Цензор.НЕТ

03.03.19 18:01

"Ми вже вирушали додому після восьмимісячної ротації на Світлодарській дузі, коли прилетів снаряд ПТРК", - поранені бійці 72-ої бригади

Автор: В.Кіртока

Відразу десятеро піхотинців 72-ої бригади зазнали поранень, двоє з них – важкі. З бійцями ми зустрілися в столичному військовому шпиталі. Наймолодший з них - 21-річний житель Луганської області Єгор Коновалов – втратив ногу.

…У день, коли позиції неподалік Попасної мали залишити піхотинці 72-ої бригади, які провели тут в окопах та бліндажах понад півроку, все відбувалося швидко. І ті, хто зайшов на лінію фронту, і ті, хто її залишав, - досвідчені бійці, неодноразово вже змінювалися на позиціях, знають, як це потрібно робити, аби не привертати увагу ворога. Вантажні машини забирали майно, теплі речі військових. Самі ж хлопці виходили по черзі малими групами. І саме тоді, коли завантажені вантажівки мали вже поїхати, з ворожого боку пролунав постріл з протитанкового керованого гранатомету (ПТКР). Снаряд ліг неподалік від однієї машини, уламками поранивши бійців, які готувалися до виходу…

Цей ворожий петекаерник останнім часом регулярно завдає дошкульних ударів по позиціям української армії. Він працює і під Катеринівкою, і під Новоалександрівкою, і в районі Троїцького. Про нього навіть вже багато відомо. Це колишній військовий із Стаханова. На позиції він приїжджає задля конкретної роботи. Вже після виходу бійців 72-ої бригади, він завдав удару, в результаті якого загинув український військовий і ще один був поранений.

"ДВОЄ ХЛОПЦІВ ЛЕЖАЛИ БІЛЯ МАШИНИ І КРИЧАЛИ ВІД БОЛЮ. ХТОСЬ СКАЗАВ: ЩЕ МОЖЕ ПРИЛЕТІТИ"

-Ми закинули всі свої речі в "Урал", а самі чекали команду виходити до безпечного місця, - розповідає сержант 4-ої роти, санінструктор взводу Андрій Яценко. - На наші позиції вже зайшли бійці іншого підрозділу. Ми всі стояли за бруствером спостережного пункту. Я ще заскочив у кузов, куди випадково закинули мій медичний рюкзак. Він завжди мав бути у мене під рукою... Дістав його, став біля хлопців і тут - вибух неподалік від машини. Я відразу побачив, що одного хлопця відкинуло вправо, а чотирьох - вліво... Водій машини відтягував подалі від місця вибуху Єгора, молодого хлопця, якому відірвало ногу... Інших поранених також відвели подалі - ми боялися, що може прилетіти ще один снаряд. У всіх поранених були різні ушкодження: комусь уламки посікли ноги, комусь руки, одному бійцю уламки зайшли збоку і проникли в грудну клітину, йому треба було розправити легені, що я зробив відразу там, на місці. Всі були контужені...

-ПТКР впав біля моєї машини, - в бесіду включається 46-річний водій Микола Мельник. - Я не чув жодного звуку, несподівано побачив чорний дим, і мене засипало снігом. Навіть не зрозумів, що то було. Мене оглушило і здалося, щось потрапило у праве вухо. Почав його очищати, бо воно було забите снігом. Зрозумів, що я на нього не чую. Двоє хлопців лежали біля машини і кричали від болю. Хтось сказав: ще може прилетіти. Тому я кинувся відтягувати молоденького хлопця, якому відірвало ногу, подалі від машини. Цей поранений - високий, здоровий хлопчина, я сам не справлявся, тому мені кинулись на допомогу. І тут же прийшла команда забрати звідти машини. Я сів за кермо і поїхав у село.

Звертаю увагу на праву руку Миколи Григоровича - на одній з кісточок на зовнішній стороні кисті залишився шрам саме з того дня. Але мій співрозмовник відмахується:

-Та це невеличка рана. Правда, з неї кров текла, але вона не заважала мені кермувати. А от у вусі сильно пищало. Вже в селі, куди я приїхав, мені сказали, що з вуха тече кров, а на шиї просто знайшли місце, куди потрапив уламок. А ще я провів рукою по правій нозі і відчув щось мокре. В стегні також був уламок. Оглянув я і машину - два задні колеса були пробиті. Наскільки знаю, колеса швидко замінили цілими. А мене відправили в лікарню.

-Ви давно служите в армії?

-З 2005 року. Але я весь час був у військкоматі. Це на рік мене відправили "в заслання" в 72-у бригаду. У бойові частини досить часто перекидають людей з тилових. Разом зі мною на війну потрапили і декілька людей, які служили на базі зберігання боєприпасів... Приїхав я у 72-у бригаду якраз перед тим, як підрозділ мав заходити на війну. Мене призначили у ремонтний взвод. Я на передових позиціях не був. І тут, забираючи речі хлопців, так потрапив...

Ми вже вирушали додому після восьмимісячної ротації на Світлодарській дузі, коли прилетів снаряд ПТРК, - поранені бійці 72-ої бригади 01

На шиї у Миколи Мельника залишився помітний шрам – лікарям потрібно було дістати уламок

-Поранених евакуювали спеціалізовані медичні машини, - продовжує Андрій. - Приїхав і наш комбат, він також забрав одного пораненого - з проникненням у грудну клітину. Його якраз потрібно було везти саме сидячи.

-Ви також були поранені. Куди саме?

-Ногу трохи подряпало, та вже все позаростало. Ще у мене виявили струс головного мозку і баротравму. Тільки коли вивезли всіх важких поранених і ми пішли з позиції, у мене побачили кров. Чесно кажучи, я хотів залишитися в харківському шпиталі, де проходив лікування в 2017 році після контузії. Там з мене витягли і всі уламки цього разу. Але було прийняте рішення, щоб нас всіх разом перевести в Київ. От ми тут всі і знаходимося. У лор-відділенні зайняли одну палату - нас тут відразу п'ятеро. Двоє - в травматології. І ще один - у торакальному відділенні. Провідуємо одне одного.

Я не побачила лише Владислава Бевзюка - йому якраз робили операцію з відновлення барабанних перетинок, у цього бійця під час вибуху вони обидві розірвалися.

-Півмісяця тому Владислав Бевзюк вже дістав контузію внаслідок вибуху ПТКРа на тій самій позиції, - розповідає Андрій Яценко. - Він пройшов лікування, а від реабілітації відмовився, повернувся на лінію фронту до своїх хлопців. І от ще одна контузія. Вона наклалася на попередню, тому і важча.

"КОЛИ ПРЕЗИДЕНТ КРАЇНИ КАЖЕ ТОБІ СЛОВА ПОДЯКИ ЗА ТЕ, ЩО НЕ ХОВАЛИСЯ ЗА СПИНАМИ ЖІНОК, ДІТЕЙ, МАТЕРІВ, РОЗУМІЄШ, ЩО НЕДАРЕМНО СИДІВ ТАМ, В ОКОПАХ"

-Андрію, ви давно служите в армії?

-У 2016 році підписав контракт, - відповідає 43-річний сумчанин. - До того вісім років працював фельдшером швидкої допомоги, ще займався реабілітацією неврологічних хворих. Спочатку був у 58-ій бригаді, з 15-им батальйоном опинився на промці. Це якраз був лютий-березень 2017 року, коли під Авдіївкою точилися запеклі бої. Нас відправили на малі дачі та Царську охоту. Там я і познайомився з бійцями 72-ої бригади, до яких згодом перейшов. З цією бригадою потрапив у Верхньоторецьке. Там мені вже довелося надавати допомогу пораненим. Якось однією чергою ворог поранив відразу двох бійців. Одному куля перебила стегно, зайшла в тіло і пройшла поряд із серцем. А другого було поранено в стегна. Бійці відновилися, живі-здорові. Ще у нас там були хлопці, які дістали опіки під час пожежі - влітку палали позиції... На жаль, була у мене робота.

-Під час останньої ротації вам часто доводилося надавати медичну допомогу?

-Слава Богу, досить рідко. За цей період перебування у нас було лише двоє поранених... Один контужений, про якого я вже говорив. А другий дістав поранення уламками, але не важкі.

-Ви виконували тільки роботу медика?

-Я - такий самий солдат, як і інші. І коли не надаю допомогу або лікую когось, спостерігаю, стріляю, чергую. Я відразу зрозумів, що маю в будь-який момент замінити того, хто поряд. Тому швидко навчився стріляти із різної зброї. Це не важко, якщо є цікавість і бажання.

-До вас у шпиталь приходили Президент України Петро Порошенко і міністр оборони Степан Полторак...

-Так, перед тим, як у Білій Церкві пройтися парадом з бійцями бригади, вони привезли нам нагороди. Чесно скажу, мені особисто така увага була приємна. Як і вітання в лікарні Часового Яру командувача Об’єднаних сил Сергія Наєва. Коли президент країни каже слова подяки за те, що ми не ховалися за спинами жінок, дітей, матерів, розумієш, що недаремно сидів в окопах.

Хлопці отримали нагороди, зокрема і медалі "Захиснику Вітчизни". Є такі і у братів - 34-річного В'ячеслава та 39-річного Олексія Ізотових. Вони служать в одній роті, в цю ротацію воювали на одній позиції.

Ми вже вирушали додому після восьмимісячної ротації на Світлодарській дузі, коли прилетів снаряд ПТРК, - поранені бійці 72-ої бригади 02

В’ячеслав Ізотов на війні…

Ми вже вирушали додому після восьмимісячної ротації на Світлодарській дузі, коли прилетів снаряд ПТРК, - поранені бійці 72-ої бригади 03

…і в столичному шпиталі на лікуванні.

"БРАТ ЗА СЕКУНДУ ДО ТОГО, ЯК ПРИЛЕТІВ ПТКР, ВІДІЙШОВ З ТОГО МІСЦЯ, КУДИ ВІН УПАВ"

-Ми живемо в Сквирі, - розповідає В'ячеслав. - Прийшли воювати ще в 2014 році. Брат починав в 11-му батальйоні територіальної оборони разом з нашим теперішнім комбатом. Так що досвід у нас є. Але зараз треба полікуватися. У мене уламки посікли всю ліву сторону тіла. Але мої поранення легші, ніж у брата. У нього постраждали зв'язки ноги. Кажуть, йому знадобиться не менше півроку для відновлення. Він вже переведений з київського шпиталю в ірпінський.

-Після лікування повернетесь у бригаду?

-У мене зараз інші думки, - широко посміхається В'ячеслав. - Хочу одружитися з жінкою з Рівненської області. Познайомився з нею через інтернет-клуб знайомств АТО. Хочу родину. Про це тепер і думаю. А брат... Буде видно. Він возив боєприпаси. А за секунду до того, як прилетів ПТКР, відійшов з того місця, куди той упав...

-Я стояв обличчям до обличчя з В'ячеславом, - додає 39-річний Олександр Дрига. - Про щось говорили. Це як в анекдоті про звільнених з тюрми, які двадцять років просиділи в одній камері, а після того ще три роки стояли біля воріт – ніяк не могли договорити... Так і ми. І коли прилетів снаряд, Славі посікло лівий бік тіла, а мені - правий. Один уламок залетів і під око. Шрам залишиться на все життя... Відразу після поранення у мене оніміло півобличчя. Я навіть питав хлопців, чи півголови в мене на місці...Здавалося, знесло... І я також не чую на одне вухо.

Ми вже вирушали додому після восьмимісячної ротації на Світлодарській дузі, коли прилетів снаряд ПТРК, - поранені бійці 72-ої бригади 04

Олександр Дрига майже не має знімків з фронту. Каже, що не любить фотографуватися

Олександр воює з 2016 року. Прийшов у шосту хвилю мобілізації з підприємства "Черкаси Азот". І відразу попросив: призначайте мене в бригаду, яка воює.

-Я потрапив у Троїцьке старшим стрільцем, - продовжує Олександр. - Навички в мене вже були, бо я служив срочку. Потім - Мирне та Гранітне. Ось там було досить страшно. Ми перебували на позиції, де на нас вийшли танки противника - хотіли прорвати нашу оборону. Ми просили про допомогу, але нам казали: ви тримайтеся. А потім як вдарила наша артилерія! Шість танків було підбито. Іншим вдалося втекти. От тоді я зрозумів і що таке артилерія, і що таке справжня війна.

"СПОДІВАЮСЯ, 21-РІЧНИЙ ЄГОР ОТРИМАЄ СУЧАСНИЙ ПРОТЕЗ І ВЖЕ СКОРО БУДЕ ХОДИТИ"

Коли я зайшла до 28-річного Ігоря Панченка, він відразу показав мені двосантиметровий алюмінієвий покручений уламок, який того дня дістали з його правої ноги.

Ми вже вирушали додому після восьмимісячної ротації на Світлодарській дузі, коли прилетів снаряд ПТРК, - поранені бійці 72-ої бригади 05

-Його не бачили на рентгенівських знімках, - пояснює житель міста Гадяч Полтавської області. - Такий метал не видно. Я сам відчув як він рухається під шкірою. Показав лікарям, вони зробили маніпуляцію, дістали і віддали уламок мені. Буду його берегти. На жаль, харківські лікарі залишили у себе той уламок, який дістали із моїх легенів. А він був досить крупним - шість сантиметрів.

Почувши вибух, я забіг у бліндаж, біля якого був. Слідом за мною туди заскочив один з братів Ізотових. І я відключився. Отямився, коли мене вже винесли назовні. Док вколов якісь знеболюючі. Мені сказали, що уламок залетів збоку зліва, пробив грудну клітину, зламав три ребра і зайшов у легені. Інший уламок обрізав на лівій руці палець так, що нігтя тепер не буде. Декілька уламків були в ногах. Майже всі дістали. В легенях залишили один - його вирішили не чіпати.

Два роки тому Ігор зазнав поранення під час запеклих боїв за позицію "Орел".

Ми вже вирушали додому після восьмимісячної ротації на Світлодарській дузі, коли прилетів снаряд ПТРК, - поранені бійці 72-ої бригади 06

-Я потрапив туди 31 січня 2017 року, - згадує боєць. - І пробув там лише день. Відвойовані нами позиції ворог постійно крив мінами. От в якийсь момент мені в руку уламки і залетіли. Місяць пробув на лікуванні і знову повернувся в підрозділ. Але він вже був у Верхньоторецькому.

За участь у боях за "Орел" Ігоря тоді нагородили орденом "За мужність" III ступеня. Зараз в лікарні він також отримав відзнаки від президента, міністра оборони та командувача Об’єднаних сил. Але найголовніша його нагорода – донечка, якій зараз уже п’ять місяців.

Ми вже вирушали додому після восьмимісячної ротації на Світлодарській дузі, коли прилетів снаряд ПТРК, - поранені бійці 72-ої бригади 07

-Звичайно, батьки і дружина просять мене покинути службу, більше не воювати, - говорить Ігор. - Але комусь же потрібно робити цю роботу!

Я зайшла в палату до найважче постраждалих бійців - 21-річного Єгора Коновалова і 36-річного Рустама Винниченка. Обом кожного дня роблять болючі перев'язки. Від розмови обидва відмовилися…

-Знаєте, що найприкріше? - питає мене Андрій Яценко, коли ми вийшли від цих бійців. - Єгор лише п'ять днів як прибув у підрозділ. Він родом з Луганської області, його батьки померли… Сам він вирішив захищати і звільнювати свою землю від ворога. Його направили мені в підлеглі. І треба ж було такому статися, щоб уламками його поранило так тяжко, що праву ногу відразу відірвало. Залишилося дві третини стегна. Після поранення, коли я надавав Єгору допомогу, він вибачався: Док, я мав вам допомагати, а так сталося, що ви надаєте мені допомогу, я так і не став вам у пригоді... Я можу зрозуміти, чому Єгор не хоче спілкуватися…Сподіваюся, що він отримає сучасний протез і вже скоро буде ходити.

Ми вже вирушали додому після восьмимісячної ротації на Світлодарській дузі, коли прилетів снаряд ПТРК, - поранені бійці 72-ої бригади 08

Єгор Коновалов отримав нагороду з рук президента країни, перебуваючи на лікарняному ліжку. Хлопцю знадобиться підтримка. Номер його картки у Приват-банку: 5168 7422 1195 3389.

У Рустама постраждали праві рука і нога. Перебита стегнова кістка, посічена, порвана кисть, пошкоджені пальці. Їх лікарі і намагаються врятувати. Але на це потрібний час.

Ми вже вирушали додому після восьмимісячної ротації на Світлодарській дузі, коли прилетів снаряд ПТРК, - поранені бійці 72-ої бригади 09

Рустам Винниченко також отримав нагороду в лікарні. Щодня йому, як і Єгору, роблять неприємні перев’язки, корегуючі операції. Хлопцям важко переносити це все. Вони потребують як моральної, та і матеріальної підтримки. Номер картки Рустама Винниченка у Приватбанку: 5168 7427 2188 2342.

 Віолетта Кіртока, "Цензор.НЕТ"

Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику