що таке мало місце, отже, хотів приховати, а тут були порушені права людини. Хоча я й пояснював на комісії: підстав для того, щоб не визнавати доказом оці його первинні покази відповідно до діючого на той час законодавства, не було. А потім ця проблема була вирішена Кримінальним кодексом 2012 року, у якому йдеться про те, що будь-які показання можуть бути використані, якщо вони уже прозвучали в суді.

"СКІЛЬКИ Я ПРАЦЮЮ, СУДИ ВСЕ РЕФОРМУЮТЬ"

- Ви – людина, якій довелося пройти кілька спроб, коли влада намагалася реформувати судову систему. Зараз маємо черговий етап. "Картинка" вже більш-менш вимальовується. На вашу думку, коли судова реформа буде остаточно реалізована? І як взагалі зробити її успішною?  

- Це досить складне запитання. Знаєте, коли я тільки почав працювати суддею, необхідність проведення реформ була очевидною. Минав час. Були різні назви: "Мала судова реформа", "Велика судова реформа". Скільки я працюю, суди все реформують. Однак на сьогоднішній день зроблені великі кроки у напрямку її реалізації. Мені б дуже не хотілося, щоб хтось визнав їх неуспішними. Звичайно, із законодавчими змінами у чомусь можна погоджуватися, у чомусь – ні. Із того, що нам запропоновано законодавчим органом, потрібно все ж обирати більш позитивні моменти й намагатися їх реалізувати. Це непросто, тому що існують певні складнощі, але ми активно проговорюємо те, як їх вирішити, причому якомога швидше. Безперечно, я налаштований позитивно. Хоча зрозуміло, що зроблено лише перший крок. Наступний - реформування апеляційних судів та судів першої інстанції, а також внесення необхідних змін в законодавство.

Крім того, слід розвивати механізми, які на сьогодні вже передбачені в законі, зокрема, таких як інститут угод, розширення інституту присяжних. Також необхідним є продовження реформ правоохоронних органів, адвокатури та прокуратури. Тобто потрібен комплексний підхід для реалізації та дотримання прав громадян. Якщо все разом удосконалювати, тоді ми зможемо говорити про якийсь результат…

- На це підуть роки?

- Треба розуміти, що досягти результату швидко не вдасться, але ми маємо рухатися вперед.

Ви ж самі бачили, що вже у Верховному Суді  на Пленумі деякі колеги пропонували почати роботу із січня. Однак було прийнято рішення: якщо на підготовку потрібно більше часу, то його маємо знаходити за рахунок внутрішніх резервів, але наші кроки повинні бути динамічними. Уже й так втрачено чимало часу. Ми більше не можемо його гаяти.

 

Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"

Фото: Наталя Шаромова, "Цензор.НЕТ"

 

 

Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику