Цензор.НЕТ

11.02.19 09:17

Сергій "Стрілець": Маю надію, що війна скоро закінчиться.

Сергієві 30 років. Він родом з міста Новоселиця Чернівецької області. За освітою – масажист. На війну пішов добровольцем, тому що колись складав присягу і обіцяв захищати свою країну.

Деталей служби він не розкриває і обличчя на камеру не показує, тому що після одужання хоче повернутися на передову.

У нього чітка армійська, але водночас пристрасна манера говорити. Сергій "стріляє" короткими фразами. Безапеляційний і різкий в судженнях. Впевнений у собі. Як хороший командир має свою світоглядну парадигму, в рамках якої воює і мотивує своїх хлопців.



Про те, як потрапив на війну:

Коли наші "брати" в 2014-му зайшли в Крим, з’явилися перші "ластівочки" – поширювалася інформація, що вони блокують дороги на півострові. 25-го лютого я вже був у військкоматі, сказав: "Візьміть мене в армію". Мене взяли лише 11 березня, тому що до 11 березня не було мобілізації. З 2014-го року потрапив до батальйону територіальної оборони. Участі в боях цей батальйон не брав. Стояв в тилу на березі Азовського моря, прикривав вихід із Криму. У 2015-му пішов на "дембель". У 2017-му повернувся до лав Збройних сил України. Тоді стояв у Зайцевому Донецької області.

Про мотивацію:

Позивний "Стрілець" отримав, тому що я влучно стріляю з усієї стрілецької зброї. Мені дали СВДшечку (Снайперська гвинтівка Драгунова – ред.) у користування. Першу я назвав "Катя", другу – "Ілона".

У Зайцевому керівництво нам дало три золоті правила, коли військовослужбовець на посту може відкрити вогонь: будівництво ворогом фортифікаційних споруд, у разі виявлення ДРГ, і якщо є загроза життю та здоров’ю військовослужбовця. Наприклад, сильний туман – тепловізор не допомагає. Ти чуєш шум в кущах, відчуваєш загрозу для свого життя і замість того, щоб розпочинати всю цю процедуру – дозвольте я відкрию вогонь – ти просто береш і випускаєш 10 патронів у той бік на рівні грудей. Якщо там є людина, вона побоїться далі йти.

У нашому батальйоні за 2017-й рік не було жодної бойової втрати. Один поранений від того, що позиції горіли. Горіли поля. Там все вибухало. Боєприпасів багато. Вибухало день і ніч. Товариш отримав поранення в сідницю. Крім цього, за сім місяців, жодних втрат.

Ми неофіційно ходили до "них" на позиції в розвідку. Одного разу так сталося, що серед білого дня на посту людей не було. Це їм життя врятувало. Лишили їм сюрпризи – гранату під лопатою, забрали документацію, взривмашинку забрали. Підірвали три їхні МОН (протипіхотні радіокеровані міни – ред.). Відійшли до себе на позицію. Потім вирішили зайти з іншого боку. У нас стався вогневий контакт 15 метрів. У ворога була перевага в живій силі і боєприпасах. У нас – по 120 патронів на чоловічка і по дві гранатки. І ми культурненько відійшли без втрат. Такі вилазки ми робили часто. Навідувалися в гості. Дошкуляли їм. Червоно-чорний стяг почепили в сірій зоні. Вони навіть на воротах написали: "Хохлы, вам – писец!".

Моя мотивація – захищати країну. У далекому 2000-му році я складав присягу на вірність українському народу. "Вступаючи на військову службу урочисто присягаю…". Одна єдина мотивація.

Про свій підрозділ:

Керівництво мого підрозділу класне, розумне. Виконують всі свої обов’язки і більше того. Замполіт роти дуже толковий, сержантський склад знає свою справу.

Я – молодший сержант, командир відділення. У мене в підпорядкуванні на цей момент шестеро. Особовий склад – розумний, ініціативний. Вони можуть працювати з різних вогневих засобів. Люди підготовлені і правильно мотивовані.

Бувають, звісно, деякі "нехороші товариші", які прийшли і не розуміють, що вони тут роблять. У мене був такий, його прикомандирували. Він старший за мене – 50 з копійками років. Якби людина не вживала спиртних напоїв, то ціни б йому не було. Його позбавили керівної посади, тому що він не міг керувати особовим складом, і перевели у моє відділення. У нас весь підрозділ зразковий – кращі з кращих. Мені доводилося з ним проводити виховну бесіду.

Він раз напився у нас на посту і заблукав – потрапив аж до сусіднього посту метрів 800 від нас. Це було в нічний час, і його мали пристрелити. Пощастило, що він почав говорити українською: "Ідіть ви хлопці к бісовій матері". Це йому врятувало життя. Щоб таку людину звільнити, ми витратили місяці три.

З п’янством проблем майже немає на позиціях. Є рідкісні випадки. Трапляється дуже рідко якесь свято – у когось жінка народила, чи щось таке.

Про мирних мешканців Донбасу:

У мене позитивні враження про них. Мої товариші кажуть, що там сепаратисти. Я кажу, що там нормальні люди. Чомусь наші думки розходяться. Просто з людьми треба по-людськи спілкуватися. Мої товариші, якщо їм відмовили, значить – сепаратисти, щось не так, значить – поганий. Я цю точку зору не підтримую. З людьми треба говорити нормально, і не буде ніяких конфліктів.

Про поранення:

Це сталося в серпні 2018-го року. Під Докучаєвськом. Моя позиція була за три кілометри. Звідти проглядалися спальні масиви міста. Там я обладнував вогневу позицію. Якийсь "нехороший товариш" помітив приціл. Десь за кілометр. Натиснув на спусковий гачок. Скоріш за все, був крупнокаліберний кулемет, або якась снайперська гвинтівка крупного калібру з хорошою оптикою. У мене не поцілив, а потрапив десь поруч розривний набій, осколком мене посікло.

Розбило мені праве коліно, порізало м’яз на нозі. Зайшло в ліву руку вийшло через великий грудний м’яз і зірвало по інерції біцепс на правій руці.

Медики спрацювали класно. Санітар з сусідньої позиції метрів за 600 від мене добіг за хвилини три і перев’язав. А батальйонні медики приїхали за 7 хвилин із тилу.

Потім ми з цими товаришами розрахувалися. Вони нам цього року за півтора місяці зробили шість "трьохсотих", а ми їм одного "двохсотого". Хотів би я ще з цим товаришем сепаратистом розрахуватися окремо, якщо буде така можливість.

Про потреби на передовій:

Загалом постачання порівняно з 2014-м – небо і земля. Тоді нам доводилося відварювати технічну воду і готувати їжу. Зараз забезпечення продовольством дуже добре.

За власний кошт купуємо бензин на генератори, для бензопил, мастило, тосол. На канцелярію щомісяця йде гривень 600. Друкуємо документацію, розслідування.

Волонтери також допомагають – гріх щось казати. Зараз багато питань вирішується завдяки волонтерам. По будівельних матеріалах, по оснащенню підрозділу. Якийсь нехороший товариш недавно казав, що потреби в волонтерах немає. На жаль, вона є. До речі, якщо мені ставитимуть штучний суглоб, допомагатимуть волонтери, а не держава. Це мене сильно дратує. Такими речами має займатися держава. Також нам катастрофічно не вистачає маскувальних сіток, приладів нічного спостереження. Тепловізори є, але вони вже трохи застарілі. Треба заміну.

Про плани на майбутнє:

Ми зараз ведемо стримувальну війну. Стримуємо агресора. Якщо наші війська зараз перейдуть у наступ, думаю, за короткий час ми зможемо вийти до кордону з Росією. Тільки ми там навіть закріпитися не встигнемо, як буде контрнаступ. Буде дуже багато втрат.

Маю надію, що війна скоро закінчиться. Мені дуже сильно хочеться перемоги України, щоб Російська Федерація платила контрибуцію та репарації за анексовану територію і зруйновану Донецьку і Луганську області.

Після реабілітації дуже хочу повернутися на службу. А коли все закінчиться – додому. Вдома є чим займатися. Мабуть, повернуся до старої справи, або свою відкрию. Якщо закінчиться війна.

ЗАПИСАЛА: ЕКАТЕРИНА ЛАЗАНЮК

ФОТО: АЛЕКСАНДРА ИГНАТЬЕВА

--------------------------------------------------------------------------------------------------------

Если у Вас есть желание помочь с приобретением лекарств для ребят, на данный момент проходящих лечение в одесском военном госпитале, пишите мне в личку и я всячески посодействую Вам в Вашем желании! Если есть желание помочь деньгами на приобретение лекарств, то можно присылать на карточку Приватбанка 5168 7551 1265 2942 Танцюра А.В.

Для перечислений из-за рубежа: Western Union or Money Gram

Tantsiura Andrii

Odessa, Ukraine

65000

Дивитися коментарі → ← Назад до рубрики