Цензор.НЕТ

26.11.17 10:00

"Друзі сказали Богдану, що на Майдані його можуть убити, а він відповів, що то буде не найгірша смерть, і загинув 20 лютого", - інтерв’ю з родиною загиблого Богдана Сольчаника

Автор: В.Ясинська

Всю дорогу, поки везли Богдана, люди в селах стояли навколішки. Присутніх на похованні було десятки тисяч, серед них 60 священиків. Того дня ніхто не дивився на конфесії, і всі громади об’єдналися, щоб вшанувати пам’ять героя.

***
У невеличкій квартирі в місті Старий Самбір, що на Львівщині, живуть батьки одного з героїв "Небесної сотні" - Богдана Сольчаника. 20 лютого 2014 року під час Революції Гідності хлопець загинув на Майдані від кулі снайпера.

Друзі сказали Богдану, що на Майдані його можуть убити, а він відповів, що то буде не найгірша смерть, і загинув 20 лютого, - інтерв’ю з родиною загиблого Богдана Сольчаника 01

 В одній з кімнат, де я обідаю з мамою Богдана Оксаною Іванівною, татом Зіновієм Степановичем і молодшим братом Степаном, безліч фотографій загиблого майданівця. На центральній стіні вісить великий портрет Богдана, написаний сестрою Зіновія Степановича. На полицях шафи - пластилінові фігурки лицарів, які хлопець ліпив у дитинстві, і модель корабля, яку, будучи маленьким, зібрав сам. За вікном видніється прапор України, але з перевернутими кольорами – зверху жовтий, знизу синій. Як пояснює Зіновій Степанович, Богдан вважав, що прапор має бути жовто-синім, як це було за часів УНР, тому коли його везли додому ховати, батьки вирішили повісити саме такий прапор.

"У дитинстві його цікавило все", - розповідає батько загиблого. "Він був лідером. У 10 класі зібрав своїх однокласників в дитячу активістську організацію, але дирекція розцінила це, як щось неформальне - і не дала їм існувати. Організовував дитячі турніри. З 9 класу Богдан постійно брав участь і в історичних олімпіадах, і по багатьох інших предметах теж. Часто займав різні призові місця. Коли в 2000 році у нас у місті проводилися вибори до ВР, - і одного кандидата протягували незаконно, Богдан організував друзів у школі. Вони тоді були в 11 класі і вийшли на пікет під обладміністрацію. Тобто в нього вже зі школи проявлялися організаторські здібності, а ще в сина було загострене відчуття справедливості". 

Друзі сказали Богдану, що на Майдані його можуть убити, а він відповів, що то буде не найгірша смерть, і загинув 20 лютого, - інтерв’ю з родиною загиблого Богдана Сольчаника 02

 "Йому любов до книжки прищеплювали з дитинства", - доповнює Богданова мама слова батька. "Книжки на патріотичну тематику йому читали і тато, і бабця. В третьому класі Богдан напам’ять читав Шевченка "Розриту могилу", а в старших класах дуже зацікавився історією".

Після перемоги у Всеукраїнській олімпіаді з історії, за словами батьків, хлопець мав право вступити у будь-який вуз України на історичний факультет. Обрав навчатися у Львові, в Національному університеті імені Івана Франка. Потім дуже хотів поступити у Варшавський університет в аспірантуру. І йому це вдалося. Там готував до захисту дисертацію, але не встиг її захистити, як почалися події на Майдані.

Окрім науки Богдан займався ще купою різних справ – від громадської діяльності до спорту. Пройшов з друзями Кримські гори, у 2013 році організував тиждень на велосипедах по "Холодноярській республіці" (Самопроголошене державне утворення на землях Української Народної Республіки УНР – 1919-1922 р.р).

"Богдан був справедливий і чесний. Він не хвалився, не розказував про всі свої справи, хоча постійно був чимось зайнятий", - продовжує свою розповідь Оксана Іванівна. Він тут, у Самборі, купу всього організовував - не хотів, щоб молодь весь свій вільний час проводила у барах. Робив різні заходи до Дня Незалежності – наприклад, вуличний футбол. Зараз Степан з татом продовжують проводити тут цю гру, в пам’ять про Богдана. А ще в 12-13-му році син вирішив возити екскурсії, влаштувався у львівську туристичну фірму. Робив це по вихідних. І вже після загибелі колеги казали, що йому і це вдавалося дуже добре. Окрім усього, у Львівському католицькому університеті Богдан вів лекції, які розробив сам".

Описуючи, яким був їхній син, батьки кажуть, що кожна хвилина життя Богдана була зайнята якоюсь справою. Хлопець був одним з лідерів громадської організації "Чорна пора", а ще брав активну участь у "Помаранчевій революції", але дуже розчарувався її результатами. Проте, коли у Києві почалися події в кінці 13-го року, він приїхав з Варшави до Львова - і з друзями виводив студентів на протестні акції. А перед тим, як на Майдані побили студентів, Богдан був у Києві, але напередодні цієї події поїхав звідти – і дуже переймався, що його не було там у той момент.

Мама Богдана розповідає, що про перебування сина на Майдані родина знала, але про останню його поїздку до Києва в лютому, ні.

"Як нам розповіли потім його друзі, він побачив, що там убивають людей, і сказав їм, що їде туди", - з сумом ділиться спогадами Оксана Іванівна. "А вони йому сказали, що там же можуть тебе вбити, на що Богдан відповів, що то буде не найгірша смерть. А коли другого лютого він разом зі своєю дівчиною Марічкою приїжджав у  Миколаїв (місто у Львівській області, де Оксана Іванівна доглядала свою маму) - забирав якісь свої книжки, бо в нього там була бібліотека, я його питала: "Богдане, подивися, що робиться – вбили трьох дітей. Що ж має бути?" А він мені: "Мамо, для того, щоб той режим звалити, має пролитися ще море крові. Згадаєш мої слова!" А перед тим, 18 січня на Хрещення, він був теж тут, на вечері у бабці. І коли їхав до Львова, вона його запитала, коли знову в гості приїде. Сказав, що через місяць.

Коли Богдана вбили, мені подзвонила якась дівчина, я тоді теж була у Миколаєві. Вона спитала, чи я мама Богдана Сольчаника, а потім кинула трубку. Але мене той дзвінок дуже схвилював. Я передзвонила. Подумала, що то, може, була Марічка, а я її не впізнала. Питаю, чи то вона, а мені кажуть, що ні – то знайомі Богдана, і що нашого друга, і Вашого сина, вже немає в живих…"

Зіновій на момент загибелі сина був удома, і про страшну звістку дізнався від товариша Богдана, з яким той був разом на Майдані.

"Мені подзвонив якийсь хлопець, розповів, що вони з моїм сином спочатку були разом, а потім загубились на Інститутській, бо той хлопець поніс пораненого, а потім сказав, що Богдана убили".

Той самий хлопець подзвонив і Степану, коли він їхав зі Львова додому. Як пригадує сам Степан, спочатку не повірив тому, що почув по телефону, – і перервав розмову, а потім заспокоївся і передзвонив, щоб дізнатися подробиці.

"Я останнім говорив з братом перед тим, як те все сталося, це було 20 лютого, о 8 ранку. Він сказав мені, що я зараз на передовій, ми йдемо в наступ, а далі зв’язок перервало", - згадуючи різні моменти з життя зі старшим братом, Степан детально розповідає, як Богдан допомагав йому підготуватися до вступу в той самий університет, де вчився сам. Він мотивував молодшого брата отримати вищу освіту, привозив йому різну літературу, тести – і переконав, що до вишу можна вступити без грошей, якщо ретельно готуватися. Батьки хлопців кажуть, що в школі Степан мав гарні здібності до історії, мав кращу пам’ять за Богдана, йому навчання давалось легше, але старший був більш посидючим і віддався навчанню на 100%.
Друзі сказали Богдану, що на Майдані його можуть убити, а він відповів, що то буде не найгірша смерть, і загинув 20 лютого, - інтерв’ю з родиною загиблого Богдана Сольчаника 03

 "Він був дуже комунікабельний, товариський. У нього було величезне коло спілкування абсолютно в різних сферах", - описує Богдана брат. "Коли почався Майдан, я був переконаний, що він буде в центрі усіх подій. Я теж туди їздив, ми з Богданом зустрічались у Києві під час подій взимку 14-го року. Перші смерті - то був шок, але вони не були масовими, і ніхто тоді не міг подумати, що незабаром ось так цілеспрямовано в столиці будуть убивати людей".

Після того, як Богдан загинув, родина довідалась, що хлопець писав вірші. Їх знайшли його друзі, коли розбирали папери - і вирішили зробити збірку поезій.


Друзі сказали Богдану, що на Майдані його можуть убити, а він відповів, що то буде не найгірша смерть, і загинув 20 лютого, - інтерв’ю з родиною загиблого Богдана Сольчаника 04

 "У нього є вірші, в яких він наче передбачав деякі події, які потім сталися", - даруючи мені один з примірників книги, гордо розповідає тато Богдана. "Може, це випадковість або дійсно в нього був такий дар – передбачати.

Взагалі, він багато чого хотів втілити в життя. Одна з мрій - відтворення бібліотеки в селі Лаврів, яке розташоване в нашому Старосамбірському районі, і щоб туди кожного року приїжджали молоді студенти. Річ у тім, що в тому селі знаходиться один з найдревніших монастирів України – Лаврівський монастир Святого Онуфрія 13 століття. У 2009 році Богдан там упровадив літню школу. Організував з друзями навчання там для студентів зі Львівщини, запросив різних професорів. У молоді була можливість поспілкуватись з такими науковцями, як відомий історик Ярослав Грицак, єпископ Української греко-католицької церкви Борис Гудзяк. Богдан був дуже задоволений, що вдалося зробити таку школу. Він хотів, щоб такого роду спілкування відбувалось у монастирі щороку. І ось у 14-му році, вже коли Богдана не було, його друзі, знову зробили літню школу у монастирі.

"У тому монастирі вони заручилися з Марічкою", - додає Оксана Іванівна. "Він майже завжди хотів, щоб значущі події в його житті відбувались не банально. Пам’ятаю, як вони приїхали до нас і сказали, що мама й тато, ми сьогодні заручилися. Я кажу, Богдане, ти ж повинен був їй перстень подарувати – це така традиція, а він бере її руку і показує, що подарував. Одружитися вони не встигли."

Незважаючи на те, що родині пропонували поховати героя Революції Гідності на Личаківському кладовищі у Львові, батьки поховали сина біля могили УПА на місцевому цвинтарі. А відспівували Богдана у Гарнізонному храмі у Львові, потім, як пригадує родина, велика колона тих, хто проводив його в останню путь, поїхала зі Львова у Старий Самбір. І майже всю дорогу люди в селах стояли на колінах. Присутніх на похованні було десятки тисяч, серед них 60 священиків. Як пригадує Зіновій Степанович, того дня ніхто не дивився на конфесії - і всі громади об’єдналися, щоб вшанувати пам’ять героя.

Друзі сказали Богдану, що на Майдані його можуть убити, а він відповів, що то буде не найгірша смерть, і загинув 20 лютого, - інтерв’ю з родиною загиблого Богдана Сольчаника 05

 Розмовляючи про сина, ми поступово перейшли до теми життя родини після його загибелі, до ведення кримінальних справ по вбивству майданівців, до вшанування пам’яті загиблих, до ставлення можновладців і звичайних людей до того, що сталося. Виявилося, що справа по загибель Богдана просувається дуже повільно. До сьогодні батьків хлопця як потерпілих ще навіть не заслуховували – черга не дійшла. Зараз Оксана Іванівна та Зіновій Степанович отримують державну допомогу, яку розділено на 5 років. Окрім цього мати Богдана отримує доплату до пенсії, але це вже ініціатива облради. Оксана пригадує, як їй з посвідченням, яке видали родинам загиблих, не дозволили їхати у міському транспорті.

"Нам видали дивний документ, там написано, що ми родина учасника війни, начебто воно прирівняне до пільг, які мають ветерани Другої світової, але насправді, воно не дуже працює. Якось мене просто вигнали з автобуса з ним, тому що сказали, що не зрозуміло, що це за документ".

Степан вважає, що питання усіх цих пільгових компенсацій – це великий маніпуляційний момент з боку влади.

"Як на мене, вони хочуть цим заткнути рота, мовляв, що ви виступаєте про якесь там розслідування, що ви хочете? В нас у державі війна, а вам дали компенсації, посвідчення, пільги. І частина людей, думає, ну дійсно так, а що я ще від них хочу? Але ми не їздили на жодну акцію, коли родини щось випрошують у влади. Ми ненормальна сім’ я – бо доводити, що ми на щось заслуговуємо, – це не про нас. Зараз дуже багато матерів, дружин поставали помічниками депутатів ВР, тобто депутати запропонували родичам так робити. Наш тато і я, ми теж були депутатами, але через деякий час побачили, до чого це все йде, бо нами просто намагались маніпулювати на свою користь, - і тато віддав своє посвідчення, я так само пішов з політики".

Після обіду, ми за батьками і братом Богдана їдемо в той самий Лаврівський монастир, в якому загиблий мріяв робити літні школи. Потім на площу, де встановлено невеличку стелу героям Небесної Сотні. Через скло закритих дверей школи, де він вчився, я зазираю всередину будівлі, щоб побачити пам’ятні дошки, на одній з яких викарбовано його вірш про революцію. А на могилі Богдана на мене дивиться його усміхнене обличчя. Батьки кажуть, що він завжди усміхався – нема жодного фото, де б він був сумний або суворий. Навіть там, де не усміхаються вуста, усміхаються очі.

Друзі сказали Богдану, що на Майдані його можуть убити, а він відповів, що то буде не найгірша смерть, і загинув 20 лютого, - інтерв’ю з родиною загиблого Богдана Сольчаника 06

 "Нас кличуть на різні свята, заходи – шашлики, весілля, дні народження, але як я туди поїду? І що я там робитиму? Зрозуміло, що людям весело, а от мені в такій обстановці бути дуже тяжко. Для мене після 14-го року, після смерті сина світ не милий", - говорить мені мама Богдана, а я найбільше запам’ятаю її фігуру біля могили сина, де усміхається його портрет. 

Інтерв’ю з родиною героя Небесної Сотні Андрія Дигдаловича читайте тут.

Текст і фото: Віка Ясинська, "Цензор.НЕТ"
Смотреть комментарии → ← Назад в рубрику