Цензор.НЕТ

15.01.20 15:10

Російська артилерія на Донбасі в руках проксі-військ

Автор: Дмитро Путята

Артилерія для Збройних сил України влітку 14-го стала тим вогняним кулаком, котрий витягував на собі абсолютну більшість успішно проведених наступальних операцій. Прикривала вона і позиції ЗСУ, що перебували в обороні на різних ділянках фронту.

 Особливо це відчувалося в прикордонній смузі, де українські війська перебували під артилерійськими ударами росіян та бойовиків по обидві сторони кордону. Якщо в уявленні людини, котра більш-менш цікавиться боями на сході України, вимальовується картина, що в плані артилерійського озброєння було в наших військах (по 2-3 артилерійські дивізіони на кожну механізовану бригаду з поправкою на вітер), то що було в противника – питання відкрите. Адже бої точилися не тільки за контроль кордону, але й далеко на північ і на захід. І там аналогічно найбільші втрати нашим військам завдавала артилерія бойовиків.

У цій статті буде проведений підрахунок артилерії сепаратистів у Донецькій та Луганській областях у період з червня до кінця серпня 14-го року. Аналіз написаного нижче проведений за допомогою OSINT дослідження, котре ведеться з 2016 року і в яке вносяться поправки та корективи, адже знаходиться все нова і нова інформація. Йтиметься лише про САУ, реактивну та ствольну артилерію без урахування мінометних батарей.

АРТИЛЕРІЯ ПРОТИВНИКА В ЛУГАНСЬКІЙ ОБЛАСТІ

Парадоксально, на перший погляд, але Донецька область з її медійним Слов’янськом впродовж усього червня, коли почала поступати перша артилерія, мала значно менше артилерійських систем, ніж Луганська. Але тут все доволі просто – лише невелика частина Луганської області перебувала під контролем противника. Там він і завозив техніку та боєприпаси, і цю зону контролю потрібно терміново розширювати. Слов’янськ, на мою думку, слугував дуже хорошим фактором у плані позитивного для противника відтягування часу. Адже росіянам потрібно було зібрати бойовиків з числа місцевих жителів, завербувати громадян Росії та навчити чи нагадати їм, як це бути частиною артилерійського підрозділу. Тому цілий червень пішов лише на руку російському командуванню. Якщо в другій декаді червня в Слов’янську було лише дві САУ 2С9 "Нона" з РФ, а на решті територій "Донецької республіки" жодної гаубиці, то вже в кінці червня на територію Луганської області в район Краснодону прибули 6 гаубиць Д-30 для підрозділу "Вітязь" та 4 САУ 2С9 "Нона" для елітного формування з вузькопрофільним завданням "Єрмак". У липні артилерія противника виросла практично до свого максимуму в літній кампанії.

В Луганську був сформований артилерійський підрозділ "Тайфун". У його складі було 8 систем залпового вогню "Град". Один з таких "Градів" здійснив обстріл Луганського аеропорту та Металіста 5 липня 2014 року. Окрім того в пункті дислокації батальйону "Заря" знаходилися і 6 гаубиць Д-30 та САУ 2С1. Останні мали номери від 1 до 4.

Російська артилерія на Донбасі в руках проксі-військ 01

"Град" бойовиків. Луганськ, літо 14-го. Фотографія з особистого архіву бойовика

Наростили своє угруповання і підрозділи противника, котрі розташовувалися в районі Краснодону та вели бої з підрозділами 72 та 51 ОМБр, ДПСУ та 79 ОАЕМБр. До батальйону "Вітязь" у липні приїхали ще дві САУ 2С9 та 4 БМ-21 "Град". В Ровеньках в руках 2 казачого батальйону "ЛНР" були 7 гаубиць Д-30. В тому ж таки липні для казаків, котрі тримали оборону в Алчевську та Первомайську, передали 3 гаубиці Д-30. В серпні збільшення кількості артилерії в Луганській області не відбувалося. Суттєвим підсиленням став батальйон "Амур",  що зайшов на територію України 17 серпня і мав 4 гаубиці Д-30 та 4 "Нони-К". Таким чином артилерія бойовиків на території всієї Луганської області по підрозділах налічувала:

З наявних даних стає цілком зрозуміло, що даної кількості артилерії на цілу Луганську область (принаймі її північ, так як прикордонну смугу "прикривала" російська артилерія) не вистачало і в ЗС України була повна домінації в артилерії через що бойовики практично не проводили наступальних операцій, а очікували прибуття російських БТГр зі своєю артилерією. Можливо, що тут зазначені не всі підрозділи противника, котрі мали ствольну, самохідну чи реактивну артилерію, але з відомих мені даних – це, скоріш за все, практично повністю відображає картину, котра склалася на той час. Дещо іншою ситуація була в Донецькій області.

Російська артилерія на Донбасі в руках проксі-військ 02

"Гради" бойовиків у Суходольську, липень 14-го. Фотографія з особистого архіву бойовика

АРТИЛЕРІЯ ПРОТИВНИКА В ДОНЕЦЬКІЙ ОБЛАСТІ

Спроба застосувати реактивну артилерію 13 червня 2014 року в Донецькій області обернулася фіаско для бойовиків і була вивезена в РФ аж до початку липня (з огляду на вищезазначені дані). Гіркіну вдалося вивести зі Сло’янська дві російські САУ 2С9 "Нона" і окрім них станом на 5 липня 2014 року в усій Донецькій області не було жодної артилерії (за деякими даними десь в режимі кочівника знаходилися 3 Д-30. Інформація потребує підтвердження). Доволі складно зараз знайти точну дату, коли на територію України для донецьких формувань зайшли перші "Гради" чи гаубиці, але на відео з Луганська, датованому 13 липня, чітко видно одну реактивну установку, котра їде в змішаній колоні техніки для "Оплоту" та "Востока".

Російська артилерія на Донбасі в руках проксі-військ 03

БМ-21 для бойовиків з "ДНР" у Луганську. Скріншот із відео

За весь липень росіяни завезли на територію Донецької області навіть більше артилерії, ніж в Луганську в червні та в липні разом. Якщо говорити більш детально, то картина така:

Навіть той факт, що в донецьких було більше артилерії, ніж в сусідній "республіці" не допомагав їм не втрачати території та контроль над стратегічно важливими трасами задля належного функціонування військових формувань противника. ЗС України було більше навіть попри те, що вони регулярно перебували під артилерійським вогнем росіян. Бойовики просто фізично не могли впоратися зі Збройними силами України. Саме тому росіяни заводили свої Р/БТГр на територію України в 4 етапи, де найбільший із них припав на 23-24 серпня 2014 року.

Провівши підрахунки, отримуємо: ствольна і самохідна артилерія бойовиків в "ЛНР" влітку 14-го – 35, реактивна – 12. Ствольна і самохідна артилерія бойовиків в "ДНР" влітку 14-го – 56, реактивна – 22. Сумарна кількість на обидві "республіки" - 125 одиниць. За деякими даними "Вагнер" в Луганській області окрім 82 мм мінометів мав і гаубиці Д-30, але інформація потребує підтвердження. Як зазначалося вище, до уваги не бралися міномети. Також не робився підрахунок протитанкових 100 мм гармат БС-3, котрих в противника було доволі багато. Згідно моїх підрахунків їхня кількість налічувала 15-20 одиниць на обидві області. Аналогічна ситуація і з установками "Град-П" (одиночна 122 мм ракета від "Граду").

Російська артилерія на Донбасі в руках проксі-військ 04

Висновок: безумовно, артилерії в українській армії було значно більше і вона була потужнішою. Не копаючи глибше дуже легко маніпулювати даним твердженням і висвітлювати поразки ЗСУ влітку 14-го (без сумнівів, що літня кампанія була програна) в такому світлі, що бойовики своїми малими силами "стали на захист рідної землі проти українського агресора" і нібито нанесли йому безповоротні втрати. Тут потрібно розуміти наступне – ЗСУ були обмежені боєприпасами, спектром застосування, дисципліною та доволі часто імпотенцією українського командування. Якщо ж говорити про противника і його артилерійські обстріли наших угрупувань на кордоні з РФ (це не згадуючи навіть саму Росію і обстріли з її території), то яскравим прикладом слугують бої за населений пункт Кожевня, де вже у другій декаді липня 14-го практично були відсутні боєприпаси до артилерійських систем у наших бійців, натомість бойовики та росіяни регулярно вели обстріл наших позицій та навіть населених пунктів. З лиця землі був стертий населений пункт Степанівка (справа рук російської артилерії). Аналогічна доля чекала і згадану Кожевню, котру рознесла артилерія бойовиків очолювана російськими кадровими військовими (в запасі, у відставці чи відправлені у відрядження). Така вседозволеність в плані практично безмежної кількості боєприпасів та зеленого світла на знищення цілих населених пунктів очевидно приносила свої позитивні результати для противника.

Цитата Захарченка про те, як вони "сожгли" Кожевню - тут.

 Дмитро Путята, для Цензор.НЕТ

Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику