Цензор.НЕТ

12.11.19 11:30

"У нас забагато університетів. І ми не можемо робити вигляд, що ми як країна можемо собі це дозволити", - міністр освіти Ганна Новосад

Автор: Євген Кузьменко

Про бесіду із Зеленським і те, як стала міністром. Про помилки у фейсбуківському пості і чому так сталося. І найголовніше – відповіді на безліч проблемних питань про освіту і науку в Україні.

 Заробітна платня освітян і кадрова політика, "гроші за дитиною", об’єднання шкіл та вишів, відносини МОН з ректорами, місце освіти і науки у Держбюджеті на 2020. І це – тільки перша частина інтерв’ю!

Ще наприкінці липня, спілкуючись із кореспондентом "Цензора"  на депутатському тренінгу в Трускавці, №49 списку "Слуга народу" Ганна Новосад навряд чи могла уявити себе очільницею Міносвіти і науки. При тому, що саме вона чудово вписувалася у типовий "глянцевий" образ керівника від команди Зеленського: нове молоде обличчя. Справді, 29 років  – куди ще молодше і новіше?

Але літо-2019, яке для багатьох "слуг народу" стало проривним, відкрило нову кар’єрну сторінку і для Ганни Ігорівни: саме їй новий прем’єр Олексій Гончарук запропонував посаду міністра. Тим самим спричинивши криві посмішки тих освітян і експертів, які вважали і вважають, що МОН має очолювати не надто юна людина, з великим досвідом.
Насправді, якраз досвіду роботи у цій системі Ганні Новосад не бракує. У Міносвіти і науки вона прийшла одразу після Євромайдану, радником Сергія Квіта. Потім 3 роки очолювала управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграції МОН. А у грудні 2017 року була призначена на посаду генерального директора директорату стратегічного планування та європейської інтеграції. Останні роки Ганна досить плідно працювала у команді Лілії Гриневич.

Таким чином, пані Новосад увійшла до міністерського кабінету досить природною спадкоємницею міністрів освіти часів Петра Порошенка. Що, в принципі, дає надію на те, що подальше реформування системи освіти і науки не буде відмічене радикальним переглядом попередніх напрацювань.

У цьому самому кабінеті ми і спілкуємося з новим міністром. Перші враження від бесіди такі: пані Новосад – стримана, вольова, гарно формулює думки. Судячи з усього – рішуча і несхильна до занадто популістських кроків. А ще – трудоголик: кілька разів контактуючи з її командою під час підготовки цього інтерв’ю автор міг пересвідчитися у тому, що робочий графік міністра завантажено вщерть.

Це інтерв’ю складається з двох частин, адже проблемних питань – передусім, надісланих міністру читачами "Цензора", накопичилося дуже багато. І всі вони – актуальні, кожне стосується кар’єр і буденного життя тисяч людей. Але почали ми, цілком логічно, з обставин нового працевлаштування Ганни Новосад.

У нас забагато університетів. І ми не можемо робити вигляд, що ми як країна можемо собі це дозволити, - міністр освіти Ганна Новосад 01

- Є певні запитання, які вам, мабуть, ставлять у кожному інтерв’ю, але без них не обійтися. Хто запропонував вам стати міністром, з ким зустрічалися з цього приводу?

- Говорили з майбутнім прем’єр-міністром. Також говорили з президентом, з командою президента.

- Спочатку з президентом і командою, а потім з прем’єр-міністром?

- Ні. Кожен, загалом вся команда майбутня урядова мала певні зустрічі в Офісі президента, з керівництвом, з Володимиром Олександровичем. Але команду формував майбутній прем’єр-міністр.

- Про що говорив президент? Можливо, висловив якісь побажання щодо речей, які він хотів би бачити в освіті?

- Президент від кожного з міністрів хотів чути розуміння пріоритетів, план дій, ключові цілі. Це власне те, про що ми говорили. Окремо президент озвучував свої думки щодо системи освіти. Вони стосувалися того, як зробити так, щоб усі державні комунальні школи були не менш якісними, ніж окремі хороші приватні школи. І як зробити так, щоб учителі отримували пристойну заробітну плату.

- Ви - чи не єдиний міністр, що має міцні зв’язки з попередницею. Багато в чому продовжуєте лінію Лілії Гриневич. Це допомагає чи заважає? Адже все-таки багато в чому ця влада ставиться критично до попередньої. То як?

- Я не втомлююсь повторювати, що будь-які гарні зміни в системі освіти потребують дуже багато часу. Тому що система сама по собі дуже повільна, доволі консервативна і зміни в ній відбуваються дуже повільно. Тому я не бачу жодного сенсу нівелювати здобутки нової української школи, яка була розпочата попереднім урядом, і не продовжувати її. Це реформа, яка має суспільну довіру, має певні проміжні результати, яким ще імплементуватися як мінімум років 10.

- Чому саме 10?

- Доки пройде перший цикл всіх 12-класників, які пройдуть від першого до 12 класу нову українську школу. І то ми чудово розуміємо, що насправді це буде не про 12 років, а про десятки років. Тому що у всіх країн, які докорінно змінювали свою систему освіти, це займало 30-40 років.

- Але ж люди хочуть радикальних змін зараз, негайно.

- Ми все розуміємо. Я теж хочу, щоб усе було швидше і щоб країна економічно зростала швидше, і щоб ми росли швидше. Але це питання дуже комплексні. І, на жаль, якщо 25 років все не вирішувалося, то в один день цього не зробиш.

Повернуся до вашого основного запитання. Тому безперечно нова українська школа триватиме. Я вважаю, що це наше завдання– будувати свої дії на тому хорошому, що було започатковано, і далі його продовжувати. Але безперечно, у нас є додаткові пріоритети, які ми плануємо реалізовувати. Вони стосуються і дошкілля, і професійної освіти, і вищої освіти. І, безперечно, є ряд відмінностей, які ми будемо впроваджувати. Зокрема у сфері вищої освіти.

- Пані Гриневич телефонує, допомагає?

- Коли мені необхідно, я сама звертаюся з якимись питаннями, тому діалог у нас абсолютно нормальний і присутній.

- Скільки триває ваш робочий день? І як часто їздите до регіонів?

- Я на роботі орієнтовно з 7:40 – 8:00 ранку - і мінімум до дев’ятої вечора. Але це залежить від того, які є додаткові зустрічі, наради ззовні. У нас дуже часто збирається уряд. Тому практично працюємо без вихідних. От наступної неділі - знову засідання уряду. Тому, якщо чесно, не особливо рахую години, проведені тут. Що стосується візитів по регіонах, то буквально вчора ввечері повернулася з Маріуполя, де була три дні. До цього, у п’ятницю, була у Львові. Перед цим, попередні вихідні і понеділок - у Дніпрі. До того, на початку жовтня, - у Харкові. Тому ми потихеньку розгортаємо свої регіональні візити. Безперечно, ставлю собі за мету побувати в усіх обласних центрах. Але не лише. Тому що ситуація у великих містах дуже відрізняється від того, що є у маленьких містах і селищах. А у нас, до слова, більша кількість шкіл, майже 9 тисяч, знаходяться у селах, селищах, маленьких містечках…

Але окрім цього до кінця року точно хочу поїхати, якщо буде можливість – не з нашого боку, а з боку приймаючої сторони – на схід, до лінії розмежування, ближче до сірої зони. Хочу на власні очі подивитися, як там відбувається (чи не відбувається) освітній процес. Тому що, сидячи у Києві, ми, на жаль, бачимо лише цифри про те, що відбувається на територіях, де йде війна або люди потерпають від її наслідків. І мені відверто хотілося б зробити більше для того, щоб  вони мали доступ до кращої освіти. А для цього я хочу краще розуміти контекст. Тому до кінця року, скоріше за все, з комітетом з питань освіти і науки Верховної Ради поїдемо на Схід.

У нас забагато університетів. І ми не можемо робити вигляд, що ми як країна можемо собі це дозволити, - міністр освіти Ганна Новосад 02

- Ви були у Маріуполі на інвестиційному форумі. Що найкориснішого дізналися? Чи вдалося налагодити якісь корисні і важливі зв’язки?

- Це був перший інвестиційний Форум, який проводив Офіс президента, президент, Кабінет міністрів. По-перше, я вражена - і це не про освіту, а взагалі про Форум, - тим, як багато інвесторів з величезними інвестиційними портфелями повірили в цей захід і приїхали. Там були присутні люди, сукупний інвестиційний об’єм коштів яких вимірюється сотнями мільйонів доларів! Тому я дуже сподіваюсь, що це матиме якийсь результат, який буде вимірюватися в інвестиціях для нашої країни.

Але я, безперечно, мала свою окрему - освітню - програму. Для мене це був перший раз у Маріуполі. І я приємно вражена, по-перше, тим, наскільки це українське, сучасне і недепресивне місто. Безперечно, є купа проблем і питань. Але ті процеси, які там зараз відбуваються, мене дуже надихають. Як в освітній, так і в культурній площині. Була в кількох закладах освіти – в 47-й школі, в технічному ліцеї. Також заїжджали до школи, яка надає так звану дистанційну освіту для дітей, які перебувають на не підконтрольних нам територіях.

- Наскільки я пам’ятаю, про цю актуальну тему говорили на другий день Форуму?

- Так. Другий день, до речі, у нас був Форум Єдності. Говорили про те, як ми можемо зробити більше для тих територій, які ми хочемо дуже скоро реінтегрувати. І як можемо вже зараз, поки вони ще є непідконтрольні українській владі, все-таки давати кращі послуги і можливість все-таки нашим громадянам, у сфері освіти мати доступ і зв’язок з Україною.

- Ганно, але ви ж розумієте, що 5 років там була інша влада, дуже агресивна по відношенню до всього українського. А зараз діти дуже багато дорослішають - особливо під час війни. І фактично уже ціле покоління виросло на тій путінській пропаганді. Не кажучи вже про якусь любов до українського. Це настільки ультраважка проблема. Розмірковуєте над нею?

- Безперечно. Ми про це говорили. І у мене була теза про те, що я розумію, як багато зробила Україна на початку війни, окупації, щоб дати хоч якийсь доступ до освіти, забезпечити це право, яке гарантовано Конституцією. Але час іде - і ситуація змінюється. Зараз у школу дійсно йде те покоління, яке взагалі не мало ніякого зв’язку з Україною. Вони не будуть бачити українських програм і це величезна проблема. І ми маємо реагувати на це трішки по-іншому.

У нас забагато університетів. І ми не можемо робити вигляд, що ми як країна можемо собі це дозволити, - міністр освіти Ганна Новосад 03

- Як саме?

- Я прекрасно поділяю те, що ви говорите. Але я не готова все драматизувати, бо це трошечки заважає діяти. Вчора ми були у 26-й школі, яка надає ось цю дистанційну освіту. Як це відбувається? Діти на непідконтрольній території реєструються на Moodle (дистанційній електронній платформі) - а вчителі в закріплених на українській підконтрольній території школах надають їм онлайн-уроки. Там розміщені всі матеріали, завдання. Вони ж перевіряють контрольні, тести і так далі.

- Який відсоток дітей має бажання так навчатися? Це ж говорить і про бажання батьків, щоб їх навчали за українською програмою…

- Я не можу порахувати відсоток – і ніхто, мабуть, не може. Бо ми не знаємо, скільки там дітей є, скільки залишилося; хто виїхав, а хто ні. Я не володію цією цифрою. Але я знаю, скільки з них користуються цією можливістю. Це 4,5 тисячі дітей. І якщо ми подивимось, із чого ми починали в 14-15-му році, то ця цифра зросла фактично в десятки разів. При тому, що 4 тис.учнів - це надзвичайно мало. Ми хоч і не знаємо, який там контингент зараз, але можемо припускати, що це доволі незначний відсоток. Але він зростає. Я вчора мала можливість поспілкуватися з цими вчителями на підконтрольній нам території. І вони кажуть, що є дійсно великий інтерес. І що дійсно цікаво - у них переповнені класи. Ось ці онлайн-класи – це понад 30-40 учнів навчаються і готуються, є навіть клас із 57 учнів. Це, в першу чергу, старші класи, починаючи з дев’ятого, які готуються до зовнішнього незалежного оцінювання. Мені видається, що українській владі це дає якусь мотивацію, поштовх - все-таки працювати над розвитком цієї освіти і розуміти, що це наші люди, які хочуть і прагнуть повернутися в Україну. Ми маємо давати їм цю можливість.

- Які проблеми виникають під час такого навчання?

- Основна проблема, яка виникає, часто, з року, в рік, - це недопуск дітей, які там проживають, через пункти пропуску на здачу ЗНО. Мені вчора розповіли про такий випадок: їдуть мама і тато з дитиною здавати ЗНО на підконтрольну Україні територію. Батьків пропускають, а дитину не пропускають.

- Не пропускають наші?

- Ні, так звані сепаратисти. Тому що вони розуміють, навіщо їде дитина. Що вона їде здати ЗНО і тут потім навчатись.

- Для них це українізація.

- Так. Для них це втрата впливу над головами, скажімо так.

- У "ДНР" і "ЛНР" якось намагаються завадити проведенню цих навчань?

- Я такої інформації, на жаль, не маю. Але це, безперечно, питання просто доступу до мережі Інтернет. Вона вочевидь там не завжди є. Я припускаю, що там і світло може зникати. Принаймні, про це говорять вчителі. Вони бачать, що діти подекуди випадають, тому що є перебої з електроенергією, доступом до мережі. Тому ці проблеми є. Але те, що я побачила на власні очі безпосередньо у школі, яка це робить, - в мені це вселяє певну надію, що ми все-таки зв’язок підтримаємо.

- Яким чином ви потрапили до команди "Слуги народу" на виборах? Бо доводилося чути від недоброзичливців, що, мовляв, таким чином ви зрадили попередню владу, за якої теж працювали у системі освіти. Наскільки для вас було принципово стати кандидатом у депутати за списком "Слуги народу"? І хто вам це запропонував?

- Я не можу говорити про якусь зраду.

Останні 5 років, з березня 14-го, коли я сюди прийшла з Сергієм Квітом, я була державним службовцем. Державний службовець не прив’язаний до урядів. Тому я працювала над тим, що мені подобалось, незалежно від того, пішов Квіт чи залишився в 14-му році. Коли прийшла Лілія Михайлівна, я залишилася, тому що я розуміла, людина ціннісна, людина хоче змінити те, те і те. Я ці принципи поділяю.

- Тобто ви міркували проєктами, а не ідеологією.

- Безперечно. Якби прийшов умовний Табачник, то мене б тут не було того ж дня. Це само собою. Все дуже залежить від людей і від того, які погляди і цінності вони поділяють.

Що стосується партії "Слуга народу". Ми проговорювали цю можливість тоді ще із заступником голови Офісу президента, майбутнім прем’єром. У нього була своя команда з BRDO, яке він до цього очолював. Він і запропонував мені приєднатися. Подумати і приєднатися.

- Ви тоді з майбутнім прем’єром вперше познайомились чи були знайомі?

- Ні. Ми були знайомі останні кілька років і з ним, і з Володимиром Бородянським, який тепер є моїм колегою-міністром. Разом навчалися у Києво-Могилянській бізнес-школі, де і познайомилися.

- Питання, яке не можу не поставити – про той пост із помилками у Фейсбуці. Та ситуація спричинила багато галасу. І от уже "Комсомольська правда в Україні" цитує філолога, який радить Ганні Новосад більше читати українських письменників, і т. п. Скажіть, ви справді українську мову знаєте гірше, ніж російську?

- (З неприхованим подивом) Ніж російську? Я російською взагалі в житті не послуговуюсь. Моя російська жахлива. Я з україномовної сім’ї - і взагалі ніколи російською ні в побуті, ні в житті, ні в професійному житті не користуюсь.

- Зрозуміло. Але зізнайтеся, з цього моменту стали більш ретельно вичитувати свої статуси у Фейсбуці?

- Я вам скажу так: коли ви сидите вперше в своєму житті в Раді. І зараз вас призначили міністром. Навколо купа людей, шум, гам. І ви пишете пост у соцмережі…

У нас забагато університетів. І ми не можемо робити вигляд, що ми як країна можемо собі це дозволити, - міністр освіти Ганна Новосад 04

- …на телефоні.

- Так. То вочевидь шанс допустити помилку є значно вищим, ніж в інших умовах.

Я потім зробила апдейт до посту. Сказала: так, були помилки. Далі, оскільки я тепер посадова особа уважніше пишу і т.і. Тому я відверто не вважаю, що трапилась якась велика катастрофа. Але також мене забавляє ситуація, що різні філологи також не могли зійтись на спільній думці: а як же правильніше ставити коми та писати те чи інше слово (усміхається – Є.К.)

- Хто вас курирує в Офісі президента і чи задоволені ви рівнем співпраці?

- Мене особисто ніхто не курирує - але гуманітарну політику в Офісі президента курирує Юрій Костюк, з яким у нас максимально адекватна і ефективна співпраця. Безпосередній щоденний зв’язок, якщо він потрібен. Я точно знаю, що коли я звертаюсь до нього з проханням, чи він до мене, то ми розуміємо, навіщо ми це робимо і з якою метою. І Юрій мені завжди допомагає, якщо я про щось прошу; якщо необхідно щось чи до президента донести, чи якусь зустріч провести. Тут немає взагалі питань. Мені імпонує, що зараз вони проводять зустрічі з експертними сферами. Була одна така зустріч і щодо освіти. Власне Юрій і його команда збирали на розмову всіх експертів, представників громадських організацій, якихось opinion-лідерів. Обговорювали проблеми у сфері освіти. Зараз плануємо таку саму зустріч стосовно науки.

- Як за 12-бальною системою ви оцінили б зв’язки у Верховній Раді? Чи є співпраця з профільним комітетом? І чи готує міністерство законодавчі ініціативи?

- Я вважаю, що за умов, коли немає зв’язку між міністерством і профільним комітетом, чи загалом Радою, працювати практично неможливо.

- Навіть так?

- Безперечно. Тому що уряд є підзвітний парламенту. І ми, скажімо так, є виконавцями від парламенту у виконавчій гілці влади. Тому безперечно, зв’язок має бути. І я дуже рада тому, що з нашим профільним комітетом він у нас є. Ми на щоденному зв’язку з абсолютно різних питань, які виходять часто за межі суто законодавчих напрямків роботи. Тому що у нас спільні пріоритети; те, що для себе уряд визначив як пріоритети, воно ж не взялось з нізвідки. Це ті речі, які ми собі ставимо за ключові цілі, базуючись на програмі дій президента, на політичній програмі партії, яка власне сформувала уряд. Тому з комітетом у нас співпраця - максимально ефективна. Принаймні з тієї частиною, яка представляє фракцію "Слуга народу".

- Окресліть, будь ласка, головні, як на тепер, напрямки цієї співпраці.

- Ми одразу ж почали роботу над двома ключовими речами. По-перше, коли ми прийшли, то мусили всі одразу вклинитися в бюджетний процес. Я вдячна комітету, що він займає адекватну і активну позицію, максимально допомагає в бюджетному процесі, в роботі зі змінами до Бюджетного кодексу. У нас тут немає якихось різночитань.

Друге надважливе питання – це доопрацювання до другого читання закону про загальну середню освіту. Зараз цей документ - на майданчику комітету. На відміну від того, що було раніше, мене радує те, що ми дуже швидко йдемо по правках. Групу по цьому законопроєкту веде Сергій Колебошин. Він заступник голови комітету. Хочемо вийти на прийняття саме цього закону на кінець року.

- Ви знаєте, що парламент 2 місяці працював у так званому турборежимі. На це було дуже багато нарікань. Хтось казав, закони приймаються дуже нашвидкоруч, вони неякісні. Не було відчуття того, що у переліку прийнятих рішень освіта, як і раніше, - стоїть на одному з останніх місць?

- Почнемо з того, що стосовно освіти рішення ще не ухвалювалися. Тому що вони не були включені в порядок денний сесії. Тому що вони, власне, і не пропонувалися. І, до речі, минулого тижня комітет з питань освіти, науки та інновацій схвалив (і погоджувальна рада це підтримала) включення до порядку денного сесії змін до закону про вищу освіту. Йдеться про перший блок змін, які ми разом з комітетом напрацювали і будемо пропонувати до прийняття парламентом. Тому в сфері освіти зміни також підуть.

Щодо турборежиму, мені видається, що за останні роки в парламенті лежало так багато важливих економічних проєктів, що вочевидь вони були пріоритетнішими. Я не маю нічого проти. Тому що освіта – це та сфера, на яку, будемо відверті, потрібні великі гроші. Без економічного росту грошей у нас не буде.

- Логіка зрозуміла.

- Тому я рада, що ухвалюються закони. І до питань освіти ми, безперечно, дійдемо. Зараз готуємо законопроєкти про загальну середню освіту, зміни до вищої освіти. До кінця року у нас буде ще кілька законопроєктів, які, сподіваюсь, ми якщо не проголосуємо, то принаймні вони будуть включені до порядку денного.

- А як щодо того, які гроші на даному етапі закладаються до держбюджету? Повторюю питання уже в контексті бюджету. Чи немає відчуття, що освіту фінансують за залишковим принципом? Бо ми згадаємо, що і програма "Слуги народу" була людиноцентричною. Освіта, безумовно, один з головних пунктів у цьому має бути.

- У мене немає відчуття, що за залишковим принципом фінансується сфера. Але, безперечно, є розуміння, що цього вкрай недостатньо для того, щоб ми зробили якийсь прорив. Це стосується не лише освіти, а також і науки. У нас склалася ситуація, коли ми саме науку фінансуємо… тут я радше погоджусь із вашим висловлюванням – за певним залишковим принципом. Можу поговорити, чому так відбувається, окремо. Але, що стосується освіти, то загалом у структурі видатків - це один з найбільших бюджетів. Попереду там лише міністерство соцполітики, яке взагалі має шалено великий бюджет, тому що опікується великою частиною категорій, пенсійними питаннями. Плюс оборона. Але освіта - також у топі видаткових сфер.

І все ж є два нюанси. Перше. Якщо ми хочемо дійсно зробити зміни, ми маємо витрачати набагато більше. Інше питання, звідки ці кошти брати. І друге: ми маємо витрачати ці кошти ефективніше. Тому що ситуація, коли ми одного і того ж учня в селі Чернігівської області і в Києві готуємо за кошти, які різняться в 5 разів, і не на користь Києва, де якість освіти вища, - ця ситуація є неприпустимою. Ми маємо провести в порядок свою мережу. Не лише шкіл, а також і закладів професійної освіти, закладів вищої освіти. Щоб ті кошти, які ми зі своїх податків у це вкладаємо, насправді додавали до якості, а не просто забезпечували утримання нинішнього не завжди задовільного статусу.

- Чи є певні напрямки фінансування освіти, за які ви будете безкомпромісно битися? Просто я знаю, що такі напрямки є у кожного міністра.

- Дивіться. Я буду максимально відверта. У нас є обіцянка: Президент це обіцяв, потім партія, коли йшла на вибори, обіцяла найскладніше - підвищити заробітну плату. Ми всі чудово розуміємо, що кошти не беруться з нізвідки. Вони чимось мають створюватися. І це щось – ну, окей, економія, ефективніше використання – це одна історія. Але інше – це додаткові надходження до бюджету. Від зовнішніх інвестицій, від внутрішнього зростання. Це має відбуватися. Але зарплати на основі цього мають зростати, інакше ми з цієї спіралі неякісної освіти нікуди не подінемося.

Тому була обіцянка підвищувати заробітні плати. Закон про освіту каже, що до 23-го року це 4 прожиткові мінімуми. Політична програма обіцяла 3 мінімальні заробітні плати. Тому це та стаття видатків, яка обов’язково, якщо не на наступний рік, то на наступні подальші роки каденції цього парламенту, - має бути реалізована. Якщо уряд цього не підтримуватиме або не шукатиме можливостей все-таки реалізувати ці обіцянки паралельно з тим економічним зростанням, яке обіцяється і над яким працюють, - то безперечно мені тут робити буде нічого

- Жорсткі слова. Тоді маю спитати: а що, є певні загрози, що так може бути?

- Я не знаю. Я можу зараз говорити лише про те, як ми працюємо на 20-й рік. Ми працюємо в обставинах, коли у нас є надзвичайно великі зобов’язання за нашими боргами, які створили попередні домайданні уряди. Боргами, за які ми досі розплачуємось. У нас є шалені видатки на війну, на інші питання. І безперечно на наступний рік показати великі додаткові кошти, в тому числі на заробітну плату, - нам надзвичайно складно. Не те, що складно – воно майже нереалістично з того, який вигляд має макропрогноз, додаткові кошти, які знайшлися після першого читання. Але це ми говоримо про 20-й рік. Все-таки у мене є сподівання, що наш економічний блок уряду робить максимум, аби зростав наш бюджет, який би могли потім реінвестувати на розвиток. У тому числі на заробітну плату. Це хоча і видаткова частина - але все одно вона є складовою розвитку в системі освіти. Якщо цього не буде, мені буде доволі складно робити будь-які інші зміни.

У нас забагато університетів. І ми не можемо робити вигляд, що ми як країна можемо собі це дозволити, - міністр освіти Ганна Новосад 05

- Будемо сподіватися, що і у вас все буде нормально, і з освітою. Оскільки ми вже заговорили про заробітну платню, переходимо до питань людей, які мені прислали на Фейсбук. І почнемо, звичайно, з тих самих 4 тисяч у.о. вчителям. Ця передвиборча історія стала мемом. Не сумніваюсь, що і вас про це увесь час питають.

- Це була не моя пропозиція, не моя обіцянка. Я не можу нести за ці слова відповідальність.

- Це, по-моєму, очевидна відповідь. Інше питання, людина написала мені у ФБ: "КПИ, препод, у нас и так постоянно урезают ставки, ходят слухи о дальнейшем сокращении зарплаты с 20 года. Что планирует министерство? Работать за 6 000 грн - нет смысла. У меня полкафедры подрабатывает в бизнесе, так что их ничего особо не держит, кроме любви к преподаванию".

- Що стосується вищої освіти. Тут є дві проблеми. З одного боку ми маємо нібито чималі кошти на вищу освіту. Але витрачаємо їх, будемо відверті, дуже бездумно. Утримуючи шалено велику мережу закладів вищої освіти. Яка тоді, коли контингент падав, залишалася незмінною. А друге – ми маємо ситуацію, коли наші викладачі перебувають у системі зрівнялівки, в межах тарифної сітки. В умовах, коли університет – це бюджетна установа, і фактично керівництво не має можливості стимулювати кращих. Власне, змінюючи економіку вищої освіти, на концепцію якої ми вийдемо до кінця року, ми хочемо змінити дві речі.

- Які саме?

- Перше. Змінюючи фінансування вищої освіти, - дати можливість викладачам, які дійсно є кращими, отримувати кращу заробітну платню. Щоб це відбулося, потрібно університет, керівництво університету стимулювати до того, щоб їм потрібні були кращі викладачі. Для цього нам необхідно ввести фінансування, яке базується на результатах діяльності університету. Зараз так не є. Університет має бути природно зацікавленим у боротьбі за кращих викладачів і має бути природно зацікавленим винагороджувати їх краще. От саме таку систему ми впровадити і хочемо.

- Інша річ, яку ви хочете змінити?

- Це питання дуже непопулярне. У нас забагато університетів. У нас їх просто… забагато. І ми не можемо робити вигляд, що ми як країна можемо собі це дозволити. Якщо подивимося на сусідню Польщу, то там немає (я округлю зараз) 300 університетів, включно з приватними. А ці сотні університетів – це те, що ми утримуємо за наші податки. І ми традиційно розмазуємо оті 20 мільярдів, які у нас є на вищу освіту, таким тонесеньким прошарком на всіх викладачів. І тому вони отримують ці 6 тисяч гривень. Чому би нам не зробити систему, за якої у нас менше університетів - але вони потужніші, і в них викладачі, які дійсно кращі, мають кращу платню?

- Будете об’єднувати виші?

- Впровадження нової форми фінансування закладів вищої освіти буде за суттю мотивувати університети об’єднуватися. Тому що один з коєфіцієнтів буде коєфіцієнт масштабу університету. Але паралельно також думаємо над підходами – цивілізованими підходами – як все-таки в адміністративному порядку об’єднувати і окремі університети.

- Питання стосовно кадрової політики. Анна Нєстєрова, журналістка, цікавиться: "Планируется ли изменение кадровой политики? Видит ли она необходимость в радикальном обновлении педсостава? И за счёт чего/кого сегодня можно добиться появления в школах настоящих, современных и грамотных педагогов, а не "любящих по своему пониманию" отбывателей рабочих часов, которым просто больше некуда идти?"

Нічого собі питання у наших читачів. Що скажете?

- По-перше, я, сидячи тут, не можу вирішувати кадрові питання кожної окремої школи. Тому сказати, що я можу запустити якісь шалені кадрові зміни, було б нечесно. Але давайте подивимось, чому у нас не йдуть до закладів освіти (в першу чергу, шкіл) кращі. І чому у нас на педагогічні спеціальності йдуть ті, хто мають найнижчі бали ЗНО? Тому що професія вчителя зараз не є привабливою, в тому числі фінансово для молодих фахівців.

- …і ніколи не була останні роки. Кажу вам як колишній учитель.

- Тому, як на мене, тут є дві частини цього питання. Перше. Ми, безперечно, маємо працювати на те, щоб фінансування зростало. В тому числі на заробітні плати. Можемо говорити окремо, за рахунок чого це має відбуватися. Фінансова мотивація є важливою!

Друге – це свобода, яка не лише надається фінансовими якимось інструментами, а також і за рахунок автономізації шкіл. Мені видається, це той важливий процес, який започаткував закон про освіту, який дав більше свободи і школам, і вчителям. Вчитель тепер поступово починає бути дійсно творчою професією, в межах якої він чи вона має можливість самому конструювати уроки, навчальні плани; самому вирішувати, а не чекати, поки міністерство спустить якийсь план.

Зараз ці перепони зняті. Але вони дуже часто залишаються в головах. Так само було, коли вступив в дію закон про вищу освіту. Все одно університети нам надсилали на погодження якісь свої програми. І просили: щоб випадково чого не трапилось, ви нам краще погодьте!

- Це все залишки совка у головах.

- Але це потребує часу, щоб змінилась ментальність. А другий важливий інструмент – це професійне зростання вчителів. Яке має мотивувати їх в тому числі до кращої роботи. Але казати, що можливо 100-відсотково професійно зростати в межах також такої державної системи – було б теж нечесно. Адже говорити, що наші інститути, які підвищують кваліфікацію, є натхненниками, - теж було б нечесно. Тому, повертаючись до закону про освіту й інших нормативних актів на його виконання, хочу сказати: вони дають можливість з 20-го року дати учителям можливість підвищувати власну кваліфікацію в неурядових організаціях, громадських спілках, організаціях, в якихось приватних установах. Тобто ви як вчитель можете взяти ось цей ваучер, ці гроші, які держава виділяє, - і понести їх в умовну освіторію, в умовний global office чи в EdCamp; пройти підвищення кваліфікації у них. І чомусь у мене є така думка, що вони дадуть вам кращу якість послуг. Яка вас більше мотивуватиме до професійного зростання, надихатиме, професійно підтримуватиме краще, ніж деякі наші державні установи.

- Анна Левченко питає: чи не варто почати оновлення педкадрів з оновлення ректорів, програми освіти педвишів?

- Варто.

- Тут можемо вийти на більш світоглядну тему. Як правильно проводити кадрову реформу у системі освіти. Знизу чи зверху?

- І так, і так. Що таке знизу? Знизу, зверху – це трохи не ті слова. У нас є викладачі, вчителі, які вже працюють у школах, і їм треба допомагати з підвищенням кваліфікації, з їхнім професійним зростанням, з їхніми можливостями для творчого професійного розвитку, з заробітною платою. А є ті, кого випускають заклади вищої освіти. І зараз у школах дуже часто не тієї якості, готовності фахівці, яких хотілось би мати. Питання до якості педагогічної освіти безперечно є.

У нас забагато університетів. І ми не можемо робити вигляд, що ми як країна можемо собі це дозволити, - міністр освіти Ганна Новосад 06

- Анна Нєстєрова питає: "Намерена ли министр пересмотреть результаты выборов в НАУ и других ведущих вузах, где место ректора оказалось точкой противостояния дельцов, рассчитывающих на использование земли и прочих матресурсов"?

- Міністерство не може переглядати результати виборів, бо це є рішенням спільноти. Але ми точно хочемо впровадити певні зміни в наші взаємини з ректорами. Взаємини міністерства як засновника і ректорів.

- Зараз ректори почнуть читати це інтерв’ю уважніше…

- Вони вже давно знають, я не вперше про це говорю. У нас, як на мене, є трохи дивна ситуація. З одного боку, держава, яка, нагадаю, не є річчю в собі, а те, що ми платимо, ми платимо з власних податків, - вона є засновником закладів вищої освіти. І виходить дивна ситуація: ми їх створюємо, відкриваємо – а потім практично не контролюємо. Коли йдеться про те, який заклад вищої освіти ми маємо закрити, то це взагалі річ, яка практично неможлива. І як на мене, засновник (той, хто платить) повинен мати нормальні ефективні взаємини з менеджером. Ректор – це і є менеджер. Це людина, яка має ефективно управляти закладом вищої освіти. Але вона повинна мати певний контракт з тим, хто їй за це платить. З державою в даному випадку - у вигляді міністерства освіти і науки. Тому ми хочемо переглянути наш підхід до того, як ми укладаємо контракти з ректорами. Ми хочемо впровадити принцип ключових показників ефективності, за якими будемо перевіряти, як ті чи інші ректори справляються з тими завданнями, які вони на початку своєї каденції в університеті виставляють собі як стратегічні цілі розвитку університету.

У бізнесі це ж так: якщо ти не справляєшся, якщо ти неефективний менеджер, акціонери тебе попросять піти. Чому ми не можемо ті самі принципи здорового глузду впроваджувати у закладах вищої освіти?

- Коли плануєте впроваджувати?

- Зараз вносимо зміни в закон про вищу освіту.

- Тобто?

- До кінця року хочемо прийняти. Це дуже залежить від парламенту. Не спілкувалася з колегами сьогодні. Там кожного дня змінюється ситуація, коли ми зміни все-таки виносимо у зал. Але це буде дуже-дуже швидко зроблено.

- Катерина Бірко має претензію на вашу адресу: " Три дня назад эта министерка давала интервью, в котором сказала, что школы с учениками меньше ста голов дают плохое образование, и их нужно закрыть, обьединив в опорные. Для нас это АД, так что хотелось бы, чтоб она пояснила свою мысль.

На моє прохання Катерина додала: "Уроки начинаются в 8-30. Это значит, что автобус ИЗ ЦЕНТРА села уйдет самое позднее в 7-50. Потому как по нашей дороге это машиной минимум 25 минут, плюс подобрать детей из трех следующих сел, которые по пути, плюс 10 минут на зайти в школу. По селу, очень растянутому, автобусы не ходят. Среднее время дойти до центра - 30-40 минут. Итак, выход в школу для первоклашки - в 7-15. Едем дальше. Как насчет назад? У первоклашек уроки заканчиваются в 12, у старших в 15-00. Практика показывает, что двух ходок-не будет. Одно село(направление) -одна ходка. Значит, малые ждут до 15-00, в 16-15 в лучшем случае дома. Голодные и уставшие.

И Катерина резюмирует: "Евгений, простите, это наверное частность, да, но. Моя дочь училась в опорной школе до того, как мы сюда переехали, и я на собственной шкурке знаю, как это было. И будет. Продленки, кстати, не было. Бюджет не предусматривал".

Якою буде ваша відповідь, пані міністр?

- По-перше, я не говорила про школи менше 100 дітей. Я говорю завжди (поки я тут) про те, що в цій країні - надзвичайно велика кількість шкіл, які мають менше 50 дітей. От менше 30 дітей у цій країні мають 426 шкіл. Менше 50 загалом – 1020… 1100. З 15 400 шкіл загалом – це шалена цифра. І все було б нічого, нехай вони собі будуть маленькими - але такі школи дають шалено погану якість освіти тим, хто там навчається. Якщо подивимось на бали ЗНО, то вони на 20-30% гірше, ніж у тих дітей, які навчаються у повнокомплектних класах і у великих школах. Це відбувається за рахунок того, що один вчитель викладає кілька предметів. Це відбувається за рахунок того, що не вистачає соціалізації. В маленьких школах - взагалі окремі класи, де навчаються другий і четвертий класи одночасно. Про яку якість ми можемо говорити? Тому коли я говорю про те, що нам необхідно оптимізувати і робити більш ефективною нашу мережу, я не говорю про закриття шкіл заради закриття. Я говорю і не устаю повторювати, що ми передусім повинні ставити на головний план інтереси учня чи учениці, коли ми впроваджуємо ті чи інші речі. Для учня чи учениці краще навчатися у великій школі. Це показують дані, а не мої якісь вигадки. Тут, сорі, я не шукатиму, як каже мій заступник, народної любові. Якщо маємо говорити про ефективнішу мережу, ми маємо це робити.

- Я бачу, що ви не шукатимете народної любові.

- Інше питання, що ми не можемо, сидячи у міністерстві, повпливати на те, відкриває чи закриває школу засновник. Але що ми хочемо зробити, стимулюючи все-таки місцеві органи до оптимізації мережі, до того, аби вони надавали за рахунок більших шкіл кращі освітні послуги, - ми також будемо давати їм певні ресурси на це.

І тут, власне, дописувачка сказала про опорні школи. Це дійсно є інструмент того, як ми можемо в регіонах покращити доступ до якісної освіти. Опорна школа, якщо дуже просто, - це велика школа, в якій обладнане освітнє середовище, є кабінети, лабораторії, навчальні матеріали, фахові вчителі, які викладають кожен свій предмет. Тому питання, безперечно, непросте, але про нього потрібно говорити.

- Ще одне дуже популярне запитання. Кілька питань про школу з територіальною прив’язкою… Уляна Стельмашова цікавиться, чи можна скасувати норму про те, що дитина має йти в школу за територіальною прив’язкою? Хоча, напевно, треба сформулювати не так. Краще сказати: скасуйте цю норму. Анна Левченко питає: чому не була введена система "гроші ходять за дитиною", а працює система територіальної прив’язки до освітніх закладів? Ольга Палій питає: когда отменят крепостное право, по которому в школу детей берут по прописке? И введут принцип "деньги ходят за ребенком", уравняв в правах частные и государственные школы так же, как и система семейных врачей в плане финансирования уравняла частные и государственные поликлиники?

- Слухаючи питання, по-перше, вдячна дописувачам, що вони ставлять дійсно важливі питання. Я розумію, що ми маємо краще роз’яснювати і комунікувати. Якщо виникають дійсно в такому контексті питання, то це тому, що тут змішані кілька речей. По-перше, прив’язка до місця проживання, яка передбачена законом про освіту, на основі якого потім будуть зроблені відповідні нормативні акти. Вона є насправді. Ми тут говоримо про початкову школу. Яка є насправді надзвичайно важливою річчю, дає доступ до освіти всім. Яка дає можливість для дітей 6-7-річного віку – згадайте просто свій 7-річний вік! – не проходити конкурси, які проводять на вступ до першого класу. Це божевілля, яке не має права існувати! І це те, що намагалися прибрати, коли впроваджували дану інновацію. Але ми говоримо тут про початкову школу, яка відповідно до закону і здорового глузду має бути наближена до місця проживання. Ви же, проживаючи в тому чи іншому районі міста, повинні мати гарантоване право піти в школу, яка біля вашого будинку, а не їхати до іншого, тому що тут уже хтось пройшов конкурс? Дуже часто, яка казала Лілія Михайлівна (і я погоджуюсь із цим висловлюванням), що це конкурс батьків, а не конкурс дітей.

У нас забагато університетів. І ми не можемо робити вигляд, що ми як країна можемо собі це дозволити, - міністр освіти Ганна Новосад 07

- Є таке.

- Інше питання, що тут можна підтверджувати факт проживання не лише місцем реєстрації. В наказі про зарахування до першого класу є ряд інших документів, які підтверджують факт проживання в тому чи іншому будинку. Але тут є дуже важливе питання – і ті хто його ставить, праві, - що місць у школах не вистачає. І це вже питання міста: як відбувається забудова?

- У мене друг у Києві щойно віддав свого сина до школи поруч із будинком - і був дуже щасливий, що знайшлося місце.

- Я би хотіла мати відповіді на всі питання. Але на деякі не маю. Наприклад, чому у нас досі немає генплану? Чому, проїжджаючи Осокорки, ти бачиш все, що завгодно, окрім будівництва в достатній кількості нових шкіл?

- Слушне питання. Матиму бесіду з Кличком - поставлю йому це питання.

- Спитайте про ситуацію на Осокорках. Зараз там здадуть ще чергу з 10 будинків, і цей район просто… він і так стоїть о восьмій ранку. Він просто… я не знаю, що там буде. А чи там будуються школи?

Але важливе інше. Гроші ходять за дитиною. Власне, 19-й рік – це перший рік, коли це впроваджується. І зараз є можливість взяти ваучер (іншими словами - невелику частину коштів з ваших податків) - і понести їх у приватну школу. Але пропоную зустрітися додатково з цього питання ще в кінці року. Матиму точні цифри, скільки шкіл скористалися цією можливістю.

- Леся Радчук цікавиться: "Чи буде спрощена процедура відкриття приватних шкіл, щоб державні мали, хоч якусь конкуренцію і альтернативу?" Anna Medley питає: "Частное начальное образование является наиболее эффективным (на это указывает как статистика, так и тот факт, что имущие мира сего предпочитают отдавать своих детей в частные школы) и предпочтительным для родителей (в США в чартерные школы стоят длиннющие очереди, в Новом Орлеане они практически вытеснили обычные публичные школы). Государство не любит отдавать контроль над умами новых поколений их родителям и маленьким сообществам. Какой точки зрения придерживается Анна Новосад?"

И Павел Себастьянович запитує: "Когда пойдут деньги за учеником в частные школы?"

- Я дотримуюсь тієї думки, що є дуже різні системи. І говорити, що виключно приватні школи надають кращу якість освіти, було б неправильно. Оскільки у нас є досвід скандинавських країн. Подивіться на Фінляндію. Я зараз не пригадаю точну кількість приватних шкіл там, але вона точно поміститься на 5 пальців, може і менше. І це питання завжди того, як формує політику держава. Я вважаю, що освіта – це в першу чергу суспільне благо і цінність. І тому держава має робити максимум, аби ось це благо хорошої якості надати. Окей, чартерні школи – це хороша практика. Але якщо ми подивимось на ті ж Сполучені Штати, то система публічних шкіл там не є такою якісною і райдужною, як би того хотілося. Безперечно, є приватні школи. Але дуже часто в суспільстві, коли в тебе є або приватні школи, або погані комунальні, місцеві, - ти здійснюєш певну політику якоїсь сегрегації. Тому на мою думку, в моєму ідеальному світі всі українські школи мають бути однаково хороші.

Але при цьому ми безперечно маємо давати право приватній ініціативі. Якщо подивитися на великі міста, то зараз спостерігається бум на приватну освіту. Ми безперечно це підтримуємо, і отримання зараз ліцензії для приватних шкіл не є ускладненим. Воно є доволі такою нескладною процедурою. Плюс, я вже повторюся, є можливість отримати державні кошти для того, щоб нести їх у приватні школи. Тому приватна ініціатива підтримується. Я вважаю, що це нормальний мікс підходів. Наше завдання все-таки - працювати над підвищенням якості в тих школах, які зараз є державними, комунальними. І робити максимум, аби ті, хто не має можливості заплатити 15-20 тисяч гривень за приватну школу, все-таки ходили в не менш якісні школи, які фінансуються з наших публічних коштів.

Читайте у другій частині інтерв’ю: про підручники і мову викладання, батьківські комітети і обіди у школах, вивчання англійської, дитячі садки, виші та ПТУ. А ще – про дисертації і плагіат, патріотичне виховання і відносини школи з релігією.

Євген Кузьменко, "Цензор.НЕТ"

Фото: Олександр Зубко, для "Цензор.НЕТ"

Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику