Цензор.НЕТ

13.11.19 10:40

Інститут нацпам’яті звузив українську історію до початку ХХ сторіччя. У нас набагато ширша, надзвичайніша історія, - міністр Бородянський

Автор: Євген Кузьменко, Тетяна Ніколаєнко

Про покарання журналістів за маніпуляції, відносини держави з приватними телеканалами і політику щодо кінематографії. Про лайки від Коломойського і Портнова, Інститут національної пам'яті та арешт території під майбутнім Меморіалом Небесній Сотні. А також про турборежим у Раді і Кабміні, мир на Донбасі і багато чого іншого, актуального.

Останнім часом навколо міністра культури, молоді та спорту Володимира Бородянського невпинно спалахують блискавки і гримить грім.

Справа у тому, що, згідно з реорганізацією міністерства, у сферу повноважень і турбот міністра Бородянського увійшла також і сфера інформаційної політики держави. Або, якщо говорити розлогою мовою офіціозу, Мінмолоді та спорту перетворилося на "центральний орган виконавчої влади у сфері забезпечення інформаційного суверенітету України, зокрема з питань поширення суспільно важливої інформації в Україні та за її межами, а також забезпечення функціонування державних інформаційних ресурсів".

Під вирішення нових завдань нова влада і призначила нового міністра.

Бородянський, у минулому – досвідчений медійний топменеджер з орбіти Віктора Пінчука (гендиректор СТБ, керівник групи StarLightMedia) – нині коментує найгостріші теми інформаційного простору України. Ініціює, поміж іншого, покарання для журналістів за маніпуляції; виправляє  недолугі формулювання ОП щодо штучного регулювання стандартів новин; отримує від Ігоря Коломойського лайку "покидьок", а від Андрія Портнова – "опудало". Іншими словами – живе повнокровним життям.

Про ці та інші гострі теми "Цензор" поспілкувався з міністром у його робочому кабінеті.

Інститут нацпам’яті звузив українську історію до початку ХХ сторіччя. У нас набагато ширша, надзвичайніша історія, - міністр Бородянський 01

"ТАК ОТ, Є ЖУРНАЛІСТ АБО РЕДАКТОР Х, ЯКИЙ НЕ ВИКОНУЄ ПРОФЕСІЙНО СВОЇХ ОБОВ’ЯЗКІВ. ЦЕ ЗАГРОЗА ДЛЯ ВСЬОГО СУСПІЛЬСТВА…"

- Ваш виступ на парламентських слуханнях про покарання для журналістів за маніпуляції і зміни в Кримінальний кодекс викликали резонанс. Тому хотілось би, щоб ви розширили свою думку і пояснили, про які саме маніпуляції йдеться.

- Поясню над чим ми зараз працюємо. Ми описуємо, що таке маніпуляція, які критерії маніпуляції, і що саме підпадає під кримінальну відповідальність. Один з важливих критеріїв – якщо є замовник. Другий – якщо ця маніпуляція є суспільно небезпечною. Тому, передовсім важливо описати саме критерії – що може підпадати під термін "маніпуляція".

- Наприклад?

- Уявіть собі, що я як головний редактор видання "Цензор.НЕТ" говорю вам: будь ласка, зроби матеріал про ту чи іншу подію під ось таким кутом зору. І ви розумієте, що я не даю вам завдання об’єктивно розібратися, а ставлю завдання, як це повинно бути зроблено. І ми всі розуміємо, що я це роблю тому, що хочу досягти іншого результату, ніж просто проінформувати суспільство.

Ці критерії – це не просто завдання. Вони будуть розроблятися разом із спільнотою.

- У мене одразу запитання: як ви збираєтесь виявляти замовника?

- По-перше, не я виявляю замовника. Є правоохоронні органи. Але не завжди необхідність виявляти замовника є першочерговою. Це теж важливо. Першочергово важлива – превенція. Тому що коли вже настає покарання, це означає, що превенція не спрацювала. Превенція – це розуміння, серед іншого, що за такі дії людина може бути засуджена або оштрафована на велику суму. Тому наше завдання, по-перше, – створити розуміння у всіх суб’єктів, що можна робити, а що не можна. За що, на думку держави, має бути покарання. Тому коли, наприклад, замовник, підійшов до вас і сказав: "Нумо, зробімо оце", і ви розумієте, що це підпадає під регулювання, і вас хочуть примусити порушити закон, – тоді тут починається зовсім інша розмова.

- Що ви маєте на увазі?

- Ви маєте всі права відмовити – якщо ви професійний журналіст. Сказати: соррі, але це я робити не буду. І в цьому випадку ви захищені 100% державою. Якщо вас після цього, наприклад, звільнять, ми теж передбачимо порядок того, як ви будете захищені як журналіст.

Це складна система, не одноходовка. Це система, яка повинна балансувати між захистом свободи слова, захистом журналіста і захистом від маніпуляцій і фейків.

- А вам не здається, що коли будуть дізнаватися, то журналіст, начебто виконавець (або невиконавець) якогось маніпулятивного замислу, завжди буде у гіршому становищі, ніж власник каналу, який робить замовлення?

- Я вам скажу таким чином. Я був генеральним директором телеканалу, ви ж знаєте.

- От нам і цікаво почути вашу думку з тієї сторони.

- Є в Україні закон "Про вибори". Він, мені здається, був ухвалений напередодні подій, які відбувалися у 2004 році. Коли було три тури виборів і таке інше.

- Це коли "Наша Україна" скаржилася на те, що її агітаційні матеріали не беруть на ТБ?

- Так. І цим законом була введена законодавча відповідальність. Держава крок за кроком робила дії, які створювали демократичні засади, підвищували відповідальність і забезпечували донесення інформації до споживачів, до виборців. Це дуже важливо. Після цього я не пам’ятаю жодної відмови телеканалу від розміщення будь-яких матеріалів. Чому? Тому що будь-який керівник розуміє: щойно він відмовив, у нього є кримінальна відповідальність.

А що далі працює у голові будь-якої людини? Часи змінюються – і вже всі знають: той, хто сьогодні тобі каже: не переживай, ми все порішаємо – не дає тобі жодної гарантії. І людина вже розуміє, що чекайте, це незаконно …І це дуже важливо, коли закон визначає, що можна робити, а що ні, – і визначає відповідальність. Мені здається, якщо в цих координатах працювати, ми захистимо і журналіста, і суспільство, і власника, і головного редактора. Тому що ми визначили координати, що є припустимим, а що – ні.

- Ви знаєте, що у нас значна частина медіа не зареєстровані як ЗМІ?

- Повинні бути зареєстровані, на наш погляд.

- Тобто це теж у ваших планах?

- Так, це елемент тієї системи, над якою ми працюємо.

- Отже, ви вибудовуєте цю концепцію, яка, поза іншим, передбачає і відповідальність журналістів. Але поясніть: чому міністр, який займається інформполітикою, каже про це на парламентських слуханнях – увага! – з безпеки журналістів?

- Тому що я вважаю, що це – частина безпеки журналіста. І, власне, сказав про це на парламентських слуханнях. Є фізична безпека – і є безпека професійно виконувати свої обов’язки. От уявімо, що я – головний лікар лікарні. А ви – звичайний хірург, який знає, як оперувати. Я кажу: Євгене, ви будете оперувати по-іншому. Ви кажете: ні, це завдасть шкоди людини. Я тисну: ні, я краще знаю як. Ви погоджуєтеся, оперуєте, людина помирає. Чия відповідальність? Ваша. Безпека чия? Ваша. Я так загострюю і гіперболізую зараз свідомо.

- Ви знаєте журналіста Дениса Іванеско, він написав у фейсбуці: "Министр Бородянский пришел на парламентские слушания по безопасности журналистов и начал им угрожать тюрьмой и уголовным преследованием. Наглость 99 левела. Позор Бородянскому. Сначала обеспечьте безопасность журналистов. Накажите нападающих, а потом приходите со своими хотелками".

- Я не дуже добре знаю Дениса. Бачив його 2-3 рази за життя і розмовляв з ним. Я вважаю, що такий тон не є тоном вихованої людини. Мені здається, що коли професійний журналіст ставить запитання, він має розбиратися в тому, що пропонує влада. Це ж судження професійної людини зі спільноти. І оця історія "ви спочатку, а потім почніть оце" – це теж таке дуже спрощене сприйняття світу.

- Вибачте, ви кажете про професійного журналіста. Але професійний міністр розповідає все те, що ви розповіли нам зараз, під час свого виступу. А ви кажете "а", і не кажете "б"…

- Ні, я про це сказав у своєму виступі. Як саме має бути захищений журналіст і в яких напрямах. І що має бути не тільки фізичний захист, але і захист від будь-якого виду тиску. Якщо ви подивитесь стенограму, там це є. Просто виступ обмежений 5 хвилинами. Ми зараз з вами вже розмовляємо 15 хвилин. Я в парламенті сказав багато чого ще, крім словосполучення "кримінальна відповідальність". Але я і до цього ще казав публічно, і були презентації, і були розмови про це. І це добре, що ви ставите це запитання. Я його розширю і буду розширювати, розширювати, розширювати.

Але повернімося до вашого запитання. Безпека є фізичною. А є безпека з точки зору виконання своїх професійних обов’язків. І що важливо: закон вводить спеціальне регулювання для журналістів. Чому? Тому що закон, законодавець, суспільство вважає журналістів дуже важливим елементом демократичного суспільства.

- Всі, крім пана Богдана.

- Закон так вважає. Що журналіст є важливим елементом демократичного суспільства. А закон – це форма суспільного договору.

Так от, є журналіст або редактор Х, який не виконує професійно своїх обов’язків. Це загроза для всього суспільства, незалежно від того, якого рангу чи статусу є цей журналіст, скільки людей прислуховується до його точки зору; чи очолює він якесь агентство або медійну групу. І тут є небезпека для суспільства. І є небезпека для іншого журналіста, якому ставиться завдання це завдання виконати. Тому наша мета – гарантувати безпеку журналіста, зокрема безпеку на професію. Тобто на реалізацію професії. Наприклад, ви отримуєте заробітну платню, а я говорю: якщо ти це не виконаєш, я тебе вижену з роботи. Це посягання на вашу безпеку? Не фізичну. Безпеку вашого життя...

- Звичайно.

- І безпеку вашої сім’ї. Чому ми на це не звертаємо уваги? Насправді безпека фізична – це екстраординарна ситуація. А те, про що я кажу, відбувається щодня. Безумовно, ми повинні гарантувати фізичну безпеку. Але фізичну безпеку гарантує міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки України – силові відомства. Ми теж будемо докладати всіх зусиль. На слуханнях були оголошені дуже цікаві ідеї: як можна посилити відповідальність за не розслідування тощо. Але я все ж таки впевнений у тому, що виведення правової системи України на новий, вищий рівень автоматично захистить і журналістів. Це одне із завдань наших – щоб сама система виросла і змінилася. А ми з вами – є інститутом, який вирощує цю систему. Тому в цьому концепті ми захищаємо журналістів фізично, це правда. І другим моментом захисту є захист від будь-якого виду тиску.

- Ми почали бесіду з вашого виступу у Раді про маніпуляції з боку журналістів. Але є люди, які мають можливість застосовувати маніпулювання у промислових медіаобсягах. Скажімо, зараз "1+1" стає головною кнопкою, це очевидно. Step by step. Люди з "Інтеру" туди переходять. Ви готові боротися проти маніпулювання з боку Коломойського?

- Звісно. Взагалі, яка різниця? Ще раз. Це не боротьба проти Коломойського, або проти Медведчука, або проти будь-якого прізвища, яке там буде чи є сьогодні. Це боротьба за те, щоб інформаційний простір України був безпечним. Це боротьба за те, щоб українці споживали неманіпулятивний контент. Ось за це я буду боротися. Якщо там буде прізвище будь-яке, значить буду боротися з будь-яким прізвищем, яке стоятиме з тієї сторони.

- Після того обміну репліками між Коломойським і вами був досить резонансний коментар.

- У мене не було обміну репліками. Я відреагував на пісню "Кварталу" і на конкретне запитання Інни Кузнєцової в ефірі "Радіо Свобода". У мене немає ніякого обміну репліками з Ігорем Валерійовичем. І не передбачається.

"В ПРИНЦИПІ, НІХТО ЩЕ НЕ БАЧИВ АНАЛІЗУ (І САМ ЙОГО НЕ РОБИВ): СКІЛЬКИ ЗАКОНІВ З ТИХ ТУРБОРЕЖИМНИХ ЗАКОНІВ БУЛО НАПРАЦЬОВАНО ДО ТУРБОРЕЖИМУ І НЕ УХВАЛЮВАЛИСЯ?"

- Ваш колега Дмитро Дубілет згадував, що ви один з тих міністрів, який на Кабміні ставить запитання всім колегам.

- Так, було таке.

- Це просто спроба розібратися? Чи все-таки ви намагайтесь так запропонувати колегам якусь ідею комунікування з суспільством?

- Я, крім того, що міністр, ще й член колективного органу, який називається Кабінет міністрів України. І коли я піднімаю руку або не піднімаю руку, я або погоджуюсь з тими діями, за які голосую, або не погоджуюсь. І коли у мене є запитання(а вони є у будь-якого міністра), в моєму розумінні обов’язок цього міністра – ставити питання, аби зрозуміти, за що ми голосуємо. Зрозуміло, що ми не можемо глибоко розуміти всі без винятку аспекти. Але коли ми про щось голосуємо важливе, – мусимо поставити запитання. Це частина роботи.

- Парламент із місяць працював у турборежимі. І було дуже багато скепсису щодо того, наскільки якісні ті законопроєкти, які ухвалюються настільки швидко, що і немає можливості ознайомитись. Запитання: а в членів уряду є можливість з ними ознайомитись?

- Можна з приводу парламенту? Знаєте, я вчора читав таку цікаву статтю Рашкована, де він закликав журналістів користуватися статистикою, інформацією. Він там наводив різні приклади. Подивіться, цікава стаття.

Щодо турборежиму. В принципі, ніхто ще не бачив аналізу (і сам його не робив): скільки законів з тих турборежимних законів було напрацьовано до турборежиму і не ухвалювалися?

- Але запитання не в тому, що багато з цих законопроєктів були напрацьовані в попередніх скликаннях, через BRDO. Питання ознайомлення депутата, який нестиме відповідальність перед виборцями за цей законопроєкт.

- Зараз повернемося до цього. Тобто були закони, які суспільство і велика частина фахівців (не тільки BRDO, там багато було стейкхолдерів, які щось розробляли) намагалися ухвалити в країні протягом останніх років. І не ухвалювали. А тут з’явилася можливість ухвалити велику низку законів, які дадуть суспільству можливість зробити наступний крок. Це дуже-дуже-дуже важливо.

Далі. Як ви знаєте, Рада організована таким чином, що є голова комітету, заступник голови комітети – ну, якась частина людей, яка обов’язково знайомиться з усіма законами. І є депутати, які, можливо, дійсно не завжди мали достатньо часу з ними ознайомитись. Ну, так є ідеальний світ, де можна запланувати роботу парламенту на 5-10 років наперед. І є – неідеальний – такий, в якому ми перебуваємо. І дійсно, було б добре, якщо б ми все могли обговорити, вникнути. Але у нас просто немає такої можливості! Це не означає, що так треба робити надалі. Є історичний контекст, конкретні випадки. Є конкретні закони, які напрацьовані. Часто говорять: є якісь загальні принципи, раз і назавжди висічені у камені. Так, є. Але вони тільки ціннісні. А далі є ситуації, в яких політична сила, яка прийшла до влади, бере на себе відповідальність. Вона прийняла політичну відповідальність, ухвалила низку законів. Так, їх називають турборежимом – але ухвалили. Те, що не ухвалювалося роками.

Хоча так, це погано, що не всі депутати мали час на ознайомлення…

- Я ж більше про Кабмін. Скільки часу на ознайомлення є у міністрів? Чи це приноситься на засідання?

- Ні, це не приноситься на засідання. Є деякі питання, які, згідно з регламентом Кабміну, подаються з голосу. Це нормально, це є частиною нашої роботи. У нас є не дуже багато часу на ознайомлення. Але він є.

- Тепер трохи повернусь до парламенту. Був ухвалений закон про рибейти. Цей закон його автори представляли як можливість залучити іноземних виробників в Україну, популяризувати Україну. З іншого боку, у нього були критики – той самий Іллєнко, Княжицький, які казали, що закон не передбачає таких самих відшкодувань для українського виробника, і від його ухвалення частина ринку постраждає. А виграють, мовляв, лише ті, хто має можливість знімати на кіностудіях.

- Почну з початку. Отже, в Україні є декілька видів державної підтримки кінематографу. У кожного виду підтримки є мета. Мета рибейтів яка? Залучити в Україну додаткові гроші, яких до сьогодні в Україні не було. Тобто, це гроші іноземні. Це конкретна мета. Україна надає до 30% повернення грошей кваліфікованих витрат (витрати, які безпосередньо пов’язані з виробництвом фільму), які витрачені в Україні іноземними виробниками. Ми конкурентні з країнами, які розташовані поруч. Це перше. І це зрозуміла форма підтримки.

Далі є форма, яка стимулює розвиток національного кінематографу. Або будь-якої індустрії: серіального виробництва, спорту. Це пряма державна підтримка. І на сферу кіно Україна витрачає приблизно 1 мільярд гривень на рік. Причому в правилах, які описані, зазначено, що ми маємо право дебютні фільми, фільми дитячі, анімаційні – підтримувати на 100% їхньої вартості. Інші фільми можемо підтримувати на 80%. І на 50% ми можемо підтримувати фільми-серіали. Українські виробники впевнені, що вони хочуть змінити систему прямої держпідтримки та отримувати національний кеш-рибейт? Тобто, 30% кеш-рибейтів ПІСЛЯ того, як вони витратили кошти, а не від 50% до 100% прямої підтримки ДО початку зйомок? Вони дійсно в цьому впевнені, що 30 відсотків після зйомок це краще ніж 50-100 відсотків до початку зйомок? Тому що мені здається, що частина людей, які це говорять, не досить глибоко розуміють природу і форми державної підтримки і розвитку галузі. Зокрема і те, що не можуть одночасно існувати два види державної підтримки.

Інститут нацпам’яті звузив українську історію до початку ХХ сторіччя. У нас набагато ширша, надзвичайніша історія, - міністр Бородянський 02

"…А ЩЕ КРАЩЕ – ЗРОБИТИ ТАК, ЩОБ ЦЕЙ ФІЛЬМ АБО МАТЕРІАЛ, КОЛИ ЗНІМАЄТЬСЯ ФІЛЬМ, ПІД’ЄДНАЛИ ДО ТІЄЇ ЧАСТИНИ ОСВІТИ, ЯКА Є СЬОГОДНІ В ШКОЛІ…."

- Ще раз про зміну системи фінансування кінематографу. Попередня влада все-таки робила на кіно піар-ставку; саме при них стало розвиватися кіно, стали випускати український продукт. В цьому зіграло серед іншого питання квот на український продукт. Ваша думка: чи треба переглядати квоти?

- Не треба

- Має залишитися так, як є?

- Так

- Є також питання пітчингу та отих безкінечних скандалів, які відбувалися ці роки. Про те, що ми випускаємо, що підтримуємо. Тому що зараз є питання: чому не будуть зняті фільми про Лесю Українку і Голодомор, яким відмовили у фінансуванні?

- Завжди будуть задоволені і незадоволені. По-перше, щоб всі розуміли: цей пітчинг, який був, – не був на моєму ручникові. І я вручну цим не керував. Ще раз повторю тези, які говорив. В серпні-місяці так сталося, що Держкіно ухвалило рішення щодо фінансування результатів 11 пітчингу приблизно на 1 мільярд 700 мільйонів гривень. А щороку Держкіно виділялось 500 мільйонів, і ще плюс-мінус 300-400 мільйонів виділялось через Мінкульт або Український культурний фонд.

Далі Держкіно, виходячи з тих наявних сум, які у нього є, розподілило у серпні гроші на 3 роки наперед. Ніхто це не прокомунікував. Не вийшов і не сказав: хлопці, ми зараз ухвалимо рішення на 3 роки наперед, причому в цю суму не попаде анімація, не попадуть серіали, не попадуть документальні фільми, тому що на 11 пітчингу розглядалося художнє кіно. Ну, ми так вирішили – і вирішили.

Не було комунікації. І Рада, яка при Держкіно, сказала: ну, добре, нас теж це влаштовує. Я подивився і кажу: так неможливо, це порушує ті правила, які ви самі ухвалили разом з Міністерством культури, де у вас написано, що ви можете витрачати 500 мільйонів гривень на рік. І в межах цих грошей ви маєте рухатися.

Все, що я сказав Раді: Радо, приведи, будь ласка, свої процеси у відповідність до законодавства та наявних грошей. А як ви визначите фільми? Повинно бути, по-перше, прозоро. А прозоро це значить – справедливо.

Що далі відбулося? Перший раз Рада не ухвалила жодного рішення. І я подав на звільнення керівників Держкіно. Тому що я все сказав. Завдання керівництва Держкіно – забезпечити діалог з Радою так, щоб це відбулося. Керівник Держкіно не зміг цього зробити. З різних причин, я не аналізував, з яких, чесно кажучи. Було доручення, треба було його виконати. І Рада сказала: добре, ми зробимо. З першого разу не зробили, зробили з другого разу. Це добре. Тобто Рада відкоригувала результати абсолютно самостійно.

Чи задоволені люди, які знімають кіно? Напевно, ні. Але що ми зробили? Зустріч Ради зі спільнотою. Напевно вперше в житті Рада розказувала, за якими принципами вона обирала фільми. Що ми зробимо, як міністерство: в нас уже практично готовий звіт за попередні роки – ми покажемо його суспільству. Зберемо індустрію вже 22 листопада орієнтовно її презентуємо, як саме держава витрачала гроші, і що саме ми, як суспільство, отримали від тих грошей.

Тому принципи мають бути прозорі, зрозумілі. І мають бути висунені пріоритети, що ми хочемо отримати в кіно. Наприклад, якщо ми говоримо, що розвиваємо сферу комерційного кіно, то одним з показників буде зменшення частки фінансування держави в сфері. Тому що вона розвивається, правильно? А не збільшення. Якщо ми розвиваємо певні українські важливі теми, наративи – "Лесю Українку", "Голодомор", то наш показник – це кількість глядачів, які подивилися цей наратив і підвищення знання певної теми. А ще більше, ще краще – щоб ми ще могли проаналізувати соціологічно знання теми до та після.

- Що ви маєте на увазі?

- Що саме ми знаємо після цього фільму про Лесю Українку? А ще краще – зробити так, щоб цей фільм або матеріал, коли знімається фільм, під’єднали до тієї частини освіти, яка є сьогодні в школі. Скоординуватися щодо таких продуктів із Міністерством освіти і поставити в умовах знімання таких продуктів.

- А ви не боїтесь, що якщо серіал про Лесю Українку знімуть під школу, це вийде дуже нудний продукт?

- Стоп-стоп-стоп… Я не сказав, що знімуть під школу. Я сказав про інше. Ми знімаємо популярний серіал про Лесю Українку. Це популярний серіал зі своїми елементами популярності, які є. Це художній твір. Але ми ставимо завдання, що в межах цього художнього твору ви робите певні елементи, які можуть бути використані в школі. Тобто інша концепція. Ми не знімаємо для школи. Ми знімаємо для суспільства і заходимо якимось елементом у школу. Якщо це можливо. Якщо неможливо – то неможливо, окей. Але ми хочемо, щоб це було можливим. Тому що ми витрачаємо на це суспільні кошти. Ми хочемо, щоб це було частиною навчального процесу.

От ви кажете…не ви, а взагалі митці кажуть: ну як, ми маємо ж знімати серіали про видатних українців? Правильно, маємо. Чому ж коли ми кажемо, що маємо знімати серіали про видатних українців і робити таким чином, щоб частина цих матеріалів входила до шкільної програми, вони кажуть "ні-ні"? Як же це так? Це ж ми знімаємо, це ж нас будуть якось обмежувати, бо ми, можливо, отримаємо якесь дуже-дуже не цікаве кіно.

Щось не стикується? Мусить стикуватися! Така проста річ. І складна одночасно…

- Як це має стикуватися?

- Це завдання пітчингу.

- Для пітчингу, я так розумію, має бути виписана така система правил, коли б не було запитань незадоволеної сторони?

- Завжди будуть запитання незадоволеної сторони. Але на ті запитання має бути прозора зрозуміла відповідь. В таких історіях, як пітчинг, завжди є фактор суб’єктивності. Тобто є експерти, які виставляють бали. І це проблема будь-якої системи, де є суб’єктивний чинник. Як його обсяг зменшується? Правилами, з одного боку. І якістю експертів, і їхньою незалежністю – з іншого.

- Чи можна говорити, що ви будете ініціювати певну зміну складу експертів? Або оновлення?

- Так, можна. Мусить бути ротація.

- Бо та клоака взаємних зв’язків і блату…

- Мусить бути ротація. Але це складне завдання. У нас, на превеликий жаль, не така велика кількість людей, які можуть бути експертами. Це правда. Але ми будемо робити ротацію.

- Як швидко збираєтесь це зробити?

- Ох… не скажу. Дивіться, скажімо таким чином. Ми повинні, в моєму розумінні, оголосити принципи нового пітчингу не пізніше початку грудня. А сам пітчинг провести наприкінці січня, на початку лютого. Десь у тих термінах… ми маємо збалансувати систему. Тобто ми повинні зробити так, щоб унеможливити чинники впливу на рішення експертів.

- Через зміну процедури визначення самих експертів?

- Вони вже визначені зараз. Неможливо все відразу перебудувати, відбудувати заново і зробити так, щоб воно запрацювало реальним чином. Ми в поїзді, який їде. І в цьому поїзді ми хочемо перебудувати всі системи, щоб він перетворився… на сучасний поїзд. А їдемо ми на паровозі. Може, не на паровозі. Але точно не на "Інтерсіті".

- Ще одна резонансна новина. На посаду голови Держкіно претендує Олексій Кирющенко, який працював над серіалом "Слуга народу".

- Так, претендує.

- Оце одразу викликає підозру, що – а, знову… продовжуємо лінію, ті, хто працював з "Кварталом", отримує державні посади. Більше того, Кирющенко працював у Росії довгий час. Запитання, а які тоді наші стосунки з Росією, з продакшном і на кого ми тут працюємо? Ми знову будемо якимось додатком до Росії?

- Що робить міністерство? Воно визначає політику яку Держкіно, як інституція, має виконувати. Ми визначаємо як міністерство, що саме повинно зніматися, за якими правилами. Це завдання міністерства. Якість виконання цієї політики залежить вже від Держкіно. Тепер перейшли в Держкіно. Є керівник Держкіно. Його головне завдання не обирати фільми. Його головне завдання – забезпечити виконання державної політики, яку затвердило міністерство культури. Що це означає? Забезпечити роботу експертів. Забезпечити проведення пітчингів. Забезпечити прозорість. Забезпечити справедливість. Забезпечити безперебійне фінансування etc, etc, etc. Тому коли ви так однією фарбою сказали, що там буде людина X або людина Y, все буде добре або все буде погано, це не зовсім так. Це перше. Друге. Мені здається також неправильним оцінювати людей за принципом, хто, де, з ким колись працював, в якій країні… може, десь народився ще. Ми повинні оцінювати людей за їхнім попереднім досвідом, що вони робили конкретно. Конкретні дії. Що робили. Чого досягли. Яка система цінностей у тих людей. Або перше – це система цінностей і чого досягли. І третє – що вони збираються робити. Тобто кожен з тих претендентів, який пройде через конкурс, на останньому етапі, на мій погляд, було б правильно, щоб він сформулював, з чим він йде на посаду голови Держкіно. І далі тоді суспільство буде розуміти, що з чим порівнювати і ставити запитання. У мене така думка з цього приводу. Безвідносно до прізвищ, які там є.

Інститут нацпам’яті звузив українську історію до початку ХХ сторіччя. У нас набагато ширша, надзвичайніша історія, - міністр Бородянський 03

"СУСПІЛЬНОМУ МОВНИКУ ВИДІЛЯЄТЬСЯ НОВИЙ БЮДЖЕТ ЦЬОГО РОКУ. ЦЕ ОЗНАЧАЄ, ЩО ВІН ЦЕЙ БЮДЖЕТ МАЄ ВИТРАТИТИ НА СУСПІЛЬНО ВАЖЛИВІ РЕЧІ"

- Поговорімо про інформполітику. Тому що виклики дуже великі, людей, залучених до роботи в цій галузі багато, але розуміння, як це працює, – немає. Кіно – це по суті теж частина цього механізму. Ми розібрали. Є інша частина інформаційного світу. Це телеканали. Більшість популярних телеканалів приватні. Вочевидь, ви маєте мало ресурсів, щоб впливати якось на їхню політику

- Чому?

- Просто держава, мені здається, не до кінця використовує ті ресурси, які у неї є.

- А ну ж, розкажіть.

- Перший ресурс. Кожен канал отримує ліцензію, як ви знаєте. Для того, щоб отримати ліцензію, треба захистити в Національній раді програмну концепцію. Це один з елементів, в якому держава повинна брати активну участь і говорити телеканалу: шановний телеканалі, будь ласка, в твоїй програмній концепції повинно бути те, те, те і те. І повинно бути таким, таким, таким, таким чином реалізовано.

- Напевне, ви можете їм задавати кількість просвітницьких програм…

- Коли ми кажемо "просвітницьких", ми повинні говорити не про кількість. Чому взагалі держава має право про це говорити з будь-яким приватним телеканалом? Держава надає приватному телеканалу обмежений ресурс. Тому є ліцензування. Це правильна історія. Далі. Держава говорить, що правила користування цим обмеженим ресурсом такі. Я, як держава, сформулювала, щоб мій інформаційний простір, мав такий вигляд. Відкиньмо зараз цю історію про політизацію. Зрозуміло, що будь-яка держава хоче різноманіття, тобто продукт повинен бути різний. Будь-яка держава повинна прагнути, щоб продукт, який вона споживає, ніс певне змістовне смислове навантаження. Це важлива частина. І у держави є якесь розуміння, як це повинно відбуватися. І вона в межах програмної концепції говорить: я хочу, щоб це було так, так, так і так. Якщо ви погоджуєтесь – ОК, ви отримуєте ліцензію. Нормальний діалог. Тут немає нічого особливого. Наприклад, я вам скажу, що у Британії, одній з найрозвинутішій країн світу з точки зору телебачення, була величезна суперечка з приводу того, що ВВС перебирає на себе функцію популярних каналів і дедалі більше і більше робить популярних програм, включно з Майстер Шеф. Була величезна дискусія з приводу Майстер Шефа, чи повинен британський державний канал розвиватися в тому ж напрямі, як розважальний канал.

- Згадаймо телеканал "СТБ" – у нього є "Майстер Шеф", є "Битва екстрасенсів". Багато розважального, мало для роздумів. Минулого року, здається, був невеликий проєкт про психологічні експерименти. Проєкт цікавий, але його не продовжили на наступний сезон. Не було попиту? Людям це нецікаво дивитися?

- Держава повинна визначати той контент, який вона хотіла б, щоб був присутнім на каналах. В принципі історично складалося так, що держава регулювала по-серйозному тільки інформаційний контент. Так, говорилось, що треба якісь дитячі програми, але все це було… так… Тобто у нас всі концепції каналів плюс-мінус дуже загальні. Якщо це не спеціалізований канал. У нас така спадщина. Держава може і повинна говорити про те, що би вона хотіла, як і які елементи, і чути канали, тому що у кожного каналу є своє розуміння. Наприклад, ТРК "Україна" спорт показує, чемпіонати з футболу. І зрозуміло, що є інтерес держави до футболу. Тобто тут можуть збігатися інтереси. Це нормальний діалог і він має відбуватися.

- Так все-таки які механізми держави у цьому процесі?

- У держави є три інструменти в руках. Це політика, тобто правила, які вона задає. І ліцензування – це одне з правил. І гроші, які вона може витрачати. Десь можна політиками і правилами працювати. Десь можна тільки грошима. А краще і грошима, і політиками. У держави є Держкіно, Суспільний мовник – є ресурс. Далі вона розуміє, що на наступні 3-4 роки вона так собі бачить інформаційний простір. Вона задала, як ви кажете, квоти. Вона ці квоти підтримує через фінансові інструменти, через Держкіно, через Суспільного мовника.

- У вас же є чудова можливість перевести це все в практичну площину.

- Ми так і робимо. Домовитися можна про будь-що на якийсь період часу, короткий. Відстоювати державний або український національний інтерес можливо тільки через створення законів, правил і вибудовування того, що називається екосистемою, яка підтримує всі ці закони і правила. І коли я говорив, наприклад, про стикування державної підтримки кінематографу, серіалів, анімації і таке інше і, наприклад, квот – це один з елементів такої екосистеми. Суспільні гроші, суспільна користь. Далі. Суспільний мовник. Я вже про це говорив і суспільному мовнику. У нас була з ними зустріч, з наглядовою радою. Суспільний мовник має перестати бути мовником. Він має стати виробником суспільно важливого контенту. Світ змінився. Вже неважливо мовник ти ефірний чи не мовник. Ти найперше виробник контенту

- Перестати бути радіо в телевізорі?

- Я не знаю, що ви вкладаєте в "радіо в телевізорі". Що я вкладаю в "мовник не мовник"? Суспільному мовнику виділяється новий бюджет цього року. Це означає, що він цей бюджет повинен витратити на суспільно важливі речі. Тобто яке завдання? Щоб цей суспільно важливий контент побачило якомога більше українців. Його завдання змінити фокус. Не "я показую те, що я виробляю, або виробляється на моє замовлення", а "я реалізую суспільний запит на суспільно важливий продукт таким чином, щоб цей суспільно важливий продукт побачили якомога більше глядачів". І тому я, як суспільний мовник, вступаю в кооперацію з іншими телевізійними групами, з інтернет-платформами, фінансуємо разом, приходимо в Держкіно.

- Якщо цієї взаємодії не відбудеться, ви будете вважати, що ці гроші витрачено марно?

- Не я буду вважати. Ні. Ми хочемо зробити, закріпити на законодавчому рівні, що, наприклад 50% грошей, які отримує суспільний мовник, він зобов’язаний витрачати на створення суспільно важливого контенту. Зобов’язаний.

- Суспільно важливий контент – це що? Це пропаганда необхідності вакцинації, наприклад?

- Зараз поясню, що мається на увазі. Це складна система. Держава не говорить, а діє. Вона ухвалює закон, нормативний акт, постанову Кабінету міністрів, де каже, перше, вона визначає, що таке суспільно важливий продукт. Далі вона, наприклад, через Держкіно, говорить: для мене на 3 роки (краще на три роки мати пріоритети) є збільшення українського культурного контенту (а далі перерахувати, що це значить), який дає розуміння людині сучасності, тобто світу, в якому вона зараз живе, що відбувається, розуміння минулого, тобто, що відбувалося, і бачення майбутнього. Це якщо дуже просто пояснювати. І ми будемо фінансувати продукти, які розповідають про нашу історію минулу, про те, що зараз з нами відбувається, тобто переосмислення, і продукти, які мають зв'язок з нашим майбутнім. Більш того, ці продукти повинні бути пов’язані з Україною. Тобто вони не універсальні, для всього світу однакові. А там прямо видно, що це робиться для українців – це важливо, для українців, для українського громадянина, його майбутнього. І ми готові фінансувати цей продукт – це продукт вищої якості – і держава готова фінансувати цей продукт на рівні, достатньому, щоб цей продукт був high quality. Ми розуміємо, скільки це коштує. Це коштує рази учетверо дорожче, ніж сьогодні готові фінансувати це приватні компанії. І ми розуміємо, що це необхідно робити. Тому що тоді цей продукт буде розповсюджуватися не тільки каналами мовлення, телевізійними каналами, а ще й самостійно… Серіал "Чорнобиль" він став явищем ще до того, як він вийшов на наші екрани. Чому? Тому що це шедевр з точки зору виконання, змісту, який був вкладений туди, гри акторів. Завдання у нас – зробити таку саму якість, близьку до такої якості, але український контент.

- Ні, ми маємо бути першими, ви ж сказали.

- Першим, другим, третім – я сказав. Так. Ми не можемо собі дозволити бути посередніми. Ми повинні розбудовувати державу і підвищувати розуміння себе самих. Ми дуже різні. Це нормально. Це класно. Нам треба це розуміння нас, що ми різні, і наше відношення до нашої різності треба осмислювати і давати людям про це думати. Що стосується вакцинації. Це взагалі окрема історія. Ще одна. Якщо держава ухвалює рішення, що у нас є проблема з вакцинацією, на мій погляд, це повинно бути рішення уряду, наприклад. І кожен рік уряд ухвалює перелік рішень, які він визначає як надважливі. Наприклад, вакцинацію. І прямо в цій постанові пишеться, що конкретно повинно бути зроблено і ким. І тоді це працює. Ще раз. Це не моє звернення до телеканалів, або особисті перемовини. Це державне регулювання інформаційної сфери. Якщо, наприклад, держава сказала телевізійним каналам: шановні телевізійні канали, у нас, у держави є квота – 30 секунд, 10 секунд, неважливо скільки. Якась квота є у держави. І в цій квоті ми можемо розміщувати тільки ті речі, які Кабмін затвердив, тільки визначений перелік, що стосується безпеки громадян, ще щось. Це теж форма суспільного договору між суспільством. Тому ми домовились, що ми маємо право так регулювати. Ми не демонструємо тут ролики, що я мер, пер і відкриваю парк такий-то. Це не суспільно важлива інформація. Суспільно важлива інформація – це вакцинація. Суспільно важлива інформація – це зміна інституту виховання дітей-сиріт. Зміни інституціональні, тобто усиновлення. Це трансплантація. Ми говоримо, ми на рік визначаємо, наприклад, 3 програми, 3-4-5 національних програм. Затверджується Кабміном. Тут гроші для виробництва контенту

- Які апріорі будуть дивитися менше людей…

- Чому? Ні. Це ж залежить від того, як зробити. Чому апріорі менше? Чому слово апріорі з’явилося у вашому лексиконі?

- З попереднього досвіду. Взагалі, ви багато таких програм можете назвати?

- Про що? Про трансплантацію?

- Так.

- Я вам скажу. Є прекрасний польський фільм, "Боги" режисера Лукаша Пальковського. Прекрасний, він пройшов з великими рейтингами в Польщі, про першого польського хірурга, який пересадив серце. Про першого. Знаєте, є така відома фотографія, де хірург сидить такий змучений, лежить людина на столі. Не бачили ніколи? Зараз знайду. Так от це фільм за реальним подіями і він розповідає зрозумілою художньою формою про складні речі.

Є, наприклад, на мою думку видатна програма на українському телебаченні, яка називається "Я соромлюсь свого тіла". Чому вона видатна? Тому що вона показує українцю проблему в такий спосіб, який доходить до будь-кого, до чого не можна доводити свій організм. Вона багато років виходить в Україні. В Британії зараз вона транслюється на Channel 4, якій має статус державного суспільного телеканалу. Що я хочу сказати? Все залежить від того, як поставлено завдання. Можна зробити якісний продукт. Ми говоримо про якісний продукт, художній продукт. І ми говоримо що якісний продукт – це інформація для людей, що є важливим. Найкраще, коли у нас є інформація, що є важливим і є заклик до дії.

Інститут нацпам’яті звузив українську історію до початку ХХ сторіччя. У нас набагато ширша, надзвичайніша історія, - міністр Бородянський 04

"ТРЕБА БОРОТИСЯ НЕ З ВЛАСНИКОМ КАНАЛУ. ТРЕБА БОРОТИСЯ З КОНТЕНТОМ, ЗА КОНТЕНТ. ТОМУ ЩО НЕВАЖЛИВО, ЯКЕ ПРІЗВИЩЕ ВЛАСНИКА. ПРОБЛЕМА В ТОМУ, ЩО ЦЕЙ КАНАЛ ВИРОБЛЯЄ. АБО ГРОШІ, НА ЯКІ ВИРОБЛЯЄ ЦЕЙ КАНАЛ"

- Триває конкурс на очільника Інституту національної пам’яті, хто стане наступником В’ятровича? Ваш погляд взагалі на цей інститут?

- Я не знаю, хто стане. Це ж конкурс. Щодо Інституту національної пам’яті, я вам таким чином відповім. Я вважаю, що треба припинити інструменталізувати історію. Тобто треба перестати використовувати історію як інструмент для досягнення якихось спеціальних результатів або чогось спеціального. Це дуже багато років робить Росія. Але ж ми не Росія. Україна – не Росія.

- Але ми у війні з Росією.

- Так от у війні з Росією ми маємо вигравати не кількістю, а вмінням.

- Це, вибачте, дуже вже якась асиметрична відповідь.

- Українці ж дуже відрізняються в поведінці, в розумінні, в діях від нашого сусіда. І наші дії мають бути асиметричним. Там потужність більша. Тому асиметричність забезпечує нам перемогу. Так от, треба перестати інструменталізувати історію. Я вважаю, що Інститут національної пам’яті звузив українську історію до початку ХХ сторіччя. І це неправильно. У нас набагато ширша надзвичайніша історія. Треба розширювати. Я також вважаю, що декомунізація починається не тільки з того, що пам’ятники знімати і вулиці перейменовувати. Так, це важливий елемент декомунізації. Але якщо ми тільки на цьому зупинимось, то це неправильно. І важливою частиною є декомунізація поведінки. І це складна частина. І треба її пройти. І є багато речей, які треба зробити в цій частині. Тому, якщо відповідати коротко на ваше запитання, то треба перестати звужувати нашу історію до певного періоду нашої історії і перестати звужувати до певного пантеону людей, які в цей період жили.

- Коли конкурс буде завершено?

- До кінця місяця.

- Щодо музею Майдану. Там котлован зараз риють. Це вже почали будівництво?

- Не могли починати будівництво. Це впорядковують територію, скоріше за все. А сама територія перебуває під арештом, тому що не закінчено розслідування вбивств і поранень на Інститутській у 2014 році.

- До того всі процеси будівництва законсервовані?

- Так.

- Ви нічого не можете зробити з цим?

- Треба, щоб слідство й адвокати прийшли до розуміння, що всі докази зібрані, слідчі експерименти проведені, вони влаштовують і вже можна змінювати ландшафт.

- Поговорімо про меморіал у Бабиному Яру. Що з його будівництвом і яка ваша позиція в цьому питанні?

- Є національний заповідник, національний музей "Бабин Яр". Тут є державна частина. Є приватна ініціатива. Чесно кажучи, я ще особисто не дійшов до глибини цієї проблематики. Ми обов’язково проведемо діалог разом з приватними фундаторами. У них є приватна земля, у них є приватна можливість будувати музей. Я вважаю, що необхідно синхронізувати дії і розуміння, як це буде розвиватися. Тому що це є комплекс. Він великий. Ми розпочнемо діалог і в цьому діалозі визначимо, як найкращим чином для України зробити так, щоб у Бабиному Яру з’явилося місце пам’яті і місце переосмислення себе.

- Щодо відносин влади і преси. На початку червня була зустріч офрек президента з пресою. Один з топменеджерів ТБ на певному етапі проголосив промову, в якій попросив журналістів із розумінням ставитися до того, що президенту треба увійти в курс справи; попросив не кидатися на президента з самого початку, дати йому можливість провести реформи. Скажіть, ви солідарні з таким підходом?

- (З посмішкою) Провокатор ви. Я не буду оцінювати, що там відбувалося, мене там не було. Я відповім на своє запитання, яке я поставлю. Чи вважаю я, що журналісти повинні ставити прості запитання? Ні, не вважаю. Я вважаю, що журналісти – професійні журналісти – повинні ставити складні запитання і ставити мене в незручне становище. Чим у більш незручне становище ви будете мене ставити, тим, мені здається, ми краще будемо виконувати свою роботу. Що таке незручне становище або що таке складні запитання? Це запитання, до яких журналіст готується. Запитання, які журналіст може не просто поставити, а підтримати бесіду. Де він знає, чого він хоче, яку відповідь він хоче отримати від співрозмовника. І так ставить питання, щоб співрозмовник розумів, що кожна його відповідь може буде трактована проти нього. Це є форма демократичного суспільства, коли професійний журналіст ставить професійному або непрофесійному політику (це не важливо) складні запитання. Професійний політик або непрофесійний політик повинні на них знайти відповідь. Це, я скажу по собі, дуже важко. Це неймовірно важко. Єдине, що я – я про себе буду говорити – як тільки став міністром, всі одразу почали ставити нам запитання на кшталт, як влаштований Всесвіт. Хороші запитання, правильні запитання. І в правильному історичному контексті я повинен мати на них відповіді одразу, як тільки я зайняв позицію. Я не мав на них відповіді. І я обмежив своє спілкування з журналістами і говорив, що я готовий говорити щодо цієї і цієї теми і не готовий щодо інших. Все, що я зробив. Ми не обмежували запитання. Могли ставити будь-які питання. Ми просто звужували теми, про які я був готовий говорити. Сьогодні я готовий говорити про більше тем. Через три місяці я буду готовий говорити на ще більш широкі теми.

- У зв’язку з намаганням президента все-таки добитися миру на Донбасі постає питання реінтеграції цього регіону. Очевидно, що там буде велика складова інформаційна і комунікаційна. Що робить зараз міністерство в цьому плані?

- Якщо ви дивилися форум у Маріуполі, у мене там був виступ, що повинно робити міністерство і взагалі ми всі разом із президентом. Скажу перше. Мир на Донбасі – це добре. Це дуже добре. Це є обов’язок глави держави і нас як Кабінету міністрів – зробити все, щоб мир настав. Це перше. Друге. Для того, щоб мир настав, нам необхідна ясність, в тому числі всередині України, на яких умовах цей мир настає. Ясність для всіх. Для українців. Для всіх українців. І завдання політиків – запропонувати суспільству модель настання цього миру, проговорити її з суспільством, вибудувати остаточну модель після цього, затвердити її в законний спосіб і почати реалізовувати. Що зараз і робить президент. І завдання міністерства інформаційної політики, тобто міністерства культури, молоді та спорту, їх кілька цих завдань. Перше – це забезпечення донесення та забезпечення споживання людьми, які проживають на тимчасово окупованих територіях, українського контенту і залучення їх до українського культурного простору. Це вироблення цього контенту. Якщо сказати тільки про інформаційну складову. Якщо казати не тільки про інформаційну складову, це залучення людей, дітей передовсім, молоді на нашу територію і знайомство їх з Україною. Відкриття України для них знову.

- За попередньої влади для них чи не найважливіша робота полягала у встановленні вишок, щоб туди доходив хоча б якийсь сигнал. Яка ситуація з цим зараз?

- Ми знаємо, як технічно зараз доставити сигнал туди. Це ми знаємо. Ми провели експеримент і ми розуміємо, як це зробити.

- Ви боїтесь, що навесні почнуться глобальні міжканальні інформаційні війни?

- Почнуться.

- Існують три канали, які пов’язують з Медведчуком, "Опоблоком". Є питання санкцій щодо них. Ваше ставлення і ваша позиція, як взагалі виписати правила?

- Я вже сказав, треба боротися не з власником каналу. Треба боротися з контентом, за контент. Тому що неважливо, яке прізвище власника. Проблема чи запитання в тому, що цей канал виробляє. Або гроші, на які виробляє цей канал

- У вас було кілька публічних перепалок із Портновим?

- У мене взагалі не було перепалок із Портновим.

- Вчора у соцмережах він назвав вас опудалом.

- І?

- Після чого заблокували його канал. У нас було запитання, чи не після вашої скарги це сталося?

- Ні. Я навіть… я не стежу за Портновим, чесно.

- Ви ж робили заяву про те, що він здешевлює взагалі журналістську функцію. От він вас опудалом і назвав. Ваша реакція?

- Взагалі нецікаво.

Інститут нацпам’яті звузив українську історію до початку ХХ сторіччя. У нас набагато ширша, надзвичайніша історія, - міністр Бородянський 05

"ЯКЩО МИ СПИТАЄМО У ЛЮДЕЙ НА ВУЛИЦІ, ХТО БУВ ПЕРЕМОЖЦЕМ НА ОСТАННІХ ОЛІМПІЙСЬКИХ ІГРАХ, АБО ХТО З ОЛІМПІЙЦІВ ЇДЕ НА НАСТУПНІ ОЛІМПІЙСЬКІ ІГРИ, – МИ НЕ ОТРИМАЄМО ВІДПОВІДІ. І ЦЮ ПРОБЛЕМУ БУДЕМО ВИРІШУВАТИ ТЕЖ"

- Інформаційна політика, культура, спорт, справи молоді – під вас як міністра переорієнтували зараз божевільний обсяг сфер, повноважень і роботи. Зараз, коли ви вже пропрацювали кілька місяців і розумієте масштаб того, з чим вам доводиться працювати, – чи не здається вам, що нова влада дещо погарячкувала з цим об’єднанням?

- Ні, не погарячкувала.

- Чому?

- А зайдімо з іншого боку. Які завдання міністерства спорту? Яке в нього завдання? Яка в нього місія? Для чого існує міністерство спорту?

- Робити те, що має робити держава, для підтримки перш за все фізичної культури і спорту як певної галузі функціонування суспільства.

- Ні першого, ні другого міністерство спорту ніколи не робило. Воно займалося регулюванням і підтримкою виключно спорту вищих досягнень. Розвитком фізкультури, тобто фізичної активності громадян, і розвитком спортивної галузі – воно не займається. І от поєднання сфер, на мій погляд, посилює спроможність міністерства зайнятися першим завданням. Тому що у першому завданні є багато складової інформаційної і культурної. Взагалі спорт – це фізична культура передовсім. І один з найкращих елементів виховання людини. Адже що виховує спорт? Щирі відносини, чесні відносини. Тому що ти знаєш, що якщо пробіг стометрівку за 9,5 секунд – ти номер один у світі. Якщо ж ти пробігаєш її за хвилину – ти далекий від топрівня. Це дуже зрозуміла історія.

Далі. Спорт виховує в людині повагу до того, хто сильніший, справедливо сильніший. Я поважаю тебе за те, що ти досяг цих результатів своїми кров’ю і потом. Тобто там є багато моментів, щодо яких би ми хотіли, щоб вони були в нас самих і в наших дітях. Це ціннісна система і та модель поведінки, яку б ми бажали бачити в нашому суспільстві.

Далі. Ми приблизно підрахували, що на один цикл підготовки до Олімпійських ігор Україна витрачає близько 200 мільйонів доларів. А далі – ще 4 мільйони доларів на трансляцію Олімпійських ігор. І в принципі, що мало б відбутися? Ті люди, які отримали перемогу на Олімпійських іграх, – повинні ставати прикладами для наслідування і популяризації у сфері фізкультури і масового спорту. Чи стають вони такими прикладами? Напевно, так. Якою мірою стають? Недостатньо. Бо якщо ми зараз спитаємо у людей на вулиці, хто був олімпійським переможцем на останніх Олімпійських іграх, або хто з олімпійців їде на наступні Олімпійські ігри, – ми не отримаємо відповіді. І цю проблему будемо вирішувати теж.

Тому в моєму розумінні, поєднання міністерств викликає додаткову синергію. А що стосується складності чи нескладності – ми дійсно управляємо складними системами. І в нас проблема не в тому, що вони складні. А в тому, що у нас бракує людей. Тобто на державну службу ми сьогодні не завжди можемо залучати людей того фаху, який повинен бути на державній службі. Тому що державна служба – це служба номер один в державі. Не номер два, не номер три, не номер чотири. А суспільство ставиться до цього так: мовляв, чиновник – це апріорі якась погана людина, яка не змогла реалізуватися в суспільстві; яка отримує малу заробітну платню. І далі ми очікуємо від цього чиновника ідей, дій, які перебільшують наші очікування. Нас ніщо не бентежить у цьому конструкті? Тобто, якщо ми хочемо зробити класне видання, "Цензор", ми що робимо? Ми залучаємо найкращих людей. Найкращі люди хочуть отримувати найкращу заробітну платню, правильно? Правильно. Це конкуренція. А держава сьогодні не є конкурентною на ринку праці.

- А вона має бути?

- Мусить. Зобов’язана. І це вже треба вирішити раз і назавжди.

- Добкін, Мангер, Труханов, Матіос, Насіров, Ківа, Кононенко…Це все люди, які у суспільстві мають доволі великий рейтинг одіозності. Більшість із них пов’язані з великими грошима. Ба більше, всіх їх звинувачували у нелегальному отриманні грошей. І водночас – це люди, які очолюють федерації певних видів спорту.

- І яке у вас запитання до мене?

- Чи можливо з такими очільниками федерацій, щоб у них не було корупції? І що треба зробити, аби там не було корупції?

- Фінансова незалежність федерацій. Треба зробити фінансову незалежність федерацій.

- А її зараз немає? Тому що ваш попередник Жданов мені розповідав, що не дай бог йому влізти серйозно у справи тієї чи іншої федерації…

- Я не знаю, що вам розповідав Жданов. Ми не повинні влазити у справи тієї чи іншої федерації. Але ми повинні вибудовувати правила, за якими федерації повинні існувати. Є міжнародне законодавство, яке визначає, як працює федерація, за якими правилами. Є національне законодавство, яке підтримує міжнародне законодавство і регулює це на національному рівні. І держава дійсно не має права втручатися у справи федерацій. Але держава повинна забезпечувати, щоб федерації були дійсно демократичними інституціями, які обирають свого голову. Повинна бути прозора система фінансування федерацій. І федерації мають бути самодостатніми. Тобто вони можуть існувати не за гроші одного спонсора або того, хто утримує федерацію. І це одне із завдань держави – забезпечити такі умови.

- Усім рівною мірою?

- Це складне запитання. Ми, як держави, підтримуємо занадто багато Федерацій. І ми не можемо собі дозволити підтримувати таку кількість Федерацій спорту. Будь-яка країна, крім імперій і деяких великих країн, – має пріоритети своїх зусиль. І тільки визначення пріоритетів дає можливість країнам досягати результатів.

Наша країна не може собі дозволити середніх результатів – будь у чому. Ми маємо працювати на екстраординарні результати в кожній частині наших дій. Тому що ми сьогодні на конкурентній мапі світу не виграємо. Ми програємо поки що…. Тому ми мусимо поставити собі зрозумілі цілі. І зрозумілі ресурси на ці цілі. І домовитися між собою, що ми все робимо тільки в екстраординарний спосіб. Що таке екстраординарний спосіб? Ми хочемо посісти перше, друге, третє місця. А не четверте, п’яте, шосте, сьоме місця.

Євген Кузьменко, Тетяна Ніколаєнко, "Цензор.НЕТ"

Фото: Олег Пєрєвєрзєв

Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику