Цензор.НЕТ

13.09.18 16:40

"Наші маніпуляції з переливанням крові на фронті – це сотні врятованих поранених", - інтерв’ю з медиками-добровольцями братами Собками

Автор: В.Ясинська

Приблизно за рік у зоні АТО брати провели близько 400 операцій різної складності.

Андрій та Роман Собки – лікарі зі Львова, які в 14-му році добровільно поїхали на фронт. Перед тим брати надавали допомогу пораненим на Майдані. Андрій – хірург-онколог, Роман –анестезіолог. За рік, який медики пропрацювали в зоні АТО, обох нагородили орденами Богдана Хмельницького III cтупеня.

Наші маніпуляції з переливанням крові на фронті – це сотні врятованих поранених, - інтерв’ю з медиками-добровольцями братами Собками 01

 Брати - праворуч

ДЗВОНИЛИ БЕЗЛІЧ НАЧАЛЬНИКІВ І ЗМІШУВАЛИ МЕНЕ З ЛАЙНОМ, БО МИ РОБИЛИ ЗАБОРОНЕНІ ПРОЦЕДУРИ, АЛЕ ЦІ РЕЧІ РЯТУВАЛИ ЖИТТЯ

Андрій: Протистояння України з Росією тягнеться з часів УНР і ще не скоро закінчиться. І справа не тільки в Путіні - в нас генетично закладено боротися з росіянами.

Роман: На війну ми попали у серпні 14 року. А до того чекали, що нас мобілізують. Ми хотіли бути солдатами, але в результаті сталося так, що від нас було більше користі, як від медиків, ніж якби ми сиділи в окопах.

А:Спочатку ми потрапили в 66 мобільний госпіталь і нас відправили на полігон у Яворові. Проте, побувши там пару місяців, побачили, що так далі і сидітимемо, але ж ми хотіли на війну.

Р: У Львові є стаціонарний військовий госпіталь. Періодично з нього на допомогу якимось бригадам на передовій виїжджали мобільні групи. І, як виявилося, лікарів у тому госпіталі, по-перше,було не так вже й багато, а по-друге, майже кожен до серпня 14 року вже десь побував, тобто бракувало фізичної сили. І ми зголосилися теж їздити на фронт таким чином.

А: В результаті троє мобілізованих, включаючи нас, троє кадрових військових, з яких командир групи і два шофери приїхали в штаб сектора "Б" і почали працювати там як мобільна бригада.

Р: Окрім мобільних бригад в тому ж секторі варто згадати про 8 окрему автомобільну санітарну роту - дуже класні хлопці, які вивезли чимало останків наших бійців з-під Іловайська. А складалася ця рота з водія і санітара-стрілка. Це були люди, які раніше взагалі не мали відношення до медицини. В них було дві "таблетки" (УАЗ), третя була наша, але вона їздила до 60 км на годину, а їхні до 120, тому ми користувалися їхньою машиною. Задача була забирати поранених по цивільних лікарнях, куди їх звозили військові, і доставляти на кордон Дніпропетровської та Донецької областей. Працювали ми переважно вдень, а ночами, коли поступали бійці з важкими пораненнями, ми виїжджали в конкретну лікарню і там розрулювали ситуацію, тобто допомагали оперувати. Проте всі ті дії були малоефективні, оскільки районні лікарні в більшості своїй були не готові до масових поступлень, до бойової травми, настільки важких та складних уражень, бракувало вузькопрофільних спеціалістів, медикаментів, витратного матеріалу, були випадки неналежного надання медичної допомоги, оскільки персонал міг мати просепаратиські погляди.Тому керівництву треба було вирішувати, що з цим усім робити – і дійшли згоди, що у місцеві медичні заклади треба посадити своїх лікарів, тоді допомогу пораненим можна буде надавати набагато швидше.

А: На той момент ми успішно з’їздили на декілька операцій в Селидівську лікарню і побачили, що медперсонал там налаштований проукраїнськи, тому порадили начмеду сектора цю лікарню як пункт для прийому поранених - і він погодився.

Р: А далі було смішно, коли військові почали "сушити" голову, як це все там організувати, бо, як нам розказували, місто на початок 2014 року мало сепаратистські настрої. Ми зголосилися їхати в ту лікарню разом з водієм 8 роти, і спочатку нам сказали, що у для охорони дадуть взвод солдат, потім відмовились від цієї ідеї, бо, раптом, народ побачить, що заїхали військові, і нас там повбивають. Тому пообіцяли двох бійців, але потім знову подумали, що якщо з ними раптом там щось станеться, хто за це все відповідатиме? В результаті нам сказали, що, хлопці, вдягайте спортивні костюми, їдьте в Селидового і робіть вигляд, наче ви не військові. Зброю з собою не беріть. На що ми відповіли, що без зброї трохи стрьомно, і нам таки дозволили взяти свої ПМи та АКМи. Але коли ми ще навіть не дісталися Селидового, виявилось, все місто вже знало, що до них їдуть медики.

Наші маніпуляції з переливанням крові на фронті – це сотні врятованих поранених, - інтерв’ю з медиками-добровольцями братами Собками 02

Ми були першою групою, яка почала співпрацювати з колективом лікарні, а ще ми надавали допомогу не тільки нашим бійцям, а й місцевим, можливо, тому з нами нічого і не сталося.

А: Тоді зібралася дійсно така команда, яка хотіла працювати і ми могли багато чого зробити навіть там, де це здавалося неможливим.

Р: Люди були настільки висококваліфіковані, мотивовані, що могли сваритися за те, хто поїде на передок. І це було класно. Пережити і відчути таке в житті, бути в цій команді, - дай Бог кожному. Я вважаю, що всі ті медики, що були з нами тоді, заслуговують на ордени.

А: В той період ми налагодили роботу з усіма батальйонами сектора "Б" і пояснили, що поранених тепер треба везти сюди. Наша кімната в лікарні була як штаб для добровольців, туди приходили хлопці і з ПС (Правого сектора), ОУН, " Карпатської Січі" та багато інших. А над вхідними дверями нашої кімнати ззовні будинку у нас висіли жовто-блакитний і червоно-чорний прапори. Ще ми вибрали Селидово, тому що там була станція переливання крові.

Р: Взимку з ДАПу до нас привезли бійця в шоковому стані, білого, як стіна. Тиск 60 на нуль, і якщо не надати допомогу, жити максимум йому залишалось дві-три хвилини. Зазвичай за той час треба поставити пацієнту катетер в центральну вену, щоб влити туди, все що необхідно, але щоб дістатися до тієї вени треба розрізати дві куртки , три светра, помити його, бо він весь чорний. При тому пацієнт втратив багато крові, бо в нього нема кінцівки і стирчить кістка. А яка в нього група крові невідомо - її треба взяти, віддати лаборанту, який має все визначити, але часу на це зовсім немає. Тому ми почали переливати всім пораненим універсальну першу групу з резус мінус 0(І) Rh(-)саме так робиться в американській армії в подібних ситуаціях. До нас у зоні АТО цього ніхто не робив. І поки ми вливали військовому першу групу, паралельно віддавали на аналіз його кров.

Це був початковий етап – стабілізація пацієнта. Але потім його оперували, під час чого теж відбуваєтоься крововтрата. І цей втрачений об’єм постійно треба було відновлювати, бо інакше людина вмирає.

А: Пригадую, якось ми в одного бійця влили 12 літрів рідини - з них 4 літри крові, 4 літри плазми. Це дало можливість оперувати 10 годин, після чого евакуювати його в Дніпро. В того бійця було пошкодження багатьох життєво важливих артерій.

Наші маніпуляції з переливанням крові на фронті – це сотні врятованих поранених, - інтерв’ю з медиками-добровольцями братами Собками 03

 Роман- посередині, Андрій - у балаклаві

Р: І кров і плазму ми заготовляли заздалегідь. Але цього замало, бо потрібно ще переливати тромбоцити і фібриноген (Безбарвний волокнистий білок з групи глобулінів, розчинений у плазмі крові, - ред.), а на фронті ти не можеш собі цього дозволити. І тоді ми організували переливання крові напряму: від донора до пацієнта. Її здавали і наші лікарі з 66 госпіталю. Кров просто набирали шприцом від донорів і вливали пораненим.

Р: Вперше, коли це випадково виплило на загал, мій телефон був "червоним". Дзвонили безліч начальників, навіть з МО, і змішували мене з лайном, бо це заборонена процедура.

А: Але для нас найголовніше було, що людина залишилася жива, а все інше не мало значення.

Р: Насправді, оці маніпуляції з переливанням крові – це сотні врятованих поранених. Якось ми робили спільну доповідь по 66 госпіталю, і там зазначили, що летальність поранених була 1,6 % - це шикарний результат. Тобто, скажімо, коли, у вас є 100 поранених, а померло з них півтора.

ПРИБЛИЗНО ЗА РІК У ЗОНІ АТО МИ ЗРОБИЛИ БЛИЗЬКО 400 ОПЕРАЦІЙ РІЗНОЇ СКЛАДНОСТІ

Р: У Селидовому ми пробули декілька місяців, потім нас відправили у відпустку. А в січні 15 року з 66 мобільним госпіталем ми прибули у Красноармійськ (Зараз Покровськ). На той момент ідея, яку втілили в селидівській лікарні, себе добре зарекомендувала і її почали розповсюджувати по інших госпіталях.

А: У Красноармійську за дві доби ми розгорнули всі операційні. Першого пацієнта привезли з Авдіївки, йому зробили операцію. А через тиждень мене знову відіслали в Селидове, а Романа в Курахове. Далі в складі 66 госпіталю ми їздили по різних містах, інколи разом, інколи окремо.

Наші маніпуляції з переливанням крові на фронті – це сотні врятованих поранених, - інтерв’ю з медиками-добровольцями братами Собками 04

 Брати- праворуч

Р: В силу того, що до нас добре ставилися командири, ми часто надавали допомогу на передовій. Приблизно за рік у зоні АТО ми зробили близько 400 операцій різної складності. Бували операції, які могли тривати і понад 10 годин.

Наприклад, судинні операції найдовші. Це коли внаслідок травми немає великого сегменту артерії, яка забезпечує кров’ю якусь кінцівку, відповідно вона стає нежиттєздатною. А щоб її зберегти, треба взяти якусь судину з іншої руки, чи ноги, або протез, і вшити замість того куска що не вистачає - це неможливо зробити за годину. А тут, на війні, як правило, були такі пацієнти які мали поранення не тільки в ногу, а багато травм одночасно.

А: Коли хворий з політравмою (Політравма - сукупність травм, які характеризується значними змінами структури та функції органів і систем органів, - ред.) поступає в цивільну лікарню, там є дві-три бригади, які збігаються і одночасно роблять на різних ділянках операції, а на фронті такого немає. І на перші судинні операції до нас приїжджали лікарі з одеського госпіталю, які стояли за 200 км від нас.

Р: Згадуючи весь той період, розумієш, що тоді майже ніхто не мав досвіду роботи в польових умовах, тому всі вчилися одразу на війні. І вже працюючи там, осмислюєш, чим саме військова медицина відрізняється від цивільної і як якісно використовувати свої знання в умовах війни.

А: Тому, звісно, в нас спочатку були помилки. Наприклад, коли поступило двоє поранених: один важчий з зупинкою дихання і серцевої діяльності, ми, намагаючись його врятувати, втратили час, і другий боєць теж помер.

Р: У важчого була посічена уся грудна клітина, і він коли вдихав-видихав, в нього наче через сито разом з повітрям кров виходила на поверхню грудної клітки. І якби я був військовим медиком, одразу б побачив, що тут немає шансів і тому час треба витратити на когось іншого.

Наші маніпуляції з переливанням крові на фронті – це сотні врятованих поранених, - інтерв’ю з медиками-добровольцями братами Собками 05

 Роман- ліворуч

Але згодом ми налагодили роботу, зрозуміли, як найкраще треба діяти в тих умовах, що були, і поетапно все почало працювати як єдиний механізм. Наприклад, коли ми робили ампутації обох кінцівок дівчині, позивний Лютик, яка підірвалася на розтяжці, то вся команда спрацювала дуже організовано.

Р: Для нас, як для медиків, такі речі, як травми, кров, сприймаються звично. Але на фронті ти інколи відчуваєш розпач, бо ховаєш хлопців, які тобі споріднені по духу.

А: Я пам’ятаю, як один стоматолог, він був прикомандирований у Пісках до якоїсь бригади, привіз бійця, який помер по дорозі до нас. І треба було бачити, як плакав той хлопець. Хоча ми його заспокоювали, що це війна і тут так буває, але дарма. Бачити і переживати такі речі було дуже непросто.

Р: Пропрацювавши рік, додому ми повернулися у вересні 15-го року. Тоді активних бойових дій вже не було, а позиційна війна – то зовсім інша справа. Але ані ідея, ані мотивація не зменшились у нас ні на краплю, і якщо нам знову доведеться брати участь у тому, що буде стосуватися української незалежності або розвитку державності, ми без сумнівів підемо на це.

 Віка Ясинська, Цензор.НЕТ

Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику