Цензор.НЕТ

09.09.19 10:20

175 років у черзі: як держава забезпечує житлом захисників України з окупованих територій

Автор: Валерія Бурлакова

Чому 12 вересня бійці, домівки яких залишилися у непідконтрольних Україні містах, пікетуватимуть Міністерство соціальної політики?

У квітні минулого року Кабінетом Міністрів України було ухвалено постанову №280, що регулює питання забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України (АТОВПО). Однак, попри законодавче врегулювання питання, надії отримати власне помешкання від держави у цих людей вже практично не залишилося. Троє таких бійців розповіли свої історії Цензор.НЕТ.

"ТІ, ХТО ДРУЖИВ З ГОЛОВОЮ, ПОЇХАЛИ ГЕТЬ"

Василь просить не згадувати у тексті його прізвище і не показувати обличчя. Адже як його батьки, так і батьки його дружини зараз залишаються на окупованій території, незважаючи на свої проукраїнські погляди. Забрати їх до себе він не має змоги, адже разом із дружиною та двома дітьми живе у маленькій орендованій квартирі та ледь зводить кінці з кінцями.

До 2014 року він служив у міліції. "…А потім почалася війна, - згадує. – Коли вже захопили МВС у Луганську, всі правоохоронці перейшли під керівництво окупантів. Ті з нас, хто дружив з головою, ті, хто залишався вірним присязі, тоді поїхали геть. Але насправді так тоді вчинили одиниці. А інші вже потім почали виїжджати, за місяць-два…"

Родину Василь вивіз у Київ. Допомогли у цьому, каже, хлопці з "Автомайдану". "Тоді у мене були дружина і донька. Тепер є і син, який народився вже у столиці, - усміхається чоловік. – Я привіз рідних у Київ, де вони оселилися у санаторії, а сам вже наступного дня поїхав з міста. Вирушив у Дніпро, тому що там формувався підрозділ "Луганськ-1".

"Луганськ-1" - це була рота, сформована на базі батальйону "Дніпро-1". Коли наша рота поїхала на фронт, вона стала підпорядковуватися Луганській області, і вже там з неї зробили батальйон особливого призначення. Це був добробат. Перша наша рота – це були хлопці, які з Майдану на фронт приїхали. Друга рота – з Західної України пацани. А всі решта – місцеві, здебільшого з Луганська та області", - продовжує Василь. Згадуючи свій бойовий шлях, перелічує чи не всі важливі точки на мапі Луганської області. Продовжує він службу і сьогодні – але вже у батальйоні "Миротворець".

"Минулого року, коли вийшла 280 постанова КМУ, згідно з якою переселенці, які захищали Україну, мають бути забезпечені житлом, я прийшов до Дарницької районної адміністрації, щоб стати на облік. Але у райадміністрації про постанову ще навіть не чули. "Що ви мені розповідаєте? Як переселенець ви не маєте права ставати на квартирний облік", - відповіла мені там дівчина. Я попросив її відкрити офіційний сайт Кабміну та подивитися. Вона відкрила, побачила, що постанова така дійсно існує, вже місяць як підписана – і пішла радитися із кимось. Не було її хвилин 20. Потім вона повернулася, сказала мені "добре" і дала перелік документів, які я мав надати. Виходить, що на Дарниці я документи приніс першим. А рішення виплатити мені гроші на придбання житла у Києві, тобто вже рішення комісії про виплату субвенції, було винесене 7 червня 2018 року, - каже боєць. - Відтоді минуло вже понад рік і, чесно кажучи, я гадки не маю, що буде далі. Все заглухло. Ніхто нічого не знає: "Чекайте, чекайте, чекайте…"

175 років у черзі: як держава забезпечує житлом захисників України з окупованих територій 01

Зараз родина Василя вже не живе у санаторії – залишатися там із новонародженим сином було неможливо. Доводиться орендувати квартиру.

"Зазвичай я два місяці проводжу у зоні ООС, і два – вдома. Дружина нещодавно попросила, щоб я взяв відпустку. Я взяв – і вона одразу побігла влаштовуватися на тимчасову роботу, щоб у нас зайва копійчина була. Адже і за оренду треба платити, і дітей у нас двоє…" - розповідає Василь.

"Перший час, скажу чесно, я сподівався на краще. У 2014 році сподівався. У 2015 також. Я вірив, що ми повернемося додому, що все буде нормально, - додає. – У 2016 я вже мав у цьому сумніви. А тепер – вже не сподіваюсь ні на що. Звичайно, це лише моя думка, але державі… Державі такі люди, як ми, не потрібні. Ми потрібні були лише у 2014-2015, щоб зупинити це все. Як м’ясо".

"ЦЕ МОЖЕ ТЯГНУТИСЯ ДЕСЯТИЛІТТЯМИ, АЛЕ Я ВСЕ ОДНО ОТРИМАЮ ТУ СУМУ, ЯКУ ВЖЕ ВИПИСАЛИ, ЯК БИ НЕ ЗМІНИЛИСЯ ЦІНИ НА ЖИТЛО"

Боєць із позивним Мансур з Донецька. Я одразу уточнюю, чи виїхали звідти його рідні – і він каже, що ні. "Батьки не хочуть бути для мене тягарем", - зітхає зовсім молодий хлопець, який пішов на фронт ще у 2014. Тоді він воював у лавах батальйону "Січ", який згодом став ротою у складі полку "Київ".

"Коли ми захищали Піски, я чергував на добре знайомій мені вулиці. Інколи стояв там і думав: може, кинути автомат і піти вже додому, у Донецьк? – сміється. – Бо так це все задовбало…"

175 років у черзі: як держава забезпечує житлом захисників України з окупованих територій 02

 Мансур у підвалі будинку в Пісках на початку 2015 року

Як внутрішньо переміщена особа Мансур став на облік у Борисполі. Комісія, яка мала визначити чи має він право отримати кошти на житло, була восени 2018 року. "Сума, яку держава виділяє на придбання житла, залежить від того, скільки людей живе у місті. У Борисполі на квартиру мені виділили майже 700 тис. грн. За такі гроші однокімнатну тут купити вже неможливо, тому що ціни невпинно ростуть. А сума, яку вирішено було виділити, не змінюється", - розповідає хлопець.

Коли саме видадуть кошти – залежить тепер лише від Міністерства фінансів. "У бюджеті, кажуть, грошей немає, чекайте. Скільки чекати – не каже ніхто. Це може тягнутися десятиліттями. Але я все одно отримаю саме ту саму суму, яку вже виписали – як би не змінилися ціни на житло на той момент", - ще раз підкреслює Мансур.

Як і Василь, він досі служить. У його підрозділі, розповідає, є і інші хлопці з Донбасу та Криму. Одному з них вже навіть пощастило купити квартиру у Дніпрі. "Тільки-но вийшла постанова, і тільки-но виділили гроші – він встиг. Але він – єдиний такий з моїх знайомих", - каже боєць.

Для того, щоб мати надію отримати гроші на придбання житла у тому чи іншому місті, треба зареєструватися саме у цьому населеному пункті та вичекати рік від моменту реєстрації. Але з цим у переселенців-захисників також можуть виникати проблеми. "Є у мене знайомі поліцейські з окупованих територій. Вони і у Дебальцевому свого часу реєструвалися, коли працювали там, і в інших містах Донбасу… Який там рік на одному місці! Зараз вони зареєструвалися у Авдіївці, і вже знають про цю постанову. Але ніхто не доводить до особового складу, до переселенців, які служать, що взагалі є така постанова, - обурюється донеччанин. – Ніхто не пояснює, що потрібно робити. Таке враження, що це не важливо для хлопців, що вони на свої 12 тисяч на місяць і так зможуть купити собі квартири…"

"ВСІ ЛЮДИ, ЯКІ НОСЯТЬ ФОРМУ, І ЯКІ НЕ ЗРАДИЛИ ДЕРЖАВУ"

"Львів’янин після служби повертається у Львів. Киянин повертається у Київ. Але куди їхати цим хлопцям? Куди їхати учасникам АТО-ООС з окупованих територій, хлопцям з Луганської області, Донецької області, з Криму, які пішли захищати Україну? У нас на сьогоднішній день є тисячі людей з окупованих та анексованих територій, які служили або продовжують служити, воювали або продовжують воювати. Скільки їх? Конкретну цифру ніхто не озвучує. Але з трудом нам вдалося пробити через Кабінет Міністрів, що вже у черзі за 280 постановою на сьогоднішній день стоїть 1736 осіб. А загалом по Україні за 280 постановою вже зареєстровано 3500 осіб. Це і ЗСУ, і МВС, і СБУ, і прикордонники… Всі люди, які носять форму, і які не зрадили державу, у 2014 році вийшли з тих територій, взяли до рук зброю та пішли захищати Україну", - розповідає Микола Греков, доброволець батальйону "Айдар", нині вже офіцер запасу ЗСУ. Греков, який фактично є мером окупованого міста Олександрівська, зараз очолює громадський рух учасників АТО та громадян з тимчасово окупованих територій.

175 років у черзі: як держава забезпечує житлом захисників України з окупованих територій 03

 Микола Греков

Про себе він розповідає неохоче. "Я зараз орендую квартиру у Києві зі своєю родиною – добре, що маю таку можливість. Моя дружина працює і мені допомагають друзі. Але деякі хлопці просто бомжують… - каже. –Чимало випадків самогубств серед наших". Бійці з окупованих територій, переконаний він, часто накладають на себе руки саме через побутові проблеми.

12 вересня АТОВПО пікетуватимуть Міністерство соціальної політики під час засідання робочої групи

За кожним номером у кількатисячній черзі за постановою, зауважує Греков, – звичайно ж, людська доля. "От, наприклад, Петро з міста Ровеньки, що на Луганщині. У 2014 він одним з перших приєднався до батальйону "Айдар" і досі продовжує службу у батальйоні. Орендує дружині з двома дітьми квартиру у Києві. Петро зараз перебуває на передовій. І не може звільнитися та повернутися додому після всіх цих років на війні, тому що потрібно безперебійно платити за оренду житла. І таких випадків дуже багато... – розповідає Греков. – Або айдарівець Слава Сєрпокрилов. Його мама, дружина та трирічна дитина були у полоні! Їх катували. Зараз Слава виїхав, живе у Києві, орендує квартиру. І ніхто йому не допомагає… Навіть реабілітацією для тих, хто пройшов полон, держава не займається".

Останні два роки на житло для бійців-переселенців виділялося по 25 млн грн. У 2018 році цього вистачило на квартири для 54 бійців.

Для того, щоб наступного року житло отримали усі, хто перебуває безпосередньо у черзі зараз, – тобто 1736 чоловік – на 2020 рік у бюджеті України на потреби АТОВПО має бути передбачено 1 902,6 млн грн. Виплати ж на рівні попередніх років, тобто у розмірі 25 млн грн, дозволять забезпечити житлом лише приблизно 20 родин захисників України.

Якщо уявити собі, що реалізація задуму Кабінету Міністрів і надалі триватиме у вже заданому темпі, то останні з зареєстрованих за 280 постановою 3500 бійців отримають обіцяну державою допомогу за 175 років. Якщо ж на рік буде компенсуватися вартість хоча б півсотні квартир, як це було у 2018 році – то вже за 70.

 Валерія Бурлакова, "Цензор.НЕТ"

 Фото: "Львівська газета"

Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику