Цензор.НЕТ

11.03.18 10:10

Перші обстріли і перше захоплення міста: Як населення Києва сприймало прихід більшовиків у 1918 році

Автор: Радіо Свобода

"Великий був рік і страшний рік по Різдві Христовому 1918 ", – писав Михайло Булгаков. Київські події, про які він оповідає, відбувалися наприкінці року. Проте початок 1918-го був не менш буремним: тоді за короткий проміжок часу в Києві тричі змінилася влада, точилися бої, місто зазнало артилерійських обстрілів і масових розстрілів.

Про те, що відбувалося в Києві 100 років тому, і як на це реагували мешканці міста, "Радіо Свобода" спілкувалося з істориком Ольгою Скороход, яка дещо доповнила версію інтервʼю для публікації на "Цензор.НЕТ".

– У січні 1918-го почалося повстання на заводі "Арсенал". У цей же час із Півночі наступали більшовицькі війська. Одразу після придушення повстання почалися нові бої за місто, що супроводжувалися артилерійськими обстрілами. Як усі ці події сприймали кияни?

– Все, що відбулося в січні, а тим більше в лютому 1918 року, для киян прийшло під словом "вперше": перші вуличні бої, перші артилерійські обстріли, фактично перша облога міста, перші жертви серед мирного населення і перше завоювання. На вулицях Києва вже були бої восени 1917 року, як реакція. на жовтневий переворот у Петрограді. Однак ті події дуже мало торкнулися цивільного населення.

Із літа 1914 року, коли почалася Перша світова, кияни привчилися до того, що країна живе у стані війни. Київ був важливим прифронтовим центром на мапі Російської імперії. У місті діяло багато шпиталів, чимало поранених на вулицях, біженців. Тобто кияни бачили ось такий образ війни. І тут раптом настільки концентровані події: вуличні бої, перші обстріли – все й відразу. Маса чуток, інформаційний колапс. Під час робітничого страйку з великими перебоями працював водогін, електростанція, практично не працювали пекарні.

Перші обстріли і перше захоплення міста: Як населення Києва сприймало прихід більшовиків у 1918 році 01

Група озброєних робітників – учасників Січневого повстання (Джерело: Центральний державний кінофотофоно архів України імені Гордія Пшеничного)

​– Тобто, сприймали як катастрофу?

– Якщо читати мемуари, хоча це вже пізніші осмислення, дійсно, описи дуже апокаліптичні. Особливо, якщо хтось був свідком жертв. Письменник Василь Королів-Старий описував, як він визирнув у вікно, побачив своїх сусідок, що вийшли по воду – і перед ними впав снаряд. Зрозуміло, яку жахливу він побачив далі. Євген Чикаленко згадував, як до його будинку прибіг шокований Олександр Олесь, який став свідком смерті людини. І Олесь, ризикуючи життям, біг вулицями міста під обстрілами, бо не міг лишатися в одній кімнаті поруч з убитим. Потім навіть ходили чутки про загибель самого Олеся, тож преса була змушена дати спростування цій інформації.

– А як сприймали кияни учасників подій: арсенальців, українські чи більшовицькі війська?

– Люди, які були якось політично заангажовані, мали певні симпатії. Але для переважної більшості на перший план виходило поняття особистої безпеки - мовляв краще перечекати. Багато свідчень, як люди ховалися по підвалах, однак, вочевидь, не всі. Загалом у цей час жителі міста змушені були знаходити баланс між переховуванням та проведенням бодай якоїсь діяльності. Так, маємо свідчення про те, як люди обирали шлях, коли їм потрібно було пройти вулицями Києва в час небезпеки. До нас дійшов щоденник такого собі кадета Іванова. Там він описує, як ішов до свого навчального закладу саме в час ліквідації українськими частинами повстання на заводі "Арсенал". Він пише, як дійшов до певної вулиці, яка розділяла умовно безпечну частину місті від тієї, де велися бої. І ось він пише, як вагався, йти далі чи ні. Таки пішов і дійшов до своєї школи. Проходячи повз місце боїв він узяв уламок снаряду, як він сказав, на памʼять про буремні події. Отже, люди намагалися шукати шляхи виживання, але вважали все, що відбувається, винятковими подіями.

– Як виглядали симпатії киян до ворогуючих сторін?

– Велика частина населення була антиукраїнськи налаштована. Про це свідчать дані виборів до Українських установчих зборів, які відбулися в січні 1918-го. Понад 20% київських виборців підтримали Російський блок, за більшовиків – близько 9%. Але досі стоїть питання, як люди в тій масі агітації орієнтувалися, наскільки вони могли це все перетравити. До слова, дуже вірогідно, що чимала частина населення була аполітичною. Демократичні вибори за принципом загального виборчого права на території колишньої Російської імперії були запроваджені у 1917 року, після Лютневої революції. Так ось, на виборах у Києві явка була доволі низькою.

– Українська влада залишила Київ – прийшла радянська. Як у лютому 1918 року кияни сприйняли зміну влади?

– Коли ми говоримо про перебування більшовиків у місті, то перше, що спадає на думку, – тотальний терор, який вже став притчею во язицех. Але дуже важливо розуміти, що вступ більшовиків до Києва означав припинення страшних обстрілів.

У ці перші дні дуже багато категорій населення, які згодом потрапили в групу ризику, зокрема українці та офіцери, поводилися дуже необережно. Люди вийшли на вулиці подивитися, що відбувається і нарешті вдихнути повітря під нібито мирним небом.

– Спочатку сприйняли владу з полегшенням, а потім?

– Так, на дуже короткий період. Потім почалися арешти, масові розстріли, насилля, грабунки. Люди намагалися якось врятуватися. Серед найпопулярніших способів – жити інкогніто, а ще краще, з підробленими документами, а також – переїхати на окраїну міста, подалі від насилля.

– Наскільки я розумію, розстрілювали просто на вулицях після не дуже прискіпливого допиту. Український більшовицький діяч Володимир Затонський згадував, як його тоді ледь не розстріляли, бо він мав посвідчення українською мовою. Його врятувала інше посвідчення, підписане Леніним у Петрограді.

– Насправді, ми не знаємо детально, як це відбувалося. Лише зі спогадів. Центром цього терору став Міський сад довкола Маріїнського палацу, де розміщувався Ревком. У парку, який сьогодні ми називаємо Маріїнським, ніби ці розстріли здебільшого й відбувалися. Хоча є свідчення, що ходили й по домах.

– Маріїнський палац – це одразу праворуч від будівлі Верховної Ради, якої тоді ще не було.

– Хочу наголосити на особливостях того, як кияни сприймали те, що відбувається. Важливий чинник – географія. Терор охопив центральні райони міста, заможні. В умовах, коли більшовики закрили більшість популярних видань, до окраїн міста інформація доходила далеко не в повному обсязі. Павло Скоропадський, який у ті дні переховувався в родині знайомого в одному з віддалених від центру районів, згадував, що єдиним джерелом інформації була дочка господаря – вона ходила за продуктами й приносила новини, що ходять чутки про арешти й убивства офіцерів. ​

До того ж, в окремі райони міста, зокрема на Лівобережжі, більшовики вступили трохи раніше, тому мали шанс швидше побачити обличчя нової влади.

– Невже офіцери не розуміли, що більшовики до них налаштовані вороже? Вони ж уже мали досвід, то ж чому навіть не ховали погонів?

– Важливо розуміти інформаційне тло, на якому вступили більшовики. Що кияни могли знати? Вони читали в газетах про дискусії щодо проголошення незалежності УНР, про мирні переговори у Бресті. Вони читали, що на Київ з усіх сторін сунуть війська – нібито російські, що у Харкові є нібито інший український уряд. Але про те, що відбувалося в уже захоплених більшовиками містах – про терор в Одесі, в Полтаві – інформації було дуже мало. Тому більшовиків вважали якоюсь міфологізованою альтернативою українській владі, яку багато офіцерів не підтримувало.

Перші обстріли і перше захоплення міста: Як населення Києва сприймало прихід більшовиків у 1918 році 02

Німецькі військові перед Софійським собором, весна 1918 року

​– До речі, німці, які невдовзі прийшли до Києва, дивувалися, що півмільйонне місто тероризувала купка якихось бандитів. Адже більшовиків було менше десяти тисяч.

– У дуже короткий період більшовики захопили всі основні комунікаційні центри. Тут також зіграла свою роль різниця політичних режимів. Київська дума й міська управа звикали функціонувати в умовах демократичного режиму. Вони займалися господарськими справами та іншими сферами життя міста, а паралельно існувала політична влада. Після повалення монархії це були представники Тимчасового уряду та Виконавчий комітет громадських організацій Києва, потім такими стала Центральна Рада та її Генеральний секретаріат. Були сподівання, що й при більшовиках буде так само. Ще під час вуличних боїв та обстрілів у міській думі велися дискусії про посилення охорони міста.

У перші дні вступу більшовиків міська дума звернулася до них з пропозицією про реорганізацію міліції, про посилення охорони міста і про озброєння домових комітетів.

Домові комітети – це як теперішні ОСББ?

– Так, можемо провести таку паралель. У той непростий час вони займалися також і охороною будинків і відомі випадки, коли домові комітети відбивали напади грабіжників. В останні дні панування більшовиків у Києві, відбувся штурм редакції української газети "Нова Рада", що розміщувалася на вулиці Інститутській. Відбити нападників допоміг саме домовий комітет.

Але більшовиків такі ініціативи не влаштовували. Фактично, функції міліції віддали червоній гвардії. Діяльність домових комітетів їх також не влаштовувала і озброювати їх, як того вимагала дума, не стали.

– Тоді за короткий термін у місті розстріляли від двох до п’яти тисяч людей. Як на Вашу думку, яка цифра більше відповідає дійсності? І як Київська міська дума реагувала на цей терор?

– На питання про кількість жертв наразі не можна відповісти вичерпно. Інформацію про п’ять тисяч маємо з мемуарів, її варто перевірити. Вірогідно вона все ж таки перебільшена.

Міська дума протестувала і вимагала від більшовицької влади припинити насилля.

– Як реагувала більшовицька влада?

– Вона прийняла цю декларацію до відома і значно обмежила повноваження думи. До думи приставили комісара з господарських питань.

Практично єдина вимога, яку більшовики поставили перед думою наприкінці першого тижня свого перебування у місті, – прибрати трупи з вулиць міста за одну добу. Причому, була альтернатива: або вони це роблять, або на всіх членів думи накладається штраф у сто тисяч рублів. Доволі велика сума на той час. Дума виступила із заявою, що за одну добу це зробити неможливо. Немає даних, чи цей штраф заплатили, але відомо, що похорони жертв, яких не встигли поховати вчасно, відбулися вже в березні, коли змінилася влада.

Перші обстріли і перше захоплення міста: Як населення Києва сприймало прихід більшовиків у 1918 році 03

Німецький патруль на Думській площі (тепер майдан Незалежності) літо 1918 року

​– Більшовики пробули у Києві більше двох тижнів. Відтак до міста увійшли українські та німецькі війська. Після укладення Берестейського миру німці стали союзниками УНР. Але до цього з німцями воювали понад три роки. Читав, що на багатьох справило сильне враження те, що німці насамперед найняли двадцять жінок, які вимили київський залізничний вокзал. До того там півроку ніхто не прибирав. Чим іще німці вразили киян?

– Коли відбувалася зміна влади – більшовики вже пішли, а українці ще не дійшли – виникла паніка серед людей, що знову почнуться обстріли. До того ж, як писали газети, в останній день відступу більшовиків на вокзалі вибухнули два вагони зі снарядами, що створило відповідну моральну атмосферу. Люди боялися нового штурму міста з обстрілами.

Прихід німців сприймали так, що, з одного боку, це вороги, а з іншого – запорука порядку. Хоча дехто реагував дуже хворобливо. Зокрема, редактор консервативної російської газети "Кієвлянін" Василь Шульгін після приходу німців принципово не відновив вихід цього видання, яке закрили більшовики.

Слухач: Який відсоток на той момент серед киян становили українці? І скільки разів тоді змінювалася влада у Києві?

– Тут важко відповісти однозначно. Говорячи про облік населення у революційний час, треба розуміти приблизність таких цифр, бо є питання політичної кон’юнктури та якості опрацювання даних. Перепис, проведений більшовиками у березні 1919 року, зафіксував серед киян 24% українців. Крім того, 1,5% назвали себе малоросами. До речі, у 1917 році малоросів було значно більше, ніж у 1919-му. Тому виникає питання: чи люди самі називали свою національність, чи це більше залежало від чиновників? Однак, зафіксовано навіть шлюби між малоросами та українцями чи росіянами, тому припускаю, що хтось принципово називав себе малоросом.

Перші обстріли і перше захоплення міста: Як населення Києва сприймало прихід більшовиків у 1918 році 04

Художній музей, початок ХХ століття, вулиця Олександрівська (тепер – Грушевського). Ілюстраційне фото

Від 1917 року Київ пережив одинадцять масштабних змін влади, внаслідок чого утверджувалися нові режими. Це я не рахую випадки, коли влада у місті змінювалася на кілька днів. Скажімо, 30-31 серпня 1919 року до міста одночасно увійшли війська УНР і білогвардійці, або в жовтні того ж року місто на три дні захопили більшовики…

– Ви згадали про київську міліцію. У деяких спогадах є свідчення, що вона була з вірмен, інші пишуть – із грузинів. То з кого вона була і чому саме з кавказців?

– Справді, є свідчення, що були окремі загони вірменської та грузинської міліції. І нібито грузинська міліція була дуже дієвою. Вони звітували про кілька десятків викликів в останні дні перебування більшовиків у місті, коли Києвом прокотилася нова хвиля грабунків.. Проте сумніваюся, що кавказців у київській міліції було найбільше.

До слова, щоб зрозуміти, чим на той час була київська міліція. В архіві за вересень 1917 року є дуже цікава справа про міліцію Подільського району міста. Начальник подільської міліції відмічав, що рядові міліціянти були абсолютно не зацікавлені у тому, щоб добре працювати: вони не знали, як складати протоколи; були випадки, коли міліціонер лишав свій пост. Цей начальник навіть поставив собі за мети самостійно знайомити співробітників міліції з основами кримінального права, і дійсно, він майже щодня викладав доволі детальні розʼяснення і тлумачення правових термінів та давав рекомендації щодо того, як діяти у тій чи іншій ситуації. Вірогідно, згодом він розчарувався. Останньою краплею став випадок, коли він вночі застав міліціонера, що мав бути на посту, у розважальному закладі. Той не впізнав начальника і навіть не віддав йому честь. Такою була ситуація восени, за кілька місяців до доленосних подій 1918 року, а відтоді особливої реорганізації міліції не було. Тож недарма вже у січні, під час бомбардування Києва, міська дума порушила питання про реорганізацію міліції й підняття зарплати її працівникам. Як визнавали самі гласні, міська міліція під час "січневого повстання" проявила себе не дуже добре. Однак у будь-якому разі її функції більшовики віддали червоній гвардії.

Перші обстріли і перше захоплення міста: Як населення Києва сприймало прихід більшовиків у 1918 році 05

Панцерний потяг "Січовий стрілець" після здобуття Києва 1918 року. Комендант четар О. Вудкевич, четар В.Глова, четар Грицюк

 

 Радіо Свобода

Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику