Цензор.НЕТ

17.11.18 09:35

Боєць Нацгвардії Ніна Прокоп’єва: "Комбат сказав мені: "Не кухар і не медик? Тоді можеш не їхати, все одно виженемо"

Автор: Валерія Бурлакова

Вчитель молодших класів Ніна пішла на війну з Майдану. Жінок до лав НГУ тоді брали неохоче – тому, згадує дівчина, "хтось сміявся, хтось щиро не розумів, хтось жалів, а хтось допомагав".

Чотири роки потому Ніна зізнається: зовсім не бажає іншим дівчатам проходити такий самий шлях. А для того, щоб положення жінок у силових структурах насправді змінилося, на її думку, не достатньо лише законодавчих ініціатив: потрібно докорінно змінювати саме ставлення до жіночої статі.

Боєць Нацгвардії Ніна Прокоп’єва: Комбат сказав мені: Не кухар і не медик? Тоді можеш не їхати, все одно виженемо 01

"БРАЛИ ГЛУХИХ, КРИВИХ І ХВОРИХ, АЛЕ НЕ ЖІНОК. ПРОБЛЕМА БУЛА НЕ У ВІДСУТНОСТІ ДОСВІДУ, А САМЕ У СТАТІ"

- Чим ти займалася до служби?

- До війни я навчалася у Київскому національному університеті на геологічному факультеті. А моя попередня професія – вчитель молодших класів і вихователь школи-інтернату. Я працювала педагогом-організатом у дитячому центрі "Молода гвардія" в Одесі.

Звісно, як і для багатьох добровольців, боротьба для мене почалась ще на Майдані. У березні 2014 року, коли створювався 1-ий добровольчий батальйон з майданівців на базі НГУ, я зібралась йти на фронт. Підтвердженням мого вибору стали події в Одесі на Куликовому полі. Я тоді була на полігоні, і ще сильніше відчула близькість війни.

Боєць Нацгвардії Ніна Прокоп’єва: Комбат сказав мені: Не кухар і не медик? Тоді можеш не їхати, все одно виженемо 02

- Чому обрала саме НГУ?

- Тоді не було важливо - НГУ чи ЗСУ. Просто випала можливість робити, і я схопилась за цю можливість. Я нічого не шукала. Створюється батальйон з майданівців, а я майданівець – все складається!

Однак тоді все склалось у мене, але не у сотників. Вони вирішили жінок у батальйон не брати. А я й "здулась", навіть не піднімала кіпіш. Побурчала і затихла.

За місяць почали створювати вже 2-ий батальйон. Я не знаю, де взяла тоді стільки сил, сміливості і витримки, але я прийшла записуватись. Хтось сміявся з мене, хтось щиро не розумів, хтось жалів, хтось дивувався, хтось допомагав. Це дуже довга історія, тому скажу головне: не бажаю цієї боротьби дівчатам, які прийдуть після мене, бо вона якась беззмістовна і сильно виснажує. Дівчина має доводити, що вона людина. Тоді брали всіх бажаючих, глухих, кривих і хворих, без досвіду, а жінок -тільки кухарями, медиками і діловодами. Проблема була не у відсутності досвіду, а саме у статі.

За мене і ще одну дівчину вступився тоді один дядько, який потім став нашим взводним. Я розумію, що могла не витримати і здатися, тому дуже йому вдячна за своєчасну підтримку.

-Яким був твій бойовий шлях? Як офіційний, так і не дуже - як це бувало у багатьох моїх знайомих з батів МВС…

-Я не лізла нікуди неофіційно, бо занадто слухняна, тому цікавих історій тут не буде. Я просто робила свою роботу, просто виконувала розпорядження.

Почала я з гори Карачун біля Слов’янська. Бути свідком звільнення міста – це незабутньо… Ці спалахи на все небо над пшеничним полем, ця атмосфера перемоги. Це було прекрасно! Хоча там було і перше "перемир’я"… І перші втрати…

Боєць Нацгвардії Ніна Прокоп’єва: Комбат сказав мені: Не кухар і не медик? Тоді можеш не їхати, все одно виженемо 03

Далі був Вуглегірськ: період після звільнення і перед повторною окупацією. Там я отримала досвід спілкування з місцевими на блокпостах, там я вперше побачила, який вигляд мають спалахи від пострілів РСЗВ "Град".

Потім на нас очікувала холодна зима у Станиці Луганській. Далі ротації йшли одна за одною…

Боєць Нацгвардії Ніна Прокоп’єва: Комбат сказав мені: Не кухар і не медик? Тоді можеш не їхати, все одно виженемо 04

"НАША РОБОТА НЕ МЕНШЕ ПОТРІБНА УКРАЇНІ, НІЖ РОБОТА ЗСУ"

-Ти була спочатку на "жіночих" посадах незалежно від реальних бойових обов’язків, як і жінки в армії?

- Як на мене, це питання сформульовано трошки некоректно, так би мовити. Чи навіть образливо. Бо армія в моєму розумінні – це ті, хто захищає країну від зовнішнього агресора. Чим ми і займаємось, і займалися, особливо у 14-15 роках. Я не тільки про наш батальйон. Насправді, це 1 бригада НГУ (тоді ще ВВ) висилала своїх людей на початку 14-го до Слов’янська. Я не забуду випадок, коли нас, дівчат, передали лейтенанту не з нашого батальйону і він не знав, що з нами робити. Але йому і не до цього було… Бо він щойно привіз своїх підлеглих "200". Поки "армія" збиралась докупи, люди з ВВ, "Беркута" і добровольці вже тримали оборону, зазнавали поранень і гинули.

Мені комбат перед виїздом на полігон сказав: "Не кухар і не медик? Можеш не їхати, все одно виженемо". Але я поїхала. З мене пробували зробити медика і кухаря, та в результаті зійшлись на посаді радіотелефоніста. Так і записали. Потім записали санітаром. Потім, нарешті, стрільцем. Потім я була оператором аеророзвідки, гранатометником…

Насправді ж я завжди була стрільцем – крім посади оператора аеророзвідки, ця посада відповідала дійсності. Раз була типу снайпером без посади. Зараз я санітар-стрілець, це також відповідає дійсності, плюс другий номер гранатометника – у разі кіпішу, неофіційно. Бо людей не вистачає.

-Коли почалися проблеми з перебуванням НГУ на передовій… Не було думки перевестися у Збройні сили? Не шкодувала, що обрала свого часу саме Нацгвардію?

-Це сталося літку 15-го, коли ми виїхали у Станицю Луганську, а заїхали в село, де про війну і не чули. Це був важкий етап для нашого бату, але ми його пережили. Ні, не шкодувала, і не було таких думок. Бо наша робота не менше потрібна Україні, ніж робота ЗСУ.

-Багато у Нацгвардії зараз жінок?

-Порівняно з 14-им роком – багато. Та все ж таки хочеться говорити про якість, а не кількість. А якість шкутильгає. На обидві ноги.

З посадами стало трохи краще, але недостатньо для того, щоб жінка могла вільно розвиватись у цій сфері. Дискримінація зустрічається на кожному кроці і часто закамуфльована під "турботу" за жінок. І зміни законів тут мало. Треба окремо проводити лекції та практичні тренінги для чоловіків усіх рангів по гендеру, бо розуміння соціальної ролі жінки і чоловіка залишилось на печерному рівні.

-З якою зброєю ти вмієш працювати? І чого б ще хотілося навчитися?

-АК, РКК, КК, СГД, гранатомет. Пробувала стріляти, як і всі, мабуть, з багатьох видів зброї. Та на дечому мало просто постріляти, треба повчитись - наприклад, АГС. З ним я би повозилась.

"ЗБРОЯ ЧИ ТЕХНІКА ДОСІ ВАЖЛИВІША, НІЖ ЖИТТЯ ЛЮДИНИ"

-Які моменти служби найбільше закарбувалися у пам’яті?

-Не забуду момент, коли людина, яку я поважаю, заступилась за мене перед новеньким з його сексистськими жартами. Я тоді і рот не встигла відкрити. Це було дуже приємно. Я-то звикла сама відгавкуватись, але все-таки приємно, що розуміють.

Ще не забуду хлопчину з Вуглегірська, місцевого мешканця, який приходив до нас погомоніти, хоча і усвідомлював, чим йому це загрожує в раз повторної окупації. Та загалом за ці роки назбиралось багато неповторних і незабутніх моментів.

-У тебе дуже змінився характер за ці роки? Погляди, пріоритети?

-О, так! Змінилось багато чого. І характер, і пріоритети, і захоплення. Багато речей, важливих раніше, зараз відійшли на задній план. Аж інколи дивно стає, як таке дріб’язкове могло бути важливим і як воно є досі важливим для когось. Більше цінується щирість і справжність. І, відповідно, шукаються такі люди. Спочатку ці зміни лякали, бо робили мене маргіналом. А зараз подобаються – я знаю, що з ними робити.

Боєць Нацгвардії Ніна Прокоп’єва: Комбат сказав мені: Не кухар і не медик? Тоді можеш не їхати, все одно виженемо 05

-Які головні проблеми ти бачиш у НГУ сьогодні?

-Найголовніша проблема в тому, що чомусь вважається, що НГУ не така важлива як ЗСУ чи НПУ. Тому не проводяться реформи, тому не відбувається нормальних навчань, тому ми маємо безліч некомпетентних кадрів. Ні, зміни відбуваються, але їх виконавцями є люди, яким це нецікаво. І це сумно. В нас до сих пір важливіша зброя чи техніка, аніж життя і здоров’я людини. Ми будемо труситись над безпілотником, закриємо його в сейфі, а не навчимо людину літати, щоб виконати завдання. Світ навколо нас розвивається, а ми застрягли в допотопному стані. Ми застаріли. Нам треба оновитись і перезавантажитись. І це стосується не тільки силових структур. Це проблема всього суспільства.

-А багато було в тебе конфліктів із керівництвом?

-Я людина неконфліктна. Були непорозуміння через невміння чути одне одного і через неприйняття іншої думки, але вони залагоджувались шляхом діалогу. Або з плином часу забувались.

-Чим ти плануєш займатися згодом у мирному житті?

-Декілька років тому я захопилась фотографією, але вона, як і будь-яка справа, потребує багато часу і практики. Цим і займусь. І, можливо, піду в школу викладати "Захист Вітчизни"… чи як воно там зараз називається. Педагогічна освіта у мене є, досвід є, бажання виховувати нове покоління є. А ще хочу сад посадити. А ще… А ще… Дуже багато чого хочеться!

Валерія Бурлакова, "Цензор.НЕТ"

Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику