Цензор.НЕТ

08.04.19 13:40

"Вороги підходили до нас на 60 метрів, ми працювали на межі життя та смерті". Пам'яті бійця 24-ї бригади ЗСУ Василя Богоносюка (позивний Кілер)

Автор: Михайло Ухман

Нещодавно минули сороковини від загибелі воїна 24-ї бригади ЗСУ Василя Богоносюка, що воював у самісінькому пеклі, за два кілометри від Донецька - біля села Олександрівка Мар'їнського району. Через вибори президента ця дата для більшої частини України стала непомітною.

Ліворуч над позиціями, де воював Василь, нависає величезний терикон, який військові називають "крокодил". На ньому споруджені укріплення московських окупантів. Звідти вони прострілюють Мар'їнку та позиції навколо неї з важких кулеметів. За териконом розташована російська важка артилерія. Звідти часто гатять по наших військах і мирному населенню.

Прямо і праворуч від позицій Василя -  шахта "Трудівська" та будинки мешканців Олександрівки. Звідти московські терористи мають змогу підходити до наших бійців на відстань 50 метрів і вести ближній вогонь.

Вороги підходили до нас на 60 метрів, ми працювали на межі життя та смерті. Памяті бійця 24-ї бригади ЗСУ Василя Богоносюка (позивний Кілер) 01

Російським снайперам там теж є де заховатися, щоб прицільно стріляти по українських захисниках.

Ми на даний момент територіально перебуваємо в невигідному становищі. Крайні від Олександрівки позиції українських військових дуже невигідні для нас. Саме там воював житель Тернопільської області, Чортківського району, села Васильківці, 39-річний Василь Богоносюк.

Вороги підходили до нас на 60 метрів, ми працювали на межі життя та смерті. Памяті бійця 24-ї бригади ЗСУ Василя Богоносюка (позивний Кілер) 02

"ПО НАШИХ ПОЗИЦІЯХ БЛИЗЬКО ТИЖНЯ ПРАЦЮВАВ СНАЙПЕР. ДОВОЛІ ДОВГО І ЧІТКО ПРИСТРІЛЮВАВСЯ"

Женя, друг загиблого Василя:

- Ми познайомилися з Василем більше ніж рік тому. Разом воювали у 128 бригаді ЗСУ, правда, в різних підрозділах. Він був дуже класний АГСник, завжди вміло прикривав з гранатомета. Коли бригада виходила із зони бойових дій. Ми подали рапорти на звільнення і підписали піврічний контракт із 24 бригадою ЗСУ, яка заступила на позиції у Марїнці на початку 2019 року!

У перші дні перебування мені вдалося відправити кілька окупантів у пекло. Сходити туди в розвідку. Василь проводжав мене і кричав у спину: " Я не зможу вистрілити в тебе, якщо попадеш в полон". Я ж йому говорив, що живим ворогам в руки не здаюся. Тому він змушений буде щось робити. Тоді все обійшлося, на щастя.

Потім настали 20-ті числа лютого 2019 року. По наших позиціях близько тижня працював снайпер. Доволі довго і чітко пристрілювався. 20 лютого він зробив цей фатальний постріл по Василю.

Я уже ліг відпочивати після зміни, як мені повідомили, що потрібно прибігти на пост. Накинув куртку на себе, взяв автомат, як був у шортах і шльопанцях, так і помчав. На місці побачив уже Василя. Куля зайшла йому з лівого боку в шию і вийшла через праве плече.

Запустив йому серце з допомогою медикаментів, перев’язав рану, змусив організм запрацювати. При цьому довелося відстрілюватися. Викликав підкріплення, медиків, і ми під кулями на маленькому возику вивезли Василя до автомобіля.

Наступного ранку він помер у шпиталі.

- Яким був Василь у побуті? Про що ви з ним розмовляли, коли знімали бронежилети, автомати і не були на позиціях?

- Він мав прийти з поста і ми хотіли смажити картоплю. Готування їжі дуже зближує людей. Ми були тандемом, який прикривав одне одного. Вороги підходили до нас на 60 метрів, тому працювати на межі між життям і смертю, доводилося дуже часто.

Навіть того дня, коли вбили Василя, я бачив, як росіянин знаходився на відстані в кілька десятків метрів від нас. Мені довелося добряче відстрілюватись, щоб відігнати їх. До речі, в той момент, коли в шпиталі помер Василь, в нас на позиціях трапилася одна подія.

До мене близько 3 години ранку підійшов собака, хоча, він ніколи не заходив на позицію. Поклав голову на коліна і почав скавчати. Мій напарник сказав: "Подивися – це Василь прийшов". Я не повірив, адже знав, що він лежить поранений. У той момент на телефон почали приходити СМСки, що мій друг – неживий.

У Василя був позивний Кілер. Він завжди жартував, що його кулі не беруть. Помилився.

Коли ми зайшли в Мар'їнку, я пообіцяв, що всі ми повернемось додому. Теж помилився і недотримав своєї обіцянки.

Вороги підходили до нас на 60 метрів, ми працювали на межі життя та смерті. Памяті бійця 24-ї бригади ЗСУ Василя Богоносюка (позивний Кілер) 03

Василь з невеликого села. Він прийшов на війну, щоб ворог не захопив його родину. Він воював за Перемогу над окупантом. Після війни Кілер мріяв працювати на своїй землі: вирощувати, сіяти і збирати. Ми тепер зобов’язані перемогти і помститись за Василя. За кожного вбитого росіянами українця. Я це роблю щодня, а ви?

Вороги підходили до нас на 60 метрів, ми працювали на межі життя та смерті. Памяті бійця 24-ї бригади ЗСУ Василя Богоносюка (позивний Кілер) 04

"УЖЕ МИНУЛО 40 ДНІВ З ЙОГО ЗАГИБЕЛІ, А МИ НЕ МОЖЕМО ОТРИМАТИ НІЯКИХ ДОКУМЕНТІВ ВІД 24-ї БРИГАДИ"

Дружина Василя - Оля, теж поділилася спогадами про чоловіка.

- Ми востаннє бачилися 21 січня, він відправлявся у зону бойових дій. Я не пускала його, боялася, щоб не вбили. Проте він ішов туди, щоб захищати Україну.

20 лютого я прокинулася дуже рано. Мені було неспокійно на душі. Після обіду зателефонувала Василю. Ми з ним дуже довго розмовляли. Він розпитував про дітей, господарство. Нічого не віщувало біди. Це було близько 15.00, десь за годину до загибелі. Василь сказав, що передзвонить мені пізніше. Проте більше я його не чула.

Наступного дня я телефонувала йому, проте абонент був поза мережею. Кидала голосові повідомлення, але ніхто мені не відповідав. Потім прийшов брат від сусідки і сказав, що мого Василя вбили..

Він був моєю опорою, захистом. Все трималося на ньому. Як тепер жити - не знаю. Він з 2015 року був на війні. Першого разу відслужив рік і три місяці. Потім підписував піврічні контракти з бригадами, які заступали на позиції. Це був четвертий контракт, який закінчився для Василя після місяця війни з цією бригадою.

Вороги підходили до нас на 60 метрів, ми працювали на межі життя та смерті. Памяті бійця 24-ї бригади ЗСУ Василя Богоносюка (позивний Кілер) 05

У нас двоє дітей залишилося, вони хворі. В однієї грижа, інша має задишку. Потрібно в лікарню лягати. Я теж маю ці грижі. А грошей на лікування немає. Уже минуло 40 днів з його загибелі, а ми не можемо отримати ніяких документів від 24 бригади. Тому відповідно ніяких пільг оформити не можемо. Діти теж пенсії не отримують.

У селі люди кажуть, що не треба було Василю іти на війну. Мовляв, раз повоював і досить. А він рвався туди, там його друзі, побратими. Василь горів боєм за Україну.

Вороги підходили до нас на 60 метрів, ми працювали на межі життя та смерті. Памяті бійця 24-ї бригади ЗСУ Василя Богоносюка (позивний Кілер) 06

Тернопільський волонтер - Христина Феціца тісно спілкувалася з Василем Богоносюком. Вона дуже часто допомагала йому та його родині.

-Ми познайомилися 30 грудня 2018 року. Я везла йому допомогу у вигляді холодильника. Він повертався додому на ротацію.

Вороги підходили до нас на 60 метрів, ми працювали на межі життя та смерті. Памяті бійця 24-ї бригади ЗСУ Василя Богоносюка (позивний Кілер) 07

Є хороші люди, які допомагають сім’ям військових, котрі воюють за нашу країну. Цього разу вибір впав на Василя. Коли Василь повернувся на передову, ми доволі довго спілкувалися. За тиждень до загибелі він попросив мене про допомогу. Проте я не встигла знайти цю річ. Дуже жаль, що він загинув. Це реальний воїн. Крім того, він не зловживав алкоголем, був тихим, дисциплінованим. Він ішов цим курсом, яким іде Україна. Не змінював його, не тікав від проблем. Сам ставав і вирішував їх.

Михайло Ухман, "Цензор.НЕТ"

Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику