Цензор.НЕТ

02.02.20 10:15

Художник, автор проєкту "365. Святі на весь рік" Лев Скоп: "Війна дала мені багато добрих людей і конкретно показала, хто є хто"

Автор: Віолетта Кіртока

65-річний художник із Дрогобича всі роки активно допомагає тим, хто боронить Україну. Його ікони можна знайти як в оселях та кабінетах відомих акторів і режисерів, так і в бліндажах під Донецьком, в #доміку стоматологічної організації "Тризуб Дентал" в Карлівці...

Художник, автор проєкту 365. Святі на весь рік Лев Скоп: Війна дала мені багато добрих людей і конкретно показала, хто є хто 01

Образи впізнавані, кольорі теплі і приємні оку і серцю. Тільки щира і усміхнена світу людина може так малювати. Але я й не здогадувалася, наскільки енергійний та невгамовний цей художник, який малює навіть під час інтерв‘ю.

Художник, автор проєкту 365. Святі на весь рік Лев Скоп: Війна дала мені багато добрих людей і конкретно показала, хто є хто 02

Лев Скоп не просто художник. Він - майданівець, волонтер, який невтомно допомагає армії, митець, який і сам генерує несподівані ідеї, і підтримує інші проєкти.

Але зараз більшість його сил направлена на те, щоб врятувати дружину, також художницю, Тетяну Думан. Чи Танюсю, як він ніжно її називає. Цього літа у неї виявили пухлину головного мозку. Утворення видалили, призначили лікування - хіміотерапію та опромінення, які коштують неабияких грошей. Саме для того, щоб зібрати необхідну суму, Левко наважився на проєкт "Святі на весь рік". За декілька місяців він намалював 365 образів. Всі вони були виставлені на Андрія у львівській галереї "Дзиґа". Бажаючі можуть купити ті, які їм до вподоби. І продаж рухається досить жваво. Всі гроші, зрозуміло, підуть на лікування Тетяни.

Ми записували цю розмову із Левком в Українському домі в Києві, де він на Миколая давав майстер-клас.

"ТАНЯ ЗІ МНОЮ ПРОЙШЛА ВЕСЬ МАЙДАН. ЗМІНИЛА МЕНЕ І МОЄ ЖИТТЯ".

-Знаєш, на Миколая ж виповнилося три роки, як ми з Танею розписалися, а разом років тринадцять. Я викладав в художній академії, вчив ікони малювати. А Таня вчилася у поліграфічному, звідки і перевелася до нас на другий курс. Тані подобалася моя система викладання, бо я вважаю кожну людину творцем. Вона проявляла інтерес, а там і любов почалася, вирішили жити разом. На той час я був розведений. Встиг двічі женитися і розлучитися. У мене п’ять внучок. Вже мав би бути прадідом давно, але ще чогось не є. Одній внучці 26 років, другій 24… Я сам в 20 років став татом, а в 40 - дідом.

У Тані я побачив дуже серйозне ставлення до малювання. У малярстві завжди відразу дуже підношу планку. Так ставлюся і до себе, і до своїх учнів. Так роблю і в музиці, якою займаюся, в науці… Нічого прохідного бути не може. Справі треба віддаватися цілком. На четвертому курсі Таня зробила такий диплом, що його відразу забрали у львівську галерею.

Художник, автор проєкту 365. Святі на весь рік Лев Скоп: Війна дала мені багато добрих людей і конкретно показала, хто є хто 03

Ікони, які малює Тетяна Думан, мають свої характерні риси

Таня зі мною пройшла весь Майдан. І приперлася до нас, коли вже були обстріли 19-го лютого. Я її ледве не прибив там: "Куди ти лізеш? Тут стріляють!" А коли почалася війна, вона організувала акцію "Митці воїнам". Я ж поводжуся як той бродячий пес. Там треба, там фестиваль, там у Київ покликали. Їду, роблю, приводжу, що просять. А Таня збирала картини, робила акції. Вона вміє все організувати. Я того зовсім не можу робити. Якось кинули клич: треба купити тепловізор підрозділу, де був Сліпак, друг Міф. На Андріївському зробили виставку-продаж художніх творів. Я в мішок ікони свої запхав та й поїхав. З однієї акції заробили на тепловізор! І подібних ситуацій було багато.

- Як ви дізналися про те, що Таня хвора?

- Випадково. Щось у неї голова боліла. І якось незвично, постійно… Почали букви розбігатися. Таня подзвонила до волонтерки, нашої подруги Марії Петришин. Вона занепокоїлася: терміново на МРТ. Це обстеження і виявило утворення. Рак мозку. Четверта стадія... Пухлину видалили, після чого призначили хіміотерапію, опромінення…

Художник, автор проєкту 365. Святі на весь рік Лев Скоп: Війна дала мені багато добрих людей і конкретно показала, хто є хто 04

- Все це вимагає грошей…

-Так. Операція обійшлася в три тисячі доларів. Спочатку я думав сам заробити, справлятися з усім, не долучаючи людей, але воїни, волонтери кинули клич в закритих групах, і відразу зібрали гроші на операцію, а потім хтось поширив інформацію у фейсбуці. І пішло ще ширше. Таня вже була на лікуванні в Польщі. Тепер потрібно їхати в Німеччину. Там сказали, що знадобиться дуже велика сума: 120 тисяч євро. І хоча ми зібрали багато грошей, такої суми немає.

Я буду тепер всюди разом з Танею, бо коли її немає поряд, у мене починаються глюки. Коли вона була в Польщі, то я зібрався і поїхав до неї. Відразу мені стало легше. Ми в клініці сиділи разом, малювали, як здорові.

У Німеччину вона поїхала на обстеження - мені знову зле. Я не знав, яка вона повернеться, що з нею там роблять… Як тільки Таня біля мене – все відразу відлягає. Таня змінила мене і моє життя. І я тепер без неї не можу.

-Є зараз гроші на лікування?

-Частково. Я ж не дуже слідкую за цим. Але проєкт, для якого я намалював 365 ікон, триває, люди купляють образи, гроші надходять і надалі.

"НА МАЙДАНІ МАЛЮВАВ НА ТОМУ, ЩО ГОТУВАЛИСЯ СПАЛИТИ В БОЧКАХ"

- Як виникла ідея створити ікони на кожний день?

- Ще до Майдану я неодноразово продавав свої роботи, а гроші пускали на лікування хворих дітей. І якось до мене звернулася жінка із онкодиспансеру, де знаходилися діти з тяжкою формою раку. Треба були кошти на покупку дороговартісного обладнання. Це було ще у 2013 році. Я дав одну ікону, другу. Якось прийшов у свою майстерню в Дрогобичі, поклав поряд 10 чи 15 ікон. Думаю, може, сто ікон намалювати. Все ж більше грошей буде. І тут виникла думка: а чому не зробити 365 ікон, на яких зобразити Богородицю, яка молиться кожний день. Ікони пронумерувати. Зробив декілька ікон, сфотографував і дав об’яву у фейсбуці, що маю таку ідею, що нам треба зібрати великі кошти. Людям страшенно сподобалася ця думка. Журналісти всіх газет до мене дзвонили, для телеканалу ICTV інтерв’ю дав. Всі питали, коли виставка. І тут "Дзиґа" дає добро. А я ж на Майдані. Мене видзвонюють: приїдь на відкриття. "Та відкрийте без мене", - даю дозвіл. "Ні, - категорично кажуть. - Треба щоб ти був". Беру квиток туди і назад, бо дуже переживав, на кого ж лишу Майдан. Ікони почали купляти прямо на відкритті. Той "паркан" ставав менше, менше… І на зароблені гроші купили необхідне обладнання! Директор "Дзиґи" тоді запропонував: давай робити кожен рік таку виставку. І ми планували зробити у 2014 проєкт "Святі на кожний день". Але після Майдану я потрапив в лікарню, почалися проблеми з легенями, підозрювали навіть туберкульоз. Там же, під час мітингів, на нас якісь гази пускали… В лікарні я почав малювати тих святих. Біля корпусу знайшов купу підходящих дощечок. Намалював велику Майданівську Покрову, вона зараз знаходиться в капличці на Інститутській, що біля метро.

Я там дивом живим лишився, коли нас погнали силовики у лютому. Я заскочив у метро, доїхав до Майдану і повернувся до своїх, бо вони думали, що я вбитий, навіть інформація по фейсбуку така пішла – побачили когось в калюжі крові, схожого на мене.

Так ось. У лікарні я намалював лише святих за січень. І все віддав на війну - вже потрібно було допомагати військовим, у яких не було ні броніків, ні одягу нормального. Таня підключилася. Ми зробили мою персональну виставку і на отримані гроші купили 20 бронежилетів.

- І зараз для Тані ви вирішили повернутися до цієї ідеї?

- Пару місяців тому, коли стало зрозуміло, що Таня серйозно хвора, що потрібно щось робити, я й вирішив намалювати "Святих на кожний день".

Художник, автор проєкту 365. Святі на весь рік Лев Скоп: Війна дала мені багато добрих людей і конкретно показала, хто є хто 05

- Купили вже багато?

- Мішками забирали! Я поставив ціну на одну іконку – півтори тисячі гривень. Але можу і за сто гривень продати, не роблю з того проблему. Так було, і коли на армію збирали. Людина каже – не маю більше, лише 700 гривень. Ну то давай. Я не люблю слово волонтер, самопожертва, патріот, тому що не знаю їхнього значення. Це нормальне явище. Вогонь треба гасити, дитину захистити. Це не подвиг, це нормально.

- Ви малюєте ікони на дощечках…

- Та вони ж не прості! Це покрівля церкви, яку розібрали біля моєї майстерні у Дрогобичі. На фронті я понабирав купу "дров" – ящики з-під зброї. Малюнки на них потім добре продавалися. Мою дуже дорого купили навіть в Емірати. Малюю на всьому підряд. На Майдані малював на тому, що готувалися спалити в бочках. Малюю на прапорах, на полотні, на картоні, на папері.

"З ЧАСОМ ЦЕ ПЕРЕРОСЛО В НАРКОТИЧНО НЕВИЛІКОВНУ ПРИСТРАСТЬ"

- Коли ви почали писати саме ікони?

- Думаю, це якась закономірність випадковостей. Я ріс у християнській сім’ї, де нас з братом завжди водили до церкви, вона була у Львові на вулиці, що колись називалася Миронюка, а зараз – Старознесенська. Це Підзамчий район. До речі, сорок років тому я намалював для тієї церкви ікону, і вона так там і висить. Я її всі ці роки не бачив. Якось був в тому районі, церква була відкрита, і я зайшов… Ікона на місці.

- Кого у вашій родині репресували і за що?

- Діда замордували за те, що мама була зв’язковою, продукти носила в ліс хлопцям. Діда попередили, що за мамою прийдуть. Він сказав мамі і бабці, щоб утікали в ліс. І п’ять років вони ховалися. А що сталося з дідом, ми дізналися від людей пізніше. Я зараз навіть написав про нього оповідання, може, буде книжечка невелика. До діда прийшли додому, вбили зразу, причепили за ноги колючим дротом і тягали по селі, щоб мама то побачила і закричала, виказала себе. Ми були переконані, що він похований у якійсь невідомій могилі. Але люди мого діда шанували і любили, бо то був дуже інтелігентний чоловік. Ризикуючи життям, збили з дощок гріб, занесли діда в ньому через річку вночі в друге село, викопали яму на цвинтарі, запхали і затерли. І берегли цю таємницю 50 років. Ніхто про то не знав – ні мама, ні бабця. Тільки як стала Україна незалежною, до моєї мами підійшов старший чоловік і сказав: я знаю, де твій тато. Вони пішли на цвинтар, він вказав між могилами. Лопатою почали бити і на неглибокій глибині знайшли дошки. По ґудзиках на кальсонах впізнали, що то могила саме діда... Зробили маленький гріб і ми на руках його перенесли з одного села в наше. І поховали як годиться через 50 років!

У нас до цих пір знаходять масові заховання. Мама розказувала, що українців і німці розстрілювали, і комуністи. УПА боролася і з тими, і з тими. Але це дало мені любов до України, Шевченка, Франка, Лесі Українки. То все для мене святе. Я так вихований. І я завжди казав: мені достатньо синьо-жовтого прапора. Достатньо! Все інше можна подолати. Нам було не легко. Наша родина жила нижче самого малого плінтуса. Нічого не було. Я завжди харчувався як американські кінозірки: пісна зупа, яка складалася з води та цибулини…

Художник, автор проєкту 365. Святі на весь рік Лев Скоп: Війна дала мені багато добрих людей і конкретно показала, хто є хто 06

Вважаю, кожна людина стає тим, ким хоче бути. Я хотів рок-альбом записати - записав. Лабаю собі рок-музику до цих пір. У мене купа гітар. Першу рок-групу зібрав, коли мені було 16 років. Коли викладав у художній академії, казав студентам: хто хоче малювати, той малює.

Ключовим моментом у малюванні ікон стало таке. У мене в кімнаті на стіні висіла репродукція. Поряд був картон, а фарби завжди були під руками – мій брат став, до речі, відомим художником. І я намалював ту іконку. Не копію, а наче у нас з нею відбувся діалог, поговорив з нею на цій картонці. І зайшов до мене наш бас-гітарист. А всі ж пацани - 16-17 років. Він побачив ту ікону і похвалив: "Класна яка". "Так ти собі візьми, якщо тобі так подобається", - запропонував я. Він повіз її бабусі в Білорусію. Казав потім: як вона схопила ту ікону, почала тулити до себе, так вона їй сподобалася. А я послухав це і вирішив, що буду ікони малювати, і з часом це переросло в наркотично невиліковну пристрасть.

Художник, автор проєкту 365. Святі на весь рік Лев Скоп: Війна дала мені багато добрих людей і конкретно показала, хто є хто 07

Свої ікони Лев часто дарує для різних церков України. Художник разом з військовим капеланом, Народним героєм Тарасом Коцюбою.

"ДО МАЙДАНУ МЕНІ ЗДАВАЛОСЯ, ЩО Я БУВ ОДИН. Я НЕ БАЧИВ ГАРНИХ ЛЮДЕЙ"

- Ви вчилися якоїсь професії, яка мала вас годувати?

- Ні. Я завжди був безперспективний.

- Це як?

- Дуже погано вчився в школі, мені нічого не хотілося. Найогиднішою професією в селі були гімновози… І всі мені казали, що це моя професія, що з мене толку не буде. Я не жартую. Потім щось мене перемкнуло, і пішла математика. Але після 9 класу я сам забрав документи і заніс їх у перший технікум, який трапився мені по дорозі. Вже там я зібрав рок-групу.

- А яку професію отримав?

- Технік-технолог сірникового виробництва, - сміється Левко. – Але й малював я весь час. Пізніше отримав потрібну освіту - заочно закінчив київську художню академію. Я малюю все, що мені в кайф. Ілюстрації до Бруно Шульца, абстракції, пейзажі, портрети… Якщо день не взявся за фарби, то в середині мене пружина починає стискатися. Кажуть, для того потрібно натхнення. Не знаю, що це таке. Лише після Майдану, коли почалися похорони загиблих, я перестав малювати.

- Вперше за своє життя?

- Так. Не міг зрозуміти, для чого то мені тепер робити. Три дні не малював. Коли в каплиці на Майдані згоріли всі мої ікони, священик мене попросив зробити нові. Я чесно сказав: "Не хочу, отче…" Але він знову до мене прийшов. І вмовив. Я знайшов якусь дощечку і знову почав працювати…

- Як виникла ідея малювати ікону в Станиці Луганській? Чому саме там?

- На початок 2015 року це місце було знаковим. Треба подякувати Миколі Походжаю, власнику видавництва "Коло", волонтеру, та Тарасу Лужецькому, у якого в Трускавці є стоматологічна клініка і який постійно допомагає армії. Ми з ними неодноразово їздили на схід. І тут Микола запропонував: "Давай зробимо щось цікаве, фест". Взяли фарби, кульки. Приїхали на центральну площу Станиці Луганської і давай роздивлятися навкруги. Прийшов місцевий священник. Кажу йому: можу намалювати Покрову. "О, это наша козацкая Покрова, было бы хорошо", - сказав і пішов. Ми поставили риштування і почали малювати, хлопці мені допомагали. Там було менше сотні метрів до сепарів. Ми зробили лик, а панель внизу залишилася пустою. І з космосу прийшла мені ідея, що місцеві мають самі намалювати там райські квіти. Прийшов хлопчик, намалював синьо-жовтий прапор. Якийсь інший написав "Слава Україні". Я нікого до того не примушував.

Художник, автор проєкту 365. Святі на весь рік Лев Скоп: Війна дала мені багато добрих людей і конкретно показала, хто є хто 08

Знову приходить священник. Подивився на те все і каже: треба освятити! І махав святою водою аж на вісім метрів.

Потім мені подзвонили, що сепари розстріляли ту Покрову, просили реставрувати її. Я знову приїхав, підігнали кран, люльку поставили. Я сів туди. Підняли мене до гори. Я до лоба Богородиці, а там над бровою - дірка і куля. Хочу колись виставку зробити "Історія однієї кулі". Ще одне попадання було в серце образу.

Художник, автор проєкту 365. Святі на весь рік Лев Скоп: Війна дала мені багато добрих людей і конкретно показала, хто є хто 09

Підійшли дві жіночки, дивилися на мою роботу і одна ледь не плакала. Взяла ту кулю в руку. І каже: "Мій чоловік встиг побачити вашу роботу. Але його вбили. Снайпер"…

- А як же ви працювали, якщо там було небезпечно?

- А що робити? Потрібно було виконати обіцяне. Залишилася така фотка смішна: маскувальну сітку натягнули, щоб хоч трохи прикрити ту стіну під час роботи. Але вона ледь мені зад закривала. Ікона ж - вісім метрів. Німб великий, голова. І я, як мішень, стирчу посередині, а зад мій прикритий сіткою.

Художник, автор проєкту 365. Святі на весь рік Лев Скоп: Війна дала мені багато добрих людей і конкретно показала, хто є хто 10

- Можна ж було знайти іншу стіну, не таку ризиковану...

- Ну, я хотів найкрасивішу, найпомітнішу. У нас такий ризик був не один раз. Ще в Авдіївці, коли ми на стадіоні зустрічалися з людьми, було небезпечно… До речі, в цьому місті я також Богородицю на стіні будинку намалював, але в більш спокійному районі. В Старобільську я намалював для майбутньої каплиці ікону Богородиці з козаками-атовцями. А взагалі де я тільки не проводив майстер-класи. І у Верховній Раді, і в Кабінеті Міністрів, і в Авдіївці. Мене іноді питають: чого ти не Народний художник України? Позбирай та подай документи? Та я мушу ще сам документи давати? – дивуюся тоді я. Навіщо то мені треба? Попросіть когось іншого це робити, хто хоче бути із званням.

- Що це у вас за перстень на руці незвичайний?

- Приїхала до мене художниця-ювелір з якоїсь європейської країни. А у мене стояли іконки. "О, яка гарна робота", - вона похвалила. "То я тобі подарую", - відказав я. "Незручно", - каже. А я ж люблю дарувати. Вона забрала. Дзвонить через якийсь час: я маю для вас подарунок. "Та нічого не потрібно, - відмовився я. - Я подарував не за то, що ти маєш мені віддарувати". Ненавиджу такий галицький синдром, коли обов’язково треба щось віддарувати. А вона затято: "Десь через пару днів приїду". Подивилася нашу церкву, заходить до мене в майстерню і витягає цей перстень. Я спочатку настрашився: дуже великий. Але як надів, то після того вже не знімаю. Та й він обручку закрив, щоб не знали, що я одружений, - посміхається художник.

Художник, автор проєкту 365. Святі на весь рік Лев Скоп: Війна дала мені багато добрих людей і конкретно показала, хто є хто 11

Люди дуже часто хочуть видаватися інакшими, чим є насправді. Думають, що їхні певні заслуги - кандидати наук, доктори, звання заслужений – дозволяють їм бути вищими над іншими. У мене є наукові видання, бібліографічний покажчик наукових праць у мене великий. Але це було вчора. Кандидатську, докторську я не захистив з дуже банальної причини. Щоб отримати звання, треба когось в зад поцілувати або зігнутися. А я зависокий, щоб згинатися. Крім того, у мене є пріоритети. Як почалася війна – сама розумієш – яка наука? Багато хто такі чистоплюї, далі займаються наукою, у них війни немає. 50 людей працюють у нас у Дрогобичі в місцевому музеї, і вони нічого не чули про Іловайськ і Дебальцеве. Як таке можливо? Звичайно, що вони бояться мене, як вогню, бо я сварюся з ними. Як бачу несправедливість, не можу промовчати. В академії у мене були постійні конфлікти. "Невже ти не розумієш, що ця людина робить падло?" - питав я. "Ну, це начальник", - відповідалиі. "Я розумію, але робить він падло!" - ніколи не боявся говорити правду.

Війна знаєш що зробила? До Майдану мені здавалося, що я був один. Я не бачив гарних людей. Знав, що той непоганий, той… Але ми всі окремо сиділи. І у мене дуже депресія була, я запивав. Не міг зрозуміти, як то можна. А війна мені дала багато добрих людей і конкретно показала, хто є хто.

"ЯКБИ ХТО ЗНАВ, ЯК ТРУДНО МАЛЮВАТИ НА ДОРОГОМУ ПОЛОТНІ"

-Але потрібно купляти пензлики, фарби… За щось треба жити…

- Кисточки я купляю найдешевші. А все інше у мене безкоштовно. Дошки поназбирував з церкви. Іду по місті, бачу роблять ремонт, викидають старі дошки, яким по сто років. Супер. У секондхенді продають англійські штори – кілограм за сім гривень. От і маю велике шикарне полотно за десятку.

Малюю я за стародавніми технологіями, використовую середньовічне малярство. Перша в Україні книжка про стародавні технології українського іконопису – мого авторства. Там все розписано. Колись малювали порошками з глини, всі вони, суперові, зараз продаються банками в будівельних супермаркетах і коштують копійки. Малюю я прозоро, капля пігменту іде на велику роботу. Що значить прозоро? Така фарба, нанесена на дошку чи тканину, дихає разом з нею, з основою. Я хлопцям завжди кажу: ставте мої прапори на фасад, на машину, на танк, на мороз, на сніг, нічого їм не буде, не потріскають. Перевірено.

Художник, автор проєкту 365. Святі на весь рік Лев Скоп: Війна дала мені багато добрих людей і конкретно показала, хто є хто 12

Я ж художник-реставратор, працював багато саме із старими роботами, досліджував їх. Викладав копіювання, студенти робили так, що не відрізниш від оригіналу. Ми робили все так, як працював саме той майстер.

Я дивився оригінала Сальвадора Далі. Він середньовічні технології знав досконало. У нас, на жаль, їх забули, незрозуміло чим малюють. Купляють фарби, які то вигорять, то потріскають і розсипляться. Чим грунтував полотно? – питаю деяких художників. Занеси його у підвал. Через п’ять років картину з’їсть пліснява. І винуватий в тому ти, бо купив ту фарбу. Хто тобі дав гарантію, що там наколочено? То ж китайська хімія. Сонце її зжере. А глину, сурік, окис заліза, яка є вулканічною породою, нічого не пошкодить. Розписи Альтаміри до цих пір стоять. Це сурик. Все просто і примітивно. Так що я на фарби гроші не трачу.

Я підбираю і рейки, з них роблю підрамники. Таку роботу віддав на салон, так на мене так подивилися: "Левко, ти хоч підрамник міг собі купити?" І тут я визнаю: не правий. Тані купив підрамник такий, як слід… А собі… Хто захоче купити мою картину, той купить. Висять і на міжнародних виставках мої такі картини із страшними підрамниками...

Якось мене з Танею запросили на дуже крутий пленер у Вільнюс. Там мільйонер має величезний готель і раз на рік скликає крутих художників звідусюди крім Росії. Ти живеш на всьому готовому. Але за то все треба намалювати дві роботи. Таніна робота там зайняла головне місце. Ще одну її круту роботу продали.

Я набрав з собою якісь підрамники, картон, щоб малювати. А він приходить і каже: "Я дам вам полотно". Я як побачив його ціну, що він заплатив, не міг на ньому малювати! "Чому не можеш?" - "Ціну побачив. 37 євро! Я з ума зійду. Як я буду малювати на ньому?" Та мусив. Якби хто знав, як трудно на дорогому малювати. Дали мені ще кісточку за 100 доларів. Я б її сховав та додому відвіз, на поличку положив. На потім…Я купую пензлики по 5 гривень. Вони прекрасні, не відрізниш від стогривневих.

- Де ви берете сили вірити в те, що буде все добре? І коли малюєте зараз для спасіння Тані, вкладаєте туди свою віру?

- От птаха летить. Що вона відчуває? Невідомо. Це і є моє малювання. Може банально звучить, але ікона - то моя молитва. А пейзажі? Якось спитала мене моя студентка. А натюрморт, портрет? Так. Як ти натуру не любиш, ти її не намалюєш.

- Це все молитва?

- Це стан. Так я вірші пишу, музику. Це все стан. Молитва.

Коли Таня захворіла, воїни самі робили акції, щоб зібрати кошти. Дехто із знайомих боявся мені дзвонити. А коли набирали, питали: що робити? Один із музикантів так мене набрав. Ми поговорили, він взяв гітару і поїхав у Трускавець, грав там для людей. За пару днів привіз тисячу доларів на лікування Танюсі.

Проблеми з Танею є, але коли хтось їде на схід, декілька ікон треба ж передати. Мушу це зробити. І весь час кажу: не жалійте ви мене, дайте мені радість віддати вам ікони, щоб ви завезли, щоб хлопці пораділи.

- Що вам треба для життя, щоб відчувати себе щасливим?

- Та я все маю.

- Ну що ви маєте?

- Все… - Лев говорить це з неймовірною глибиною. - А що людині треба?

- Ну ось що?

- Добре. Тепер патетика… Мене дуже сильно любить Бог. Мій Бог ненавидить підлих, мій Бог ненавидить жеброту. Він любить красивих, сильних і багатих. Але я у нього особливо вибраний. Він мені все дає, чого б я не захотів. Навіть не хочу його просити часто, тому що і те дасть. А краще хай іншим дає.

P.S. Після чергового обстеження сестра Тетяни написала такий пост:

"Хочу, щоб нам вистачало на хіміотерапію. Зараз це темодал, приблизно 1800 євро за курс. Але вочевидь, що протокол мінятимуть. Бо сам темодал всупереч нашим очікуванням не працює. Хочу, щоб було чим перекривати поточне лікування. Це аналізи крові хоча б раз на два тижні на 1200 гривень, це МРТ щомісяця на 3000 гривень, це низка супровідних препаратів, які Таня приймає вже і ще прийматиме. Це 1-1,5 тисячі євро на місяць. Дуже хочу, щоб пухлинний препарат сестрички забрали на повне секвенування геному. Це ще 3-5 тисяч євро. Хочу, щоб Таня пройшла курс CAR-T терапії. Це треба 90-120 тисяч євро одразу, бо частинами не приймають", – написала Василина Думан. За її словами, зараз є 22 тисячі євро та 19 тисяч доларів.

Усі небайдужі можуть долучитися до порятунку життя Танюсі.

Картка Приватбанку для збору коштів: 4149499117053445

Віолетта Кіртока, Цензор.НЕТ

Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику