Цензор.НЕТ

12.12.18 12:00

"Як пояснити людині, що таке п’ять годин просидіти у траншеї взимку? Тому на запитання "Як там, на війні?" я відповідаю просто: "Прохолодно"

Автор: В.Кіртока

Піхотинці "шаленої" роти 72-ої бригади День української армії святкували на позиціях у селі Гладосове, яке взяли під свій контроль, коли прийшли під Горлівку.

Як пояснити людині, що таке п’ять годин просидіти у траншеї взимку? Тому на запитання Як там, на війні? я відповідаю просто: Прохолодно 01

Тут, за півтора кілометра від ворожих позицій, у селі, яке нещодавно було в так званій сірій зоні, звідки вечорами добре видно вогні окупованої Горлівки, бійці української армії побудували собі бліндаж, якому я відразу дала п’ять зірок. Окоп у землі приводить до металевих дверей, які не у всіх київських квартирах зустрінеш. А за ними… Ковролін і ламінат на підлозі. Ліжка, збиті з дощок в два яруси, оббиті войлочним покриттям. На тумбочці, біля якої мешканці приміщення залишають зброю, працює телевізор. Біля глухої стіни розпалена буржуйка, над нею висить картина із зображенням моря. До кожного спального місця акуратно підведена власна розетка, а між ними стоїть столик з чаєм, кавою і солодощами, щоб кожний, хто прийшов зі зміни, міг зігрітися і перекусити. В цьому бліндажі сухо і зовсім відсутній запах чоловіків і казарми. Ну, ви розумієте, про що я… В якийсь момент я почала шукати двері, що ведуть до душових та бассейну… Коли сказала про це вголос, бійці розсміялися: якщо ми ще трошки тут поживемо, то зробимо і це.

Як пояснити людині, що таке п’ять годин просидіти у траншеї взимку? Тому на запитання Як там, на війні? я відповідаю просто: Прохолодно 02
Як пояснити людині, що таке п’ять годин просидіти у траншеї взимку? Тому на запитання Як там, на війні? я відповідаю просто: Прохолодно 03

Але найдивовижніше не в тому, як облаштоване приміщення, де хлопцям доводиться жити. А те, що цей бліндаж знаходиться фактично на самісінській передовій. В селі, яке ще три місяці тому було нічийним. Коли в ці місця зайшла рота, за якою після боїв під донецьким аеропортом закріпилася слава шаленої, 72-ої бригади, село Гладосове ніхто не контролював. Самі мешканці хіба що… Бійці бригади, яка неодноразово відзначилася у тяжких боях, відразу прийняли рішення зайняти село, що і зробили. Контролює село підрозділ, в якому кожний другий піхотинець не старше 25 років. Але за досвідом це зрілі серйозні чоловіки.

Бетонну плиту на бліндажі хлопці заливали під носом у ворога, накривши бетономішалку маскувальною сіткою

Старший у цьому бліндажі 23-річний Володимир Русецький із Хмельницької області. Позивний у нього Старшина.

Як пояснити людині, що таке п’ять годин просидіти у траншеї взимку? Тому на запитання Як там, на війні? я відповідаю просто: Прохолодно 04

- Я ще був молодшим сержантом, коли мене з іншими бійцями прикомандирували до протитанкістів, а там командир чомусь вирішив, що я старшина.

- Я розкажу, чому оточуючі так вирішили, - додає командир взводу, в якому служить Володимир Русецький, Роман Коваленко. – З усіх прикомандированих тільки Вова брався за всю роботу.

- Він тоді ще не розумів, що за ініціативу карають, - сміється інший боєць.

- З того часу я і став Старшиною.

- Коли ти прийшов в армію?

- У березні 2015 року. Після того, як підписав контракт, потрапив у зенітно-ракетні війська. Через декілька місяців поїхав на схід зенітчиком. Під Волновахою прийшла інформація, що буде літати безпілотник, його треба спробувати збити. У нас вийшло. Потім дві доби ми шукали його в полях. Добре, що все ж знайшли.

Але я хотів потрапити у піхотну бригаду, тому що зенітчики не бувають на першій лінії, ми лише здалеку бачили, як по піхоті стріляла ворожа артилерія... Тому написав заяву, щоб мене перевели в сухопутне військо, і потрапив в 72-у бригаду, в 7-му роту 3-ого батальйону. Прийшов сюди якраз перед тим, як заїжджали в Авдіївку. Швидко освоївся. Був кулеметником, а згодом мене поставили командиром відділення. Колектив мені відразу сподобався.

Нашою задачею неподалік від Донецького аеропорту було укріпитися, тому ми робили позиції, копали траншеї, бліндажі, бо як заїхали на Зеніт, то всього цього там не було і ходити на спостережні пункти було досить небезпечно. Люди перебігали в прямій видимості ворога. Згодом, як зробили підходи, вкопали там збірний бліндаж. З того часу люди весь час там знаходилися, жили, а не ходили туди-сюди. Потім зробили і другий бліндаж, дерев’яний, з брусів. На ньому ми навіть бетонну плиту залили.

Як пояснити людині, що таке п’ять годин просидіти у траншеї взимку? Тому на запитання Як там, на війні? я відповідаю просто: Прохолодно 05
Як пояснити людині, що таке п’ять годин просидіти у траншеї взимку? Тому на запитання Як там, на війні? я відповідаю просто: Прохолодно 06

- Вова з хлопцями заливали бетонну плиту в зоні прямої видимості противника, - додає волонтер Тарас Степура, який давно допомагає підрозділу і був поряд з ними і під час нашої розмови. – Зробили її капітальну – п’ять на п’ять метрів. Думаю, такого більше ніхто не робив. Бетономішалку поставили зверху на бліндажі, закрили її маскувальними сітями. Безпосередньо там зварили з арматури каркас і все залили.

- Пам’ятаєте, як їхня двойка виїхала стріляти і по своїй позиції відпрацювала? – згадує ті дні Володимир. - Ми якраз збирали бліндаж. Один у нас готовий був уже, а другий якраз збирали, арматуру варили. І тут почули звук БМП, яка рухається, вона почала стріляти в нашому напрямку. Але броня виїхала за позицією противника і поцілила якраз по своїх. Самі себе підпалили, у них почав вибухати боєкомплект. А ми стояли на бліндажі під маскувальною сіткою і спостерігали за цим.

- Можна почути від солдатів: навіщо така війна, хочу стріляти, а не копати…

- Мені також хочеться стріляти, але я розумію, що потрібно і копати, щоб зберегти життя собі і підлеглим. На Зеніті ми намагалися копати вперед, поближче до ворога. Але ми і воювали. Багато будинків, де сепаратисти зберігали свої боєкомплекти, підпалили. Перед нашими позиціями, в сірій зоні, стояв будиночок рибалки, то ми на ньому декілька разів вішали прапори України. Другий раз і я ходив це робити.

- Чому, де б ви не були, вам так важливо повісити прапор України? Причому це, як правило, досить небезпечні місця, сіра зона…

-Щоб вони розуміли, що це наша земля, що ми тут є. І поки тут майорять наші прапори, ми звідси не підемо.

Як пояснити людині, що таке п’ять годин просидіти у траншеї взимку? Тому на запитання Як там, на війні? я відповідаю просто: Прохолодно 07

- До війни бував у Донецькій області?

- Ніколи.

- Чому тоді ти вважаєш, що це твоя земля?

-Це територія України, так само як і Крим, і моя рідна Хмельницька область. Яка різниця?

- Тут, під Горлівкою, зовсім інша ситуація, ніж в Авдіївці?

- Різниця велика. Там набагато більше скупчення противника, частіші бої.

У перші ж дні, як ми сюди заїхали, ворог зрозумів, що ситуація змінилася, почав літати їхній безпілотник. Вони побачили якийсь рух, і через декілька днів пригнали БМП. Чесно кажучи, я думав, що будуть мінометні обстріли, атаки, але нічого цього не сталося. Коли ми зайшли в Гладосове, у них в цьому напрямку позицій не було. Вони також почали їх робити. Після того, як нас помітили, зробили напроти дві позиції. Потім у них відбулася ротація, після чого нас відразу почали прицільно обстрілювати з ПКМ, станкових гранатометів, кулеметів. Але частіше у нас все ж таки тиша.

Як пояснити людині, що таке п’ять годин просидіти у траншеї взимку? Тому на запитання Як там, на війні? я відповідаю просто: Прохолодно 08

На Зеніті місцевого населення немає, а тут потрібно співпрацювати з жителями села. У нас хороші стосунки, ми допомагаємо, чим можемо, і нам допомагають. У нас же не було, де жити, ми шукали закинуті будинки, ліжка. То в цьому нам місцеві допомагали. Тут живе колишня вчителька української мови, то вона взагалі накинулася на нас з обіймами, коли ми зайняли село. Поки вони були у сірій зоні, по хліб доводилося ходили в сусіднє село, куди приїжджає "Червоний хрест", співробітники військово-цивільного співробітництва. В Гладосове ніхто не доїжджав. А тепер тут бувають представники "Червоного хреста", днями привезли брикети для розтопки груб.

- Коли ви переїхали в бліндаж?

- Раніше жили в будинку в яру. Але ворог вирахував нас, почав прицільно по ньому працювати. В результаті місцевому жителю снаряд залетів у сарай. Є такі селяни, хто на нас кричать, коли ми працюємо, мовляв, відповідь прилетить. А є й ті, що адекватно реагують, розуміють, що це необхідно. Саме задля того, щоб відвести загрозу від місцевих жителів, ми і побудували бліндаж і переїхали в нього.

Тут неподалік у нас ще й баня є. Десь митись потрібно ж, - посміхається Володимир. - Влітку був літній душ, з холодами зробили душ у покинутій хаті. Хтось один розтоплює її, нагріває воду. Потім всі можуть піти помитися. Раз на два дні робимо таку баню.

- Чого вам не бракує на війні?

- Та все є. Технічну воду нам не возять, бо тут колодязі є. А питна вода у нас є, харчування є. Волонтери допомагають – ковролін привезли, інші матеріали для бліндажу, щось самі купляли. Для себе ж не шкода.

"МЕНІ НЕ ПОДОБАЄТЬСЯ ПРОСТО ПОСТРІЛЯТИ В БІК ВОРОГА ТА Й УСЕ. З КОРИСТЮ ВСЕ ТРЕБА ВИКОРИСТОВУВАТИ"

- Як має закінчитися ця війна?

- Наша територія має повернутися у свої кордони. А як це буде відбуватися – не від мене залежить, ми виконуємо накази. Поки стоїмо на місці.

- Яка у тебе була найважча ситуація на війні?

- Коли лише заїхали в Авдіївку і на моїй позиції були перші поранені. Це буквально перший тиждень мого там перебування. Була ніби звичайна перестрілка з усіх трьох постів, що знаходилися неподалік один від одного. І тут з одного передають, що є поранений. У хлопця уламками розірвало автомат, сам боєць дістав поранення від уламків гранати з АГС. Але все добре, він живий.

- Іноді можна почути, що хлопці втомилися від війни? А ти?

- Я з дитинства мріяв стати військовим, але це не відразу здійснилося. Я пішов навчатися на реабілітолога, а коли підписав контракт з армією, забрав документи. Я б хотів стати офіцером, але зараз вагаюся, що буду робити далі. Якщо продовжу служити, то піду навчатися і все ж стану офіцером. Іноді, мабуть, як і всіх інших, все дістає. Хочеться нормально жити. Та й батьки весь час питають, коли я вже повернуся додому, хоча вони мене розуміють, знають, що все це моє. Вкрай рідко вдома розказую про війну, але якщо вже згадую якусь історію, бачать, з яким захватом я про це говорю.

Поки ми говоримо, до Володимира приходять з питаннями про радіостанції, зв’язок, дрова… А він несподівано згадав про те, що виявив у себе здібність малювати. Дістає блокнот і показує замальовки.

Як пояснити людині, що таке п’ять годин просидіти у траншеї взимку? Тому на запитання Як там, на війні? я відповідаю просто: Прохолодно 09
Як пояснити людині, що таке п’ять годин просидіти у траншеї взимку? Тому на запитання Як там, на війні? я відповідаю просто: Прохолодно 10

-День зараз короткий, рано темніє. Якось я переписувався із знайомою у фейсбуці і вона сказала, що для заспокоєння намагається малювати, а я ніколи цього не вмів. Знайшов картинку і спробував перемалювати. Сам здивувався, що у мене виходить.

У бліндаж підійшли інші бійці. Хтось повернувся з чергування, хтось – порадитися про дії вдень, а ще хлопці вивчали дані зйомки позицій ворога, яку зробили з безпілотника. Мені відразу вказали на одного чоловіка в повному обмундируванні.

- Артур унікальний боєць, - пояснює командир "шаленої" роти Богдан Гарнага, позивний Бахмат. - Він один з небагатьох, хто володіє всіма видами зброї. Він весь час вдосконалюється. Не всі хочуть цього і не всі на це здатні.

- Та просто не всі можуть збагнути систему, як що працює, - пояснює 29-річний Артур Йовенко. - Інтерес треба до цього мати.

- Важливо, щоб кожний з бійців займав свою нішу в підрозділі, - додає Богдан Гарнага. - Тоді все буде працювати як слід. Але Артур - виняток. Він найкращий у багатьох питаннях.

- Яка зброя вам подобається найбільше? – питаю Артура.

- Слабкість у мене оптика. СВД, наприклад. Вона допомагає гарно бачити ворога. На місці попередньої служби я також був пов'язаний з оптикою.

- А де ви раніше служили?

- З 2007 року був у внутрішніх військах. Але я не був згодний з системою, яка там панувала, і тому 17 червня 2013 року перевівся в 72-у бригаду. Сказали, що тут цікавіше, ніж деінде. Після того, як я підписав контракт, відразу поїхав учитися, потім були полігони. Мені все було цікаво.

Звертаю увагу на те, що на замку бушлату замість "собачки" висить кільце від гранати. Мабуть, так зручніше. І цікавлюся:

- Який позивний ви носите?

-Піночет.

- Несподівано. Чому саме так вас називають?

- Мріє про диктатуру, – жартує волонтер Тарас Степура.

- Він до мене випадково прибився, -пояснює Артур. – Колись, коли ми їхали на навчання з американцями, мене перевели з 3-го батальйону в 1-ий. Я потрапив у розвідвзвод. І там у нас була позиція Піночет. От до мене й причепився цей позивний. А машинам даю імена за мотивами фільму "Пірати Карибського моря": Летючий голландець, Чорна перлина.

- У 2014 році ви з бригадою потрапили на кордон із країною-агресором, були в оточенні.

- Не хочу про це говорити, згадувати, вибачте…

- А під Старогнатівкою ви виїхали проти двох танків і прийняли бій.

- Так, була така ситуація. Я знав, що напроти нас є два танки, але не знав, що вони мене не бачать. Я, до речі, також їх не міг бачити. Вони були нижче, а ми - за висотою. Якби я знав, що виїду на пряму видимість до них, то не поїхав би. Я ж не самогубець! Але все закінчилося нормально. Ми зняли з дерева їхнього наглядача – бачили в бінокль, як він падав. Підбили їхню ЗУшку… Мабуть, тому танки на нас і не вийшли.

- Можете подивитися на результат роботи Артура, - показує мені кадри відеозйомки ворожих позицій Тарас. - Піночет з ДШК розстріляв будинок, в якому ворог явно зберігав боєприпаси. Горіло настільки добре! Його намагалися гасити, а він вибухав і вибухав. А тепер ми можемо роздивитися, що залишилося від того будинку.

Як пояснити людині, що таке п’ять годин просидіти у траншеї взимку? Тому на запитання Як там, на війні? я відповідаю просто: Прохолодно 11

- Я вимагаю підвищення зарплатні, - жартівливо реагує на ці докази Артур. – Бачиш, Вова, - звертається він до Русецького. – А ти казав, навіщо палити ті дома. Ось для чого. Я ж це відчував. – І потім продовжує пояснювати мені: - Для мене справа принципу - бачити результат своєї роботи. Мені не подобається просто постріляти в бік ворога та й усе. З користю все треба використовувати.

"ЯК ТІЛЬКИ ЦЕ ВСЕ ЗАКІНЧИТЬСЯ, СКОРІШ ЗА ВСЕ, Я З АРМІЇ ЗВІЛЬНЮСЯ"

- У вашій родині крім вас ще хтось воював чи воює?

- Старший за мене на рік брат також служить у нашій бригаді, в ЗРП. Він пішов на контракт у 2016 році. Можливо, мій приклад на нього і вплинув. Воювали обидва діди. До речі, дід по материнській лінії був справжнім бандерівцем. Моя мама з Івано-Франківщини, всі родичі звідти. Так що я – саме той бандерівець, яким Росія лякає світ.

Як пояснити людині, що таке п’ять годин просидіти у траншеї взимку? Тому на запитання Як там, на війні? я відповідаю просто: Прохолодно 12

Чоловіки знову роздивляються відеозйомку і обговорюють побачене.

- Чого ж ця БМП ні разу не стріляла по нас? – дивується Артур.

- А вони тебе бояться, - відказує хтось із бійців.

Все це обговорюють бійці на фоні телевізійної реклами про чорну п’ятницю і величезні знижки десь там, у іншому житті. Артур, замість того, щоб мріяти про нову побутову техніку, визначає, що за техніка ховається на позиціях навпроти.

- Коли ви зрозуміли, що в країні війна?

- Коли потрапив під Бердянськ. Там ми готували позиції вздовж Азовського моря.

- А перші бої коли сталися?

- Коли ми пішли на штурм тюрми під Червонопартизанськом. Вона була в ста метрах від пункту пропуску на кордоні Луганської області. Сепаратисти зробили там свій командний пункт. Я тоді був навідником на БМП-2. Я потрапив на третій захід. Бій був нетривалим. Нам вдалося терористів вибити звідти, попалити техніку…

Як пояснити людині, що таке п’ять годин просидіти у траншеї взимку? Тому на запитання Як там, на війні? я відповідаю просто: Прохолодно 13

- Для багатьох війна вже втратила сенс…

- Для мене це діло принципу. В 2014 році під Краснопартизанськом загинули два моїх хороших знайомих від прямого попадання ПТУРа по машині. Вони були першими втратами в нашому підрозділі. З одним із них - Віталіком Циборою я взагалі дружив, знаю його маму… У червні цього року у мене закінчився п’ятирічний контракт. Бригада якраз готувалася знову іти на фронт. Це мене зачепило: це що, я можу туди не потрапити? Ну, і підписав ще разок. Але як тільки це все закінчиться, скоріш за все, я з армії звільнюся.

Хоча тут мені зараз не дуже цікаво. Літо та осінь 2014 року та Авдіївка – тоді мені подобалося. Важливість промки велика, бо це висота, яка тримає всю Авдіївку, контролює всі дороги і підходи Це панівна висота в даному районі, тому там постійно щось відбувається. І там відстані малі. Коли я там воював, до сепарської траншеї було 70-75 метрів. Ворог бачить тебе, а ти його. Завжди добре, коли бачиш противника. Це урівнює можливості.

- Ви живете тут, у бліндажі?

- Ні, за роки на війні мені вже вистачило бліндажів. Я хочу жити нормально, в хаті, по-людськи. Тільки немає в мене зручного дивана, де б його взяти…

Як пояснити людині, що таке п’ять годин просидіти у траншеї взимку? Тому на запитання Як там, на війні? я відповідаю просто: Прохолодно 14

- Вдома говорите про війну?

- Я намагаюся, щоб рідні не знали, де я був і що робив. Але тележурналісти декілька разів мене розсекретили, показали мене після виходу з оточення в 2014 році, потім під Старогнатівкою. Кожного разу мав скандал із рідними. А коли приїжджаю додому, намагаюся менше кудись ходити, в розмовах не чіпаю ні політику, ні війну. І коли мене питають: "Ну як там?" Відповідаю: "Прохолодно. Зима, сніг..." Як можна пояснити людям, як п’ять годин сидіти в траншеї і який там холод?

Віолетта Кіртока, "Цензор.НЕТ"

Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику