Цензор.НЕТ

04.11.18 09:00

"Дума про Савур-Могилу" присвячена загиблим під Іловайськом. Писати її я почав на Майдані, - Тарас Компаніченко

Автор: Ольга Скороход

Той, хто повертає українцям забуту музику минулих епох. Так можна сказати про харизматичного лідера етногурту "Хорея Козацька" Тараса Компаніченка. Лицарська, духовна, інтелектуальна музика з глибини століть – аж із часів Русі – оживає у його голосі та струнах.

Ще 5 років тому гурт Компаніченка можна було почути переважно на історичних подіях та етнозаходах. В останні ж роки він виходить на велику сцену, щодня має концерти. Нещодавно "Хорея Козацька" випустила новий альбом De Libertate (Про свободу), до якого поряд з давніми героїчними творами увійшли пісні, створені під впливом героїзму воїнів нинішньої війни. "Цензор.НЕТ" запитав у Компаніченка про те, як "Хорея" поєднує минуле із сьогоденням, чому виконують не канонічну версію "Ще не вмерла Україна" і як на основі гімну ОУН створювали сучасний марш Збройних Сил України. Також не оминули питання квот на звучання української музики в радіоефірі. Незважаючи на те, що музика "Хореї" має неширокий формат, Компаніченко однозначно підтримав цю ідею. Він пояснив чому.

Дума про Савур-Могилу присвячена загиблим під Іловайськом. Писати її я почав на Майдані, - Тарас Компаніченко 01

ЦІННОСТІ СВОБОДИ В УКРАЇНЦІВ З'ЯВИЛИСЯ НЕ ПІД ЧАС РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ. ЦЕ ВІЧНА ТЕМА

- Ваш новий альбом називається De Libertate, присвячений свободі. У ньому зібрані пісні з різних епох. Таким чином, ви показуєте тему українських героїв протягом століть.

- Простежуючи лицарські пісні крізь століття, бачиш цікаву річ - цінності свободи не з'явилися під час Революції Гідності. Українська еліта, як і в цілій Європі, завжди замислювалися: що вище  - гідність чи вільність. Гідність – у значенні слава і титулованість. Касіян Сакович у "Вірші на жалосний погреб гетьмана Сагайдачного" у 1632 році писав, що найціннішою є воля. Тобто скільки б титулів ти не мав, але якщо не маєш волі, то є нещасним.

Ми не могли в альбомі вмістити усі твори, які завжди співаємо. Але хотіли зв'язати сучасність з давньою епохою, бодай з ранньомодерними часами від 16 століття. Далі через пізніші епохи, в тому числі Визвольні змагання, зв'язали це в одну нитку до наших днів. Ми хочемо підкреслити, що українці завше боролися за свободу.

Зараз ми часто говоримо права людини – фактично це ті ж "вольності", як говорили колись. Так ось, в Україні боротьба за особисті права часто або й завжди об'єднувалася в боротьбу за національну свободу. Анархісти чи скептики говорять: навіщо нам держава? Так само говорили наші вороги, при цьому будували власну імперію, а українців зводили на манівці, бо ми, бач, "сини вільної землі", то нам держава не потрібна. І цей анархізм був такою собі псевдосвободою, яка будила не творчий і державнобудівний потенціал інтелектуальної нації, а темну стихію.

- Якщо говорити про давні часи, то цим часто докоряють Запорозькій Січі.

- Так, кошовому Івану Сірку зокрема. Його часто порівнюють з Нестором Махном. Це може бути слушно, хоча Сірко був набагато більшим лицарем.

Ми хотіли показати паритет: що індивідуальна свобода не суперечить свободі національній. Включили до альбому пісню на слова Григорія Сковороди "Ангели, знижайтеся" 1774 року. Там є слова про те, що якщо дух свободи як вищий ідеал є в тобі, то ти стаєш вільною людиною, співтворцем: "Дух свободи внутр нас родить". Це найвищий ідеал. Навіть у гімні співали "за свою свободу" тоді, коли йшлося про свободу державну.

Дума про Савур-Могилу присвячена загиблим під Іловайськом. Писати її я почав на Майдані, - Тарас Компаніченко 02

"Хорея Козацька" дає концерт у супроводі симфонічного оркестру з нагоди виходу альбому De Libertate.

- Гімн ви переінакшили порівняно з традиційною версією – і музику, і слова. З чим це пов'язано?

- Ми робимо великий проект про пісні Української революції 1917-1921 років, готуємо диск. Презентуємо наприкінці осені до сторіччя революції. В його рамках ми виконуємо 4 варіанти українського гімну. До альбому ми включили той артефакт, який співався на Лівобережжі – аж до Кубані. Минулого року ми записали версію гімну на Чернігівщині. Так ось, він практично не відрізняється від цього варіанту, невелика різниця тільки в ритміці. Ще мій дід так співав.

- Тобто це народні слова та мелодія?

- Ні. Це слова Павла Чубинського і Тараса Шевченка. А мелодія народна, бо мелодія Михайла Вербицького, яка сьогодні офіційно затверджена як музика гімну, тоді не була відомою. Гімн співали навіть на мелодію народної пісні "Ой не ходи Грицю та й на вечорниці". Це свідчить про те, як люди хотіли співати гімн сто років тому, коли воювали за незалежність. Твір був настільки популярним, що музику до нього написали також і Микола Лисенко, Кирило Стеценко.

Прийнято вважати, що вперше пісня "Ще не вмерла Україна" був виконаний 1863 року в Перемишлі. Але в народі думали, що це слова Шевченка. Люди додавали до тексту гімну вже відомі слова Шевченка: "Було колись в Україні гриміли гармати…", думаючи, що це також частина гімну. Бо тоді твори Шевченка ходили у рукописах. Це зараз уся його спадщина видана та упорядкована. 

І співаючи гімн у варіанті 1917 року ми хотіли показати, що український національний гімн є ще й народним. Українці самі бажали його співати і вишукували варіанти, як його виконувати, коли не знали цілком слів та музики. Хіба є хоч одна народна версія "Союз нерушимый республик свободных"? Тобто є, але це пародії на офіційний гімн: "Союз республік невільних скувала навіки московськая русь", як співали в УПА. А зараз на сучасний гімн Росії - є варіанти? Нема. Бо гімн не пройшов через душу народу.

- Є ще подібні приклади, коли в народі пісню співали на свій лад?

- Ми нещодавно були в Шарівці на Харківщині, виступали у палаці Леопольда Кьонінга, прадідуся нашої благодійниці Сибілії Штрак-Цімерман. Ми розпочали свій виступ піснею "Ой чого ти дубе на яр похилився". Ця пісня записана у тих краях, на Харківщині. Коли ми завершили співати, я запитав публіку: "Як думаєте, якого часу ця пісня"? Одні сказали: 18 століття. Інші – 17 століття. Хтось навіть сказав, що 15-те. А я кажу: ні, друзі, це 20 століття. Це слова Спиридона Черкасенка, які Кирило Стеценко поклав на музику. Черкасенко був учасником Визвольних Змагань. Його єдиний син загинув, боронячи Карпатську Україну. Цей твір був настільки популярний, що люди адаптували його у своє народне багатоголосся. І таких випадків багато, коли твір стає успішним на великій сцені, то він популяризується в народі.

- Як би ви описали жанр, у якому творите?

- Я б сказав, неоепіка.

- Як ви почуваєтеся в контексті світової неоепіки?

- У цій сфері Україна є одним з флагманів. Це я можу сказати без зайвої скромності.

- Розкажіть про музичні інструменти, на яких виконують неоепіку. Ви їх відтворюєте зі старих з чи наново реконструюєте?

- Буває по-різному, допасовував до потреб. Наприклад, мою кобзу робили кілька майстрів і на різних етапах додавали вдосконалення.

Дума про Савур-Могилу присвячена загиблим під Іловайськом. Писати її я почав на Майдані, - Тарас Компаніченко 03

ПЕРШИЙ РЯДОК "ДУМИ ПРО САВУР-МОГИЛУ" Я НАПИСАВ НА МАЙДАНІ. ОСТАННІЙ – ПІД ВПЛИВОМ ІЛОВАЙСЬКА

- Як ви шукаєте давні пісні?

- Здебільшого в бібліотеках, архівах. Тобто у рідкісних виданнях та рукописах. І що важливо, там є ноти. Деякі твори ми знаходимо у фундаментальних текстах. Наприклад, у козацькому "Літописі Граб'янки". У попередній альбом ми включили пісню "Войска Запорозького воїн знаменитий" – частина тексту Граб'янки, а частина – Андрія Шевчука. А в цьому альбомі ми заспівали повний текст.

Або інший приклад - зараз ми працюємо над піснею часів Української революції "Засяло сонце". Музика – Івана Недільського. Він народився на Тернопільщині, працював у Чернівцях. А слова – Сергія Пилипенка, що походив з Києва. Так, два автори, з УНР і ЗУНР створили спільно стрілецьку пісню. Це приклад, коли галичани і наддніпрянці співтворили. У нас є кілька таких творів, і вони прозвучать у грандіозному проекті "Пісні Української революції". І мене тішить, що "Засяло сонце" виконує оркестр Збройних Сил, і ця пісня звучала на параді.

- А виконання такої пісні на параді є винятком? З того, що ви цього року чули на параді, що можете сказати?

- Цьогоріч на параді виконували навіть Лисенка. Процес іде. Деякі навіть маловідомі твори повертаються до життя. Пласт героїчних пісень Української революції та модерних часів є майже невідомий. Є думка, що потрібно повертати з тих часів винятково харизматичні і високоякісні твори – щоб ніякий ворог з боку не сказав, що це гірше, ніж Шостакович. Але такі думки, як на мене лише означають відомий принцип, що ми хочемо комусь сподобатися. А не треба усім подобатися. Треба подобатися собі, перш за все. Українська музика різна. У ній є вершини, є слабші сторони. Ми повинні все це знати і чути. Краще дооздобити свій матеріал, а не запозичувати, наприклад, якусь ірландську мелодію. Свого часу Денис Січинський використовував німецьку середньовічну музику для "Не пора, не пора москалеві, ляхові служить". Але в нас є достатньо добрих творів, які могли б слугувати для української армії.

- В альбомі і загалом у вашій творчості є чимало пісень, які ви самі створили, але на манер історичних дум.

- Так, ми поклали на музику "За читанням Ясунарі Кавабати" Василя Стуса. Чи "Дума про Савур-Могилу". І текст, і музика мої. Ми присвятили цю пісню подіям битви за Іловайськ у 2014 році.

- Розкажіть історію створення "Думи про Савур-Могилу". Я читала, що ви писали її дуже довго, під впливом різних доленосних подій.

- Так буває, що напишеш один рядок, і він зависає. Перший рядок я написав на Майдані – "Те, що написано в нас на прапорах , – Спів невимовних сфер". Під впливом вибуху блакиті і золота – коли на Майдані вперше над нами стояв вогненний стовп. Це ще у період ейфорії, до того, як були вбивства. І потім воно зависло. А коли почалася війна і ми їздили виступати перед нашими бійцями, то активно включилися у підтримку зруйнованого українського війська. І цей текст активно дописувався після подій під Зеленопіллям. Три куплети я читав в "Айдарі" просто як вірш. Останній куплет я дописав після Іловайська. А потім це стало піснею. І таких віршів у нас багато. У мене є текст про ДАП, але він ще не став піснею. Ми ще поки не знаємо, що з ним робити. Бо не хочеться вигадувати банальну мелодію, що перегукуватиметься з іншими.

- В одному з інтерв'ю ви сказали, що саме під час подій під Іловайськом були весільним старостою.

- Так. І це була "з журбою радість обнялася". Ми мусимо забавляти гостей, а хлопці з передової дзвонять і розповідають останні новини. Серед гостей також всі підтримували наших хлопців, допомагали добробатам. І ми просто на весіллі плакали. Розуміли, що завдяки їм можемо тут, в тилу жити.

Я БУВ ЗА ТЕ, ЩОБ ПРИБРАТИ З МАРШУ ЗСУ СЛОВА "ВІД СЯНУ ПО КАВКАЗ"

- Ви брали участь у записі нового маршу Збройних Сил України – реанімованого гімну ОУН "Зродились ми великої години". Як виникала ідея і як ви її втілювали?

- Цей твір дуже важливий. Він народжений у міжвоєнний період, після програшу Визвольних змагань учасником революції, січовим стрільцем Олесем Бабієм. Цю пісню спершу виконували в Українській військовій організації, а потім вона стала гімном ОУН. Відповідно і частина громади, посвячена у ці сфери української культури, і сприймала цей твір належним чином. На Майдані під час довгих ночей багато хто його виконував. Але з початком війни і оновлення армії виникла концепція винести цей твір на новий рівень.

Після однієї з поїздок Олега Скрипки до тоді ще дніпропетровських військових частин виникла ідея, щоб зробити сучасну інтерпретацію твору в роковій обробці, але на історичному матеріалі. Відродження твору на новий лад ініціював народний депутат Андрій Денисенко, він підтримав процес фінансово. Літературну адаптацію робив Олег Скрипка. Записали з оркестр Збройних Сил. Студія Babina спеціально організувала виїзний запис, бо ж цілий оркестр не помістився б у студії. А потім окремо писали музикантів, які мали додати етнічного звучання. Шкода, що не все увійшло до фінального варіанту. Тобто було набрано набагато більше матеріалу, ніж помістилося. Немале те, що для прожиття достатнє, як казав Сковорода. Потім добирилися люди, які заспівали слова – так, щоб це не мало вигляд егоїстично твором однієї людини. Хоча в багатьох такі думки виникають. Наприклад, Сергій Василюк співає цей твір. Тарас Чубай написав свою версію. Так чи інакше до цього твору зверталося багато людей… Усі голоси ми писали на домашній студії у Тараса Чубая. Брав участь Олег Скрипка як організатор, Тарас Чубай як організатор запису. Також Іван Леньо з Kozak System, Фагот з ТНМК, Сашко Положинський, Сергій Фоменко з "Мандрів" і я. Пізніше прописували Сергія Василюка з "Тіні Сонця" і Сергія Танчинця з "Без обмежень". Також ми долучили до цього Сергія Жадана. Для нас було важливо долучити знакових людей з передової культурного життя в Україні, і які були на справжній передовій на сході України. Жадан же живе у Харкові, близько до передової, організовує масу акцій і для бійців, і для переселенців. Бо багато хто губки дме, розповідає, який він великий волонтер. А Жадан губки не дме, його справді знають і люблять.

- З одного боку, виконання гімну ОУН - це відродження українських мілітарних традицій. З іншого – як ви ставитеся до того, що цей гімн був створений у період, коли практично всі режими у Центрально-Східній Європі були авторитарними, а сама ОУН була авторитарною організацією? Це було адекватно на свій час, але чи адекватно сьогодні? Також у відродженому варіанті маршу зберегли нині вже неполіткоректні слова про Україну "від Сяну по Кавказ".

- Взагалі я люблю оригінали. Але був якраз тією людиною, яка хотіла ці слова вилучити, щоб ніхто не міг нас ні в чому звинуватити. Була велика дискусія, і в Інтернеті її можна простежити. Мій ліберальний голос не був почутий. Та і все вже було прописано з оркестром. Тому це наша колегіальна відповідальність.

Дума про Савур-Могилу присвячена загиблим під Іловайськом. Писати її я почав на Майдані, - Тарас Компаніченко 04

- Як часто зараз буваєте на фронті?

- Лірник з нашого ансамблю, Вадим Шевчук, воює. Він спершу один раз мобілізувався. Потім на певний час повернувся, і знову пішов воювати, займається аеророзвідкою.

Востаннє я на сході був давненько, ще на початку цього року. Зараз зав'язаний у соціальних проектах з піснями Української революції. Також робимо благодійні акції для наших ветеранів. На Книжковому форумі у Львові зокрема ми влаштовували благодійний концерт на підтримку ветеранів, які внаслідок пережитого у боях стресу дістали онкозахворювання.

ДОВГИЙ ЧАС УКРАЇНА БУЛА КУЛЬТУРНИМ САТЕЛІТОМ. ТЕПЕР УКРАЇНСЬКІ МИТЦІ ВІДВОЙОВУЮТЬ СОБІ МІСЦЕ ПІД СОНЦЕМ

- Становище української музики після 2014 року і прийняття певних кроків для її підтримки. Як на собі ви відчуваєте зміни?

- Українські митці, які служать цій землі і працюють у полі української культури у різних жанрах відвойовують собі належне їм місце під сонцем. Треба, щоб тут було українське, різне і справжнє. Бо та ж попса також необхідна.

Мене один персонаж звинувачував – мовляв, навіщо Компаніченко воює за квоти, вони йому все одно не допоможуть. Вочевидь, через специфіку жанру музики, яку ми виконуємо. Чомусь, людині не втямки, що я воював за принципи! Мене не обходило, чи буду я звучати, чи ні. Важливо, що цей процес пішов, і це колосально. Люди на Майдані були ошелешені тим, що є стільки української музики.

Як писав колись Маяковський у вірші "Долг Украине":

Мы знаем, курит ли, пьет ли Чаплин;

Мы знаем Италии безрукие руины;

Мы знаем, как Дугласа галстук краплен...

А что мы знаем о лице Украины?

Знаний груз у русского тощ -

Тем, кто рядом, почета мало.

Знают вот украинский борщ,

Знают вот украинское сало.

Виходила невимовна річ: люди могли знати, як справи у прими з сусідньої держави - з ким вона спить і з ким одружена, - але не знали виконавців, які тут працюють. Ми весь час були культурним сателітом. Тому БГ міг собі дозволити сказати: "Нет отдельного украинского культурного пространства". Такой велікій лібєрал! Тому питання не у тому, щоб українські музиканти змогли відвоювати собі сонце на своїй землі, а замістити собою всі ланки належною музикою. Наші ідеї в мистецтві, і в музиці зокрема, суголосні зі світовими. І маємо право висловлювати це на своїй землі, а не запозичувати. Це не означає, що не можна слухати іноземну музику. Нас же також слухають за кордоном, і переважно не українці. Скажімо, наші спонсори, німецьке подружжя, не мають українського коріння.

Дума про Савур-Могилу присвячена загиблим під Іловайськом. Писати її я почав на Майдані, - Тарас Компаніченко 05

- Розкажіть більше про ваших благодійників. Завдяки їм ви можете творити у рідкісному жанрі, який потребує багато часу на відновлення інструментів і пошуку давніх творів.

- Ганс та Сібіла Штрак-Цімермани, вони нас постійно підтримують. Не в останню чергу завдки їм з'явився наш альбом. Ганс - видатний програміст. Також нам допомагають дворазовий олімпійський чемпіон Маркус Васмаєр та його дружина Бріггіта. Ці люди, які підтримують Україну та українських музикантів вже давно. У Тростянці на їхні кошти зафункціонувала дитяча бібліотека, наповнена найкращими українськими книжками, запрацювали терапевтичне та пологове відділення лікарні. Вони ж давали гроші на фільм "Чорний козак" за казкою Сашка Лірника. Ці ж люди фінансували розвиток музею трипільської культури.

- Як вони пояснюють те, що стільки грошей вкладають в чужу культуру і державу?

- Вони вкладають гроші не лише в Україну. Допомагають багатьом проектам у світі, причому допомагають ефективно. У Шарівці ми говорили про те, як відновити палац та функціонування цього маєтку в полікультурних проектах. Вже створена наглядова рада по відновленню шарівського палацу.

Ольга Скороход, "Цензор.НЕТ"

Фото: Наталія Шаромова, "Цензор.НЕТ"

Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику