Цензор.НЕТ

19.11.19 10:40

"Маємо відійти від традиції страждань українського народу, які ми транслюємо нашим дітям через українську літературу", - міністр освіти Ганна Новосад. Частина 2

Автор: Євген Кузьменко

Друга частина великого інтерв’ю міністра освіти та науки Ганни Новосад. Про підручники, плагіат у науці і відтік мізків за кордон; харчування, релігію, мову викладання і патріотичне виховання в школі. Про майбутнє дитячих садочків і вишів ОРДЛО. А також про власні вищу освіту, агностицизм і команду в міністерстві.

Першу частину інтерв’ю читайте ТУТ:

- Не обійшлося без саркастичних запитань від читачів. Перше - від Володимира Мотики: "На основі чого вона вирішила, що готова до крісла міністра?". Друге – від Адріана Михальчишина (до речі, відомого радянського й українського гросмейстера, батька політика та історика Юрія Михальчишина). Пан Адріан запитує: "А чи осилила б вона роботу директором середньої школи?"

Почнімо з другого запитання. За всієї поваги, я тут не поділяю сарказму пана Адріана. Але запитання цікаве, адже робота міністра і директора школи – це дуже різні функціонали. То як, Ганно, могли б ви бути директором середньої школи?

- Знаєте, коли йдуть такі запитання, орієнтуєшся лише на власні відчуття: можеш чи не можеш. Я думаю, що так, могла б. Більше того, я взагалі думаю, що в якийсь момент буду працювати на місцевому рівні. З однієї простої причини: тому що на місці ти вже бачиш наочні результати своєї роботи.

- А у школі, працюючи директором, який предмет викладали б, якби була така можливість?

- Мабуть, щось пов’язане з культурою.

- А от перше іронічне запитання я переформатую. Коли прем’єр запропонував вам очолити МОН, довго думали?

- Часу думати було небагато.

- Але це була неочікувана пропозиція? Ми ж з вами спілкувалися ще як з народною депутаткою на відомому тренінгу в Трускавці. Чи тоді ви мали думку про те, що можете стати міністром?

- Ні.

- То скільки часу ви розмірковували над пропозицією?

- Кілька днів.

- Досить довго, чому так? Мали для себе подумки сформувати команду?

- Безперечно.

- До речі, екснародний депутат від фракції "Батьківщина" Андрій Павловський у фейсбуці кілька разів вимагав від мене запитати вас: "Так у міністра є повна вища освіта чи ні?!"

- Так. Бакалавра з політології отримала 2011 року в Національному університеті "Києво-Могилянська академія". 2013 року отримала ступінь магістра з європейських студій в Університеті Маастрихту, Нідерланди.

- Відомий блогер Ярослав Матюшин запитує: "Вопрос понаехавшего из Мариуполя. Существует ли видение в МО борьбы со школьными учителями откровенно просепаратистского толка. Учитель-историк (Матюшин тут наводить дані людини, які я тут не буду наводити), который выпустил не одно поколение победителей всеукраинских олимпиад, с самого начала войны активно втюхивает лицеистам идеи про историческую Малороссию, отсутствие общности с галицийцами и вшивает детям тезисы про то, что сопротивление оккупантам - суть укронацизм".

Ганно, чи багато сигналів до вас надходить? І за якою методою МОН має розбиратися з цими ситуаціями?

- Я не можу сказати, що їх надзвичайно багато. Але час від часу вони з’являються. Скажу відверто: у нас немає якоїсь цілеспрямованої політики щодо  того, як боротися з такими ситуаціями. Якщо ви спитаєте мою особисту думку, то таким людям точно не місце в школі. Це питання до керівника закладу, до директора – чому такі вчителі лишаються в школі? Які несуть відверто антиукраїнські погляди, які хочуть, щоб нашої держави просто не існувало. Вони намагаються це втюхати учням. Безперечно таких людей в школі не має бути.

Маємо відійти від традиції страждань українського народу, які ми транслюємо нашим дітям через українську літературу, - міністр освіти Ганна Новосад. Частина 2 01

- Ще одна відома блогерка Татуся Бо запитує: "Патріотичне виховання в школах - яким чином воно має реалізовуватися ?".

- Я вважаю, що точно не має проходити шляхом махрового нав’язування.

- І далі: "Як, на її думку, потрібно боротися за якість освіти в школі; за те, щоб вчитель не розказував цілий урок про любов до СРСР, а викладав свій предмет, дотримуючись теми і не вдаючись в особисті пристрасні роздуми? Чи може, в якомусь контракті прописані такі речі?".

- Вчитель за бажанням може укладати контракт зі школою. В ідеалі з часом взагалі маємо перейти на контрактну основу роботи вчителів, де дуже чітко описуються обов’язки усіх сторін і права усіх сторін. Але що стосується якісного викладання, то дуже складно прописати до деталей у контракті, що ти маєш викладати на уроці. Як на мене, питання того, наскільки якісно і цікаво викладає вчитель – це також фактор постійного професійного зростання і підвищення кваліфікації вчителя. Ми насправді маємо побудувати таку систему, яка б їм давала можливості це робити. Тому що дуже багато нарікань на те, що вчителі щось не так викладають, в тому числі з’являються через те, що у вчителів немає насправді доступу до сучасних професійних методик викладання, до сучасного змісту, який змінюється. От що вони вивчили в університеті 30 років тому, і що їм раз на 5 років вкладають в інституті післядипломної освіти в голову - те вони дуже часто і ретранслюють. Насправді ми від цього дуже хочемо відійти - і вже рухаємось у цьому напрямку, щоб у вчителів була можливість через неурядові організації і приватні ініціативи, які займаються промоцією освіти, підвищувати свій фаховий рівень і отримувати нові і сучасні навички.

- А хто конкретно з вашої команди відповідає за цей напрямок?

- Любомира Мандзій і Оксана Макаренко. Любомира – заступниця, а Оксана – радниця, якраз займається також змістом освіти і підвищенням кваліфікації.

- А скільки всього у вас заступників?

- Зараз я вам скажу… 5 чи 6, я постійно плутаю (сміється). Бо ще є держсекретар… Чекайте, я перерахую. Максим Ярмистий, Світлана Даниленко, Любомира Мандзій, Полюхович, Стадний і Коржевський – 6. Плюс держсекретар.

- Я вже бачив, як ви працюєте, з 8 ранку до 9 вечора, ще й без вихідних. Вони теж стільки працюють?

- Більше. Стадний ночує на роботі. Жартую, звичайно. Але це власний вибір, і я його дуже поважаю, тому що такий вибір дає результат. Я безперечно не виступаю за якісь там professional burnout. Люди теж мають відпочивати. Але навантаження, звичайно, велике

- Зрештою, ти на старті знаєш, куди йдеш і яке навантаження на тебе очікує.

- Так. Всі розуміють, що турборежим поширюється на нас також. Хочемо, не хочемо…

- Аби тільки така динаміка роботи не відбилася на якості.

- Так, безперечно. Але ми маємо за цією динамікою також встигати. Якщо ми не встигаємо з розробкою законодавчих актів, то, вважайте, що ми пролітаємо зі своїми змінами. Тому всі працюють швидко.

- Поговорімо про релігію та освіту. Олександр Башук і ще двоє читачів хотіли б знати: чи повернеться МОН до суворого дотримання ст.35 Конституції? А саме: чи буде скасоване рішення попередньої міністрині щодо прирівняння дипломів (зокрема і про присвоєння наукових ступенів та вчених звань) релігійних навчальних закладів до наукових, а також припинення викладання релігійних дисциплін (під різними назвами) в державних школах цілих регіонів?

- У нас є ціла окрема галузь – богослов’я. І це не щось таке, що вигадала попередниця, попередник чи я. І мені здається, що, вирішуючи щось скасувати чи поновити, ми мусимо мати якусь дуже обґрунтовану і широку дискусію з цією спільнотою.

- А ви особисто – віруюча людина?

- Я особисто - дуже секулярна людина. Я радше агностик, який задається питаннями. Але я розумію, що є інші люди, з іншими світоглядними і релігійними позиціями. Які треба теж враховувати, а не виходити виключно зі своїх світоглядних позицій.

З іншого боку, я вважаю, що школа не має нав’язувати якісь релігійні погляди дітям. До цього я підходжу доволі однозначно.

- Ми розуміємо, наскільки це буде болюче питання для релігійних громад.

- Безперечно.

- Ще одне болюче питання – мова викладання. Юлія Радостіна питає: "Яким чином МОН збирається контролювати виконання закону "Про мову" у школах, де викладачі й досі викладають російською?".

- У нас немає контролюючих функцій над школами. Є центральний орган виконавчої влади, який, серед іншого, має можливість здійснювати нагляд і контроль. Але основна його функція – проведення аудитів і допомога для зростання шкіл.

- Розкажіть про цей орган, будь ласка.

- Це державна служба якості освіти. І, власне, вони можуть здійснювати такий аудит – як здійснюється викладання в школі. Але це, в першу чергу, повноваження і завдання директора - стежити за тим, аби виконувалися положення закону. Як би кому не хотілося, ми не можемо прийти в кожну окрему школу і насварити кожного окремого викладача за те, що він порушує статтю про мову викладання в освітньому процесі. Але, як на мене, ми маємо дивитися трошечки на ширший контекст – те, як взагалі відбувається зміна. Якщо ви порівняєте ситуацію зараз і 6-7 років тому, то безперечно українських класів, українських шкіл - стало набагато більше. Особливо в тих регіонах, які традиційно є російськомовними. Тому я би не підіймала зраду. Я би все-таки рухалася з тим процесом, який є. Тому що будь-яке агресивне нав’язування точно не приведе до бажаного результату.

- А тепер за допомогою запитань читачів ми будемо рухатися від дитячого садка до науки. Запитує людина з ніком Олександра Краплявокеані: "Дитячі садки - прогнивша і застаріла система радянської дошкільної освіти. Це якщо б динозавр навчав робота Софію. Чи взагалі розглядається тотальний перегляд підходів до дошкільної освіти, наближення до фінської та скандинавської системи?".

- По-перше, я не погоджусь, що прямо всі садочки є такими. Я би все-таки диференціювала. Оскільки є безперечно успішні кейси дошкільних закладів. І потрібно підтримувати тих кращих. Тому мені видається, що коли ми говоримо про дитячі садки, треба нагороджувати принаймні увагою, хорошим словом - тих, хто дійсно є попереду. Але, безперечно, дошкілля має отримати належну увагу - як її почала отримувати шкільна освіта з впровадженням нової української школи. І завдання, яке ми перед собою ставимо і вже почали над цим працювати – це поєднання змін у дошкільній, яке логічно передує школі, зі змінами в початковій школі. Про що я говорю? Передовсім ми хочемо оновити базовий компонент дошкільної освіти. Це стандарт дошкільної освіти, який визначає очікувані результати. Що дитинка на виході з дошкілля мала би знати і вміти, які відповідно до вікових особливостей навички вона мала би отримати. Ось такий стандарт ми до кінця року презентуємо в новому драфті до обговорення. Також хочемо до цього драфту дати такий чек-лист для батьків, для вчителів у школі, який би дав можливість подивитися, відповідно до стандарту, що дійсно конкретна дитина вміє, може. Як вона почувається у соціумі; як володіє навичками самообслуговування. Все-таки дитина вперше приходить в школу. З одного боку, вже ніяких іспитів на вступі в перший клас немає…

- …але на практичному рівні вона має бути готова.

- Безперечно. Але вчитель в школі, який починає працювати з цією дитиною, має бачити якесь її портфоліо, це я дуже так грубо кажу. Він має розуміти, з якою маленькою особистістю він починає працювати. Такий чек-лист ми хотіли би дати. Мета цього інструменту – просто дати вчителям у школі і батькам більше розуміння, що ж дитина отримала від цієї дошкільної освіти.

Перший блок – це новий зміст. Також робитимемо програми перепідготовки вихователів. Окрема тема – новий освітній простір для садочків. Тобто це той шлях, яким рухається НУШ. На мою думку, цей підхід - доволі правильний. Безперечно, потрібно починати здалека, з педагогічної освіти. Але працювати з тими педагогами, які вже працюють, теж вкрай необхідно. Тому будемо робити курси і тренінги з підвищення кваліфікації. І дуже важливо будувати загалом ком’юніті вихователів. Аби вони розуміли, що до їхньої професійності теж є увага. Що ми зацікавлені в їхньому професійному розвитку.

- Початкова освіта. Олена Волхонська питає: чи зберігатиметься підхід щодо інтегрованих предметів?

- Я вважаю, що його важливо зберегти, оскільки ми маємо нарешті поступово переходити до тісніших міжпредметних зв’язків і пояснювати, показувати дітям, як у світі фізика і біологія, чи фізика і хімія поєднуються у тих чи інших явищах. Це надзвичайно важливі речі, аби у дітей будувалася цілісна картинка світу. А інтегроване навчання дає цю можливість. Зараз чому дуже складно йде? Тому що, по-перше, у вчителів мало досвіду викладання інтегрованих предметів. Недостатньо матеріалів; брак розуміння, як це доносити. Але це все речі, яких потрібно навчатися. І ми готові давати підтримку у такому навчанні, аби вчителі могли ці предмети викладати.

- Інше запитання. Чи вважає міністр за потрібне ввести атестацію учнів на початку навчального року, щоб з’ясувати, наскільки підвищився чи знизився рівень знань учнів за рік наполегливої праці вчителів і їхніх учнів?

- На початку року? Ні. Такої можливості не розглядаємо.

- Дуже багато запитань (мабуть, блок найпопулярніший) щодо підручників. Татуся Бо питає: "Як буде реформоване ІМЗО? Чи підуть на мороз люди, які з року в рік підписують відстійні підручники з фактичними помилками та антинауковими твердженнями?".

- Усі у нас в міністерстві давно переконалися, що впровадження реформи настільки сучасної, правильної, прогресивної, якою є концепція нової української школи, - неможливе без сильних інституцій, які це будуть робити. Ми можемо скільки завгодно шукати партнерів класних і надійних - як Освіторія, Британська рада, інші міжнародні партнери. Але має бути сильна інституційна спроможність держави впроваджувати реформу. І такою інституцію мав би бути інститут модернізації змісту освіти - але, на жаль, він таким не є. І міністерство теж не завжди справляється. Але це питання до інституційної розбудови.

Що стосується ІМЗО (Інститут модернізації змісту освіти, – ред.). Ми розпочали процес його трансформації, назвемо це так. Що ми зробили за ці два місяці? По-перше, ще в липні створений новий інститут розвитку освіти. Це нова установа, яка покликана безпосередньо (і це записано в її статусі) впроваджувати НУШ і вибудовувати, розвивати, створювати всі компоненти, які входять в НУШ.

- А саме?

- Найперше зміст, освітні програми, підвищення кваліфікації вчителів. Це буде безпосереднім завданням всієї інституції. Ми, до речі, через тиждень-півтора робимо пресконференцію з презентації цієї нової установи. За ці два місяці вона отримала своє положення. Отримала свою штатну структуру. Отримала свого керівника. Це Вадим Карандій, якого я призначила своїм наказом. Надзвичайно фахова людина, до цього він працював керівником УЦОЯО, заступником міністра. Принципова, ціннісна людина, що найважливіше. Завданням пана Вадима буде розбудувати таку установу, яка готова буде впроваджувати НУШ відповідно до її філософії, не влізати в бюрократію. Взагалі-то бюрократія в нейтральних термінах – дуже нормальне слово. Але у нас воно дуже часто набуває іншого сенсу. Це перше. А з часом також ця установа візьме на себе підручники.

Маємо відійти від традиції страждань українського народу, які ми транслюємо нашим дітям через українську літературу, - міністр освіти Ганна Новосад. Частина 2 02

- Чи будете скорочувати ІМЗО?

- Так, я уже підписала відповідний наказ про скорочення ІМЗО на 120 штатних одиниць. І на наступний рік ми також плануємо подальшу його поступову трансформацію. Я не вірю в радикальні різкі кроки, бо вони дуже часто можуть принести багато шкоди процесам, зокрема, створення і запровадження підручників. Бо одна справа, коли підручник не дуже хороший, інша – коли його взагалі нема. Щоб ви розуміли, експертиза, відбір вчителями, закупівля, друк та розвезення підручників - це процес, який займає рівно 365 днів. Тому ми поступово передаємо функції. І наступний рік ми присвячуємо тому, аби повністю трансформувати ІМЗО, максимально його скоротити. І з часом також передати підручники новій структурі.

Чому це важливо? Тому що я вірю, що нова інституція, маючи нові підходи до експертизи підручників і новий порядок відбору, який ми напрацюємо, зможе дати нову якість.

- Леся Радчук пише: "Як збираються покращувати якість підручників, чи закінчиться в англійській мові епоха недолугих підручників О.Карп'юк?". Я так переформулюю  запитання обуреної читачки: чи будуть якісь альтернативи цим підручникам?

- Передовсім цей підручник обирають вчителі, ми ж їм його не нав’язуємо. І це також питання звички. От вони звикли з ним працювати, вони з ним працюють. Тому потрібно також проводити певну просвітницьку роботу з вчителями.

- Знаєте, я як вчитель англійської мови у минулому – маю погодитися з вами. Звичка - страшна річ.

- Вчитель має право обирати підручник, і я не збираюсь це право забирати. І тому те, як формується цей вибір, – це теж важлива історія, з якою потрібно працювати. Це просто моя теза, на якій я стою. Інше питання – це експертиза підручників. Чому погані підручники взагалі потрапляють до варіантів вибору учителя?

- Хто зараз займається цією експертизою?

- Інститут модернізації. Експерти, які там працюють. Тому зараз напрацьовуємо інші підходи до того, як ми могли би це робити. Поки що не готова презентувати деталі. Але сподіваюсь, що з часом дуже скоро ми зможемо окремо про це поговорити.

- "З української літератури - пише ця ж читачка – приголомшує вибір творів навіть знаних авторів - найдепресивніші і найнудніші. Історія України - взагалі лютий треш, помісь совка і вишивати, взагалі далекі від об'єктивної реальності. Чи збираються ревізувати програми і підручники?".

- Ми будемо переглядати зараз державний стандарт базової освіти. Далі будемо переглядати стандарт старшої школи. Безперечно, це матиме свій вплив… Буде два нові стандарти, відповідно до яких будуть формуватися освітні програми, навчальні плани. І, безперечно, це також торкнеться літератури. Я вважаю, що в українську літературу мають входити більше сучасних письменників. Ми маємо відійти від традиції страждань всього українського народу, які ми транслюємо нашим дітям через українську літературу. Таким чином утверджуючи хибну тезу про те, що українці – це нація, яка приречена на страждання, сльози. Безперечно, необхідно транслювати інші дискурси і патерни через літературу, адже у нас є надзвичайно великі письменники. Особливо сучасні, які є, мені видається, найкращими митцями.

- А чому, на вашу думку, незалежній Україні йде вже 29-й рік – а наша освіта досі дихає цим совковим повітрям? Незважаючи на те, що вчителі і викладачі їздили за кордон, спілкувалися, читали…

- Тому що хтось має завжди задавати тренд. Якась спільнота з агентів змін має трендити ці зміни. І от зараз, вона формується. Зараз вона отримує якусь суб’єктність, якийсь голос. І це просто потрібно далі підтримувати. Але, соррі, якщо всі хочуть змін скрізь одразу, то я розчарую – магії не буває

- Хочуть. Причому в усіх галузях…Йдемо далі. Павел Себастьянович, ще один відомий блогер, питає: "Когда родители смогут сами решать, чем и кто будет кормить детей в школах?". І Нана Абашидзе запитує: "Чи настануть такі часи, коли батькам дозволять вирішувати, що будуть їсти їх діти?".

- Дуже правильне запитання. Дуже класне запитання. Я дякую за нього. Як на мене, здорове харчування – невід’ємна частина безпечного простору в школі, який дає можливість нормально вчитися і не калічити своє здоров’я під час перебування в школі. Безперечно, харчуванню необхідно надавати належну увагу. Зараз харчування - це відповідальність засновника школи, самої школи, які формують підхід до того, як його організувати. І є дуже багато варіацій, як це робити. А десь харчування взагалі немає, воно неорганізоване. Десь харчування є - але його ніхто не їсть. Бо на це просто дивитися тяжко, не те, що їсти. А десь є дуже успішні кейси.

- А що ви їли, коли вчилися у школі?

- Я не їла в школі. Бо це було жахливо. Я їла булочку – і все. А ще в школі, коли я жила у Вінницькій області і ходила в звичайну загальну освітню школу, ми їли мівіну на перервах.

- Всі їли?

- Ну, в столовці хтось їв, що давали. Але я і багато хто це їсти це не могли. Тому що вид брудних ганчірок і немитих столів поряд з кашею, він не дуже приваблює. Тому всі їли… це були роки легендарної мівіни і ще якогось трешу з гастрономів.

І коли я навчалась вже у Київському гуманітарному ліцеї, то, за всієї поваги до цього закладу, який я страшенно люблю, у нас також було все погано з харчуванням. Після другого уроку нам давали ці пряники і сік…

- Пряники, мабуть, такі дубові?

- Да. Ну, ми їх їли. А що робити? Там можна було купити щось гаряче - але воно теж було доволі погано організовано.

Що ми зараз хочемо зробити? Загалом все починається з простого – який у нас санітарний регламент. Що держава каже, що в школі можна їсти, що не можна їсти, які продукти, який калораж. За це відповідає міністерство охорони здоров’я. І це санітарний регламент, який вони зараз оновлюють спільно з нами, з Євгеном Клопотенком. Ми хочемо оновити те, що даємо як рамку харчування в школі.

Далі це спускається на рівень місцевий. І школа, укладаючи меню, погоджує його з санітарною службою Вони мають погодити з нею меню. І ще на місцях звикли працювати за старим меню. Ми їм хочем дати інші варіанти того, яким може бути  шкільне харчування в межах навіть чинного санітарного регламенту. Тому що можна ж дуже по-різному зварити кашу з овочів. Можна дуже по-різному зварити суп. Він може мати привабливий,  навіть естетичний  вигляд. А може видаватися таким, що його не буде песик вдома їсти.

- Колись, готуючи репортаж, я залюбки їв обід у одній з київських шкіл, очолюваній нинішнім освітнім омбудсменом Сергієм Горбачовим. До речі, які у вас з ним взаємини, як працюється разом?

- Чудові у нас взаємини… Пан Сергій, власне, у своїй школі впровадив нову систему харчування разом із Женею Клопотенком. І ми хочемо дати просто розуміння того, що це може бути по-іншому, навіть у межах нинішніх нормативних актів. Тому що треба додати трошки любові в те, що ми кладемо дітям на тарілку.

Тому - новий санрегламент, нове меню. Паралельно з цим на наступний рік ми хочемо дати школам через субвенції кошти на оновлення харчоблоків. Бо насправді це як з новим освітнім простором. Можна дуже по-різному закупити парту. Можна купити і прикрутить до підлоги. А можна купити сучасну мобільну парту, яка буде підніматися, складатися, нагинатися, - відповідно до потреби освітнього процесу.

Два тижні тому я була в Маріуполі. Ми їздили в звичайну нову школу, яку місто модернізувало, зробило ремонт, повністю все з нуля. Я вам зараз просто покажу, щоб ви бачили, що може бути. (Показує кореспондентові "Цензора" фото на своєму телефоні, – ред.). От розумні люди, які думають наперед. Такий вигляд має столовка звичайної маріупольської школи. Що вони зробили? Купили гігантські пароварки. Тут можна обирати страву, яку ти хочеш приготувати з м’яса, так само в пароварці. Тобто повністю все обладнали нове. І отака кухня, все новесеньке, коштувала усього мільйон двісті! Я вважаю, що це доволі небагато, зважаючи на цю сучасну техніку. Питання просто, яку техніку ми закуповуємо і під які потреби. Можна купити 20 каструль - і з ночі до обіду варити в них кашу. А можна купити сучасну пароварку, яка тобі за три години приготує все на школу.

І що хоче зробити Маріуполь? Вони хочуть розширити отакий підхід. Зробити ще одну таку велику кухню, яка буде робити їжу для всіх шкіл, які є в місті, - і розвозити. За ніч вони підготували все і зранку просто розвезли. Воно свіже. Воно приготовлене в нормальних умовах. І воно економічне вигідне. І це питання - це приклад того, як думає організатор цього процесу на місці. І на наступний рік, даючи гроші під модернізацію шкіл, в тому числі на харчоблоки, ми хочемо дати школам варіанти того, як це можна організувати. Якщо хтось не хоче думати, ми йому розкажем, який може бути варіант залежно від ваших умов. Наприклад, у вас взагалі нема харчоблоку. Ви можете організувати процес харчування отак от. Якщо ж у вас він є, але старий – оновіть, будь ласка; от вам рекомендації, що можна закупити.

Тому думаємо над варіантами, як це презентувати комплексно на місцях, працюємо разом з МОЗом, з Євгеном Клопотенком над меню.

- Англійська мова. Олег Сластьонов пише: "Катастрофическая нехватка или очень большая текучка с учителями английского языка в младших классах связана с зарплатой учителя, с нежеланием учителя преподавать, еще какими-то причинами? Почему такое происходит?".

- Тому що ми платимо вчителям дуже маленьку зарплату. При тому, що, знаючи англійську мову, ти можеш піти на різні типи роботи, які краще оплачувані, ніж вчительська.

- Анна Шаинская питає: "Планируется ли организация родительских комитетов школ в общую организацию, типа PTA в США? Потому что даже в городах с хорошо обеспеченными школами материальная помощь родителей - не лишняя, когда деньги идут на конкретные цели конкретной школы. Когда все осваивается официально, через счета и с бюджетами, проще контролировать приход/расход средств и целевое их использование".

- У мене немає бажання братися за  розбудову державного нагляду за батьківським самоврядуванням. Мені здається, що ця спільнота має самоорганізовуватися. А наше завдання – дати батьківському самоврядуванню повноваження. Це те, що вкладається в закон про повну загальну середню освіту. Але централізувати цю історію я поки не дуже бачу потреби. Як на мене, цей процес триває; кажу про це, дивлячись на активність батьків-SOS, які дуже часто є нашими партнерами і з якими ми консультуємося. Мені здається, що батьки дедалі більше отримують голос. Інше питання, щоб це було теж цивілізовано; щоб ми не заходили в крайнощі.

- Щодо вишів. Олексій Скорик каже: "Міністр сказала, що переселенцям треба відкрити доступ у навчанні до всіх вузів. Чи розуміє вона, що після цього треба буде закрити всі вузи, які виведені з ОРДЛО, бо в них ніхто не буде навчатися, бо вони розміщені на глухій східній периферії? І чи розуміє вона, що у такий спосіб буде знищена інституціональна освітня система Донбасу (не буде які вузи відновлювати після деокупації (дай боже)). Яке рішення вона має і чи провела консультації із представниками східних і кримських ТНУ вузів? Те що не проводила, ми знаємо достеменно" - завершує своє питання пан Скорик. Що скажете?

- Дійсно ми ще не мали зустрічі з усіма переміщеними університетами, плануємо це. Вибачте, я за 2 місяці не можу встигнути зустрітися з усіма. Але, на мою думку, тут не має однозначної простої відповіді. Як немає простої відповіді на жодне з питань, яке стосується Сходу. І жодне з них не є таким, що влаштовує усіх. Безперечно, дописувач правий, що переміщені університети за рахунок того, що доступ для них тих наших громадян, які проживають на окупованих територіях, був спрощений, - вигравали від цього. Тому що у них був такий гарантований контингент, хоча і невеликий насправді. Хотіли би, щоб він був більший. І вони за рахунок якогось певного особливого статусу і виживають в тому числі.

Але я би радила дописувачу також подивитися, чи це не має певної форми дискримінації, що ми фактично створюємо умови для доступу лише для окремих закладів вищої освіти. Я розумію, від чого виникають такі питання. Тому що, будемо відверті, на окупованих територіях є дуже багато людей, які цю країну не люблять і відверто бажають її найгіршого. І, безперечно, давати доступ їм просто так до української вищої освіти - теж не є правильним. Але, друзі, ми ж мислимо в тренді того, що ми боремось, в першу чергу, не за якісь примарні речі, а за людей. За людей і території, безперечно, бо це наш суверенітет. Але люди – це основне. І тому дати їм доступ до освіти, яка є великим інструментом інтеграції – надзвичайно важливо. І я говорила про це, коли виступала на форумі. Звучала ця теза, що ми маємо починати дискусію про те, як нам розширити доступ до української освіти. Бо минуло 5 років - і ми маємо такий результат. Ми є, де ми є. У нас кількість вступників з окупованих територій - невелика. З Криму вступає усього 250 людей. Це багато? Це ганебно мало! Причому всі кричать, що Україна нічого не робить для того, щоби повернути назад Крим…

Є дуже багато запитань, які можна поставити у відповідь на такі запитання. Я готова на відверту дискусію. Наступного тижня маємо внутрішню робочу зустріч щодо результатів візиту у Маріуполь і щодо цілісної рамки того, як ми працюємо з освітою на сході. Далі будемо мати ради ректорів переміщених закладів вищої освіти. Будемо думати, як ми можемо ситуацію все-таки трошечки змінити.

- Запитання щодо плагіату. Татуся Бо цікавиться: "Плагіат - з цим біда, починаючи зі школи і закінчуючи науковими колами. Жодна справа по плагіату так і не завершилася гучним розслідуванням та покаранням, а викривачів переслідують. Ба більше, є такий Сергій Бабак, голова комітету з питань освіти, науки та інновацій. В його науковій роботі знайшли кілька ознак плагіату. У відповідь він відверто погрожував фізичною розправою усім, хто про це говорив. Жодних розслідувань не відбулося. Чи означає це, що і ця команда благополучно покриватиме лептонних богів і відверту плагіатщину?

- Я особисто покривати плагіат не збираюсь. Але загалом інституційно це питання Нацагентства з забезпечення якості вищої освіти, а також судів. Саме вони мають виносити те чи інше рішення. Я є головою атестаційної колегії міністерства, яка є тим органом, який затверджує присудження звань. Ми провели її лише одну. Оновили її склад, принципи роботи. Провели перше засідання. І я особисто гарантую, що буду дотримуватися принципів, що жодна сумнівна спецрада, жодна сумнівна робота, до якої є питання, не буде отримувати позитивного рішення на колегії, яку я очолюю. Я можу відповідати за те, що курую я.

Маємо відійти від традиції страждань українського народу, які ми транслюємо нашим дітям через українську літературу, - міністр освіти Ганна Новосад. Частина 2 03

- Ви можете відповідати за те, щоб зробити клімат моральний у вишах перш за все, нетерпимий до таких явищ. Є в Росії штука під назвою "Дісєрнет". Це не офіційно зареєстрована організація, а просто спільнота людей, які вміють знаходити плагіат, знають про ці кейси і в інтернеті їх викривають ці кейси…".

- У нас буде національний репозитарій академічних текстів, який буде містити усі наукові роботи. І буде можливість перевіряти, чи не списана ця робота, чи не були витягнуті з неї якісь шматки і перекинуті в інші і так далі. Це була ідея ще попередніх міністрів, далі цим займалася Ліля Гриневич. Зараз наше завдання - довести це до кінця і запустити цей репозитарій.

- Журналістка Цензор.НЕТ Ольга Скороход запитує щодо нових вимог до оприлюднення результатів дисертації. "Гуманітарії небезпідставно заявляють, що їхні інтереси не враховані, - каже вона. - Зокрема монографія приєднується лише до однієї статті, хоча в гуманітаріїв монографія може вартувати кількох дисертацій. Чи є плани надалі це скорегувати? І які плани щодо реорганізації Академії наук?".

- Ми готові переглядати цей порядок. Тому, якщо є пропозиції, нехай дописувачі надсилають. Щодо планів реорганізації Академії наук, то зазначу одразу, що Міністерство освіти не курує Академію наук. Але ми формуємо політику в сфері науки. Національна академія є самоврядною організацією відповідно до закону. Тому ми безпосередньо не ухвалюємо рішення, реорганізувати їх чи ні. Проте питання, яке ми порушуємо, - це ефективність всієї організації науки України. 5 листопада ми провели перше засідання Національної ради з питань розвитку науки і технології, яку очолює прем’єр-міністр і яка складається з наукової спільноти, визнаних дослідників, науковців. В тому числі туди входять і Академія наук, галузеві академії і міністерство освіти. І одне з питань, яке порушувалося – те, що нам дійсно необхідно почати роботу над реформуванням того, як організована наша система організації науки. Прем’єр дав доручення до 15 грудня спільно усім напрацювати варіанти того, як система може бути модернізована, реформована. Зараз сідаємо, готуємо ці пропозиції.

- Олег Галайдич питає: "Левову частку світової науки рухають аспіранти і постдоки. В Україні ж виник величезний віковий провал, бо стимулів професійних, фінансових, які б робили дослідницьку роботу в Україні привабливою для молодих науковців, на системному рівні немає. Як планує міністерство заповнити цю прогалину? Чи будуть якісь ініціативи щодо створення умов, за яких молоді науковці, які виїжджають на PhD або Postdoc за кордон (а таких багато), почали розглядати можливість робити дослідження в Україні?

- Класне дуже запитання. Підтримка молодих науковців є однією з підцілей нашої програми дій уряду. Ми її, зокрема, будемо реалізовувати через створення програм постдоків. Ми вже для цього створюємо робочу групу, яка буде напрацьовувати варіанти, як це можна зробити. І друге. Безперечно, будемо рухатися шляхом більших грантових можливостей саме молодих науковців. Але це дуже правильне зауваження. Про це говорить багато, що у нас є підтримка молодих, до 35, а далі – таки провал. І цей gap ми хочемо заповнити в тому числі - через ці два інструменти, тому почали над цим працювати.

- І останній блок. Він такий світоглядний. По-перше, Віра Зваан, Голова правління фундації "Українці в Нідерландах", пише: "Скільки українських закордонних шкіл існує на сьогодні? Чи є у міністерства стратегія розвитку українських шкіл діаспори? Актуальне питання на сьогодні у зв‘язку з великою міграцією і важливістю збереження національної самоідентичності, мови серед дітей мігрантів".

- Дякую за запитання. Тут є два великі нюанси. Саме українських шкіл як юридичних осіб у нас дві. Одна з них у Латвії, у Ризі. Інша – в Казахстані. Це юридично визнані місцевим законодавством українські школи.

Інший формат роботи таких шкіл – це суботні або недільні школи, які дуже часто просто функціонують як громадські організації. Тобто це за своїм статусом - не є юридичні особи. Але вони надають освітні можливості українцям, які живуть за кордоном. Особливо в Португалії, в Іспанії, в Італії, де великі спільноти наших трудових мігрантів. Цього року ми вперше в ризьку українську школу відряджаємо двох українських викладачів на її запит. Вони сказали: нам треба викладачів (якщо не помиляюсь) музики і з географії (не пам’ятаю). Ми розробили порядок, як ми будемо це робити. Заклали гроші в бюджет. Цього року вчителі туди їдуть. Українські наші вчителі будуть там жити, викладати, ми їм будемо платити заробітну плату. Також підтримуємо цю школу в Латвії обладнанням. До речі, Президент їздив туди на початку жовтня і передавав їм комп’ютерне обладнання.

Чому складно підтримати так само інші подібні школи? Тому що це не є школи як такі. У нас фактично немає контрагента. І ось цими громадами опікується Міністерство закордонних справ, яке підтримує громадські організації, які в тому числі надають освітні послуги, назвемо їх так. І поки ми ще в дискусіях з МЗС про те, як би ми могли так зробити, аби ці школи отримували і вчителів і можливості якось інституціоналізувати свою роботу. Але ми завжди допомагаємо з навчальними матеріалами. Якщо потребують підручників, ми їх передаємо. Якоюсь мірою це питання закриваємо. Але цього недостатньо і треба думати над подальшими формами співробітництва.

- Тетяна де Бруїн, ще одна українка, яка вже давно живе у Нідерландах, і до того ж – педагог, запитує: "Приезжая на родину, часто слышу, что в Украине собираются вводить "европейскую систему образования". Так ли это? Если так, то что конкретно имеется в виду? Ведь никакой единой европейской системы не сушествует? Европа - не есть чем-то монолитным и гомогенным. Система образования в Голландии кардинально отличается от таковой в Германии или Великобритании. Слышала, что за основу берется Финляндия. Но почему? Ведь это специфичная страна с очень меленькой плотностью населения. Отсюда и особенности образования: дети по одному за партой, разные возраста в одном классе. Подобные нововведения также требуют серъезных денежных вливаний".

- Система середньої освіти завжди має глибокі національні особливості. Однак, зараз в усьому світі триває дискусія про те, якою має бути освіта, щоб відповідати на виклики 21 століття. За результатами дослідження PISA Фінляндія вважається однією з тих країн, яка змогла побудувати систему найбільш правильно. Тут діти не просто зазубрюють інформацію, а можуть використати її для вирішення реальних життєвих завдань і це надзвичайно важливо. Наша справа не перейняти фінську систему – це просто неможливо, а примножити наш позитивний досвід їхніми методиками та практиками, щоб наші діти були конкурентоспроможними у сучасному світі. На жаль, сьогоднішня шкільна освіта в Україні не дає максимум результату для наших дітей.

- І, продовжуючи цю ж дискусійну лінію, Сергій Шевченко, шанований викладач із Сум, цікавиться: "А почему бы, вместо того, чтобы перенимать что-то вырванное из контекст "Европы" – не создать свою методическую школу? Ведь что-что, а образование при Советском Союзе было одним из лучших в мире, медодическая школа и традиции были очень сильны.

- Освіта Радянського Союзу була дуже хорошою, але виключно для реалій Радянського Союзу. Сьогодні це утворення мертве. Перед нашими дітьми постали нові цілі і нові завдання, пов’язані з глобалізацією, роботизацією й іншими складнощами сучасного світу. Це не означає, що наші методичні напрацювання потрібно відкинути. Наприклад, праці Василя Сухомлинського надзвичайно суголосні ідеології Нової української школи, багато в чому в реформі ми опираємось саме на них. Тому, безумовно, ми маємо творити свій підхід до освіти, але сьогодні в сучасному світі жодне нове наукове знання не твориться в ізоляції – обмін досвідом примножує можливості, і ми маємо використати це, зокрема, для розвитку наших шкіл.

Євген Кузьменко, "Цензор.НЕТ"

Фото: Олександр Зубко, для "Цензор.НЕТ"

Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику