Цензор.НЕТ

22.01.18 09:00

Наймолодший суддя ВС Костянтин Пільков: "Як адвокат і арбітр я дозволяв собі дуже серйозно критикувати деякі позиції Верховного Суду"

О.Москалюк

Костянтин Пільков є наймолодшим суддею нового Верховного Суду. Про те, як це сприймають колеги, а також про початок роботи ВС та своє бачення судової реформи він розказав у інтерв’ю "Цензор.НЕТ".

Читайте також інтерв’ю "Цензор.НЕТ" із Ганною ВронськоюВалентиною ДанішевськоюНаталією Антонюк, Всеволодом КнязевимВолодимиром Кравчуком, Аллою ЛеськоМиколою МазуромДмитром ГудимоюМарією ЗелінськоюОленою КібенкоІваном Міщенком та Дмитром ЛуспеникомЄвгеном СинельниковимТетяною Анцуповою, Михайлом Смоковичем, Ларисою Рогач, Станіславом Кравченком та Богданом Львовим.

Вищі спеціалізовані суди після ліквідації залишили новому Верховному Суду "у спадок" нерозглянуті справи. Касаційному господарському суду при ВС пощастило найбільше: станом на початок січня їх було 987. Це при тому, що в адміністративної юрисдикції - понад десять тисяч. Із цього питання "Цензор.НЕТ" розпочав свою розмову із суддею Костянтином Пільковим, який у Верховному Суді вирішуватиме саме господарські спори.

Наймолодший суддя ВС Костянтин Пільков: Як адвокат і арбітр я дозволяв собі дуже серйозно критикувати деякі позиції Верховного Суду 01

"ЯКОГОСЬ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ ЧИ ВКАЗІВОК НА ТЕ, ЩО МЕНІ НЕОБХІДНО ПОВЧИТИСЯ, Я ТУТ НЕ ЗУСТРІЧАВ"

- Судді Верховного Суду вже отримали свої перші справи для розгляду. Деякі ваші колеги пишуть про неймовірні навантаження. У вас як?

- За кількістю справ, порівняно із нашими колегами із адміністративної та цивільної юрисдикцій, можна навіть якось закомплексувати (усміхається. – О.М.). Бо у них їх набагато більше. Але, знаєте, взагалі кожна справа унікальна. Як і скарга. Деякі із них подані із помилками. Під час роботи адвокатом і арбітром у міжнародному арбітражі я й не здогадувався про те, що навіть у дрібницях можна настільки оригінально помилятися. Поки мене оце найбільше вражає. Бо раніше, коли я був, так би мовити, по той бік "лави", думав, що взаємне вказування на певні недоліки є певним перебільшенням, і як адвокат, більше звертав увагу на неточності судді. А зараз є можливість побачити різноманіття у погрішностях тих, хто звертається до суду. При тому, що як раз застороги від помилок суддів нікуди не зникають. Якщо помилки юриста, який відстоює певну правову позицію в суді, були рідкістю, то до цього було більш спокійне ставлення. А от в роботі судді існує постійне напруження, щоб не схибити (вже зараз воно відчувається). Особливо, зважаючи на те, що за нами (за Верховним Судом) - лише Європейський суд з прав людини. Але зрозуміло, що у перехідний період можуть виникати помилки. Тому зараз вказувати на них один одному я не вважаю за доцільне.

Але, повертаючись до вашого запитання, можу сказати, що передача справ розпочалася тільки перед Новим роком. Тому зараз говорити про якісь з них найцікавіші за суттю поки зарано.

- Ви не є кар’єрним суддею і не маєте відповідного досвіду. Чи відчуваєте через це якісь складнощі?

- Перед тим, як бути призначеним на посаду судді, основною моєю діяльністю була адвокатська робота (ще частково наукова та викладацька). Але протягом останніх дев’яти років я більше відходив у практику арбітра в міжнародному комерційному арбітражі. Це свого роду теж суддя, але його сторони обирають добровільно. І тоді, коли я подавався на конкурс, і зараз мені здається, що до Верховного Суду, який в країні виносить у справах остаточний вердикт, я був дуже близько. Тому що в арбітражі рішення теж не підлягає перегляду за суттю. Хіба може бути скасовано державними судами тільки із підстав недотримання формальних вимог, як то через неповідомлення сторін чи вихід за межі повноважень. Але різниця між ВС та арбітражним судом полягає в тому, що тут є монополія на діяльність, яка, сподіваюся, жодним чином не зіпсує мене. Арбітрам потрібно зважати, що наступного разу можуть не обрати. Тобто репутація завжди на кону. Але й у Верховному Суді так само! Більше того, суддя ВС у більш складній ситуації, тому що в арбітражі можна заявити відвід, якщо є якісь сумніви у наявності конфлікту інтересів чи якогось зв’язку, який поставить під сумнів неупередженість самого арбітра та об’єктивність прийнятого рішення. А в суді потрібно ще й зважати, що підстави для усунення мають бути дуже вагомі. Бо суддя, заявляючи про самовідвід, по суті, відсторонюється від здійснення правосуддя. Якщо це робиться лише для того, щоб не вирішувати конкретну справу, це є серйозним порушенням. Суддя не може бути вільним у виборі, яку справу він хоче розглядати, а яку – ні. Це меч, який гострий з обох сторін.

Наймолодший суддя ВС Костянтин Пільков: Як адвокат і арбітр я дозволяв собі дуже серйозно критикувати деякі позиції Верховного Суду 02

- Ви – наймолодший суддя Верховного Суду (Пільков усміхається. – О.М.). Як до вас ставляться старші колеги? Повчають?

- Якогось батьківського піклування чи вказівок на те, що мені необхідно повчитися, я тут не зустрічав. Як і не бачу надмірної опіки та розмежування. А те, що є наймолодшим, то хтось мав ним бути. Цього разу таким виявився я. Але це така чеснота чи недолік, який швидко минає.

- Може, допомагають? Дають поради?

- До того, як пройшло перше знайомство із колективом, були певні побоювання, що науковці та адвокати можуть опинитися у статусі так званих молодших суддів чи учнів. Але навіть під час навчання у школі суддів та на перших нарадах ще до Пленуму уже виявилося приязне ставлення до таких, як я. Ми побачили: на нас сподіваються, як на молоду кров, що ми зможемо запровадити певні зміни та запропонувати щось нове. Звичайно, деякі наші пропозиції уже мені видаються дещо наївними (усміхається. – О.М.). Бо перш ніж намагатися змінювати певні процедури, потрібно детально розібратися, як саме вони працюють. Продовжується процес взаємного обміну досвідом. Звичайно, ті судді, які тільки прийшли у систему, вивчають процедури. Особливо це стосується документообігу та роботи апарату. Одна із груп менеджменту, до якої я входив, до початку роботи Верховного Суду спробувала дослідити процедури у вищих спеціалізованих судах. Але через те, що ті вже припиняли своє функціонування, це було не дуже ефективно. От зараз процес пішов краще. Скоро (думаю, протягом місяців двох-трьох) будуть від робочої групи надходити серйозні пропозиції щодо менеджменту, як усе вдосконалити. Я бачу, що суспільство чекає миттєвих змін. Але те, що стосується управління та внутрішніх процедур, є питанням місяців роботи.

Хоча вдалося швидко впровадити нові підходи до судових рішень. Вони вже починають виходити за новою структурою та є більш близькими до стандартів, до яких звикли в Європі. Це перше, що побачить юридична спільнота. А тоді вона, сподіваюся, донесе до суспільства те, що, дійсно, зміни відбуваються, і ось якими вони уже є.

- Ви були успішним юристом, викладали в університеті, працювали в арбітражі. Навіщо вам знадобилося йти на конкурс до Верховного Суду та брати на себе таку відповідальність? Навряд чи ви це зробили через матеріальну мотивацію, бо мали приблизно такі ж доходи.

- Знаєте, кожній людині при тями, якщо випадає можливість, хочеться зробити більше. Коли говорити про судову систему країни, то це, звичайно, Верховний Суд. Плавно дрейфуючи від кар’єри адвоката до арбітра, я зрозумів: мені ближче розгляд та вирішення справ. Так, перспективи роботи у міжнародного комерційному арбітражі взагалі чудові. Йдеться про найкращі справи, які собі можна тільки уявити (якщо працювати у світових арбітражних центрах). А у господарському процесі можуть бути дуже різні скарги. Правда, зараз нове законодавство дозволяє встановити певні процесуальні фільтри, які будуть поступово впроваджені. Вони залишать так звані малозначимі справи поза розглядом касаційних судів. В принципі, у недалекому майбутньому Верховний Суд займатиметься суто серйозними справами – такими, які у мене були в арбітражі. Але для мене питання: "Навіщо брати на себе таку відповідальність?" стояло в противагу тому: "А чому б не спробувати зробити щось дійсно важливе?". Як адвокат і арбітр я дозволяв собі дуже серйозно критикувати деякі позиції Верховного Суду, господарських та адміністративних судів. Навіть видавав аналітичні огляди, де розкривав помилковість, як на мене, їхніх певних позицій. Звичайно, я якраз і йшов у систему для того, щоб докласти зусиль для усунення цих недоліків. Особливо тих, які стосувалися відсутності єдності у практиці. Якщо просто критикується певний висновок суду – одна справа. Інша – коли найвища судова інстанція видає кардинально відмінні правові позиції. Це привносить повне нерозуміння не тільки серед користувачів послуг правосуддя, але й навіть зачіпає більш глобальні матерії, як то, наприклад, юридичну науку. Бо вона дуже спирається на судову практику. Я думав, що моя критика буде коштувати мені шансів пройти сюди, бо до неї я вдавався аж до засідання Вищої ради правосуддя, де якраз мене і запитували, що б хотілося змінити. При мені саме був Збірник правових позицій Верховного Суду України, де я звертав увагу на те, як ця інстанція може протягом місяця приймати доктринально різні правові позиції. Не просто, коли вирішив справу одним чином, а схожу – інакше, а коли прямо в рішенні вказані висновки, які стосуються науки. В одному випадку суд вказав, що кредитний договір є консенсуальним, а в іншому – реальним. Для теоретиків цивільного права таке розходження (особливо у межах місяця) у практиці Верховного Суду України було хорошим приводом для інфаркту (усміхається. – О.М.).

Наймолодший суддя ВС Костянтин Пільков: Як адвокат і арбітр я дозволяв собі дуже серйозно критикувати деякі позиції Верховного Суду 03

"У МЕНЕ ГРД НЕ АСОЦІЮВАЛАСЯ ІЗ ЯКИМОСЬ ГРОМАДСЬКИМ ОБВИНУВАЧЕННЯМ"

- Раз ви згадали про співбесіду ВРП, давайте ще поговоримо про те, в яких умовах відбувався конкурс. У його проведенні активну участь брала Громадська рада доброчесності. До вас у її членів питань не було. Взагалі негативні висновки здебільшого отримали кар’єрні судді, а не адвокати чи науковці. Деякі з них говорять про перевищення членами ГРД своїх повноважень. Ви як вважаєте?

- Чи можу я неупереджено давати коментарі, зважаючи на те, що у мене до Громадської ради доброчесності, як і у неї до мене, не було якихось претензій?! (замислюється. – О.М.). Я, як і раніше, вважаю, що її функцією є те, щоб вказати на певні сумніви, а не щось доводити. Якщо висновки, дійсно, звучать якось безапеляційно, як вирок, це інша справа. Я зараз не вдаюся до формулювань у документах, на підставі яких працює ГРД, але думаю, що вона якраз повинна "сіяти" розумний сумнів. А вже той кандидат, щодо кого він виник, повинен обґрунтувати, що для його існування немає підстав. У мене ГРД не асоціювалася із якимось громадським обвинуваченням. Її члени не є прокурорами. Відповідно, не повинні брати на себе такі повноваження, яких вони і не мають по суті. Знаєте, думаю, мені простіше відповісти на питання, чому я змінив кар’єру адвоката і арбітра на суддівську, аніж членам Громадської ради пояснити, що змушує їх цим займатися. Навіть за найбільшого прагнення послужити суспільству, як можна витримувати той шалений тиск та іноді невиправдану критику з боку тих же активних членів суспільства?! За це моя їм вдячність та повага. Але, насправді, найбільше вони наражалися на невдоволення через ті висновки, які були сформульовані, як якісь присуди.

- Зрозуміло, що було спілкування із членами ГРД, так би мовити, поза ефіром - кулуарно. Тут теж у вас не виникало проблем?

- Ні-ні. Загалом це було моє перше і, можливо, останнє спілкування із Громадською радою доброчесності (всміхається. – О.М.). Якщо цей інститут залишиться (а я в ньому бачу більше позитиву, аніж недоліків, і вважаю, що він має й надалі функціонувати), не виключено, що наступного разу я опинюся під більш прискіпливою увагою з боку громадськості. Але готовність до такого розвитку подій є одним із критеріїв, про які я маю пам’ятати кожного дня, в тому числі й у вихідні та свята. Це правильно. Так має бути. Єдине, що не ця боязнь повинна керувати мною під час здійснення правосуддя та взагалі під час щоденної діяльності. Бертран Рассел говорив: "Є святий за покликанням, а є – зі страху". Я зараз не про святість (усміхається. – О.М.). Я до того, що краще бути доброчесним суддею за покликанням, а не через боязнь перед Громадською радою доброчесності, антикорупційними органами та суспільством. Сподіваюся, такий підхід залишиться у мене й надалі.

Наймолодший суддя ВС Костянтин Пільков: Як адвокат і арбітр я дозволяв собі дуже серйозно критикувати деякі позиції Верховного Суду 04

"СУДОВА РЕФОРМА ТІЛЬКИ ПОЧАЛАСЯ"

- Розкажіть, що особисто для вас означає судова реформа?

- У двох словах про судову реформу важко говорити (замислюється на кілька секунд. – О.М.). Як я бачу, вона тільки почалася. Можливо, я можу зазнати критики, бо у багатьох були сподівання на те, що формування нового Верховного Суду, доукомплектування судів, оце очищення, на яке було взято курс ще з 2014 року – це, ніби, завершення. Як на мене, то ні. Як я вам сказав, реформа тільки почалася. Закінчиться тоді, коли судові рішення будуть ефективно приводитися у виконання, користуватимуться повагою. А довіру судова система зможе здобути раніше, аніж серйозно відновиться її авторитет, бо вона є похідною від передбачуваності судових рішень. Тобто коли буде цілком зрозуміло, що суд, дійсно, належним чином розгляне справу, і його практика буде стабільною, це викликатиме довіру. А коли судді зможуть стати моральними авторитетами і не тільки через свої рішення заслуговуватимуть на повагу, але ще й як носії культури в цілому, тоді авторитет судової влади в цілому буде на кардинально іншому рівні. Це, справді, процеси, розтягнуті на роки. Авторитет та довіру легко втратити, але складно відновити. Я теж сподіваюся на те, що збережеться певна наступність практики – уже зараз законодавець заклав для цього певні положення у законодавстві. Бо у юридичної спільноти були питання, а чи взагалі вважатиме Верховний Суд "зв’язаним" себе із попередньою практикою? Він має це робити.

- Але як говорити про відновлення довіри та авторитету судової системи на фоні корумпованості суддів та їхнього відчуття безкарності? Дивіться, навіть на ці свята була низка ДТП з участю нетверезих служителів Феміди. Як вони поводяться – відомі факти. А потім, як показує досвід попередніх років, іще не несуть відповідальність за скоєне, зокрема через кругову поруку в судах. Як з цим боротися?

- Є такий орган – Консультативна рада європейських суддів. Вона розробляє найкращі стандарти в частині і комунікації суддів, і єдності судової практики. Українські суди визнають та зважають на її авторитет. Ця рада уже звертала увагу на недопустимість у судовій системі такого явища, як клановість. Якщо не буде таких проявів, і буде зрозуміло, що за людину, яка вдягла мантію та присвятила своє життя такій високій місії, але скоїла вчинок, не сумісний зі званням судді, не буде заступатися вся система (або її частина), то це буде основним показником того, чи втрачають судді свій авторитет. Але й у суспільстві повинна визріти думка, що не потрібно усіх міряти за одним мірилом.

- Але ж має ще бути незворотність покарання? Тоді, можливо, решта задумається над тим, що можна робити, а що – ні.

- На це питання, звичайно, краще б відповіли колеги із кримінальної юстиції (усміхається. – О.М.). Але, зрозуміло, що незворотність покарання важливіша, аніж його суворість.

- Яким ви бачите завершення судової реформи? Скільки часу ще потрібно для цього?

- Зараз багато процесів реформування відбуваються паралельно. Я сподіваюся, що йдеться про питання найближчих років – десь близько трьох. За цей час мають бути доукомплектовані суди, які повинні розглянути залишки, що виникли через "кадровий голод", а також вирішена проблема ефективного виконання судових рішень. Однак можна робити лише попередні оцінки, тому що Україна ще не переживала судової реформи такого масштабу.

Якщо ж говорити про реформування судової системи глобально (і встановлення єдиної практики, і відновлення довіри та авторитету судів) – то це вже питання соціальної психології.

Наймолодший суддя ВС Костянтин Пільков: Як адвокат і арбітр я дозволяв собі дуже серйозно критикувати деякі позиції Верховного Суду 05

- Політики можуть завадити успішності цього процесу?

- Я якраз і кажу про три найближчі роки (які будуть важливими і кризовими), тому що на них припадатимуть вибори. Коли Верховний Суд теж пройде таке виборче випробування, це також матиме істотний влив і на довіру до нього, і на його авторитет, перш за все, в судовій системі. Тому що ці речі ВС потрібно здобувати не тільки перед суспільством, а й перед судами інших інстанцій. Саме він зараз має показати, як застосовується принцип верховенства права.

Знаєте, мені здається суспільство в цілому й надалі більше звертатиме увагу на негативні моменти, як оті, про які ви згадували. Оцінку таким фактам можуть дати усі. А от оцінити єдність практики – лише професіонали. Тому їй повинна бути притаманна така зрозумілість, щоб навіть ті профі, хто були незадоволені результатом розгляду справи чи програли її, не змогли компетентно розкритикувати те чи інше судове рішення. От тоді, дійсно, юридична спільнота зможе транслювати суспільству те, що суд єдиний у своїх підходах під час застосування права.

Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"

Фото: Наталя Шаромова, "Цензор.НЕТ"

 

Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику