Цензор.НЕТ

12.07.19 16:40

"Я готовий повірити навіть у шоуменів, щоб зламати стару політику", - полковник СБУ "Альфа" Роман Костенко

Автор: Віолетта Кіртока

Лицар ордена Богдана Хмельницького, Народний герой України, який воює п’ять років, вперше дав інтерв’ю та розказав, чому вирішив спробувати себе у політиці. Він іде у списку партії "Голос".

 

Я готовий повірити навіть у шоуменів, щоб зламати стару політику, - полковник СБУ Альфа Роман Костенко 01

Фото: Роман Ніколаєв

Про підрозділ служби безпеки України "Альфа" всі тільки чули, але мало хто знає про їхню конкретну роботу, а бійців мало хто бачив в обличчя. Відомо, що це елітні бійці, які виконують надскладні завдання там, де це, здається неможливим. І якщо на території ворога відбулася дивна ситуація, загадково загинули ватажки підрозділів, щось дивним незрозумілим чином підірвалося – можна лише здогадуватися, що до цього були причетні спеціально підготовлені люди. Але що з цього правда, хто саме брав участь у різних подіях та операціях – скоріш за все ми не дізнаємося найближчим часом, бо це секретна інформація.

Але й те, про що Роман може розповідати відкрито, вражає. Бо саме він написав рядок на стіні нового терміналу Донецького аеропорту восени 2014 року, коли там точилася запекла оборона, коли увага всіх небайдужих людей була прикута до трьох великих букв скорочення: ДАП. Бійці, які там воювали, залишали на стіні номер підрозділу, в якому служать: 72-а бригада, 93-я, 3-й полк спецназу, 79-а бригада. І найнижчий скромний рядок: ЦСО "А" Гром… Це і був Роман Костенко. Він єдиний із цього елітного підрозділу примудрився потрапити ще й сюди попри те, що встигав виконувати і завдання безпосередньо у "Альфі", адже до ДАПу він поїхав… у відпустку. .

Я готовий повірити навіть у шоуменів, щоб зламати стару політику, - полковник СБУ Альфа Роман Костенко 02

"ЧИМ "АЛЬФА" ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ ВІД ЗБРОЙНИХ СИЛ? ЗБРОЙНІ СИЛИ ПОСТІЙНО ГОТУЮТЬСЯ ДО ВІЙНИ. А МИ ПОСТІЙНО ВОЮЄМО"

-Я з дитинства мріяв стати військовим, - говорить Роман Костенко. - У мене є дитячі фотографії, на яких я сфотографований у військовій формі. З п’яти-шести років готовий був носити її постійно. Як тільки дізнавався, що хтось із знайомих повертався із служби в армії, приходив у гості, міряв кітель. Навіть у школу ходив у військовій формі, яку батьки замовили для мене. В селі, звідки я родом, мені це дозволяли робити. При цьому в нашій родині ніхто до прадіда не мав справ із армією. Іноді думаю – може, я в минулому житті був військовим, звідти у мене така тяга... – сміється Роман. – Я завжди був активним, організовував якісь змагання, сам брав у них участь, добре навчався. І, звичайно, читав військові книжки. "Один у полі воїн" мені дуже подобалася. Цікавився я і мемуарами полководців. "Хрестовий похід у Європу" Ейзенхауера був дуже популярним.

Я думав, як потрапити в київське військове училище, але змоги не було. Тоді я задумався про військовий інститут. У військкоматі, під час комісій, розпитував, що потрібно, щоб туди вступити. З 16 років почав готуватися до навчання. Я розумів, ким хочу бути і що для цього потрібно робити.

Складаючи іспити в Одеський інститут сухопутних військ, я в першу чергу розглядав десантний факультет, запасним варіантом був загальновійськовий. Також подумував про сумське артилерійське училище – дуже мені подобалася артилерія. До речі, позивний Гром мені дали за те, що я дуже люблю, щоб навкруги все зривалося. Там, де я, там завжди гримить. Але в навчанні я зупинився на десантному факультеті…

-Ніколи про це не пожалкував?

- Жодного разу! Так, не завжди було легко, навіть не фізично, а морально. Навчання було специфічним, постійно доводилося бути на території інституту. О 6 ранку - підйом на зарядку, до сьомої фізичні вправи за будь-якої погоди. Потім туалет і душ, після чого всі строєм ішли на сніданок. Шість годин занять, обід. Дві чи три години самопідготовки, вечірні спортивні заняття, 22 година - відбій. І так чотири з половиною роки. День у день, без винятків.

-Підлітки чи молоді чоловіки, як правило, намагаються уникнути такого режиму

- Багато хто і злетів з навчання, перевівся в цивільні вузи. Але багато хто дійшов до кінця.

- Наскільки ти ламав сам себе, щоб звикнути до режиму і навантажень?

- Мені все подобалося. Тим більше, здійснювалася моя мрія. Тому я був задоволений. На базі інституту ми отримували вищу освіту, тому нам викладали дуже різні предмети. На момент закінчення навчання у мене було на дві четвіркі більше, ніж потрібно для червоного диплому. Дозволялося мати 9, а у мене було 11. Я не став їх виправляти. Мені було важливіше отримати звання лейтенанта і почати працювати. Ще червоний диплом давав змогу достроково мати наступне звання - старшого лейтенанта давали відмінникам вже через рік. Але я це надолужив на званнях підпоковника і полковника, які отримав позачергово.

-Ти в 33 роки був уже полковником. Як вийшло, що так швидко?

- Підполковника я отримав на початку війни – як заохочення. А полковника - за сукупність проведеної роботи. Вже керуючи великим підрозділом, я розробляв багато операцій. На жаль, не можу про них розповідати. Багато ситуацій, проведені "Альфою", залишаються секретними назавжди, у них немає строку давності.

- З початком війни батьки не говорили, що ти обрав занадто небезпечну професію?

- Вони завжди підтримували мій вибір. Я не розумію тих людей, які були військовими, а коли почалася війна, сказали: "Це не моя справа, я до цього не готувався". Тобто отримувати продуктові пайки, зарплатню, квартиру можна, а як тільки почалася серйозна ситуація, відразу - я зрозумів, що це не моє? Але ж ми весь час готувалися до часу Ч. І ось він настав. Складай екзамен, покажи, на що ти здатний.

Війна застала мене в лавах сил спецоперацій Служби безпеки України, куди я перевівся з 79-ої бригади. Я завжди намагався потрапити в підрозділи з вищою кваліфікацією. В 79-ці розвідрота була елітним підрозділом. Послуживши там, відчув, що дійшов до максимуму, а потрібно ж розвиватися. Попрацював із солдатами, навчив декілька призовів. І вперся в стелю. В армії вже не бачив для себе розвитку. Але ми багато співпрацювали з миколаївським центром спецоперацій. Я побачив, чим вони займаються під час гірської підготовки, як вони стріляють, чим відрізняється їнях оперативна бойова діяльність від нашої. Мене все це зацікавило і мені запропонували скласти психологічні та фізичні тести. Розуміючи, що це елітний підрозділ України, такий шанс я не міг втратити. Оформлення зайняло у мене близько року.

Перехід туди вдарив по моїй зарплатні, але я ніколи не гнався за грошима. В армії у 2008 році зарплатня становила 3 500 гривень, а в "Альфу" я прийшов на півтори тисячі. Поки я був у 79-ій бригаді, батьки постійно передавали мені сумки з їжею, щоб я міг триматися на плаву. А коли я перейшов у СБУ, вони підрахували: "Там ти отримував три з половиною тисячі, ти ж не дурак перевестися на менші гроші, отже буде більше, тому ми перестаємо тобі допомагати. Ти вже й сам вигребеш". "Ну добре, - подумав я. - Якось будемо прориватися". Дізнавшись правду, батьки не могли повірити, що я зробив крок назад у плані фінансів. Але професійно я злетів. Коли я прийшов в новий підрозділ, мене спитали: знаєш, чим "Альфа" відрізняється від Збройних сил? Збройні сили постійно готуються до війни. А ми постійно воюємо.

Я готовий повірити навіть у шоуменів, щоб зламати стару політику, - полковник СБУ Альфа Роман Костенко 03

Роман Костенко у Пісках під Донецьком біля недобудованої церкви, по якій всі ці роки безперервно гатить ворог

- Про що йдеться?

- Оперативні бойові заходи, боротьба з тероризмом, проведення секретних спецоперацій, захоплення корупціонерів, бандитів та шпигунів. Я особисто брав участь у затриманні відразу трьох шпигунів, що для країни дуже важливо і круто – це говорить про фаховість СБУ та контррозвідки держави.

Звичайно, для мене все це було дуже важливо і цікаво. Ми працювали в повній екіпіровці, зі зброєю. Ми всі в підрозділі - воїни за покликом, і всі хотіли бути безпосередніми учасниками всіх подій. Завжди ображалися, коли когось ставили на передові позиції, а когось тримали трохи далі. Але під час спецоперацій немає другорядних місць. Будь-яка позиція у будь-який момент може стати передовою.

Після перших моїх досвідів подібних операцій, мене розпитували: що ти пам’ятаєш, як все відбувалося? А ти розумієш, що нічого не пам’ятаєш. Все зробив, відстрілявся, затримав, але нічого не зафіксував у пам’яті. У всіх, особливо новачків, в такі моменти включається так званий тунельний зір. Тому більш досвічені колеги ставлять тебе всередині, знаючи цей феномен, прикривають тебе справа і зліва. Контролювання всієї ситуації приходить з досвідом.

"У ДОНЕЦЬКОМУ АЕРОПОРТУ СВЯТКУВАВ СВІЙ 31-ИЙ ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ"

- У тебе було відчуття, що буде війна в Україні?

- Нас завжди готували до бойових дій. Я знав, що буду на війні, але не думав, що вона буде у нас у державі. Навіть у військовому інституті нам казали що, можливо, буде війна в Криму. Ми збиралися воювати не з Росією, нам говорили про можливість від’єднання кримських татар і що НАТО, як і Америка, наші вороги. Ми переймали досвід чеченської війни, яка відбувалася в горах.

Нам нав’язували дружбу з Росією, і ми вважали її союзником. І сталося неймовірне. Людина, яку ти все життя вважав близькою, яка пліч-о-пліч з тобою пройшла різні випробування, несподівано забирає у тебе найдорожче. Це неймовірна зрада з одного боку. А з іншого мене дивували люди, які були поруч, з якими ми разом служили, і вони взяли паспорти сусідньої держави, прийняли бік загарбника. Це мене дуже вразило. Людина була вірна присязі однієї країни, закінчила тут вузи і в момент стала громадянином іншої. Я цього не розумію. Професіонали, які були з нами в одній системі, працювали, щоб країна була незалежною та цілісною, а потім пішли працювати в іншу країну. Я знаю хлопців севастопольської "Альфи", які перейшли на сторону Росії і загинули в Чечні. Жодна країна не буде терпіти зрадників, тому їх перекинули на інші напрямки: когось на Далекий Схід, когось на Кавказ. Вони там виконують те, що, впевнений, не хочуть виконувати солдати власної країни, тому Росія використовує перебіжчиків. Людина, яка зрадила один раз, зрадить і другий, і третій. Краще таких спекатися відразу.

- Для "Альфи" війна почалася…

-…28 квітня 2014 року ми вже були на сході України, ще до офіційного оголошення антитерористичної операції. Ми були в Ізюмі, проводили розвідку передових позицій Слов’янська, заходили в Краматорськ на аеродром, виходили з нього вже з боєм, потрапили в засідку, локально виконували операції. З часом був створений підрозділ, в я кому я проходив службу весь час і який на постійній основі був введений в район проведення АТО для виконання операцій спеціального військового характеру. На початку 2016 року я був переведений на постійне місце служби в Краматорськ.

- Коли побачив і зрозумів, що це справжня війна?

- З самого початку, коли були збиті наші вертольоти, коли з’явилися перші поранені. Ми виїздили на розвідку, робили зачистки, наших хлопців взяли в полон. Все було зрозуміло відразу, але ми не вірили, що все так далеко зайде. Здавалося: зараз всі ці питання будуть вирішені на рівні керівників і почнеться відновлення регіону. Але розгорнулися артилерія, танки, сталася перша засада. І я зрозумів: все так просто не минеться.

Ми постійно тримали зв’язок з друзями із 79-ої, я відслідковував, хто де знаходиться. Так я дізнався, що командир розвідувальної роти Євген Жуков, позивний Маршал, з яким ми разом навчалися, перебуває в донецькому аеропорту… А нас на той момент вивели із зони АТО в місце постійної дислокації. Але якраз була фаза активних дій, мені це було цікаво як військовому, я хотів подивитися як працюють штаби, організована оборона. І знову ж таки - думав, що все це швидко закінчиться, тому потрібно встигнути все побачити.

- "Альфу" в аеропорт не відправляли?

- Ми ж не військовий підрозділ. Це як айфоном забивати цвяхи. Ми виконуємо завдання, які можуть вплинути на хід широкомасштабної спланованої операції. А посилати нас у повний зріст в атаку, професійних людей, яких роками готують до ювелірних дій, - це, як мінімум, нерозумно… Хоча такі проблеми у нашого військового командування були. Так сталося з групою 3-го полку спецназу, яку кинули фактично як піхоту, і хлопці загинули. А коли настав час спецоперацій, виконувати їх не було кому. Тому наше командування втримувало цей баланс, здогадуючись, що наші вміння ще знадобляться. Тим самим наші керівники вберегли багато життів.

- Ти поїхав у донецький аеропорт у свою відпустку...

- У мене залишилася частина відпустки, і я її тримав на особливий випадок. Ось він і трапився. Два тижні перед тим я працював по Луганському напрямку. Після цього написав рапорт і поїхав у Краматорськ, знайшов своїх знайомих з 79-ки - полковника Валерія Курача, позивний Самара, Льоху Мірошнікова, Максима Миргородського, позивний Майк. Вони мені страшенно зраділи: "Ром, ти сюди приїхав, велике тобі дякуємо!" Їм потрібна була допомога - у бійців був низький морально-психологічний стан. І присутність друзів, знайомих, бажання знаходитися поряд вже надавали впевненість у власні сили. Командири це теж розуміли. Бійці сиділи в терміналі в оточенні, їх постійно довбали артилерією. Там знаходилися мобілізовані прості вчителі, агрономи, цивільні, які не вміли воювати. А ми, професіонали, сидимо на дальніх кордонах, чекаючи операцій, які на той час не проводилися. Мені це також боліло.

Я готовий повірити навіть у шоуменів, щоб зламати стару політику, - полковник СБУ Альфа Роман Костенко 04

Збирали мене в аеропорт всім світом. Валерію Адамовичу Курачу кажу: я без зброї, потрібен автомат. "Боєць, стій", - зупиняє він якогось солдата. "Ти хто? Давай свій автомат. Так, Рома, ти їдеш туди. Там ще потрібний підствольник. Боєць, куди ти йдеш? Давай свій підствольник. Пістолет потрібен?" "Ні, - кажу. Навіщо він мені там?" "Все, давай, їдь в Тоненьке к Майку", - благословив Самара. Два дні я побув при штабі, подивився, як він працював, як організована взаємодія з іншими підрозділами. А потім БТРом ми з Павлом Чайкою заїхали в термінал. Там я почав працювати. Проводив мінування, навчав хлопців, як це правильно робити, мінували приміщення всередині.

Я готовий повірити навіть у шоуменів, щоб зламати стару політику, - полковник СБУ Альфа Роман Костенко 05
Я готовий повірити навіть у шоуменів, щоб зламати стару політику, - полковник СБУ Альфа Роман Костенко 06

Роман Костенко в донецькому аеропорту під час роботи. Ці знімки зробив тоді боєць 79-ої бригади Павло Чайка

- Скільки ти пробув в аеропорту?

- Перший раз тиждень і другий - тижні два. Перший раз, коли я був у відпустці, саме в аеропорту святкував свій день народження - 31 рік виповнився. Майк передав дві пляшки коньяку. Це був солдатський подарунок, як знак вдячності, мовляв: ти сам приїхав у відпустку і захищаєш нас, допомагаєш моїм бійцям. Це було приємно і доречно.

- А що, вже нічого не залишилося в дьюті-фрі?

- Та ні, все було розтрощеним.

- Які у тебе відчуття від аеропорту…

- Тяжко сказати, наскільки стратегічно він був важливий. Символом супротиву на той момент був значущим, тому потрібно було його тримати. У мене виникло багато пропозицій, як звідти відійти, що зробити. З цього приводу навіть був на доповіді у вищого керівництва. Дав чіткі рекомендації, як вийти красиво, а не так як потім це сталося... І зайняти ті самі рубежі, на які ми в кінці кінців потім і перемістилися, але ціною таких жертв. То була моя особиста думка. Можливо, військові мали більше інформації від розвідки і стратегічно все виглядало по-іншому. Я виклав лише те, що дізнався особисто.

Другий раз в аеропорт мене офіційно запросили, направили для допомоги Збройним силам. Подзвонив керівник: "Ромо, начальник генерального штабу просить, щоб ти допоміг". "Добре". "Що, так просто - добре?" "Ну так". "Ми не можемо тебе примусити. Можемо лише попросити". "Добре. Я вже там був, розумію, на що погоджуюся".

Цього разу там була глуха оборона, потрібно було просто триматися.

Перший раз я більше переживав, коли проводив в аеропорту свою відпустку. Якби загинув, моя родина не отримала б компенсацію. Крім того, взяв свій бронежилет, а плити до нього – в підрозділі. І думав: якщо загину, командиру доведеться списувати плити, і він буде погано про мене думати.

- В аеропорту ти зазнав поранення…

- Так. І контузію. Уламок снаряду прилетів мені в лопатку, добре – кістку не пробив. Коли я мінував приміщення, прямо туди прилетіла СПГ. На мене впала стеля – друзям з розвідки довелося мене діставати з-під завалу. Крім того, я зберігаю сталевий сердечник кулі калібром 12,7. Вона зрикошетила і залетіла мені в бронежилет. Взагалі, щоб залишитися без ушкоджень в той період, потрібно було бути дуже великим везунчиком, бо щільність вогню була занадто великою.

Уламок із плеча док 95-ої бригади Сергій Архангельський, позивний Наркоз, дістав прямо там, обробив рану. Мене хотіли вивезти, але не могли вислати БТР. Кілька днів до нас не могли доїхати. В ті дні у нас були і загиблі – замотали тіла в покривала, і вони чекали, коли прийде броня. Через кілька днів я уже і сам виходити не хотів, знову можна було працювати. Так що по пораненню не виїхав. Вийшов з аеропорту разом з усіма тієї ротації.

Я готовий повірити навіть у шоуменів, щоб зламати стару політику, - полковник СБУ Альфа Роман Костенко 07

У лютому 2017 року Роман Костенко отримав недержавне звання Народний герой України. Але тоді він ще активно працював на лінії зіткнення, його обличчя не можна було показувати, тому на сцену по нагороду не підіймався, хоча був у залі. І ці знімки з нагородою оприлюднюємо вперше

Я готовий повірити навіть у шоуменів, щоб зламати стару політику, - полковник СБУ Альфа Роман Костенко 08

 Представляв і вітав Романа його друг, тоді командир 79-ої бригади Валерій Курач, який і сам носить високе народне звання

- Слухаючи тебе, дивлячись на тебе, здається, що тобі не буває страшно…

- За п’ять років ситуацій, коли було по-справжньому страшно, виникало багато. Особливо коли почав керувати підрозділом… Тоді вже постійно переживаєш за бійців під твоїм керівництвом. Ти ж ставиш їм завдання, які вони мають виконувати, йти туди, куди кажеш. А це завжди пов’язано з величезним ризиком.

Найстрашніше, мабуть, коли тебе криє артилерія. А ще - коли сам корегуєш нашу артилерію, і вона попадає плюс-мінус 200 метрів від тебе! А скільки ми проводили розвідку в безпосередній близькості від противника! Дуже небезпечні висування вночі, коли ідеш до ворога по замінованій місцевості. Кожний наш солдат має за правило поставити розтяжку і нікому про це не сказати. Таке відчуття: якщо ти не поставив розтяжку, то і не воював. Але до всього звикаєш, бо це – моя робота. Це як стрибки з парашутом. Вперше, звичайно, страшно, але за постійних стрибків виникає звичка до цього. Хоча все одно розумієш, що будь-коли може статися що завгодно.

"МІЙ ПІДРОЗДІЛ СТАВ БРЕНДОМ: ЯКЩО ТИ СЛУЖИВ У НЬОМУ - ЦЕ ЗНАК ЯКОСТІ"

У 2016 році командування довірило мені новий підрозділ, який не мав бойового досвіду.

Він був дуже малочисельним, потрібно було за короткий період часу навчити всіх воювати. Вже через кілька місяців він виходив на бойові завдання та успішно їх виконував. Це була не команда зірок, а команда-зірка. Не було часу навчити кожного бійця володіти всією зброєю, так, як учили, наприклад, мене, як це прийнято в "Альфі". Ми вчили головного - заміняти один одного. Один мінує, а інший прикриває. Поступово, з часом, цей підрозділ став одним з найкращих. Наймолодший підрозділ служби безпеки показав велику ефективність. Він став брендом – якщо ти служив у цьому підрозділі, це знак якості. Я цим особисто пишаюся. І це стало для мене великим і важливим досвідом.

Нами проведено десятки операцій, але на них не можу навіть натякнути, щоб не наражати на ризик своїх підлеглих. Щоб потрапити до нас, потрібно було пройти пекельний тиждень. Це схоже на ті випробування, які показані у відомому фільмі "Солдат Джейн". Перші п’ять днів кандидатів фізично навантажують. Потім дають день на відпочинок - і випробування на витривалість. Бійці майже не сплять, не їдять. А завдання, які виконують, можуть здаватися їм безглуздими. І тут якраз важливо, наскільки людина хоче потрапити у підрозділ, її моральна мотивація. Тебе постійно заставляють робити щось безглузде. Є вправа під назвою "Нова пошта": потрібно постійно підіймати вгору віз з дровами чи камінням. І ти не знаєш, коли цей спуск і підйом закінчаться. Добу можна набивати землею мішки і будувати блокпост, а потім – за командою – розбирати його. Під час цих завдань тренери вивчають реакцію людини: чи готова вона виконувати будь-яке завдання. Це все закінчується багатокілометровим переходом з 25 кілограмами ваги на собі. Люди стирають ноги в кров, але тих, хто подолав все це, інструктори зустрічають оплесками, відкорковують шампанське, тиснуть їм руки. Ті, хто зміг опанувати себе і пройти всі випробування, зможуть виконувати найскладніші завдання.

Я готовий повірити навіть у шоуменів, щоб зламати стару політику, - полковник СБУ Альфа Роман Костенко 09

Один з моїх методів управління, керування людьми: не піти кудись, відмовитися страшніше, ніж піти і вступити в бій. Часто буває, що хлопці, які зарекомендували себе найкращими спортсменами, стрілками, в бойових діях впадають у ступор, ховаються за колеса БТРа, очі у них стають такого ж розміру, як і окуляри, які на них одягнуті. І вони просто нічого не роблять. А звичайні хлопці, середнячки, які нічим не вирізнялися, не були найкращими, виконують свою роботу, тримають сектор, стримують противника, чітко виконують команди. Підготовлений рейнджер несподівано може вирішити, що це не те місце, де він має загинути, що ніхто цього не побачить, на нього не націлені камери.

"ПОЛІТИКА НАШОЇ КОМАНДИ – МИР НА НАШИХ УМОВАХ, А НАШІ УМОВИ – ЦЕ ПЕРЕМОГА"

- Ти всі пять років був у тіні. Не було прикро, що ніхто не знає про тебе, про твої подвиги?

- Тому я й іду зараз в партію "Голос", щоб усі нарешті мене побачили і дізналися, який я вояка, - жартує Роман. – Насправді, для мене не головне, щоб про мене знала вся країна. Мені важлива лише одна річ – це успішна і комфортна для життя країна, в якій немає війни, де молодь може себе без проблем реалізувати, сім’ї щасливо виховують своїх дітей, а пенсіонери можуть достойно відпочити за свою працю. І я розумію, що це можливо зробити. І буду робити все можливе і неможливе, що цього досягти, і немає жодного значення - буде про це хтось знати чи ні, якщо це буде досягнуто.

Я готовий повірити навіть у шоуменів, щоб зламати стару політику, - полковник СБУ Альфа Роман Костенко 10

- Чому ти вирішив піти в політику?

- Вважаю, що лінія зіткнення зараз схожа на гру в бадмінтон - вони нам, ми їм. Активних дій не проводиться, але війна продовжується, хлопці гинуть. Прийшовши у владу, я зможу зробити набагато більше саме для того, щоб війна закінчилася.

- Закінчилася чи ми перемогли?

- Це для мене тотожні поняття. Політика нашої команди – мир на наших умовах, а наші умови – це перемога.

- Хто знав тебе із оточення Вакарчука і запропонував тобі піти в команду?

- По-перше, ми воювали разом із добровольцем Андрієм Шараскіним, позивний Богема, познайомилися з ним ще в донецькому аеропорті, підтримували стосунки весь цей час. Я знаю його лише з позитивної сторони. Він якось мені подзвонив, розказав про потужну команду, яка вирішила йти в парламент. Тези, взяті за основу, я вважаю правильними, погоджуюся з ними. Поки я був у роздумах, мене набрав ще й Сергій Притула, з яким ми знайомі з 2015 року. Він постійно допомагає мені і моєму підрозділу. Його думка і аргументи і допомогли мені прийняти рішення.

Я готовий повірити навіть у шоуменів, щоб зламати стару політику, - полковник СБУ Альфа Роман Костенко 11

Фото: Роман Ніколаєв

- Що, власне, тобі цікаво змінити в країні? В чому ти бачиш свою місію?

- Нещодавно я закінчив другий курс академії державного управління при президенті України, факультет "Публічне управління в сфері європейської інтеграції". Цей напрямок вирішив вивчити задовго до того, як потрапив у партію, можливо, передчував, що доведеться зайнятися державницькими справами. Але в команді партії "Голос" я спеціаліст силового напрямку. Мені б хотілося працювати в комітеті нацбезпеки та оборони. Але цими питаннями не обмежуюся. Готовий вирішувати й інші проблеми.

- Амбіції стати колись міністром оборони у тебе є?

- Не виключаю цього. Півроку назад я ще навіть не уявляв, що піду в політику. А сьогодні розумію, що це правильне рішення.

Я готовий повірити навіть у шоуменів, щоб зламати стару політику, - полковник СБУ Альфа Роман Костенко 12

Під час інтерв’ю в штабі партії "Голос". У списку Роман Костенко займає 14 місце

- Не дратує те, що в політику вдарилися не професіонали, а люди з телебачення, співаки, шоумени?

- Зараз у країні іде формування політичної еліти. Те, що було сформовано в 90-ті роки, обросло криміналом, схемами та корупцією. Щоб зламати стару політику, яка тягне нас на дно, грабує країну і веде до деструктиву, я готовий повірити в нових людей, навіть і в шоуменів. Головне – це їхнє бажання щось змінити. На війні я не раз бачив людей, які зовсім нічого не розуміли у військовій справі, так званих піджаків, які закінчували лише військові кафедри цивільних вишів, але вони приходили у військові частини, підрозділи і воювали краще, ніж деякі навчені офіцери. На їхні пропозиції військові казали, що це не можливо, а вони робили і досягали перемоги. Людина, у якої є бажання щось змінити, зробить це. Але й у мене немає мети сподобатися абсолютно всім виборцям. Політика - це шлях компромісів. Я планую працювати тільки на користь людей, але готовий і до того, що не всі будуть задоволені моїми діями. Черчіль сказав дуже мудрі слова: ви ніколи не здолаєте свій шлях до кінця, якщо будете зупинятися, щоб кинути камінь у кожного собаку, який цявкає на вас.

Віолетта Кіртока, Цензор.НЕТ

Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику