Цензор.НЕТ

20.06.19 08:45

Громадянин Молдови, доброволець російсько-української війни Станіслав Гібадулін (Хітмен): "Для мене росіяни тепер назавжди будуть ворогами"

Автор: В.Кіртока

29-річний житель Кишинева з 2015 року захищав Україну спочатку у батальйоні "Азов", а з 2016 року - у Збройних Силах України. Тричі зазнавав важких поранень, востаннє - 19 травня цього року - втратив ліву стопу. Невже він не заслужив отримати громадянство країни, за яку готовий загинути?

Громадянин Молдови, доброволець російсько-української війни Станіслав Гібадулін (Хітмен): Для мене росіяни тепер назавжди будуть ворогами 01

Так само, як і десятки іноземців, що віддали своє серце Україні, серед яких росіянка Юлія Толопа, білорус Дмитро Рубашевський та інші.

Розмову Станіслав почав з того, що сказав: "Говорити будемо українською, російською не хочу!" І вразив величезним словниковим запасом і вправністю. Хоча заговорив українською у 2018 році, після загибелі на Світлодарці близького друга і власного другого поранення. Війна залишила сліди по всьому його тілу: руки в слідах - дрібних і більших - від уламків, на правій кисті бракує фаланг на трьох пальцях, весь живіт перерізають шрами, лівої стопи немає, праве стегно пошрамоване - були пошкоджені артерії, диво, що він не стік кров‘ю.

Молдаванин, патріот України, захисник, герой війни, який підписав контракт з армією 24 серпня. Саме ця дата для нього була принциповою...

Громадянин Молдови, доброволець російсько-української війни Станіслав Гібадулін (Хітмен): Для мене росіяни тепер назавжди будуть ворогами 02

"УКРАЇНСЬКУ МОВУ Я ПОЧАВ ВИВЧАТИ ПІСЛЯ ЗАГИБЕЛІ МОГО ДРУГА… ВІН ЗАВЖДИ МЕНЕ ТРОЛИВ, ЧОГО Я РОЗМОВЛЯЮ РОСІЙСЬКОЮ"

-З перших днів війни у вас я знав, що багато молдаван воюють за так звані ЛНР та ДНР, тому що у нас багато проросійськи налаштованих людей, - говорить Станіслав. – Але є справжні молдавани, які підтримують Україну. Для мене відразу очевидно було, хто в цій ситуації правий, а хто агресор. Моя бабуся, хоча і прожила при Союзі, але не скучає за совком, не стала ватою. Вона завжди була патріоткою, антикомуністкою. І з шести років я знав, хто агресор у моїй рідній країні, хто забрав у нас Придністров’я… Бабуся мені розповідала про мітинги, в яких вона брала участь, як виступала проти уряду. В школі у нас були цікаві уроки історії, і я знав, що Росія напала на мою країну. це також відіграло роль, чому я став на бік України. Я завжди хотів робити світ навколо себе кращим. Тому завжди вдома займався активними діями, був учасником націоналістичного руху "Соціальний щит", організовував велику кількість заходів, зокрема біля російського посольства в Кишиневі під час Майдану. Також ми допомагали дітям, чистили парки…

Воювати в Україну я приїхав у 2015 році, навесні. Вже знав про добровольчий батальйон "Азов", куди і приїхав записуватися. Я завжди слідкував за своїм зовнішнім виглядом, намагався вдягатися красиво. І сюди я приїхав у костюмі, з краваткою. На мене подивилися і відразу назвали: "Ну ти і Хітмен". Так і пішло, не потрібно було навіть вигадувати собі позивний. Відразу став Хітменом, так і називають дотепер. Та й оригінально – я жодного разу не зустрічав таке прізвисько.

Я тоді погано розумів українську мову. І першого ж вечора через це ледь не побився з іншим бійцем. Мені виділили ліжко, я вже засинав, як мене почали розпитувати сусіди. І один з них, уточнюючи щось, каже: "Говори, я тебе питаю"… А я це слово чую ж російською: пытаю… Думаю собі: це мені почулося чи ні? Кажу: що, не почув? А він знову: я тебе питаю. Е ні, не почулося… Як це він мене "питає", якщо я тут, а він аж там. Тоді і зрозумів, що з мовою мені буде важко. Але мову я почав учити пізніше, у 2018 році, після загибелі мого друга… Він завжди мене тролив: чого ти розмовляєш російською… Після того, як він загинув, я багато чого змінив у своєму житті, багато усвідомив.

Громадянин Молдови, доброволець російсько-української війни Станіслав Гібадулін (Хітмен): Для мене росіяни тепер назавжди будуть ворогами 03

"Я ВТРАТИВ ТРИ ЛІТРИ КРОВІ, АЛЕ МЕНЕ ВРЯТУВАЛИ"

В "Азові" я спочатку був стрільцем. Звичайно, хотів стати снайпером, але черга на навчання була великою. Але ж хотілося вже воювати. Тому навчився найпростішого і – в Широкіне. Перші дні було страшно, але швидко звик і почав робити те, що потрібно було. До того, як приїхати до вас, до батальйону "Азов" я ніколи зброї в руках не тримав, в армії вдома не служив. Ну яка там у нас армія? Я не хотів іти служити у нас, бо тоді або корів би пас, або картоплю копав. Але якби у нас почалася війна, я був би першим, хто пішов на захист країни. Навіть без зброї. Уже безпосередньо на лінії вогню зрозумів, що ворог найбільше боїться ДРГ, тому хотів займатися саме диверсійною діяльністю, стати найкращим у цьому, щоб робити якнайбільше шкоди. І вчився цього постійно. Справа війни дуже велика. Не можна сказати, що хтось уміє все. Війна - це така штука, під час якої стається багато несподіваного, до чого неможливо бути готовим.

Громадянин Молдови, доброволець російсько-української війни Станіслав Гібадулін (Хітмен): Для мене росіяни тепер назавжди будуть ворогами 04

Після того, як "Азов" вивели з Широкиного, якийсь час я побув при штабі, але не було ніяких дій, не було впевненості, що нам дозволять воювати, і коли вийшов наказ про оформлення громадян інших країн у лави Збройних Сил України, пішов туди, підписав контракт з 25-им батальйоном "Київська Русь", бо там був цілий підрозділ іноземців. У складі 25-го батальйону я і потрапив на Світлодарську дугу. Працювали ми там багато і цікаво. Там я і дістав перше поранення. Це було у лютому 2018 року. Нас обстрілювали з гранатомета, а ми з моїм другом Іллею Сербіним відповідали з АГСа. І тут пролунав постріл, звідки ми зовсім не очікували, і досить прицільно саме по нас. Поранення дістали ми обидва. Але Ілля – важчі, уламок зайшов йому в шию. Він загинув. А у мене уламки влучили в праву ногу і живіт. У стегні була перебита артерія… Я втратив три літри крові, але мене врятували. Коли мене везли в лікарню, я молив, щоб помер я, а не Ілля…

Громадянин Молдови, доброволець російсько-української війни Станіслав Гібадулін (Хітмен): Для мене росіяни тепер назавжди будуть ворогами 05

Ілля Сербін на знімку праворуч. Станіслав постійно згадує друга

Щоб відновити перебиту судину, лікарі взяли з іншої ноги шматок вени, зашили внутрішні органи: кишечник, шлунок. Селезінку мені видалили… Відновлювався я вісім місяців. І якраз, коли одужував, бригада знову зайшла на бойові позиції. Я відразу повернувся до них, хоча ще погано себе почував. Але мені хотілося мстити за загиблого друга, хотів воювати із зовсім новою мотивацією.

Щоразу, коли я виходив на бойове завдання, був готовий до того, що можу загинути. І вважаю правильним саме так настроюватися. Ніяких ілюзій не потрібно мати.

Під Попасною я пробув близько двох місяців, і знову зазнав поранення. Це сталося вже цього року – 25 січня… Ворожий ПТУР прилетів прямісінько в борт машини, біля якої я стояв. Я навіть бачив, як ракета летіла… Уламками мені побило праву кисть – я відразу побачив, що немає фаланг, навіть подумав, що шукати їх не буду.

Громадянин Молдови, доброволець російсько-української війни Станіслав Гібадулін (Хітмен): Для мене росіяни тепер назавжди будуть ворогами 06

Автомат мій вигнуло напівколом. Це було дивно. Дрібні уламки позаходили в плечі. Знімок у мене є, як мені вже надають допомогу, а на плечі фломастером написаний час 7.20 ранку – коли мені наклали джгут, щоб припинити кровотечу, бо на той момент я знову втратив багато крові. Знову я потрапив у шпиталь. І через два місяці повернувся в підрозділ.

Громадянин Молдови, доброволець російсько-української війни Станіслав Гібадулін (Хітмен): Для мене росіяни тепер назавжди будуть ворогами 07

До того, що у мене немає фаланг трьох пальців правої кисті, – великого, середнього і безіменного – звик. Місяців зо три важкувато було, але вже все можу робити, а от ліва рука постраждала трохи більше – уламок перебив нерв, а відновлюється він дуже повільно. Пальці і кисть працює вже набагато краще, але ще не в повному обсязі, м’язи значно зменшилися, але потроху рухи повертаються. Сподіваюся, з часом стане краще. Але раніше я не міг сам відкрити кришку соку, а зараз вже можу, хоча слабкість ще залишається.

Цього разу я зазнав поранення там само, де і другий раз, в тій самій Катеринівці… Добре пам’ятаю вибух і – лівої стопи немає. Це було зрозуміло відразу.

Для мене тепер назавжди росіяни будуть ворогами. І якщо не буде війни, я все одно буду боротися з ними різними методами. Я така людина, яка ніколи не забуває. Я ніколи не забуду агресію на Придністров’я та інші країни. Багато хто з часом прощає. Я – ні. Ні те, що зі мною сталося, ні те, що загинули хлопці. Ніколи не можна прощати ворога.

Громадянин Молдови, доброволець російсько-української війни Станіслав Гібадулін (Хітмен): Для мене росіяни тепер назавжди будуть ворогами 08

"ПОТРІБНО СПРОСТИТИ ПРАВИЛА НАДАННЯ ГРОМАДЯНСТВА ДОБРОВОЛЬЦЯМ-ІНОЗЕМЦЯМ, ЩОБ ЗАПОБІГТИ МОЖЛИВОСТІ ЕКСТРАДИЦІЇ"

Зараз мене найбільше турбує мій статус. Я – громадянин іншої країни. І до цих пір не отримав громадянства України, хоча б хотів цього. Згідно з законом, я можу отримати громадянство, якщо прослужив в українській армії три роки. Мої три роки закінчуються через три місяці, у серпні. Але я вже інвалід, тобто цей строк не дослужив. І що? Тепер я втрачаю це право? Це несправедливо і неправильно. А якщо іноземець підписав контракт і дістав важкі поранення на лінії вогню, в бою вже через місяць, він не має права отримати громадянство? У французькому легіоні, наскільки мені відомо, у разі поранення, будь-якого, бійцю відразу дають громадянство. Це і логічно, і справедливо. Крім того, потрібно спростити правила надання громадянства добровольцям-іноземцям, щоб запобігти можливості екстрадиції, щоб людей не висилали додому, де вони майже автоматично стають злочинцями, можуть отримати строк за те, що воювали в іншій державі. Такі, як я, приїхали воювати за незалежність України, віддаємо здоров’я, а хто і загинув, і, вважаю, маємо право отримати громадянство.

В "Азові" я бачив сотні іноземців, які приїхали воювати за Україну. Серед них були і німці, і американці… Всі вони не можуть отримати громадянство країни, яку захищають.

За ці роки, проведені в Україні на війні, я відчуваю себе громадянином саме України. Я став українцем. І для мене важливо отримати паспорт. За ці роки я ні разу не був вдома. Мама до цих пір не знає, що я був тричі поранений, не знає, яка тепер  моя права рука і що у мене немає лівої стопи… І я сам не готовий їй це показати, тому не кличу її сюди, не хочу, щоб вона приїздила. Після першого мого поранення вона приїздила до мене, ми поїхали з нею відпочити на море, я намагався приховати шрами, але вона все одно їх побачила, про все здогадалася. І зараз вона також хоче приїхати, але я їй не дозволяю, тому що, впевнений, вона не готова це побачити. Вона навіть не знає про моє поранення. Вона не витримає цього…

Я міг не виїжджати в Молдову, бо після підписання контракту військовий квиток автоматично давав мені вид на проживання. І не їздив. Хоча за домом скучав. За рідними дворами, за видом з вікна, за тим, як жив… Було навіть таке, що я згадував і сумував за забитим ранішнім кишинівським трамваєм… А потім якось проїхався в забитій маршрутці в Слов’янську, і мої спогади розвіялися, більше такого не хотілося…

Громадянин Молдови, доброволець російсько-української війни Станіслав Гібадулін (Хітмен): Для мене росіяни тепер назавжди будуть ворогами 09

Я не вірю в знаки, в долю. Хоча мені різні люди казали: тобі треба було тікати з фронту, тебе доля попереджала… Навесні, ще сніг був, куля калібру 12,7 прилетіла мені в ту саму ліву ногу, якимось дивом пробила штани, чиркнула по термобілизні і вийшла з іншого боку.

Громадянин Молдови, доброволець російсько-української війни Станіслав Гібадулін (Хітмен): Для мене росіяни тепер назавжди будуть ворогами 10

Шампуром хлопці показують, як крізь штани Хітмена пройшла куля

Я відчув тепло кулі, а вона навіть шкіру не подряпала. Ну який це знак? Прилетіла та й усе. Я не вважаю, що це був знак. Я не боюся померти на війні. І навіть тату на шиї робив з цією думкою. Живемо один раз.

…4 червня в Києві  відбулася акція "Паспорт добровольцю". Станіслав приїхав під Адміністрацію президента України із шпиталю, попри те, що йому ще не зняли шви. Його присутність та слова, які він сказав, викликали аплодисменти та захоплення у присутніх. Але чи почують бійця?

"Після кожного поранення я казав, що буду вертатися на фронт. І зараз скажу те саме, - промовив Станіслав. – Мій друг українець, з яким ми добре воювали, з яким ми вдвох зайшли на спостережний пункт терористів і знищили ворогів та захопили їхню зброю, включаючи кулемет "Утьос". За це ми отримали по ордену "За мужність". Тільки Ілля – посмертно. Його поранення було смертельним. І його загибель я не можу собі пробачити. Для мене це була дуже важка втрата. Я хочу запитати президента, усіх, хто був на цьому мітингу, хіба не це справжня любов до України, справжня повага до українців? Чи зможуть ті, кому надали громадянство нещодавно повторити наші дії? Я впевнений, що ті іноземці-добровольці, які ішли в бій пліч-о-пліч з українцями, з іншими добровольцями, знали, що можуть загинути в бою, але підтримали вас, українців. Зараз нам потрібна ваша допомога. Ми віримо в те, що ви допоможете нам отримати українське громадянство".

Громадянин Молдови, доброволець російсько-української війни Станіслав Гібадулін (Хітмен): Для мене росіяни тепер назавжди будуть ворогами 11

Цей знімок, зроблений у київському шпиталі, Хітмен підписав словами Ліни Костенко: "Людина нібито не літає, а крила має".

Для всіх охочих допомогти Станіславу в лікуванні, протезуванні та реабілітації ми публікуємо номер банківської картки 5168757355608482. Вона відкрита на імя Микитенка Богдана Миколайовича – боєць не міг відкриту картку на своє імя, бо не має громадянства і відповідних документів.

Віолетта Кіртока, "Цензор.НЕТ"

Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику