Цензор.НЕТ

31.05.19 23:08

Резонансне інтерв'ю соратника Зеленського Шефіра - класична ілюстрація проблеми браку комунікації, - дипломат Яременко

Резонансне інтерв'ю одного з соратників президента України Володимира Зеленського Бориса Шефіра є класичною ілюстрацією проблеми браку комунікації.

Резонансне інтерв'ю соратника Зеленського Шефіра - класична ілюстрація проблеми браку комунікації, - дипломат Яременко

Про це на своїй сторінці в Фейсбуці написав український дипломат Богдан Яременко, передає Цензор.НЕТ.

Він зазначив: "Міні-пригода з резонансом навколо інтерв"ю пана Бориса Шефіра є класичною ілюстрацією проблеми браку комунікації.

Якщо ситуація вимагає реакції, а ти мовчиш, то вакуум заповнять за тебе і без тебе.

Коли з приводу планів по врегулюванню конфлікту з Росією мовчить президент, мовчать призначені посадові особи, а суспільство (і не лише українське, але й наші друзі та вороги закордоном) прагне знань, то будь-що може інтерпретуватися, як позиція.

Зрозуміло, що Борис Шефір не є ні посадовою особою, ні представником президента України. Але незрозуміло, чи є він частиною того великого і строкатого конгломерату друзів, партнерів, незалежних фахівців та експертів, що асоціювалися з Зе-командою?

Тому поки мовчить президент і члени його команди будь-що сказане будь-ким, хто хоч якось з ними пов"язані, сприйматиметься як натяк\знак\сигнал і тд.

Візит міністрів закордонних справ Німеччини і Франції був покликаний прорвати "оглушающую тишину" в Києві навколо мирних переговорів з Росією.

Франко-німецьку пару цікавлять кілька очевидних питань:

- чи поділяє президент Зеленський думку про те, що в питаннях встановлення миру не обійтись без компромісів (частота і наполегливість просування теми "компромісу" європейцями часто нагадує сцену з популярного радянського фільму, де іноземний посол за будь-якої нагоди вигукує "Йа, йа! Кемська волость!")?

- чи вважає президент Зеленський, що базою для досягнення компромісу і розв"язання ситуації на Сході України є Мінські домовленості (без дипломатичних вивертів - підтвердження, що усе в Мінських домовленостях включно з ненависними більшості українців амністією і тд є обов"язковим для виконання)?

- що означають на практиці передвиборчі обіцянки президента Зеленського вести переговори з Росією?

- в чому полягає план президента Зеленського по врегулюванню? В чому відмінність підходів президента Зеленського від лінії, що проводив президент Порошенко (ага, їх ще довго порівнюватимуть і наскільки б теоретичним не виглядало це заняття - краще все ж таки виглядати краще)?

- хто є командою, яка реалізовуватиме план президента Зеленського? І це не таке просте питання - це погано завуальований сумнів у здатності президента Зеленського вести ці переговори самостійно, а також нерозуміння, а хто зможе чи хоча би матиме довіру і повноваження президента зробити це від імені президента?

А за кадром залишається ще більше прикрих питань і проблем, на які теж хотілось би знати відповіді.

Наприклад, наскільки узгоджені в команді президента дії внутрішнього і зовнішнього секторів? Адже будь що сказане, зроблене президентом чи парламентом в сучасних умовах нерозривно пов"язане з міжнародним становищем України.

Фактично будь-яке рішення в гуманітарній сфері зачіпає чи то зобов"язання в рамках Мінських домовленостей, чи то відносини з деякими сусідами. Будь що зроблене в економіці - взаємини з МВФ та кредиторами. Будь що в сфері оборони - впливає негативно чи позитивно на готовність партнерів надавати допомогу. Те саме з боротьбою з корупцією і тд.

Похідна проблема - будь-яке рішення і дію треба одночасно пояснювати у внутрішньому та зовнішньому вимірах, уникаючи або згладжуючи протиріччя й конфлікти. Існуюча система дипломатії цілком непридатна для такої роботи. МЗС і діючі дипломати не мають досвіду участі у вирішенні проблем внутрішнього розвитку країни (так, українська дипломатія цілком відірвана від політичних, економічних та суспільних реалій країни, хоча - чому лише дипломатія?).

Існуюча навколо президента команда не має досвіду такої роботи на міжнародній арені. Методи і способи комунікації, що забезпечили блискучу перемогу на виборах, абсолютно непридатні для роботи назовні у секторі міждержавних та міжурядових комунікацій.

Додаткова проблема - існування фактору "25%" - великої, організованої, скоординованої групи, яка критикуватиме будь-яке рішення і дію президента. При чому робитиме це професійно, будучи добре забезпеченою матеріально, маючи в особі Петра Порошенка певний канал комунікації на Захід (не сказати, що там одні лише друзі Порошенка, але те, що його там чують, - це безперечно).

На внутрішній арені частина ліберальної публіки марить діалогом з нашими громадянами в окупованому Донбасі (цілком ігноруючи Крим) не меншою мірою, ніж проросійські політсили. При цьому бачення шляхів вирішення проблеми окупованої території поза закликами до країн Заходу вплинути на президента Зеленського, "щоб на окупованих територіях виплачували пенсії" у них немає. Проблема в тому, що саме представників цього політичного спектру Захід найбільше чує і фінансує через гранти (тому, очевидно, і чує).

Проросійські сили в Україні Захід не слухає, але їм достатньо і підтримки Росії. А далі так може вийти, що в реалізації деяких "компромісів", на яких наполягає Захід, опозиційні проросійські сили радо підставлятимуть президенту Зеленському плече. Що, звичайно, працюватиме якийсь час, але поглиблюватиме розкол.

Усе це речі ніби то й очевидні. І можна було б не повторювати їх вчергове, якби мати чіткі месиджі з Банкової. Відсутність таких месиджів, а пізніше величезний розрив між заявленим і зробленим, а також між бажаним та досяжним, як на мене, призвели до політичного краху попереднього президента.

На правах реклами - звертайтесь, допоможемо, хлопці. Попередні вирішили назвати нас зрадофілами. Наслідки всі знають".

Дивитися коментарі → ← Назад до рубрики