Цензор.НЕТ

12.02.20 09:15

У поверненні хайпу щодо мовного закону зацікавлений лише той, для кого Україна не має значення, - заступниця міністра культури, молоді та спорту Ірина Подоляк

Автор: Ольга Скороход

На переконання пані Ірини, для того, щоб бути щасливими та конкурентоздатними, українцям потрібно усвідомити колективне "ми", побачити себе у світових тенденціях, повернути своє і подати це світу. Як міністерство планує відкривати й підтримувати український контекст – в інтерв'ю Цензор.НЕТ.

Одна з найдоброчесніших депутатів Верховної Ради минулого скликання (за даними руху ЧЕСНО), співавторка закону "Про функціонування української мови як державної" Ірина Подоляк сьогодні є заступницею міністра культури, молоді та спорту й опікується практичним гуманітарним блоком.

Ми зустрічаємося за кілька днів після пожежі у приміщенні МКМС – на нейтральній території, але теми розмови сталі. Отже, про українське "ми", захист українського, яке не означає наступ на російське, мистецьке виховання на українському і світовому контексті, п'єси Чехова в українських вишах, захист внутрішнього ринку та цирк без тварин.

У поверненні хайпу щодо мовного закону зацікавлений лише той, для кого Україна не має значення, - заступниця міністра культури, молоді та спорту Ірина Подоляк 01

УКРАЇНЦІ ВЖЕ 30 РОКІВ СПРИЙМАЮТЬ СВОЮ ВЛАДУ ЯК ЧУЖИНЕЦЬКУ

- Ви напередодні написали емоційний допис про "колишніх опонентів", які сьогодні перебрали вашу риторику. Ви про нинішню проєвропейську опозицію?

- Зокрема. Майже пів року минуло з часу парламентських виборів. Весь цей час колеги по фракції "Об’єднання "Самопоміч" "відходили", тому що 5 останніх років - це були жорна, правду кажучи. Люди віддали дуже багато енергії, і лиш тепер ми починаємо знову горнутися, навіть ті, які йшли на вибори не від "Самопомочі".

Складно спостерігати за тим, що відбувається в українському політикумі. Складно бачити як люди, до яких ми були в опозиції, сьогодні використовують нашу риторику, бо тепер вони - опозиція. Хоча за попередні 5 років ми усі могли стати партнерами і принаймні визначитися в державі з кількома ключовими речами: як мінімум, що таке Росія і що вона з нами робить; з судовою та правоохоронною системами. Цього не було зроблено, і наслідки ми будемо спостерігати ще багато років.

- Нещодавно у будівлі Мінкульту на вулиці Івана Франка сталася пожежа. Вже відомі причини?

- Сталося коротке замикання у підвалі. Ніхто, слава богу, не постраждав. Двох людей вивели у протигазах, а двох мусили зняти з верхніх поверхів. Бо приміщення заполонив липкий і густий дим, тому вийти звідти було дуже складно.

Я хочу подякувати Комітету Верховної Ради з економічного розвитку, який одразу запропонував нам своє приміщення для роботи. Поки в депутатів не пленарний тиждень, то на Банковій були вільні приміщення, де ми працювали. Це було дуже зворушливо і приємно.

- Ви читали, як у соцмережах відреагували на цю пожежу? Була зловтіха тотальна.

- Я сприймаю українське суспільство таким, як воно є. Звісно, ці зловтішання неприємні. Лунали всілякі конспірологічні теорії. Але що ми можемо з цим зробити? Українці в цьому не унікальні. Такі самі німці, американці, французи… Це питання ставлення до влади. На жаль, українець свою владу сприймає як чужинецьку. І це велике довготривале завдання - повернути владі людське обличчя і людську довіру.

- Лунала версія, що буцімто почали знищувати дозволи на будівництво в історичних зонах, виданих ще вашими попередниками. Розставте крапки над і: чи згоріли якісь документи?

- Наскільки я знаю, то жодні документи не згоріли. Окрім того, там у принципі не було документів, які були б критично важливими. Міністерство культури розташоване в кількох будівлях. І саме в будівлі на вулиці Франка, де сталася пожежа, управління, які займаються культурною спадщиною, не розташовані. Розумієте, якщо ми підемо шляхом спростування кожного фейку, то народ спродукує 125 інших.

Я думаю багато років, чому українці все ще сприймають свою владу як чужу. В нас часто експлуатують поняття колонізації, колонізаторів. Це, ніби, природно, бо в нас війна. Однак, дуже часто ми називаємо колонізаторами усіх підряд. З цим хай розбираються історики та соціологи, але вже 30 років наша влада є українською, ми самі її обираємо з-поміж себе, але і далі проєктуємо на неї образ ворога.

- Тобто ви пропонуєте народу подивитися у дзеркало?

- Ні, говорити: подивіться на себе у дзеркало, - це також іншування. Нам усім треба сприйняти, що будь-яка влада, навіть у "старих демократіях", має право на помилки. Має значення лише прозорість, чесність і те, з якими намірами працює влада. Чи дійсно українському народу потрібні реформи? Адже дуже часто ми не розуміємо, що будь-які реформи – це не просто вихід із зони комфорту, а дуже болючі зміни. Ці питання собі повинні ставити всі "ми".

У поверненні хайпу щодо мовного закону зацікавлений лише той, для кого Україна не має значення, - заступниця міністра культури, молоді та спорту Ірина Подоляк 02

- Ви знайшли себе у такому величезному міністерстві, що виникло на базі трьох?

- Взагалі міністерства реорганізовують роками. Нам треба було це зробити за 3-4 місяці. Це сухо звучить, а насправді йдеться про людей, про їхні функції й долю. Це величезна кількість людей, які втратили роботу. Але це і величезна кількість вакансій та можливостей. Я закликаю усіх, хто має спроможності й кваліфікації, брати участь в конкурсах і йти працювати. Це, звичайно, не така "жирна" робота, як у правоохоронних органах чи в судовій системі. Тут потрібно багато пасіонарності, енергії та комунікаційних навичок, а також експертності в гуманітарній сфері, де ніколи не оберталися великі гроші. На конкурс голови Агентства культурної спадщини подалося 26 людей. На Агентство з питань мистецької освіти подалося 6 чи 7 осіб. На Агентство з питань мистецтв – так само.

Тобто розповісти "як треба" у соцмережах є кому, і ці думки для нас цінні. Але ще є можливості прийти і зробити, не сказавши, а показавши, "як треба". Я це абсолютно щиро заохочую.

- Є досвід кількох конкурсів, що викликають велике запитання: Держкіно та Держслужба у справах етнополітики. Про співбесіду, на якій на голову Держкіно не пройшла Юлія Сінькевич, ви висловилися прямо, взявши поняття конкурсу в лапки. Тепер маємо нову очільницю, і до її персони у фахової спільноти є питання. Чи не думаєте ви, що після таких прецедентів у людей немає довіри до конкурсів?

- Треба у кожному конкретному випадку аналізувати: що, чому, як, хто зацікавлений або не зацікавлений. Тому я не хотіла б оцінювати ці ситуації, тим більше, це не завдання нашого Міністерства. За усі конкурси відповідає Національне агентство з питань державної служби, це їхня відповідальність і їхня карма.

- Ваше ім'я пролунало у зв'язку з резонансом про зарплати чиновників. Поясніть, що за сума 394 710 грн, яку ви задекларували у грудні?

- Сума, яку я задекларувала одразу, це сума за три місяці. Скажу тільки, що робота, якою я займаюся, має дуже багато "цікавих" елементів, які мене тримають в тонусі. Наприклад, ненормований робочий день, щоденне ухвалення рішень, які стосуються сотень або тисяч людей, осмислення реформ і змін, яких потребує сфера, десятки проблемних зустрічей, рекрутинг, у зв"язку з реорганізацією, бо без команди однодумців-професіоналів ефективність неможлива… Я до таких умов звикла, але все ж той темп і ті стреси, які є зараз - це незабутньо. У зв’язку з резонансом, припускаю, що нам скоро платитимуть зарплату звичайним молоком, і люди будуть задоволені.

НАМ ТРЕБА ЗАФІКСУВАТИ, ХТО МИ Є І ЗДИЗАЙНУВАТИ КРАЇНУ, В ЯКІЙ ХОЧЕМО ЖИТИ

- Яким чином ви збираєтеся спонукати до усвідомлення значення "ми"? Словом, яке завдання з реформування ви ставите перед собою і яке коло вашої компетенції?

- Наше суспільство дуже консервативне та інертне у процесах мислення. Українці не думають про те, як шалено змінюється світ. Ми дуже смутно уявляємо, які виклики нас чекають у гуманітарному просторі, в якому ми живемо. 

Ми будемо формувати політику у кількох напрямках. Це напрямок перформативних мистецтв. Уже змінили пріоритети діяльності Українського інституту книги, щоб програми стимулювали повернення дітей до читання, і це великий виклик. У поняття читання включається все – від книговидавництва, промоції читання, до зміни і розширення функцій бібліотек. І надзвичайно важливо сформувати політики у мистецькій освіті, починаючи від мистецьких шкіл і закінчуючи вищими навчальними закладами.

Так само формуватимемо політики в галузі креативних індустрій. Плануємо цього року, як би немодерно це не звучало, сфокусувати нашу увагу на таких дуже цікавих напрямках, таких як аматорське мистецтво і народні промисли. Ми вже маємо концепцію розвитку аматорського мистецтва, будемо її на Кабінеті Міністрів погоджувати. Я закликаю усіх зацікавлених брати участь у публічних обговореннях усіх концепцій і документів, бо дуже часто люди на них не зважають, а потім бачать кінцевий документ і обурюються, що чогось не врахували. І у промислах, і в гуртуванні людей довкола спільної творчості (хай навіть і не професійної), є те, де ми можемо шукати оцю нашу "ідентичність" і бачити, з яких "ідентичностей" вона складається.

- Тобто ви маєте на увазі, що загальна громадянська ідентичність складається з маси різнорівневих та взаємодоповнюючих?

- На моє переконання, немає якоїсь однієї нашої ідентичності. Українська ідентичність – це як перерізаний кабель. Коли ти дивишся на нього зовні, то він здається суцільним. А коли перерізаєш, то бачиш там багато різних дротиків. Ось так виглядає наша ідентичність, як на мене. Тепер лиш треба розуміти, які функції буде виконувати цей "кабель" у цифровому світі і яка інформація по ньому у цей світ буде іти.

У поверненні хайпу щодо мовного закону зацікавлений лише той, для кого Україна не має значення, - заступниця міністра культури, молоді та спорту Ірина Подоляк 03

- Було анонсовано створення гуманітарної стратегії України.

- Нам треба зафіксувати, хто ми є і здизайнувати країну, в якій хочемо жити. Це дуже складний напрямок, який складно напрацьовується, не фінансується жодними донорськими організаціями. Ми використовуємо рекомендації інтелектуалів, яких просимо "озонувати" поняття і вектори, які були напрацьовані у фокусних групах. Думаю, що цей документ стратегії суспільство критикуватиме, обговорюватиме, і це нормально. Добре, коли є що критикувати. Значно складніше, коли перед тобою чиста сторінка і жодної пропозиції.

- Якими мають бути основні постулати цієї стратегії?

- Я не хотіла б завчасу говорити про це. Цей документ ще сирий. Ми розуміємо одне: для того, щоб нам залишитися собою і вижити у змінному світі, який буде через 30, 40 чи 50 років, нам потрібно тренувати наші спроможності, наші унікальні уміння і нашу здатність об’єднуватися довкола цінностей. Це право вибору кожної людини: чи вона приймає цю оферту, чи йде своїм індивідуальним шляхом.

- Які зміни плануєте у мистецькій освіті, і у загальній , і у спеціальній?

- Джерело усіх наших змін, поступу чи регресу, лежить у головах молодих людей. От є слово духовність. У нас воно і занадто вихолощене, і занадто сакралізоване. Духовність – це гуманне сприйняття себе у світі і світу в собі, це емпатія, ставлення до "свого" і до "чужого"…Усі ці здатності якнайшвидше можуть бути розвинуті через мистецтво і освіту. Тому для нас важлива як мистецька освіта, так і співпраця з Міносвіти. Наші цілі є однаковими: виховати у дітей, юнаків і юначок цікавість до пізнання в умовах передшкілля, школи чи позашкілля. Потрібно знайти інструменти, які відкривали б людям їх самих через мистецтво – візуальне, медійне, музичне, пластичне, через тексти, хореографію ... Якщо текст, з яким ти працюєш у школі, допомагає тобі реалізуватися, тоді є результат. 

- Це буде спільна програма з Міносвіти?

- Для початку ми готуємо спільний меморандум. Нам треба фахово проаналізувати, що відбувається у середній школі, наприклад, з літературою. І це стосується не лише текстів, але і способів взаємодії з дітьми через текст.

- Раніше з програми молодшої школи та молодшої середньої забрали так звані депресивні твори – наприклад "Маленького грішника" Михайла Коцюбинського. Однак зараз порушують питання про вилучення "депресивних" творів і з програми для старших класів. Натомість виключивши цілий пласт літератури, ми не сприяємо розумінню. Наприклад, вже зараз вчителі говорять, що діти не розуміють, що таке кріпацтво, а відтак не можуть оцінити сучасного поступу в правах людини. Вони вивчають твори Шевченка чи Марка Вовчка, але не розуміють тогочасних реалій. Чи не здається вам, що річ не у творах, а і у викладанні?

- Ваше запитання лише підтверджує, що ми маємо великий обсяг інформації, яка постійно оновлюється. У Міністерства освіти і у нас є розуміння, що з цими викликами треба працювати. Один мій колега іронічно сказав: результатом діяльності органів, які формують політику, є папірці. Тобто ми напрацьовуємо нормативно-правову базу. Ми за усіма культурними сферами створюватимемо нові парадигми й алгоритми їхнього втілення. Ми будемо змінювати стару нормативно-правову базу і напрацьовувати нову.

- Як працівники галузі на місцях сприймають ваші ініціативи? Я пам'ятаю, як на зустрічі з бібліотекарями на Львівському книжковому форумі Антона Мартинова, який розробляє політику з промоції читання, звинуватили у некомпетентності.

- Український народ має право називати свою владу так, як він хоче. А влада повинна це сприймати. Я не з Марсу. Я працювала в органах місцевого самоврядування, і дуже добре знаю, що таке "поле". Я дуже добре знаю реальність клубів, бібліотек і мистецьких шкіл. Знаю, якою є зарплата бібліотекаря. Нас всіх це принижує. Так само знаю реальність комунальних театрів і театрів національних. Ми можемо нічого не змінювати, не розробляти розширених показників для різних інституцій, прив’язуючи їх до збільшення зарплат і буде подальша стагнація. Хто захоче змінюватись – буде більше заробляти. Це для мене пріоритет, бо далі так не можна, і це наруга над людьми. Щиро кажучи, я з жовтня у відрядження виїздила один раз, на Волинь. У складі профільного комітету ми у тому числі зустрічалися з представниками мистецьких шкіл, а також говорили про 150-річчя Лесі Українки. Після цього я нікуди не виїздила через реорганізацію.

У МИСТЕЦТВІ МИ ПОВИННІ ПОВЕРНУТИ СОБІ СВОЄ ТА СИНХРОНІЗУВАТИ ЦЕ З ТИМ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ У СУЧАСНОМУ СВІТІ

- Чи буде реформа фінансування гуманітарної сфери?

- Мистецькі позашкільні заклади фінансуються коштом місцевих бюджетів. Так само, як і більшість публічних бібліотек, театрів чи центрів культури. Оплата праці у сфері культури, особливо в селах і містечках, є найнижчою. Державних субвенцій на це немає, тому що це не є гарантований Конституцією обов’язок держави. Ми не можемо одним розчерком пера постановити, що віднині тарифна сітка скасовується і якась зарплата буде базовою, а далі доплати, надбавки, індексації, премії і таке інше, бо значно зростає навантаження на місцеві бюджети. Не держава це оплачує, а громади, а бюджети місцевої влади є певною мірою обмежені і виділяються на базові речі – каналізування, дороги, освітлення. І, повірте, я думаю про це кожного божого дня. Ми шукаємо механізми і моделі, як змінити цю порочну тарифну сітку.

Якщо завтра станеться чудо (якого не станеться) і ми підвищимо зарплатню бібліотекарці сільської бібліотеки, то чи її компетенції відповідатимуть тим потребам чи викликам, які стоять перед громадою? Людина пропрацювала 20 років в однакових умовах праці, з одним рівнем освіти. То чи зміниться щось завтра? Це дуже складна ситуація, і вона не вирішується лише в нашому міністерстві. У нас у державі сприймають зарплатню не як інвестиції в людину, які принесуть додану вартість, а, власне, як видатки. Тому й говоримо про КРІ, критерії і показники залученості людей.

- Що ви пропонуєте зараз?

- Зараз ми аналізуємо і думаємо, бо якби модель була напрацьована попередніми урядами, зараз не стояло б таке питання. Неможливо за один день зробити так, "як у Данії чи Норвегії". А для того, щоб напрацювати моделі потрібен час, якого в нас нема, бо треба завтра й одразу. Якщо в нас лежить хронічний хворий, то ми ставимо йому крапельницю чи одразу робимо операцію на серці? Крапельниця – це еволюційний шлях, розуміння ваг і противаг, розуміння взаємопов’язаних систем.

- Ви заявляли, що потрібно більше українського контексту в мистецькій освіті. Я так розумію, що йшлося про навчальну програму. Наскільки міністерство може на це впливати? Зокрема на підручники.

- Є закон про державну мову, там все прописано. Ті, хто його не дотримується, є порушниками закону. Що ж стосується навчальних програм, то є спеціально навчені люди та інституції, які повинні, укладаючи підручники і визначаючи ці програми чи стандарти, створити пропозицію для викладачів. В Україні є безліч текстів і музики, яка лежить неоцифрованою і забутою по загумінках вишівських бібліотек, по архівах, по спілках, по меморіальних музеях – це все треба підняти, і тоді уся меншовартість зникне. Такий інтерес держави.

- А якщо це, наприклад, предмет, де не передбачено спів? Скажімо, сольфеджіо, і викладач вперто дає для диктантів російські народні пісні? Хай і без слів, але дитина бачить контекст. І річ не у відмові від російських мелодій, а у балансі між російським та українським і рештою.

- Допоможе крапельниця і запит суспільства. На це можуть впливати батьки. Адже якщо ми називаємо себе громадянським суспільством, то це не лише про назву, а і про дії. Все, що ми пропонуємо і критикуємо, не має жодного сенсу, якщо воно не підкріплене дією.

Я погоджуюся, що це проблема. Нещодавно ми були на доволі емоційній зустрічі з працівниками і студентами Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. Це була формальна зустріч, на якій обговорювали проблеми стратегування у цьому виші, контексти, для чого і на яких матеріалах чи обладнанні навчаються студенти. Словом, якого ми хочемо бачити випускника, якщо держава фінансує цей навчальний заклад. Одна викладачка, яка сиділа за мною, шепотіла до своєї колеги: "Ну, подожди, а как же без Чехова? Будем "Вишньовий сад" по-украински ставить?" Це зайвий раз ілюструє, що на мистецькій навчальній мапі майже немає питомого українського. Я не говорю про те, щоб ми закривалися. Ми мусимо іти в двох напрямках. Перший напрямок – повернути собі своє. Другий – це синхронізувати своє з тим, що відбувається в сучасному світі. Ми не можемо десятками років виховувати людей на "как же Чехов?" Про Чехова є кому подбати.

- В українських університетах і численних акторських курсах Чехова подають засновником сучасної драматургії.

- Хто вам це сказав? Усе залежить від "прочитання". Початки сучасної драматургії лежать в античності. І це підтверджено тим, як часто сучасні театри повертаються до античних сюжетів. А якщо вже говоримо про українську драматургію, то згадаймо вертеп чи мандрівних дяків, чи Лесю Українку, чи того ж Куліша з Курбасом, які для театру зробили точно не менше, ніж Чехов. Ми живемо в чужій міфології, замість творити свій символічний ряд.

- Як стимулювати український контекст на сцені і публічному просторі?

- Я наведу приклад. Два тижні тому я дала доручення почати збирати перелік українських композиторів ХХ століття, нотні тексти яких є недоступними для широкого загалу. До нас щораз частіше звертаються також з-за закордону диригенти й директори оркестрів з проханням дати партитури української музики. Це величезний пласт, який допоміг би нам, українцям, з посиленням тої самої ідентичності. І це би відкривало Україну світу. Потрібно все це знайти, оцифрувати і чітко пам'ятати про авторське право. Треба, щоб запрацювало Агентство з авторського права, колективного управління та суміжних прав, щоб живим композиторам сплачували роялті… Здавалося б, це просто. Але чомусь досі цього не зроблено комплексно. Все це потребує часу і дослідницької роботи. Ми вже маємо партнерів, з якими можна працювати.

Тиждень тому ми зустрічалися з керівниками театрів і повідомили, що державне фінансування більше не відбуватиметься за замовчуванням. Міністерство при формуванні політик буде виставляти додаткові умови чи додаткові коефіцієнти. Зокрема буде вимога використання в репертуарній політиці 20% сучасної української або зарубіжної музики чи драматургії. У нас стагнує композиторське мистецтво і це пригнічує. Українські композитори, безсумнівно, талановиті, але мало пишуть, тому що мало хто купує чи виконує їхню музику. Якщо держава буде формувати через виконавців запит на це, то театри чи філармонії будуть самі шукати композиторів, драматургів, лібретистів і робити замовлення. І поволі все підніметься.

Від керівника одного величного національного драматичного театру ми отримали відповідь, що міністерство не може втручатися в його діяльність. Яке ж це втручання? Це називається державна політика. Це тяжкі клінічні випадки і в основному вони стосуються директорів, що мають інституційну пам’ять у 40 років на керівних посадах і просто хочуть, щоб їм давали людські гроші без жодних умов. Ми далі перебуваємо у перемовинах. Пояснюємо.

- Ви наголошуєте часто, що окрім реформи галузі має бути і віддача з іншого боку, тобто потрібно виховувати глядачів, слухачів, читачів. Але ж тривалий час якісний мистецький продукт працюватиме на збиток, тому що публіка була привчена до іншого. Чи є це розуміння у міністра Бородянського та у всієї команди Мінкульту?

- У міністра є розуміння. Але він хоче стиснути час. І я розумію цю частину його особистості. Він бачить свою місію в цьому. Це фантастична спроможність – намагатися стиснути час. Це виснажує, але змушує кожного, хто йде поряд, ставати щодня героєм.

Ми розуміємо, що соціум за своєю природою є доволі інертним. Якщо брати конкретну людину, то з нею можна швидко все реалізувати. Якщо ж брати групи людей, що об'єднані спільними інтересами, то вони роблять процес повільнішим. Демократія – це наша перевага, але перетворювати абсолютно все на оперетку чи водевіль заради прибутку – не наша мета і точно не мета сучасного театру. Тут треба чути всіх.

У поверненні хайпу щодо мовного закону зацікавлений лише той, для кого Україна не має значення, - заступниця міністра культури, молоді та спорту Ірина Подоляк 04

УКРАЇНА МАЄ ЗАХИСТИТИ СВІЙ КНИЖКОВИЙ РИНОК ВІД ІНКОРПОРАЦІЇ РОСІЙСЬКИХ ВИДАВНИЦТВ

- Також ви пропонуєте реформувати Український інститут книги. При тому, що це одна з найуспішніших гуманітарних інституцій, створених в останні роки.

- Ми не реформуємо УІК. Ми змінили фокус і пріоритети фінансування. Зараз УІК працює над тими програмами, які пов’язані з промоцією читання, з підтримкою автури і перекладів, з програмами залучення більшої кількості людей до всього, що стосується читання, як процесу. Суспільство драматично сприйняло новину про те, що держава цього року зменшить витрати на закупівлю друкованих книжок. Деякі видавці теж не надто щасливі, бо вони хочуть надрукувати тираж, щоб з держбюджету їм заплатили, а далі – будь що буде. Зараз нас цікавить, що відбуватиметься з друкованою книжкою після того, як вона потрапить у бібліотеку – з нею працюватимуть, чи вона лежатиме там сумним артефактом. Я переконана в тому, що відповідальність за наповнення книгозбірень для громади мають нести органи місцевого самоврядування й об'єднані територіальні громади. Вони повинні передусім бути зацікавлені в тому, щоб люди отримували культурні послуги. Знаю, що багато органів місцевого самоврядування закуповують літературу для своїх бібліотек.

Ми говоримо про переформатування публічних бібліотек, що як мереживо вкривають всю Україну, на багатофункційні публічні простори. Звісно, ми закуповуватимемо книжки, але у ті бібліотеки, які покажуть свою роботу у залученні громади. Хочемо повернути інтерес до читання.

- Тобто ви не згодні з тезою, що якщо людина з дитинства не любить читати, то це вже не виправиш?

- Я вважаю, що це формується у дитинстві. Одним із пунктів нашого меморандуму з Міністерством освіти є започаткування у дитячих садках читання перед сном. І також хочемо спонукати батьків, які ще цього не роблять, щоб вони 10-15 хвилин читали дітям перед сном. Однак, на домашнє виховання ми вплинути не можемо, а хочемо. Може, вдасться.

Хоча ми бачимо тенденцію, і вона є в Україні також, що люди чимраз більше читають електронних книжок. Ми розуміємо, що друк книжок прямо пов'язаний з екологією. Моє переконання, що друкована книжка не зникне ніколи, але цифра своє візьме.

- Однак в Україні цю сферу душать контрабанда і піратство. Це вже робота з правоохоронними органами.

- Ми не можемо побороти контрабанду і піратство лише в одній галузі. До цього треба підходити комплексно. Без нормальної роботи правоохоронних органів ми цього питання не вирішимо.

Великим викликом є те, наскільки агресивно російські видавництва заходять на український ринок. Моя особиста позиція і моя позиція політична полягає в тому, що ми мусимо усіма способами захистити наш ринок від  російських видавництв. Бо якщо це не регулювати, то побачимо торпедування українського публічного інформаційного простору. Це треба законодавчо забороняти, як вид санкцій проти Росії.

Ми вже бачимо, як торпедується закон про державну мову. Ми ж відчуваємо ці бродіння. І вони не лише всередині України. Це великий виклик, і якщо ми його не вирішимо, то російський бізнес просто витіснить український книговидавничий ринок.

- Тобто це заборона продажу книг, які мають україномовний аналог, чи всієї продукції російських видавництв? При тому охочі купити ці книги можуть зробити це напряму у виробника чи в російських інтернет-магазинах?

- Я зараз висловлюю гіпотезу, над якою працюю. Ми ще не дискутували її з міністром. Але вважаю, що російські видавництва по всьому ланцюжку своїх корпоративних прав, де ми можемо зрозуміти, що кінцевим бенефеціаром є суб'єкт Російської Федерації, не повинні працювати в Україні. Це захист нашого економічного і гуманітарного простору.

- Була неприємна ситуація з "Видавництвом Старого Лева". Російське видавництво взяло їхню книгу на переклад, і це чудова культурна експансія. Однак потім ця книга з'явилася на внутрішньому українському ринку. Це порушення?

- Так, вона з'явилася незаконно. Де тут митна служба, МВС, СБУ? Що ж, ми є Міністерством культури, молоді та спорту, то доведеться бути ще й правоохоронним відомством?

- Є комунікація з правоохоронцями з цього приводу? Адже боротьба з піратством - це дуже непопулярний крок.

- Ще коли я була депутатом, то ми намагалися в законі про кінематографію прописати боротьбу з піратством в Інтернеті. Ми мали величезний спротив всередині країни. На інтернет-піратстві заробляє дуже багато людей, і в них потужне лобі. А на публіку нам говорили, що порушників неможливо вирахувати і накласти санкції. Однак є країни, які успішно борються з піратством в інтернеті, тому – це тільки питання політичної волі і стійкість перед лобістами.

У поверненні хайпу щодо мовного закону зацікавлений лише той, для кого Україна не має значення, - заступниця міністра культури, молоді та спорту Ірина Подоляк 05

ЦИРКИ МАЮТЬ ЧАС ДО 2021 РОКУ НА ОНОВЛЕННЯ СВОЇХ ПРОГРАМ БЕЗ ВИКОРИСТАННЯ ТВАРИН

- Ви курируєте процес відмови використання тварин у цирках. На сьогодні активно тривають переговори щодо цього лише в Київському цирку?

- Він ще не відмовився, але задекларував цей намір. Це дуже великий проєкт. Сподіваюся, що колись у якій-небудь Вікіпедії-2050 ми прочитаємо: Україна 2021 року відмовилася від використання тварин у розважальних шоу та цирках.

- Що відбуватиметься з тваринами після того, коли законодавчо буде заборона їхнього використання для розваг?

- Триває процес перемовин з громадськими інституціями, які готові прийняти цих тварин. Є тварини, які належать державі, - їх 96. Ми підписали меморандум з Еко-парком Фельдмна, і він готовий прийняти їх усіх. Там хороші умови і парк готовий дотримуватись усіх цивілізованих правил утримання.

Однак є дресирувальники, які мають право власності на своїх тварин. Ми запропонували їм до цього меморандуму долучитися і вступити в переговори. Держава не має наміру говорити їм, що робити, але ми даємо вікно можливостей. Варіантів багато, але важливо зрозуміти, що ми не можемо заборонити використання тварин у державних цирках, а у приватних не заборонити, тому що тоді ми створимо нерівні умови.

- Аргумент адміністрацій цирків - що українці буцімто голосують гривнею і не ходять на вистави без тварин, тому цирки потрапляють у складну фінансову ситуацію.

- Для наших цирків це виклик, вони мають час на оновлення своїх програм на 2021 рік. Бо мені дуже шкода, якщо найбільшим джерелом атрактивності українського цирку є експлуатація тварин.

Ми ж не живемо у капсулі. Зараз будь-хто може знайти інформацію, в яких країнах забороняють використання тварин – десь повністю, а десь лише диких. В іспанців корида – це елемент їхньої культури. При цьому подивитися на ці криваві шоу приїздили мільйони людей з цілого світу. Однак сьогодні там кориду забороняють. Ми або міняємо цей світ і міняємося разом з ним, або скотимося до прийняття канібалізму, чого доброго.

В УКРАЇНІ ПРОБЛЕМОЮ Є НЕ РОСІЙСЬКА МОВА, А ПОЛІТИКА РУСИФІКАЦІЇ

- Ви представляли закон про функціонування української мови як державної на останньому обговоренні його у Венеціанській комісії. Як так вийшло, що у резолюції комісії з’явилося зауваження щодо того, чого в законі в принципі нема - зокрема рекомендація гарантувати право розмовляти російською мовою, хоча закон приватну сферу в принципі не регулює? Це настільки велике нерозуміння наших реалій чи більше?

- Частина з них не розуміє, а частина вдає, що не розуміє. Венеціанська комісія, як багато інших європейських інституційних органів, наскрізь пронизана російськими ідеологемами і знаходиться під впливом Російської Федерації. Нам треба мати свою позицію і пояснювати її. Українські реалії дійсно є абсолютно специфічними. Україна – не Франція, де мовне законодавство почало врегульовуватися ще з XVI століття. Ми маємо свої національні інтереси та у жодному разі не прагнемо втручатися у приватне чи релігійне життя людей. Але ми будемо боронити своє доти, доки ми зможемо.

Я хочу ще раз наголосити, що в Україні жодна притомна людина не веде боротьби з російською мовою, бо це ідіотично. В Україні проблемою є не російська мова, а політика русифікації. Я не хочу говорити про Емський і Валуєвський укази, це надто далеко. Я говорю винятково про період ХХ століття.

Та ми ж розуміємо, що живемо в світі наслідків. Зазвичай зрусифіковані люди навіть не замислювалися про те, якою мовою вони спілкуються і чому так. І у держави немає з цим проблем. Держава тільки має певні вимоги до сфери, яка є державною і публічною. Ми не можемо не регулювати використання мови у публічній сфері, тому що це 90% нашого вербального інформаційного поля. Ми не можемо казати, що не має значення, якою мовою надаються послуги в кафе, ресторанах чи мистецьких школах.

- Представляючи закон під час його розгляду, ви говорили, що мета документу зробити зміни щодо використання української мови незворотними. Ми бачимо, які заяви зараз лунають від окремих депутатів провладної більшості і як неоднозначно вони сприймаються. За нинішніх обставин ви маєте відчуття, що ці зміни незворотні?

- Те, наскільки ці зміни незворотні, залежить не від владних команд. Це залежить від українського суспільства. Я сподіваюся, що вони незворотні, і сподіваюся, що саме так це сприймає суспільство. Ми не знаємо, які мови будуть існувати у світі через сто років, а які зникнуть, але наше нинішнє завдання – зробити все, щоб серед тих мов, які залишаться, була українська.

- Тим не менше, частина лідерів суспільної думки, яких я обережно назву людьми російської культури, досі гіпертрофовано реагують на цей закон, називаючи його дискримінаційним. Як би ви поставилися до ідеї винести на публічну дискусію питання, як люди російської культури мають увійти в українську політичну націю – щоб надалі уникнути паніки та страхів з їхнього боку?

- Істерики були та й будуть завжди. Закон дуже ліберальний. Він найліберальніший з усіх законів про мову, які були ухвалені в останні роки у пострадянських країнах. Думаю, що з часом вони це зрозуміють і звикнуть. Будь-які зміни викликають спротив та агресію. На цю агресію можна скандувати "Забирайтеся геть" і кидати дріб’язок в обличчя. А можна спокійно говорити з людьми. Потрібен час і адаптація, Щоб люди зрозуміли, що в цьому законі немає загроз, які вони придумали. Мені навіть дивно про це говорити, тому що закон ухвалений і вже почав діяти. Тому у поверненні хайпу щодо мови може бути зацікавлений лише той, для кого Україна не має значення.

- Закон про нацменшини, на який є посилання в законі про державну мову, вже розробляється?

- Міністерство має завдання розробити концепт цього закону. Це курирує перший заступник міністра Анатолій Максимчук. Думаю, що закон буде поміркований і адекватний.

- Наостанок дозвольте запитання щодо політики пам'яті. Ви цю сферу віддали іншій заступниці міністра, Світлані Фоменко. Однак від кількох істориків пролунали звинувачення на адресу міністерства і, наскільки я розумію, на вашу, що буцімто ставлять обмеження голові Українського інституту національної пам'яті Антону Дробовичу і вказують науковців, яких він має запрошувати до публічних дискусій. Наскільки це так і наскільки ви даєте свободу дій Дробовичу?

- Чому ви думаєте, що йдеться про мене? Якби ви знали про коло моїх спілкувань, то були б здивовані. Дуже часто я про це жалкую, бо я ніколи не планувала стати політиком, це сталося на хвилі революції 2014 року. Але моя допитливість часом повертала мене в екзотичні знайомства з дуже дивними людьми, та це життя, треба підіймати забрало і йти вперед, якщо у тебе совість чиста.

Міністерство не ставить жодних обмежень пану Дробовичу. Україна - велика держава, але в гуманітарній сфері на певному рівні всі усіх знають. Є два шляхи – або хтось з кимось дружить, або хтось когось не сприймає. Український гуманітарний простір – це не григоріанський спів, а поліфонія. Нам треба зрозуміти: конкретний історик чи історикиня на рівні етичної системи є ворогами, чи одним із голосів у цій поліфонії? Якщо людина не ворог, то вона має бути в цьому хорі.

Ольга Скороход, Цензор.НЕТ

Фото: Наталя Шаромова, Цензор.НЕТ

Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику