Цензор.НЕТ

19.06.19 08:55

"Сергій літав до хлопців, бо сам дуже цього хотів. Треба його знати, щоб зрозуміти, що бути в епіцентрі подій – це його сутність", - вдова генерал-майора Сергія Кульчицького

Автор: Віка Ясинська

У травні виповнилося п’ять років з дня загибелі Сергія Кульчицького - начальника управління бойової та спеціальної підготовки Головного управління Національної гвардії України.

 Вертоліт, в якому знаходився генерал-майор та ще 11 військових, був збитий терористами 29 травня 2014 року неподалік гори Карачун (Слов’янськ). Вижив лише один боєць. Спогадами про свого чоловіка з "Цензором" поділилася Надія Богданівна Кульчицька – вдова військового.

Сергій літав до хлопців, бо сам дуже цього хотів. Треба його знати, щоб зрозуміти, що бути в епіцентрі подій – це його сутність, - вдова генерал-майора Сергія Кульчицького 01

Наші з Сергієм батьки навчалися в одній школі. А його дідусь і бабуся були в ній вчителями. Я родом з Тернопільської області, а Серьожа народився в Німеччині, тоді там проходив службу його батько – теж офіцер. А потім батьки мого майбутнього чоловіка поїхали на Далекий Cхід. Сергій закінчив Суворовське училище в Уссурійську, далі вчився на морського піхотинця в Далекосхідному вищому загальновійськовому командному училищі в Благовіщенську. Ми побачили одне одного спочатку на фотографіях. Його бабуся принесла фото онука моїй, це було ще за два роки до нашого з ним знайомства. Я побачила ту світлину - і він дуже мені сподобався. А Сергію так само показали мою фотографію. І він також подумав, що було б непогано познайомитися зі мною. Зустрілися ми з ним вперше випадково на вулиці, йдучи від своїх бабусь. Серьожа дивився на мене, я на нього – і все без слів було зрозуміло. Ми були зовсім юні тоді.

Сергій літав до хлопців, бо сам дуже цього хотів. Треба його знати, щоб зрозуміти, що бути в епіцентрі подій – це його сутність, - вдова генерал-майора Сергія Кульчицького 02

Одразу почали зустрічатися, а через тиждень Сергій сказав мені, що ми одружимось через три роки, коли він закінчить навчання. Мене це влаштовувало. Після закінчення педучилища я поступила в Київський педінститут імені Горького на спеціальність "Педагогіка та методика виховної роботи". Диплом психолога я отримала набагато пізніше - це була вже друга вища освіта. Поки він і я вчилися, весь цей час переписувались і щороку на тиждень Серьожа приїздив до бабусі на канікули, де ми проводили разом час.

А через три роки ми дійсно одружилися. Коли після закінчення навчання Сергій обрав місцем служби морську піхоту Північного флоту, я перевелася на заочне відділення інституту і поїхала разом з ним. Сергію надали можливість служити в Мурманській області смт. Печенга – 1, в досить престижній точці, куди приїжджали за військовим призначенням найкращі випускники військових училищ. Але коли ми почали під’їжджати ближче до населеного пункту я побачили всього 5 будиночків посеред поля. Сергій сказав: "Готуйся, зараз будемо виходити – наше КПП", - я була дуже здивована, що це місце, де багато хто мріє служити. Спочатку нас поселили в старенький готель, а потім дали квартиру на дві родини: ми жили з підселенням. Це була молода сім`я: Толя і Олександра, друзі Серьожі, ще з курсантських років. Наші чоловіки вирішили, що в такий спосіб проживання буде легше долати всі труднощі непростих військових буднів, та і молодим дружинам, які не одразу могли влаштуватися на роботу, буде не так самотньо. Проте згодом у друзів народився синочок, і у нас от-от мав народитись Валерій. Після його народження, нашу сім’ю зразу ж відселили в однокімнатну квартиру.

Сергій літав до хлопців, бо сам дуже цього хотів. Треба його знати, щоб зрозуміти, що бути в епіцентрі подій – це його сутність, - вдова генерал-майора Сергія Кульчицького 03

Серьожа служив від зорі до зорі. Я з дитиною часто стояла в чергах в гастрономі воєнторгу, щоб щось купити і приготувати їжу. Адже, в ті часи скрізь було непросто з продуктами, а тим більше на Півночі. Майже ціле літо відсутні свіжі овочі та фрукти, картопля тільки сушена.

Вражали і природні умови північного краю: приблизно пів року тривали білі ночі і дощове літо, теплих днів зовсім мало, майже шість місяців, полярна ніч з хурделицями і сильними морозами. І хоч клімат та побут там були непростими, але я і зараз той період згадую як один з найкращих в нашому житті.

Сергій літав до хлопців, бо сам дуже цього хотів. Треба його знати, щоб зрозуміти, що бути в епіцентрі подій – це його сутність, - вдова генерал-майора Сергія Кульчицького 04

Сергій сильно хотів сина. В пологовий будинок прийшов у парадній формі морського піхотинця, з кортиком на поясі. Забрав нас із сином додому - і через дві години пішов заступати в наряд. Серьожа був чудовим батьком, дуже дбав про сина, навіть пелюшки прав. А коли Валерій підріс, то вивчив з ним літери. До п’яти років син знав їх усі, а в шість уже читав. А коли став ще старшим, і ми питали, куди підеш учитися, син відповідав, що буде офіцером, як тато. Так воно і сталось. Коли готувалися до вступу в Харківський виш, то Сергій бігав з ним на пару, щоб здати крос, вдвох віджимались, підтягувались. Виш син закінчив з червоним дипломом, як свого часу тато. Сергій був для Валерія авторитетом. Вони разом їздили на полювання, рибалити, здійснювали сплави по Дністру. А мене вони вчили кататися на лижах, але я так його і не опанувала. А от Сергій був лижником.

Сергій літав до хлопців, бо сам дуже цього хотів. Треба його знати, щоб зрозуміти, що бути в епіцентрі подій – це його сутність, - вдова генерал-майора Сергія Кульчицького 05

Коли стався розпад СРСР, ми переїхали в Україну в місто Тернопіль. Після семи років у Тернополі, ще сім прожили в Івано-Франківську, потім у Львові теж сім, а далі Сергій прослужив два роки в Києві, а я у Львові. І скрізь Серьожа завжди був перший в усьому, показував своїм прикладом, як і що робити. Наприклад тут, у Львівській військовій частині, коли ми сюди приїхали, були певні здобутки, але багато чого ще потребувало доопрацювань. І Сергій разом з заступниками немало зробили своїми силами: ремонт у казармах, в їдальні, створили надзвичайний клуб, де зараз проходять усі організаційні моменти і зустрічі. Мій чоловік умів усе робити власними руками і вчив підлеглих. Він щиро вірив у те, що робить, відповідно й інші вірили у нього і у себе, після того, як з ним спілкувались. Він вмів мотивувати. Турбота про інших у Сергія була на першому місці. Він любив людей і люди це відчували. В серпні 2013 року Сергій отримав звання генерал-майора.

Сергій літав до хлопців, бо сам дуже цього хотів. Треба його знати, щоб зрозуміти, що бути в епіцентрі подій – це його сутність, - вдова генерал-майора Сергія Кульчицького 06

Щодо моєї роботи, то з самого початку, після вишу я пів року пропрацювала вихователем у дитячому садочку. Далі три роки вчителем початкових класів, а потім, випустивши клас, прийшла в армію, де прослужила 20 років. Тривалий час була прапорщиком, а після здобуття освіти психолога, отримала звання молодший лейтенант і стала військовим психологом. Попри те, що тоді в країні не було війни, психолог все одно був потрібен в армії. Ми з колегою робили бесіди, зустрічі, впливали на солдат і офіцерів на своєму рівні. Люди звертались за консультаціями. Я приходила в групи і говорила, що я – мама, а тато – командир. Оскільки тоді мій син служив у Харкові, і я знала, що це таке, коли дитина далеко від дому, казала хлопцям, що чим зможемо – допоможемо. Я любила свою роботу.

В грудні 2013 я звільнилася з військової служби за вислугою років і приїхала до Серьожі у Київ, а в січні повернулася додому на свята, а він залишився на службі. Згодом я мала переїхати до нього в Київ. Та не судилося…

Сергій літав до хлопців, бо сам дуже цього хотів. Треба його знати, щоб зрозуміти, що бути в епіцентрі подій – це його сутність, - вдова генерал-майора Сергія Кульчицького 07

Навесні 2014, окрім того, що Сергій у відрядженні, детально нічого не знала. І чекала, коли те відрядження закінчиться. Чоловік до останнього не зізнавався, що насправді знаходиться на сході разом зі створеним ним у Нових Петрівцях батальйоном, який він і очолив. Про це якось мені сказали наші друзі.

В день, коли він загинув, було свято Вознесіння, я пішла в церкву. В 11 вже була вдома, готувала обід. І майже одразу прийшов син - я почула, як він відкривав ключем двері. Бачу, що похмурий. І коли Валера промовив: "Мамо, тато - все", - я одразу зрозуміла, що він під цим має на увазі…

Чоловік літав до хлопців, бо сам дуже цього хотів. Треба знати Сергія, щоб зрозуміти, що бути в епіцентрі подій – це його сутність. Він спав разом з солдатами в наметах, варив кашу, і вертоліт садив сам. Ще коли ми жили на Півночі, то він стрибав з парашутом більше, ніж мав за планом – і ті стрибки для нього були усім.

Сергій літав до хлопців, бо сам дуже цього хотів. Треба його знати, щоб зрозуміти, що бути в епіцентрі подій – це його сутність, - вдова генерал-майора Сергія Кульчицького 08

Цікаво, що у цей непростий час служби Сергій написав вірш про офіцерських жінок, про те, як їм важко чекати, і що не кожна дружина може бути дружиною військового. І коли привезли його речі, там був той вірш, написаний на стандартному аркуші паперу таким знайомим і дорогим почерком. Я його прочитала – і сприйняла як прощання зі мною...

Звання Героя, яке присвоїли Серьожі, звісно, заслужене. Я горда цим. Він дійсно його заробив. Все його військове життя було скероване до цього злету. Але після його загибелі я постійно відчувала душевну пустоту. Моє життя розділилося на "до" і "після". Пережити невимовний біль допомагали родина, друзі. Ще рятував квітник, який ми колись зробили разом з Сергієм. Я відвідувала тренінги, які допомагали розібратися зі своїми почуттями. І дуже вдячна тренерам, зокрема, працівникам Львівської духовної семінарії, які дають зрозуміти, що життя таке різне. Наприклад, колись воно було кольорове, а тепер - чорно-біле. Але окрім чорного в ньому є і світлі моменти і їх теж треба вміти бачити. Втрату близької людини кожен переживає по-своєму. Мені допомогли знання теорії психології, отримані в університеті, а також практичні консультації, які я сама надавала людям, що втратили рідних.

Свого часу я прочитала пораду, якою варто поділитися: не плачте за тим, що сталося, а подякуйте Господу за те, що у вас це було. І я дякую Господу за Сергія, що він був у моєму житті і залишив добру пам`ять про себе. Сергій живе в моєму серці і я намагаюся жити в ім`я всього світлого, що він зробив.

Віка Ясинська, "Цензор. НЕТ"

Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику